2. Нова економічна політика.

Початком здійснення нової економічної політики став X з'їзд РКП (б), що прийняв резолюцію "Про заміну продрозкладки продподатком". Сутність непу полягала в проведенні принципово нової економіч­ної політики, заснованої на ринкових відносинах, різноманітних формах власності та економічних засобах управління народним господарством. Неп повинен був підготувати економічну базу для будів­ництва соціалізму в радянській державі.

Основна ідея непу полягала у тому, що це мала бути, на думку Леніна, тимчасова політика радян­ської держави, викликана особливостями російської економіки, її багатоукладністю, відсутністю розви­нутої важкої індустрії, перевагою аграрного сектора над промисловим.

Основні заходи непу у сільському господарстві:

• заміна продрозкладки продподатком, розмір якого визначався напередодні посівної й був удвічі меншим, ніж розмір продрозкладки;

• дозвіл селянинові надлишок продукції прода­вати на ринку;

• дозвіл організовувати кооперативи, а також орендувати землю та використовувати найману працю.

Основні заходи непу у промисловості:

— повернення дрібних та середніх підприємств їхнім власникам;

• проведення децентралізації управління про­мисловістю;

• об'єднання підприємств у трести та переведен­ня їх на господарський розрахунок;

• скасування обов'язкової трудової повинності, створення ринку робочої сили;

• перехід до підрядної оплати праці, скасування зрівняльного принципу;

• дозвіл оренди та використання найманої пра­ці;

• залучення іноземного капіталу шляхом ство­рення концесій та спільних підприємств.

Основні заходи у торгівлі та фінансах:

— відновлення товарно-грошових відносин, доз­віл приватної торгівлі;

• створення умов для діяльності трьох форм торгівлі: приватної, державної та кооперативної;

• організація та проведення ярмарків;

• розвиток кредитної, збутової, продовольчої кооперацій.

Для стабілізації фінансів було налагоджено ви­пуск грошей і конвертованої грошової одиниці – червінця (1 червінець дорівнював 10 золотим кар­бованцям). Було організовано діяльність Ощадного банку, провадилися регулярні держпозики й випус­ки цінних паперів.

Неп істотно змінював вигляд країни, пожвавив її економіку, змінив психологію людини. Проте нова економічна політика породила і безліч проти­річ, розв'язати які радянське керівництво на чолі з Й. Сталіним не спромоглося в рамках цієї політики й відмовилось від принципів і методів непу наприкінці 20-х років.

В радянській історіографії утвердження непу в «командних висотах» економіки розглядалося як свідомо спрямовуваний вищою владою процес. Законодавець нібито завжди знав по­слідовність здійснюваних заходів і надійно прогнозував наслід­ки їх запровадження в життя. Насправді ж партійно-державний центр на чолі з В. Леніном діяв методом проб і помилок. Партія будувала потрібний їй економічний фундамент здійсненням революції у відносинах власності і пошуком госпо­дарського механізму, здатного «оживити» одержавлені засоби виробництва. Підприємство ставало господарюючим суб'єктом, набувало права юридичної особи і діставало можливість самостійних дій на ринку. Суперечливість госпрозрахунку полягала в тому, що держава не могла не тур­буватися про долю власних підприємств, навіть якщо вони господарювали вкрай погано. Ринок, в якому опинилися госпрозрахункові підприємства, був відрізаний від світового ринку монополією держави на зов­нішню торгівлю. (Політична історія України. ХХ століття: у 6 т. / Редкол.: І. Ф. Курас (голова) та ін. – Т. 3. – К.: Генеза, 2003).

Поширених в історіографії поглядів на неп як просту заміну продрозкладки на продподаток сьогодні явно недостатньо. Не випадково в російській історіографії наявна низка праць, автори яких вважають перехід до непу "політичним банкрутством більшовиків", оскільки їхня нова економічна політика не мала "виразного прогностичного аналізу ухвалених рішень". Поряд із науковими дослідженнями російських істориків,зазначає сучасна дослідниця історіографії непу Лариса Шаповал, сучасна українська історіографія непу значно розширила свій проблемно-тематичний діапазон, але основним для неї залишається аграрний сектор. З’ясовуючи мотиви запровадження нової економічної політики, історики виокремлюють фактор масового невдоволення селян. Мають рацію й ті

історики, які вважають перехід від "воєнного комунізму" до непу не лише компромісом влади із суспільством, а, насамперед, пристосуванням політичного режиму до нових умов, оскільки не сталося кардинального перегляду основ самої політичної системи.