2_Monografy ТЗН

10

підготовки педагогічних і науково-педагогічних кадрів, визначених Національною доктриною розвитку освіти України.

Методологічною основою дослідження є культурологічна і діалогова концепції М.Бахтіна і В.Біблера, системний підхід до розуміння методико-педагогічних проблем, концепції гуманізації і демократизації навчання, діяльнісний характер навчального процесу. Розробляючи конкретну методологію дослідження, ми спиралися на принципи системності, фундаменталізації, інтеграції, професіоналізації, культуровідповідності, гуманітаризації, полікультурності і неперервності освіти, на положення про зв'язок історії із сьогоденням, доцільність творчого використання спадщини видатних вітчизняних і зарубіжних педагогів та філологів у сучасній освітній практиці, взаємозв'язок національного й загальнолюдського, формування національно свідомої, культуромовної особистості, її духовності в умовах демократизації суспільного життя.

Авторка висловлює щиру вдячність науковому редакторові – дійсному члену Академії педагогічних наук України, докт. філ. н., професору Л.Мацько за цінні поради і консультації, рецензентам: докт. пед. н., професору, члену-кореспонденту АПН України О.Біляєву, докт. пед. н., професору, члену-кореспонденту АПН України Н.Волошиній, докт. пед. н., професору М.Лещенко, докт. філ. н., професору Л.Струганець за слушні зауваження і побажання.

11

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СИСТЕМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ

1.1. Актуальні проблеми підготовки вчителів української мови і літератури в сучасних соціокультурних умовах

Динамізм сучасного життя, "особистісна орієнтація процесу модернізації освіти" (С.Максименко) ставить високі вимоги до професійних і особистісних якостей учителя української мови і літератури. Наразі зактуалізованим є твердження академіка С.Гончаренка про те, що реально захищеною в соціальному відношенні може бути лише широко, фундаментально освічена людина, здатна гнучко перебудовувати напрям і зміст своєї професійної діяльності у зв'язку зі змінами виробничих технологій або вимог ринку праці [96].

Численні видання монографічного, довідковоенциклопедичного характеру, спеціальні журнали як в Україні (―Вища школа‖, ―Шлях освіти‖, ―Вища освіта‖, ―Освіта і управління‖), так і за кордоном ("Higher Education in Europe", "International Journal of Educational Development", "American Journal of Education", "British Journal of Educational Studies", "Canadian and International Education", ―Alma Mater‖/―Вестник высшей школы", ―Высшее образование в России‖ ―Высшее образование в Европе‖ тa iн.) засвідчують, що проблеми вищої школи, зокрема педагогічної, турбують наукову громадськість, освітян. Вітчизняними і зарубіжними науковцями Б.Гершунським, Н.Кузьміною, Я.Нейматовим, П.Підкасистим, Л.Пуховською, С.Сисоєвою, В.Сластьоніним, В.Шадриковим та ін. активно досліджуються теоретико-методологічні і прикладні питання розвитку вищої освіти, модернізації освітньої політики, освітньо-педагогічної прогностики, концептуальні ідеї нової стратегії професійної

12

підготовки фахівців. В аспекті розгляду актуальних проблем підготовки майбутнього вчителя української мови і літератури визначимо провідні тенденції світової вищої професійної освіти, існуючі тенденції у філології, педагогіці, психології, що впливають на створення нового образу вчителя-словесника, схарактеризуємо основні вимоги до педагога у світлі нової філософії.

Студіювання низки наукових розвідок політологів, філософів, педагогів дало можливість виділити провідні тенденції світової вищої освіти, зокрема тенденції переходу від індустріального виробництва до науково-інформаційних технологій; поглиблення процесів глобалізації; інтернаціоналізації, інтеграції, демократизації та диверсифікації; гуманізації і гуманітаризації вищої освіти; відродження традицій вітчизняної освіти та ін. (див. таблицю 1.1).

Кінець другого – початок третього тисячоліття пов´язаний із критичними дебатами навколо домінуючої в загальносвітовому розвитку тенденції до глобалізації, яку називають то загрозою, то перспективою для виживання і збереження людської цивілізації, ―інформаційною інтервенцією‖, ідеєю формування нового синтезу цінностей, моральних абсолютів, ―єдиної, загальнопланетарної моральності‖. У науковій літературі існують різні підходи й абсолютно полярні позиції щодо глобалізації, глобальної освіти. Одна частина дослідників вважає, що це не сприяє розвитку європейської вищої освіти, інша – виступає за зближення націй і народів світу, необхідність спілкуватися зі світом, за актуалізацію зміни прагматичного розуміння вищої освіти, інтенсифікацію гуманітарних досліджень [55, с.25; 204, с.7; 402, с.5].

Головна мета тенденції до інтернаціоналізації вищої освіти

полягає в переході до гнучких взаємоузгоджених навчальних планів модульного типу, що забезпечують якісне адаптування студентів до умов навчання, якнайширше використання сучасних інформаційних технологій і дистанційного навчання тощо. Суть тенденції інтеграції - через поглиблення співробітництва у сфері освіти сприяти загальному соціально-економічному прогресу, зміцненню взаєморозуміння між народами світу, об'єднанню потенціалів національних освітніх систем з метою вирішення завдань поліпшення якості освіти. Тенденції демократизації та диверсифікації вищої освіти виявляються в пошуках альтернативних джерел фінансування, у врахуванні потреб ринку праці в тій чи іншій спеціальності та індивідуальних запитів студентів в освітніх

13

Таблиця 1.1.

Тенденції світової вищої професійної освіти

Назва тенденції

Характерні ознаки тенденції

Тенденція до глобалізації

Зближення

націй

і

народів

світу,

перехід

людства від індустріальних до науково-

інформаційних технологій, що значною мірою

ґрунтуються

на

інтелектуальній

власності,

на

знаннях

як

субстанції

виробництва

і

визначаються рівнем людського розвитку в

країні, станом наукового потенціалу нації.

Тенденція до інтернаціоналізації

Створення

інтернаціональних

освітніх

структур різного призначення, забезпечення

студентської мобільності, тобто переходу до

гнучких

взаємоузгоджених навчальних планів

модульного типу, що дозволяють студентам

легше адаптуватися до умов навчання в інших

ВНЗах,

широке

використання

сучасних

інформаційних

технологій

і

дистанційного

навчання.

Тенденція до інтеграції

Через поглиблення співробітництва у сфері

освіти

сприяти

загальному

соціально-

економічному

прогресу,

зміцненню

взаєморозуміння

між

народами

світу,

об΄єднанню потенціалів

національних освітніх

систем з метою

вирішення завдань поліпшення

якості освіти.

Тенденція до гнучкості

Властивості освітньої системи оперативно й

адекватно реагувати на зміни у змісті і

формах

освітньої діяльності.

Тенденція до

Пошук

альтернативних

джерел

демократизації

фінансування

навчання, врахування потреб

ринку праці у процесі планування

прийому і

підготовки фахівців.

Тенденція до

Упровадження

диференційованого

диверсифікації

багаторівневого

навчання,

розширення

номенклатури

спеціальностей,

збільшення

кількості вищих навчальних закладів, створення

нових регіональних центрів освіти.

Тенденція до гуманізації

Переорієнтація

на

особистість,

на

формування людини як унікальної цілісної

творчої індивідуальності, що прагне до

максимальної реалізації своїх можливостей.

14

послугах через упровадження диференційованого багаторівневого навчання, розширення номенклатури спеціальностей, збільшення кількості вищих навчальних закладів, створення нових реґіональних центрів освіти. На процес оновлення освіти впливає тенденція відродження традицій вітчизняної фундаментальної освіти.

Серед актуальних тенденцій сьогодення - усвідомлення потреби нової гуманістичної парадигми освіти, мета якої -

формування такого фахівця-україніста, рівень підготовки якого гармонійно поєднує освіченість, професіоналізм, духовність, моральну вихованість, розвиток особистості у відповідності з духовними цінностями національної і загальнолюдської культури. Йдеться про створення в навчальному закладі гуманітарного середовища, яке сприяє розвитку моральних якостей, соціально значущих цінностей, розкриттю творчих потенцій особистості, характеризується оновленням змісту існуючих і появою нових гуманітарних дисциплін, упровадженням нових педагогічних технологій, переорієнтацією навчально-виховного процесу на оволодіння прийомами професійно-педагогічної діяльності, спрямованої на формування наукового світогляду й гуманістичних ідеалів. Нарешті прогресивне товариство замислилося над застереженням французького філософа К.Леві-Строса про те, що ХХІ століття буде "століттям гуманітарних наук або його не буде".

У зв′язку з інтеграцією України в європейські і глобальні економічні, соціально-політичні й освітні структури і процеси охарактеризовані вище тенденції мають знайти логічне відображення у філологічній і педагогічній освіті як складових гуманітарної освіти. Розглядаючи філологічну освіту в контексті нової філософії освіти, з'ясуємо семантику терміна "філологія". У науковий обіг грецьке слово philologia на означення "любов до слова", "дослідження давніх писемних творів" було введене Ф.Вольфом у другій половині XVIII століття. Вчений визначив предмет філології як сукупність відомостей і повідомлень, що знайомлять з діяннями і долями, політичним, науковим і домашнім становищем греків і римлян, їх культурою, мовами, мистецтвом і науками, звичаями, релігіями, національним характером і образом думок" [490].

Сучасне розуміння поняття "філологія" віддзеркалює кілька значень. Позитивно оцінюючи кожне з них [68, с.1322; 290, с.657; 407, с.614; 431, с.624], у роботі користуємося визначенням

15

С.Аверинцева, котрий достатньо переконливо схарактеризував філологічний простір як співдружність гуманітарних дисциплін - лінгвістичних, літературознавчих, історичних та інших, які вивчають історію і сутність духовної культури людства через мовний і стилістичний аналіз писемних текстів. Науковець указував, що "філологія вбирає у свій кругозір всю ширину і глибину людського буття, перш за все буття духовного, допомагає зрозуміти іншу людину (іншу культуру, іншу епоху)" [52, с.409]. Терміносполука "філологічна освіта" визначається в енциклопедіях як "система підготовки фахівців з мов та літератур – лінгвістів, літературознавців, викладачів, учителів, перекладачів, мета якої - озброєння студентів систематичними спеціальними знаннями, практичними навичками і вміннями роботи з текстом" [там само].

Гуманоцентрична переорієнтація освіти, основними рисами якої є загальність, інтегральність, креативність (за Н.Сухановою), потреби суспільства в підготовці вчителя-словесника, котрий, знаючи основи філологічної науки, вміло проектує її на парадигму учня, зумовила зрослу увагу до нової філософії освіти як джерела методологічного обґрунтування стратегії розвитку освіти. Наразі все більше вищих навчальних закладів упроваджують навчальний курс філософії освіти. Автор першого в Україні навчального посібника ―Філософія сучасної освіти‖ В.Лутай запропонував систему основоположних у реформуванні освіти філософськометодологічних принципів плюралізму, діалогу, тотожності протилежностей у нескінченному, в самоорганізації та її прогресу в розвитку буття. Їх реалізація має допомогти в подоланні догматизму й поверховості в теоретичній підготовці педагогів-україністів, підвищенні їх методологічної культури. Сутність філософії освіти як міждисциплінарної системи знань про оптимальні шляхи досягнення суспільно й особистісно необхідних цілей освітньої діяльності, перспективи розвитку системи освіти в цілому й окремих її ланок розкривається у працях Б.Гершунського. Науковець доводить, що методологічною основою розвитку освіти є гуманістична філософія, головною метою якої виступає людина, котра прагне до самовдосконалення і саморозвитку.

Початок третього тисячоліття ознаменований появою досліджень, присвячених розгляду методологічних засад філософії культури, політики, освіти, комунікативної культури, гуманістичноестетичного виховання, ролі філософської методології та технології

16

освіти у вирішенні проблем дидактики тощо (В.Андрущенко, Г.Балута, В.Бітаєв, І.Зязюн, С.Сарнавська, М.Романенко та ін.). Дослідники з′ясовують методологічну концепцію онтології М.Хайдеггера, філософську герменевтику Г.-Х.Гадамера, комунікативну етику Ю.Габермаса, діалогіку М.Бубера, М.Бахтіна, В.Біблера, структурну антропологію К.Леві-Строса, гіпотезу "мовної відносності" Е.Сепіра і Б.Уорфа, гуманістичну сутність педагогічної спадщини В.Сухомлинського, поняття освіти якими пов'язувалося з поняттям культури, а гуманізація розглядалася як один із напрямів самореалізації особистості.

Нова соціально-педагогічна реальність, поворот до "філософії комунікації" зактуалізували проблеми нової філософії взаємин у системах "дорослий" –"дитина", "учитель" –"учень", "викладач" – "студент". Наразі виникає дилема, яким чином сьогодні, коли спостерігається знецінення людини, "спустошення комунікативного потенціалу", створювати й підтримувати пізнавальний інтерес, пробуджувати в дитини любов до рідної мови, фольклору, художньої літератури, виховувати культуромовного читача, здатного грамотно висловлювати власні думки й почуття в усній і писемній формах. Міркуючи над вирішенням цих складних проблем, доречно звернутися до заповітів Д.Лихачова, який наголошував: "Не повинно бути сліпих до краси, глухих до слова і справжньої музики, черствих до добра, безпам′ятних до минулого. А до всього цього потрібні знання, потрібна інтелігентність, що дається гуманітарними науками" [228, с.197].

Суголосною хвилюванню за культурний простір майбутніх громадян України є розроблювана філософами і філологами [24; 345; 357] ідея діалогічного розвитку культури, яка ґрунтується на новій ментальній парадигмі – становленні культури антропоцентричного типу, гуманітарно орієнтованій і спрямованій на ліквідацію розірваності людини та культури. Принцип діалогізму як філософської категорії ґрунтовно розкривається в культурологічних працях М.Бахтіна. Особистість, на переконання філолога, не замкнута й ізольована річ у собі, особистість повинна бути відкритою для світу людей, отже, діалог ―на вищому рівні‖ – це діалог особистостей. Таким чином, органічною складовою модернізації і стабільного розвитку суспільства мають стати комунікативна філософія, комунікативна етика.

17

Серед основних напрямів дослідження філософії освіти –

проблема філософського мислення, "пізнання себе, своєї природи,

істини" (Г.Сковорода), що завжди було властиве українській культурі і знайшло яскраве вираження у творчості митців рідного слова. Зокрема Г.Сковороді належить, можливо, перша в Україні спроба осмислення специфіки розвитку усної народної творчості, виховної ролі української мови в популяризації "філософії серця", що тісно пов'язана з філософсько-риторичним культом Слова. Головною постаттю у філософському вченні видатного просвітителя була "справжня Людина", тобто людина природна (хлібороб), духовна, внутрішньо вільна, скромна, спосіб життя якої - праця і самовдосконалення, а призначення - шлях до щастя і самопізнання. Мова ж є однією з форм самовдосконалення.

Інноваційний освітній простір ХХІ століття суттєво збагачують тенденції в розвитку філології. Зокрема у процесі інтенсивних змін та інтеграції з іншими науками перебуває система мовознавчих дисциплін. Гуманізація, антропоцентризм сучасної філологічної освіти привели до появи нових чи відродження забутих дисциплін. На межі етнографії, культурології, лінгвістки отримала поширення етнолінгвістика та її відгалуження – когнітивно і комунікативно орієнтована лінгвістика, які досліджують ментальну і духовну сферу людини у зв'язку з мовою. Виокремилися соціо-, медіа-, психо-, прагмалінгвістика, лінгвофілософія. Потреби розвитку особистості у світі цінностей духовної культури спонукали до впровадження культурознавчого підходу в мовознавчі дисципліни й виникнення на цій основі лінгвокультурології, яка вивчає взаємостосунки мови і матеріальної та духовної культури, мови і етносу, мови і народного менталітету. Актуальна тенденція сьогодення - мовний розвиток студентів на основі роботи з художнім текстом. Філологічний аналіз художнього твору дає можливість перевірити сформованість певного кола лінгволітературознавчих знань, навчає "чутливому", уважному й адекватному сприйняттю мови художнього твору.

Серйозне занепокоєння в суспільстві викликає загроза відчуження молоді від багатьох художніх досягнень людства, втрата інтересу до усвідомленого читання. Таким чином, метою літературної освіти майбутнього вчителя-словесника є виховання високої естетичної культури, формування здатності цілісно сприймати літературну спадщину, тобто індивідуальність митця

18

слова, його мовотворчість, поетику, літературні оцінки, рух твору в часі, розвиток творчих здібностей до аналізу й інтерпретації художніх творів.

Учителя мови і літератури часто називають словесником. Утворене від праслов'янського слова "словеса" спочатку це слово означало ―майстер говорити‖, а у ХYІІІ столітті - ―велеречива людина". Усе це повною мірою підтверджує місію вчителя як ритора, котрий засобами переконливого, дійового слова підносить роль рідної мови, власним прикладом примушує турбуватися про її авторитет у демократичному суспільстві.

У час відродження інтересу до особистості як носія складного внутрішнього світу, її унікальності й цінності зростає важливість

психолого-педагогічної підготовки вчителя. У практику ВНЗів усе активніше впроваджуються педагогічна антропологія, акмеологія професійної освіти, соціальна андрагогіка, педагогіка індивідуальності. Антропоцентризмом позначені такі інтегративні дисципліни, як когнітивна психологія, етнопсихологія, психо- і етнопсихолінгвістика. Перспективними вважаються педагогіка вищої школи, педагогіка співробітництва, педагогічна етика, педагогічна психологія, педагогічна валеологія, педагогічна аксіологія, психологія освіти, психологія професії, психологія управління. Цілком правомірно сьогодні наголошується на посиленні практикоорієнтованості естетики, етики, педагогічної майстерності. З урахуванням сьогодення існуючі та нові курси психології повинні бути спрямовані на реалізацію технології педагогіки співробітництва з учнями.

Сьогодення диктує потребу в діяльних, інтелектуально й духовно розвинутих фахівцях, котрі орієнтуються в численних педагогічних новаціях, пропонують власні новаторські ідеї, вміють швидко порівнювати, аналізувати й оцінювати, мобільно знаходять ефективні та обґрунтовані рішення, критично і творчо мислять, володіють основами інформаційних технологій і методикою їх використання у професійній педагогічній діяльності, що забезпечує індивідуально-орієнтований підхід. Нова гуманістична парадигма освіти ставить за мету формування такого педагога-словесника, котрий гармонійно поєднує освіченість, духовність, професіоналізм, моральну вихованість, розвиток особистості у відповідності з духовними цінностями національної і загальнолюдської культури.

19

Посилення уваги до технологізації в освітянському просторі спонукає до впровадження у професійну парадигму майбутнього вчителя таких педагогічних технологій, основою яких є системнодіяльнісний підхід, особистісно-розвивальне навчання, естетичне ставлення до людей, навколишнього світу, культури. Актуальне завдання професійного становлення вчителя-словесника – формування ціннісної установки на конструювання і реалізацію цілісного педагогічного процесу. Успішною технологією досягнення цієї мети вважаємо використання української художньої літератури в курсі педагогіки в якості об΄єкта професійно-педагогічного аналізу. Серед загальних тенденцій інформаційного суспільства, які необхідно враховувати в підготовці майбутнього вчителя української мови і літератури, - інформаційно-комунікативні технології.

Таким чином, суспільство двадцять першого століття чекає на вчителя-словесника, котрий має філологічні та психологопедагогічні знання, розвинене мовне чуття, володіє фольклорно- літературно-мистецьким потенціалом, творчим стилем мислення, гнучким розумом, навичками ораторського і ділового стилю спілкування, розуміється в питаннях історичного розвитку рідного народу, знає, шанує і пропагує його духовну культуру, дотримується принципів народної етики й моралі в повсякденному житті, розвиває гармонійне мислення, що ґрунтується на поєднанні внутрішньої свободи особистості і її соціальної відповідальності, знайомий з новими досягненнями і науковими та педагогічними дискусіями на національному і світовому рівнях, прагне до постійного саморозвитку й духовного самовдосконалення. Головними рисами педагога-філолога мають стати глибокий професіоналізм, широка ерудиція, висока культура і моральність, національна свідомість, відданість Україні та її народові.

Розгляд освітніх тенденцій, сучасних вимог до вчителя української мови і літератури зактуалізовують проблеми його підготовки у ВНЗах України. Поява альтернативних навчальних закладів (шкіл і класів з поглибленим вивченням мов і літератур, гімназій і ліцеїв гуманітарного спрямування), тенденція переходу вищих педагогічних навчальних закладів на університетський варіант спонукають до розробки нових підходів до визначення змісту системи професійної підготовки майбутнього вчителя.