2_Monografy ТЗН

30

МЕТА системи професійної підготовки

К О М П О Н Е Н Т И С И С Т Е М И

Навчальнопізнавальна діяльність

Соціальногуманітарні дисципліни

Мовознавчі

дисципліни

Літературоз

навчі

дисципліни

Психологопедагогічні дисципліни

Методичні

дисципліни

Навчальна

практика

Виховна діяльність

Учитель

української мови і літератури як компетентний фахівець

Педагогічна

практика

Науководослідна діяльність

Навчальнодослідницька діяльність

Науководослідницька діяльність

Науководослідна лабораторія

Рис. 1.1. Модель системи професійної підготовки майбутніх учителів

української мови і літератури

31

1.2.2. Професійна компетенція вчителя української мови і літератури у світлі вимог модернізації освіти

За період навчання в педагогічному університеті студенти філологічних факультетів мають набути відповідних фахових умінь і навичок: досліджувати мовні та літературні факти і явища в їх системній сув'язі; логічно, послідовно, відповідно до норм літературного мовлення формувати творче, аналітичне мислення, філологічний смак; активно застосовувати методи й прийоми навчання у практичній діяльності; вести наукові пошуки в галузі мовознавчих, літературознавчих, психолого-педагогічних дисциплін, використовуючи різноманітні методи наукового дослідження, розвивати потребу та вміння самостійно поповнювати свої знання за фахом, бути мобільним, ―гнучким‖ до різних нововведень, тобто бути професійно компетентним. Таким чином, основою системи професійної підготовки майбутнього вчителя української мови і літератури має стати компетентнісно-орієнтований підхід.

У наукових джерелах поняття "компетентнісний підхід" пояснюється як "оцінка підготовленості певного освітньокваліфікаційного рівня до професійної діяльності на основі наявності в них визначених стандартами компетенцій", а термін

―компетентний‖ (від лат. сompeto – досягати, відповідати,

підходити) характеризується як такий, що ―має достатні знання в якій-небудь галузі; з чим-небудь добре обізнаний; тямущий; який ґрунтується на знанні; кваліфікований; має певні повноваження, повноправний, повновладний‖ [69, с.354; 185; 290, с.305]. Поряд із цими термінами вживаються терміни “компетентність”, “компетенція”, що, незважаючи на структурну схожість, все ж не є тотожними (див. таблицю 1.3).

Критерієм якості підготовки випускників вищих навчальних закладів виступає професійна компетентність, серед характерних рис якої відомий фахівець у галузі професійної освіти Д.Чернілевський називає підвищення ролі суб΄єкта в соціальних перетвореннях, його здатність зрозуміти динаміку процесів розвитку і впливу на їх хід; А.Маркова вважає професійно компетентною працею таку діяльність учителя, в якій на достатньо високому рівні здійснюється педагогічна діяльність, педагогічне спілкування, виявляється особистість учителя, досягаються результати в навчанні та вихованні

32

Таблиця 1.3. Компетентність і компетенція в наукових джерелах

компетенція	компетентність
відповідність, уміння, необхідні для	сукупність знань і вмінь, необхідних
виконання певної роботи, завдання,	для ефективної професійної діяльності.
обов'язок; розумові здібності або загальні
вміння і навички.
(Webster Universal Dictionary. Harver educa-	( Професійна освіта. Словник: нав-
tional Services, 1993.– С. 200)	чальний посібник. -К.., 2000.-С.149)
сукупність взаємопов΄язаних якостей	специфічна здатність, необхідна для
особистості (знань, умінь, навичок, спосо-	ефективного виконання конкретної дії
бів діяльності), необхідних для виконання	в конкретній предметній галузі, яка
певного виду діяльності	охоплює	вузькоспеціальні	знання,
	специфічні	предметні	навички,
(Ключевые компетенции и	способи	мислення,	розуміня
образовательные стандарты. - Центр	відповідальності за власні дії.
"Эйдос", www.eidos.ru/news/compet-dis.htm.)	(Равен Джон. Педагогическое
	тестирование: -М., 1999.-С.6)

школярів [243; 464, с.303-304]. На сьогодні з′явилося ряд досліджень, присвячених особливостям формування професійної компетентності майбутніх учителів іноземних мов, початкових класів тощо (В.Баркасі, Л.Карпова, Л.Хоружа), формування вчителя російської мови як іноземної (Т.Балихіна, В.Молчановський), праці, що розглядають компетенісний підхід в освіті [185], загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти [139].

Аналіз наукових джерел, власне бачення проблеми дали можливість визначити професійну компетенцію майбутнього вчителя української мови і літератури як ступінь сформованості системи знань і вмінь, філологічних і педагогічних здібностей, ціннісних орієнтацій, інтегративних показників культури мовлення, стилю спілкування, необхідних для якісного виконання педагогічної діяльності.

Цілісна система навчання, обов'язковими складовими якої виступають фундаментальність, глибина, інтелектуальна і практична спрямованість, особистісно- і професійно-орієнтовний характер, має бути спрямована на формування його лінгвістичної, мовної,

комунікативної, фольклорної, літературної, культурознавчої, педагогічної, психологічної, методичної, інформаційної, дослідницької компетенцій. Наявне навчально-методичне забезпечення соціально-гуманітарної, філологічної, психолого-

33

педагогічної підготовки призначене для подання студентам готових знань, важливості ж набуває перехід до продуктивної освіти, орієнтованої на розвиток мотиваційної сфери, творчого мислення особистості.

Фундаментом професійної компетенції вчителя-словесника є його якісна лінгвістична підготовка, формування лінгвістичної компетенції як комплексу лінгвістичних знань про мову як суспільне явище і систему, що постійно розвивається, зв'язок мови з мисленням, культурою і суспільним розвитком народу, вмінь оперувати лінгвістичними знаннями у професійно-педагогічній і науково-дослідницькій діяльності, здатність до мовної рефлексії.

Мовна компетенція передбачає опанування мовної системи за рівнями фонетики, лексики, морфології, синтаксису, стилістики тексту. На часі також проблема переходу від аналізу мовних засобів через розуміння природи тексту і сутності стилю до власної мовленнєвої творчості студента. Таким чином, формування мовної компетенції тісно пов'язане з розвитком мовленнєвої компетенції, складовими якої є оволодіння всіма видами мовленнєвої діяльності – аудіюванням, читанням, говорінням, письмом. Потреба в реалізації комунікативного підходу у шкільному викладанні, зниження мовленнєвої культури в суспільстві вимагає якісної комунікативної компетенції. Учитель української мови і літератури повинен бути не лише знавцем лінгвістичних законів і літературних тонкощів, а й майстром живого слова, виразного читання, ритором, котрий володіє прийомами правильного, логічного, переконливого мовлення. Словеснику важливо вміти користуватися такими елементарними засобами навіювання, як жест, міміка, хода, інтонація, звучність, чіткість, експресивність мовлення, тембр голосу тощо.

Компетентний, високоерудований вчитель-словесник має плекатися у слові, таким чином, набувають важливості фольклорна і літературна компетенції як сукупність знань про українську літературу і фольклор в їх історичному розвитку і на сучасному етапі, вмінь здійснювати філологічну інтерпретацію художнього тексту, оцінювати художню своєрідність, естетику фольклорних творів і творчості письменника в цілому як складову національної духовної культури, застосовувати основні методи літературознавчого аналізу.

Художня література віддзеркалює ментальність українського народу, ―відтворює історичне тло, на якому формувалася і

34

деформувалася національна самосвідомість мас‖, уводить читача ―в ситуації емоційного співпереживання, виховує естетичний ідеал‖ [265, с.6]. Тому метою літературної освіти майбутнього словесника є становлення духовного світу особистості, створення умов для формування внутрішньої потреби в неперервному вдосконаленні, в реалізації своїх творчих можливостей. Навчити студента глибоко й естетично повноцінно сприймати фольклорний чи літературний твір, тобто осмислювати, міркувати над психологією, філософією казки, легенди, пісні, оповідання тощо, співвідносити прочитане з власними уявленнями і цінностями – завдання фахової підготовки. У вищій педагогічній школі необхідно виховати прагнення до обов΄язкового проникнення у таємниці творчої праці письменника.

Педагог має знати історію української культури, її місце в системі світової культури, викладати українську мову і літературу в контексті її розвитку, бути здатним до діалогу культур, обґрунтовувати власну позицію до питань, що стосуються ціннісного ставлення до історичного минулого. Отже, набуває актуальності культурознавча компетенція, що реалізується у знаннях матеріальної і духовної культури, історичного розвитку української нації, фольклору, традицій, звичаїв і обрядів рідного народу, вміннях використовувати культурознавчі знання у професійній діяльності.

Педагогічна компетенція україніста ґрунтується на знанні теорії і практики навчання, теорії виховання, дидактичних закономірностей навчального процесу, сучасних напрямів у педагогічній теорії і практиці, педагогічної етики, фундаментальних концепцій, законів, закономірностей розвитку педагогічних явищ, провідних педагогічних теорій, основних категорій, понять. Педагогічна компетенція передбачає набуття вмінь проектувати педагогічну діяльність, здійснювати науково-педагогічне спілкування у відповідній галузі науки, володіти професійнопрактичними навичками навчання мови і літератури, керувати пізнавальною діяльністю учнів, знаходити найбільш ефективні способи впливу на школярів, ураховувати їх вікові і психологічні особливості, створювати і згуртовувати колектив з метою вирішення освітніх завдань, планувати, контролювати і коригувати власну

діяльність	тощо. Випускник-філолог		повинен бути		готовим до
навчання	і виховання	школярів	з	урахуванням	специфіки
предметів,	що ним	викладаються,		сприяти	соціалізації,

35

формуванню загальної культури особистості, усвідомленому вибору і наступному опануванню професійно-освітніх програм, використовувати різноманітні методи, прийоми, засоби навчання і виховання, виробляючи разом з тим власний стиль викладання. В основі психологічної компетенції - знання загальної, вікової, соціальної, педагогічної психології, лінгвопсихології, психічних процесів, пам΄яті, мислення, мовної діяльності, вміння визначати рівень і мотиви розвитку особистості, формувати ціннісне ставлення до пізнавальної діяльності.

Підґрунтя методичної компетенції складають знання методологічних і теоретичних основ методики навчання мови, літератури, концептуальних основ, структури і змісту засобів навчання (підручників, навчальних посібників тощо), уміння застосовувати знання мови і літератури в педагогічній і громадській діяльності, виконувати основні професійно-методичні функції (комунікативно-навчальну, розвивальну, гностичну та ін.). Випускники філологічних факультетів педагогічних університетів повинні вміти орієнтуватися в основних тенденціях, що визначають сучасний стан лінгвістичної, літературної освіти в загальноосвітніх середніх навчальних закладах, зокрема в розширенні обсягу змісту навчального матеріалу у зв'язку із включенням таких предметів, як культура мови, стилістика, риторика; в посиленні принципів інтегративності, міжпредметної взаємодії, текстоцентричного підходу, опори на історію мови.

Важливою рисою конкурентоздатного вчителя при незаперечній ролі фундаментальної та психолого-педагогічної підготовки має стати його інформаційна культура, комп'ютерна грамотність, інформаційна компетенція. Педагог ХХІ століття повинен уміло проектувати і реалізувати зміст викладання української мови, української і зарубіжної літератури на засадах нових освітніх технологій, у т.ч. інформаційних (Інтернеттехнологій, мультимедійних). Важливою є дослідницька компетенція вчителя української мови і літератури. Він повинен володіти науковим мисленням, уміти спостерігати й аналізувати, висувати гіпотези для вирішення спірних питань, виконувати дослідну роботу, аналізувати наукову літературу тощо.

Неперервність освіти зумовлює потребу у “прогностичній” компетенції, тобто компетенції, орієнтованій на ―завтра‖. Сучасний випускник філологічного факультету педагогічного університету

36

повинен бути готовим до роботи в школах різного типу і профілю, вміти організовувати вивчення мови, літератури за різними програмами і підручниками, здійснювати відбір відповідного матеріалу. Це посилює увагу до розвитку творчих здібностей особистості, формування постійної мотивації до самоосвіти і саморозвитку.

Врахування змістової наповненості кожної із складових професійної компетенції, шляхи і засоби їх формування дозволяють переосмислити і перебудувати підготовку вчителів-словесників таким чином, щоб вони були спроможні ―навчати своїх учнів своєю поведінкою, своїм Статусом, своїми знаннями, своєю Людяністю, своєю Любов΄ю, своїм Щастям, своїм Талантом‖ [151, с.174].

Висновки до розділу 1

1.Розгляд провідних тенденцій світової вищої освіти, тенденцій у розвитку філології, педагогіки, психології, сучасних вимог до вчителя української мови і літератури зактуалізовують проблеми його підготовки у вищих педагогічних навчальних закладах України, формування мовної особистості педагога як головного творця і носія національної мови, культури й духовності.

2.Актуальною проблемою підготовки фахівця-словесника залишається втілення інтегративного підходу і єдність теоретичної і практичної підготовки, що в цілому забезпечує багатоаспектну готовність педагога до професійної діяльності. Проблема формування ціннісних орієнтацій, компетенцій учнів посилює акцент на компетентнісно-орієнтований підхід як основу системи професійної підготовки вчителів-словесників.

3.Методологія системного підходу дозволяє розглядати професійну підготовку майбутнього вчителя української мови і літератури як цілісну, відносно визначену, функціонуючу, керовану систему, мета якої - при органічній єдності й оптимальному співвідношенні навчально-пізнавальної, науково-дослідної, виховної підсистем та підсистеми практик на кожному освітньокваліфікаційному ступені (бакалавр – спеціаліст - магістр) формувати мотивацію педагогічної діяльності, методологічну, фахову культуру, складові професійної компетенції.

4.Цілісна система навчання, обов'язковими складовими якої виступають фундаментальність, глибина, інтелектуальна і практична

37

спрямованість, особистісно- і професійно-орієнтовний характер, має бути спрямована на формування, зокрема, його лінгвістичної, мовної, комунікативної, фольклорної, літературної, культурознавчої, педагогічної, психологічної, методичної, інформаційної, дослідницької компетенцій.

5.Проведений аналіз підтверджує: суспільство ХХІ століття чекає на вчителя-словесника, котрий має філологічні та психологопедагогічні знання, розвинене мовне чуття, володіє фольклорно- літературно-мистецьким потенціалом, творчим стилем мислення, гнучким розумом, навичками ораторського і ділового стилю спілкування, розуміється в питаннях історичного розвитку рідного народу. Учитель-словесник має знати нові технології навчання; методи формування навичок самостійної роботи, розвитку творчих здібностей, логічного мислення учнів; повинен уміти проектувати, конструювати, моделювати і проводити уроки і виховні заняття, в т.ч. з елементами інформаційно-комп'ютерних технологій.

Розгляд складних проблем професійної підготовки вчителів української мови і літератури потребує звернення до історичного вітчизняного та сучасного зарубіжного досвіду, про що йдеться в наступному розділі.

38

РОЗДІЛ 2.

СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ-СЛОВЕСНИКІВ

(у національному і світовому контексті)

2.1. Становлення та історичний розвиток професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури

Пошуки освітньої парадигми вчителів української мови і літератури на початку третього тисячоліття вимагають історикопедагогічного осмислення шляху становлення і розвитку цього фаху на різних історичних етапах. Удосконаленню моделі підготовки сучасного вчителя-україніста сприяє усвідомлення значущості наукового доробку філологів і педагогів дев'ятнадцятого (Ф.Буслаєва, Г.Гуковського, В.Острогорського, О.Потебні, І.Срезнєвського, К.Ушинського та ін.) і двадцятого (Т.Бугайко та Ф.Бугайка, Б.Степанишина та ін.) століття. Джерельною базою слугують також праці, в яких розглядаються різнобічні питання становлення і розвитку системи української вищої і середньої освіти (Л.Вовк, Н.Гузій, Н.Гупан, Н.Дем‘яненко, М.Євтух, Н.Калениченко, Н.Коцур Н., В.Коцур, В.Липинський, В.Луговий, С.Нікітчина, О.Любар, В.Майборода, О.Микитюк, В.Огнев'юк, М.Окса, М.Попович, О.Сухомлинська, М.Стельмахович, Б.Ступарик, Д.Федоренко, Г.Філіпчук), історичного розвитку і особливості мовної політики в Україні на різних історичних етапах ХХ ст. (Н.Барановська, Ю.Горбань, О.Данилевська, П.Панченко, Ж.Шевчук, С.Чернявська), студії, присвячені системному аналізу шкільної і вузівської мовно-літературної освіти (С.Бевзенко, Г.Клочек, М.Наєнко, П.Хропко, С.Яворська).

Розглянемо особливості змісту, структури, форм організації навчально-пізнавальної діяльності, науково-дослідної роботи, виробничих і педагогічної практик студентів-філологів у вищій

39

педагогічній школі; проаналізуємо тенденції лінгвістичної, літературознавчої, психолого-педагогічної освіти майбутніх педагогів-українських словесників у кінці ХІХ – на початку ХХІ століття, обґрунтуємо можливість використання позитивного досвіду в сучасних умовах реформування освітньої галузі.

2.1.1.Особливості професійної підготовки вчителів словесності

вкінці ХІХ ст. – у 30 р. ХХ ст.

Аналіз філологічної, педагогічної спадщини підтверджує високе покликання вчителя-словесника протягом століть. Рівень володіння словом, а отже, і філологічної освіченості впродовж століть визначав соціальний статус, професійний рівень, рівень розвитку держави в політико-культурній, економічній сферах.

Уже в Київській Русі давали можливість навчатися слов'янською рідною мовою, були написані оригінальні твори, що засвідчили золотий вік української культури. Згідно статутів бpатських шкіл наставник молоді повинен був добре ―володiти словом‖, а спiлкування з учнями будувати на засадах гуманiзму i добpопоpядностi. В епоху Відродження сучасної європейської культури знавців філології (ними вважалися знавці латинської та грецької мов) називали гуманістами. Визначенню ролі рідної, української мови в суспільстві, особистості вчителя української мови і літератури задовго до початку його офіційної підготовки сприяла діяльність філологів, методистів, письменників Х.Алчевської, Ф.Буслаєва, С.Васильченка, П.Грабовського, Б.Грінченка, Г.Гуковського, М.Драгоманова, О.Духновича, Панаса Мирного, І.Нечуя-Левицького, В.Острогорського, Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, К.Ушинського, журналу "Освіта", літературної газети "Черниговский листок" та ін.

Основою навчання і виховання видатні діячі вважали рідну мову. В ній, на переконання К.Ушинського, ―багато глибокого філософського розуму, справді поетичного почуття, витонченого, напрочуд доброго смаку, сліди праці дуже зосередженої думки, безодня надзвичайної чутливості до найтонших переливів у явищах природи...‖. А Ф.Буслаєв доводив, що "...сучасні блискучі успіхи філології і лінгвістики примусили педагогів ґрунтовно вникнути в мову. Історична лінгвістика переконує будь-кого в настійній необхідності вивчення всієї нашої старовини з метою бути успішним