Глава 13

орган опіки та піклування зобов'язаний заявити вимогу про

відібрання дитини і передання її йому на опікування. Пере-

дання дитини на опікування органові опіки та піклування

означає, що саме він має визначити її подальшу долю: поміс-

тити в будинок дитини, школу-інтернат чи передати її в сім'ю

іншої особи. І це має бути вирішено на момент відібрання ди-

тини від того з батьків, з ким вона проживає.

Стаття 162. Правові наслідки протиправної поведінки одно-

го з батьків або іншої особи при визначенні міс-

ця проживання малолітньої дитини

1. Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без

згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі

закону або рішення суду проживала малолітня дитина,

змінить її місце проживання, у тому числі способом її ви-

крадення, суд за позовом заінтересованої особи має право

негайно постановити рішення про відібрання дитини і по-

вернення її тому, з ким вона проживала.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли зали-

шення її за попереднім місцем проживання створюватиме

реальну небезпеку для її життя та здоров'я.

2. Особа, яка самочинно змінила місце проживання ма-

лолітньої дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну

та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

1. Місце проживання малолітньої дитини визначається за

домовленістю батьків. Відповідно і наступна його зміна немож-

лива за волею лише одного з них.

2. Стаття 162 СК визначає наслідки самочинної, тобто без

згоди другого з батьків, зміни місця проживання дитини. Са-

мочинною слід вважати зміну місця проживання малолітньої

дитини й за її згодою, але без відома та згоди того з батьків, з

ким вона проживає.

Самочинна зміна місця проживання дитини може бути вчи-

нена різними шляхами: неповерненням дитини після відпо-

чинку чи прогулянки, викраденням дитини на вулиці, з дитя-

чої установи чи лікарні.

326

Стаття 162

3. Стаття 162 СК була сформульована під впливом кількох

справ за позовами матерів про відібрання дітей від батьків,

які їх викрали.

1. Батько викрав дитину з дитячого майданчика, на якому

вона гралася. Позов матері суд розглядав за довгою процеду-

рою: проводилися обстеження умов проживання матері та

батька дитини, достатньо довго готувався висновок органу

опіки та піклування, періодично відповідач не з'являвся до

суду, подаючи документи про хворобу і цим затягуючи роз-

гляд справи. Розгляд справи тривав майже рік.

2. За домовленістю з матір'ю батько щотижня по кілька

годин гуляв з дитиною. Одного разу він не привів її додому.

Зниклого батька з дитиною розшукували кілька днів.

Позов матері про відібрання дитини був розглянутий су-

дом в найкоротші строки. Залишаючи касаційну скаргу ба-

тька без задоволення, судова колегія в цивільних справах

Одеського обласного суду у своїй ухвалі написала таке:

лВідповідач вчинив протиправну поведінку, свавільно зміни-

вши місце проживання дитини. Відповідач жодного разу не

пред'являв позивачці претензії щодо неналежного вихован-

ня дитини. Зібрані у справі докази засвідчують належне ви-

конання позивачкою своїх обов'язків щодо дитини. Тому

дитина має бути повернута матері, за місцем її останнього

проживанняы. Ця ухвала стала джерелом відповідної право-

вої новели.

Положення частини першої статті 162 СК є логічним про-

довженням статті 160 СК, за якою місце проживання дитини

має визначатися за згодою батьків. Воно є засобом запобіган-

ня самовільної зміни одним із батьків місця проживання ди-

тини, оскільки не заохочує самоуправства, а містить правові

засади для якнайшвидшого його припинення.

4. Для повернення дитини непотрібно буде представляти

докази створення для неї нормальних умов для її виховання

та розвитку, оскільки стаття 162 СК базується на юридичній

презумпції правомірності поведінки того з батьків, з ким вона

проживала.

5. У позові про відібрання дитини може бути відмовлено

лише тоді, коли відповідач доведе, що той, з ким проживала

дитина, жорстоко поводився з нею, схиляв її до вживання

327

РОЗДІЛ III