Глава 3. Загальні положення

Стаття 21. Поняття шлюбу

1. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєст-

рований у державному органі реєстрації актів цивільного

стану.

2. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без

шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обо-

в'язків подружжя.

3. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виник-

нення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя,

крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до

створення або відновлення державних органів реєстрації

актів цивільного стану.

1. У літературі радянського періоду шлюб визначався як

лдобровільний, рівноправний, в принципі пожиттєвий союз

чоловіка та жінки, спрямований на створення сім'ї, зареєст-

рований у встановленому порядку з дотриманням вимог зако-

ну і такий, що породжує у них особисті та майнові права та

обов'язки подружжяы (В. І. Бошко, Г. К. Матвєєв). На думку

М. Т. Оридороги, шлюб не можна вважати союзом, оскільки

це наближало б його до договору, тому шлюб - це спільність

жінки та чоловіка.

2. Законодавче поняття шлюбу дається вперше. У ньому

лаконічно сформульовані основні ознаки шлюбу.

64

_______________________________Стаття 21

Шлюб - це сімейний союз. Слово лсімейнийы засвідчує,

що шлюб створює сім'ю, а не спрямований на її створення.

Слово лсоюзы підкреслює законодавче визнання теорії дого-

вірної природи шлюбу, яка зумовлює його добровільний ха-

рактер.

3. У шлюбі можуть бути лише жінка та чоловік, тобто осо-

би різної статі. Цим відкидаються спроби окремих представ-

ників сексуальних меншин добитися узаконення лшлюбуы

між особами однієї статі. У деяких державах (Бельгія, Гол-

ландія) сексуальні меншини добилися внесення змін до зако-

нодавства, внаслідок чого шлюб може бути зареєстрований

між особами однієї статі. ОбЄрунтування потреби такого ново-

введення необхідністю дотримання прав людини засвідчує, що

ідею прав людини можна іноді возвеличити до абсурду.

Можливість лшлюбуы між особами однієї статі суперечить

християнській моралі, канонам інших релігійних вірувань, не

узгоджується вона й з моральними засадами нашого суспільст-

ва, а тому приклад цих держав в Україні не був і, є підстави

стверджувати, не буде запозичений. Одностатеві шлюби - дани-

на сьогоднішній лмодіы, яка, як і кожна мода, короткочасна.

4. Необхідною або, як ще її називають, конститутивною

ознакою шлюбу є його реєстрація державним органом реєст-

рації актів цивільного стану. Без такої реєстрації шлюбу як

правової категорії немає. Так званий лцивільний шлюбы - це

побутова категорія, яка віддзеркалює наявність лише однієї

ознаки шлюбу - сімейного союзу жінки та чоловіка. Відсут-

ність державної реєстрації не робить цей союз актом цивіль-

ного стану, тобто шлюбом у правовому розумінні цього слова.

Жінка та чоловік у цьому союзі мають статус сім'ї, але не ма-

ють статусу подружжя.

Розвиток нашого законодавства має йти не шляхом надання

жінці та чоловікові, які спільно проживають без шлюбу, прав

та обов'язків подружжя, а наданням їм прав та обов'язків як

особам, які проживають однією сім'єю. Ці права можуть бути

тотожними за змістом (право на аліменти, права на відшкоду-

вання шкоди у зв'язку з втратою годувальника і навіть право

на спадкування), але підстави їх виникнення є різними. Тому

немає підстави для висновку про суперечність між частиною

Другою статті 21 та статтею 74 СК.

55-132

65

РОЗДІЛ II

Глава З

5. Оскільки шлюбу без державної реєстрації немає, додат-

кові означення до нього, як лзаконнийы, лзареєстрованийы,

не потрібні.

6. Збереження на майбутнє державної реєстрації як обо-

в'язкового елементу шлюбу не означає продовження фетиши-

зації шлюбу порівняно з іншою формою організації сімейного

життя жінки та чоловіка.

Припинення майнової дискримінації осіб у лцивільному

шлюбіы - це значний крок до демократизації нашого сімей-

ного законодавства. Не маючи правового статусу подружжя,

особи можуть мати реальний статус дружини та чоловіка,

який, наповнений любов'ю і взаємним (домашнім та публіч-

ним) визнанням одне одного дружиною та чоловіком, здатний

зробити їх щасливими.

Шлюб, з лише йому притаманними ознаками, неодмінно

залишиться основною правовою формою організації сімейно-

го життя жінки і чоловіка й надалі виконуватиме важливі со-

ціальні функції.

Позбавлений майнових переваг він, з перевагами духовно-

го характеру, буде і надалі успішно конкурувати з лци-

вільним шлюбомы і утверджувати свою соціальну значимість

без допомоги законодавчого лпряникаы. Історичний досвід не

дає підстав для побоювань щодо можливого у майбутньому

зникнення інституту шлюбу. Адже не секрет, що майже ко-

жен, хто живе в такому лцивільному шлюбіы, сподівається на

запрошення до реєстрації.

Є певні усталені, перевірені часом норми поведінки людей

в суспільстві, тому наслідування їх - явище природне.

7. Релігійний обряд шлюбу відбувається зараз в Україні

повсюдно. Духовна велич храму чи навіть найменшої церков-

ки з церковним співом, коронами на головах наречених, доб-

рими напутніми словами священика - все це робить він-

чання незабутньою подією в житті. Однак релігійний обряд

шлюбу не має правового значення. Пропозиція про надання

правового значення вінчанню, тобто канонічній формі шлю-

бу, не була підтримана при опрацюванні проекту Сімейного

кодексу України. Це означає, що релігійний обряд шлюбу, як

і раніше, не створюватиме прав та обов'язків подружжя, за-

лишаючись особистою справою жінки та чоловіка.

66

Стаття 22

Особи, які після вінчання спільно проживають без реєстра-

ції шлюбу, мають статус сім'ї, але не мають правового статусу

подружжя.

У радянський період нашої історії і в даний час релігійний

обряд шлюбу (вінчання) має правове значення, якщо він від-

бувся до створення або відновлення державних органів реєст-

рації актів цивільного стану. У західних областях УРСР

церковні шлюби визнавалися, якщо вони були здійснені до

5 травня 1940 р.1, в Закарпатській області - до 25 січня

1946 р.2, в окремих районах Чернівецької області, Акерман-

ському та Ізмаїльському районах Одеської області - до 2 серп-

ня 1940 р.3

Стаття 22. Шлюбний вік

1. Шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнад-

цять, а для чоловіка - у вісімнадцять років.

2. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досяг-

ти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу.

1. Шлюбний вік - складна правова категорія, основою для

визначення якої є не лише і не стільки здатність до статевого

життя і зачаття дитини. Шлюбний вік визначається з ураху-

ванням статевої зрілості, завершення фізичного росту організ-

му, стану психічного, розумового, морального та соціального

1 Указ Президії Верховної Ради УРСР лПро реєстрацію актів грома-

дянського стану в Волинській, Дрогобицькій, Львівській, Ровенсь-

кій, Станіславській, Тернопільській областях Української РСРы від

16 квітня 1940 р. - У кн.: Хронологічне зібрання законів, указів

Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень уряду Українсь-

кої РСР: Т. 1. - К., 1963. - С. 705-706.

2 Указ Президії Верховної Ради УРСР лПро введення на території За-

карпатської області законодавства Української РСРы від 24 січня

1946 р. - Там само: Т. 2. - С. 197. Спеціальний закон про реєстра-

цію актів громадянського стану не приймався.

Закон СРСР лПро включення північної частини Буковини, Хотинсько-

го, Акерманського і Ізмаїльського уїздів Бессарабії до складу Укра-

їнської РСРы від 2 серпня 1940 р. - У кн.: Сборник законов СССР

лУказьІ Президиума Верховного Совета СССРы. - М., 1959. - С. 25.

Спеціальний закон про поширення на ці території законодавства

УРСР не приймався.

5-3-132к г,

РОЗДІЛ II_____________________________Глава З І

розвитку людини, які в комплексі мають забезпечити здат-

ність її до виконання нової суспільної ролі - дружини, мате-

рі, чоловіка, батька.

Шлюбний вік навіть у сусідніх державах з однаковим

кліматичним середовищем часто визначається по-різному. На

це впливають національні законодавчі традиції, демографіч-

на ситуація, інші суспільні процеси, які відбуваються в дер-

жаві.

2. За статтею 106 Кодексу про сім'ю, опіку, шлюб і акти

громадянського стану 1926 р. шлюбний вік був визначений

для жінки у 16 років, для чоловіка - у 18 років. На підставі

Закону від 27 червня 1927 р.1 окружним органам ЗАГСу і го-

ловам районних виконавчих комітетів було дозволено, з ура-

хуванням господарських і побутових умов життя громадян,

особливо жителів сільської місцевості, лдавати дозволи на

шлюб з особами, які не дійшли цього віку, якщо до досягнен-

ня цього віку лишається щонайбільше півроку і якщо надано

посвідку лікаря про допустимість цього шлюбуы.

3. Основи законодавства про шлюб та сім'ю Союзу РСР та

союзних республік 1968 р. встановили шлюбний вік для жін-

ки та чоловіка у 18 років. Водночас союзним республікам бу-

ло надано право знизити шлюбний вік, але не більш ніж на

два роки.

За статтею 16 КпШС 1969 р. шлюбний вік для чоловіка був

встановлений у 18 років, а для жінки - у 17 років. Виконавчі

комітети міських, районних рад, а згодом міські, районні дер-

жавні адміністрації мали право у виняткових випадках лзни-

жуватиы шлюбний вік для жінки та для чоловіка не більш як

на один рік. Законом України від 23 червня 1992 р. таке об-

меження було знято. Отже, лзниженняы шлюбного віку стало

теоретично можливим і до 15, і до 13 років. Проте існував й

другий бік справи. Якщо жінка не досягла 16 років, то чоло-

віка підстерігала небезпека кримінальної відповідальності за

розбещення неповнолітньої.

4. При обговоренні питання про визначення шлюбного віку

у Сімейному кодексі України пропонувалося декілька варіан-

1 Сборник Указов УССР. - 1927. - № 29. - Ст. 139.

2 ВВР. - 1992. - № 36. - Ст. 528.

ЙЯ

Стаття 22

тів: залишити без змін норму статті 16 КпШС; встановити для

жінки та чоловіка шлюбний вік у 17 років; встановити шлюб-

ний вік для жінки та чоловіка 18 років; підняти шлюбний вік

для чоловіків до 21 року і навіть до 23 років. Остання пропо-

зиція була відразу ж відкинута як неприйнятна.

Ідею однакового шлюбного віку для жінки і чоловіка від-

стоювало Міністерство юстиції України, а на встановленні

шлюбного віку у 18 років наполягало Міністерство охорони

здоров'я України. Міністерство науки та освіти України про-

понувало залишити шлюбний вік для жінки і чоловіка без

змін: тобто 17 і 18 років. Одним із аргументів для залишення

без змін шлюбного віку була взята до уваги і статистика шлю-

бів з неповнолітніми жінками. У 1999 р. їх було зареєстрова-

но 24 923.

Встановлення різного шлюбного віку для жінки та чоловіка

не є відступленням від конституційного принципу рівностей

статей: воно - результат нетотожності жіночого та чоловічо-

го організмів, тих фізіологічних процесів, які відбуваються в

них. Саме цим пояснюється і розбіжність у визначенні пен-

сійного віку для жінки та чоловіка, обмеження ваги підняття

(пересування) вантажів для жінки тощо.

5. Питання про те, з якою дією має пов'язуватися досяг-

нення шлюбного віку, було спірним. Деякі вважали, що особа

має досягти шлюбного віку на момент подання заяви про ре-

єстрацію шлюбу: не може подати заяву про реєстрацію шлю-

бу той, хто ще не має права на шлюб. Інші, навпаки, наполя-

гали на тому, аби досягнення шлюбного віку пов'язувати з

днем реєстрації шлюбу.

Хоча аргументи прихильників першої позиції були вагоми-

ми, законодавче закріплення одержала друга. Отже, досяг-

нення шлюбного віку має пов'язуватися з днем реєстрації

шлюбу. У зв'язку з цим заява про реєстрацію шлюбу може бу-

ти подана особою, яка ще не досягла шлюбного віку.

6. Закон не встановлює максимального шлюбного віку. То-

му людина і у 80, і у 100 років має право на шлюб.

69

РОЗДІЛ II_____________________________Глава З

Стаття 23. Право на шлюб

1. Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного

віку.

2. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за

рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо

буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

1. Загальна декларація прав людини у частині першій

статті 16 проголосила право чоловіка і жінки, які досягли по-

вноліття, одружуватися і засновувати сім'ю.

Відповідно до статті 23 Міжнародного пакту про громадян-

ські і політичні права, лза чоловіками та жінками, які досяг-

ли шлюбного віку, визнається право на одруження і право за-

сновувати сім'юы.

Право на шлюб чоловіка і жінки, які досягли шлюбного

віку, закріплено у статті 12 Конвенції про захист прав люди-

ни і основних свобод.

2. Досягнення шлюбного віку є юридичним фактом, який

породжує у особи право на шлюб. Однак це право може бути

реалізоване лише при волевиявленні двох осіб - жінки та чо-

ловіка.

3. У частині другій статті 16 КпШС передбачалася можли-

вість лзниженняы шлюбного віку у разі вагітності жінки або

народження дитини. Згодом, у зв'язку з внесеними змінами до

цієї статті, таке лзниженняы могло відбутися лу виняткових

випадкахы, тобто не лише у разі вагітності чи народження дити-

ни. Одйак шлюбний вік - це стала, а не змінна правова кате-

горія, яку можна було би пристосувати до конкретної життєвої

ситуації. Тому лзниженняы шлюбного віку є неможливим.

У зв'язку з цим запроваджена відносно нова правова катего-

рія: лнадання права на шлюбы особі, яка не досягла шлюбного

віку.

Як уже зазначалося, у Законі УСРР від 27 червня 1927 р.

було вжито термін лнадання дозволу на шлюбы. Отже, новела

статті 23 СК є по суті відродженням терміна, вже відомого

українському законодавству. На жаль, на цей новий термін

Міністерство юстиції України не зважило: у пункті 4.13

Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні (в редак-

70

Стаття 23

ції наказу від 3 вересня 2002 р.)1 йдеться про осіб, яким

лзнижено шлюбний вікы.

4. У статті 23 СК змінено формулювання підстави для на-

дання права на шлюб. Нею може бути не лише виняткова об-

ставина, адже перше кохання у 16 років назвати винятковою

обставиною важко. У всіх випадках, коли це відповідатиме

(саме лвідповідатимеы, а не лне суперечитимеы) інтересам осо-

би, суд надасть їй право на шлюб.

5. Зниження шлюбного віку за статтею 16 КпШС проводи-

лося державною адміністрацією районів, районів міст Києва,

Севастополя, виконавчим комітетом міської, районної в місті

ради.

Надання права на шлюб віднесено до компетенції суду. У

цій ситуації суд здійснюватиме контрольну функцію: його

обов'язком є з'ясування наявності підстав для задоволення

заяви. Цією нормою засвідчується новий підхід до місії суду,

яка у сфері цивільного судочинства не зводиться лише до ви-

рішення спору.

Суд - це орган правосуддя. А це означає, що суд може

поставити своє рішення про наявність у особи права не лише

тоді, коли це право оспорюється.

Місія суду у цій ситуації, як і у разі розгляду заяви про

усиновлення полягає у перевірці того, чи може особа мати

відповідне право (на шлюб, на усиновлення), і у наданні їй

цього права.

У цій нормі - вираз поваги до суду. Збільшуючи дещо на-

вантаження на суди, ця норма сприятиме розширенню сфери

судового впливу на суспільні відносини, підняттю ролі суду в

державі.

6. Заява про надання права на шлюб має розглядатися су-

дом за правилами окремого провадження.

7. Про подання такої заяви суд має повідомити батьків або

піклувальника, оскільки вони зобов'язані захищати дитину,

а отже, мають володіти інформацією про її життєві наміри.

Але заперечення батьків чи опікуна не може бути підставою

для відмови у задоволенні заяви.

Офіційний вісник. - 2002. - № 37. - Ст. 1754.

71

РОЗДІЛ II

Глава З

8. Суд може викликати в судове засідання ту особу, з якою

неповнолітній має намір зареєструвати шлюб.

У заяві про надання права на шлюб має бути назване ім'я

особи, з якою передбачається реєстрація шлюбу. Ця особа мо-

же бути викликана у судове засідання як заінтересована осо-

ба. Адже суду належить перевірити не лише стан фізичного

та психічного здоров'я заявника. Суд має впевнитися у тому,

що шлюб заявника саме з цією конкретною особою відповіда-

тиме її як дитини лнайвищимы інтересам.

Тому на питання про те, чи слід рішення суду про надання

заявникові права на шлюб лприв'язуватиы до конкретної осо-

би, пропонується ствердна відповідь. Але це означає, що,

одержавши право на шлюб з певною особою, заявник не може

зареєструвати шлюбу з іншою.

Якщо той, кому надано було право на шлюб з певною осо-

бою, забажає зареєструвати шлюб з іншою, йому належить

буде знову звернутися з заявою до суду. Таке розширене тлу-

мачення цієї норми повністю відповідає принципу верховен-

ства права.

9. Якщо не досягли шлюбного віку і він, і вона, кожному з

них належить подати до суду окремі заяви. Ці дві справи суд

може об'єднати в одне провадження.

10. Для того, щоби зробити висновок про те, що ранній

шлюб відповідатиме інтересам дитини, суду належить подати

відповідні докази.

Якщо така заява не пов'язана з вагітністю або народжен-

ням дитини, суд може зажадати висновок закладу охорони

здоров'я про стан здоров'я заявника.

11. Особа, якій надано право на шлюб, може відмовитися

від реєстрації шлюбу. Ця обставина, а також сплив певного

часу не є підставою для припинення цього права.

12. Право на шлюб - це особисте нематеріальне право осо-

би. Права на шлюб не може бути позбавлена особа, яка відбу-

ває покарання за вчинення злочину чи заарештована у зв'яз-

ку із звинуваченням у вчиненні злочину.

13. Кодекс канонів східних церков вважає священичий чин

(канон 804) та публічний обіт чистоти (канон 805) перешко-

дами до шлюбу.

72

Стаття 24

Целібат1 є канонічною забороною шлюбу. Відповідно до Сі-

мейного кодексу кожна особа, в тому числі й та, якої стосу-

ється канонічна заборона шлюбу, має право на шлюб.

Стаття 24. Добровільність шлюбу

1. Шлюб Єрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допуска-

ється.

2. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздат-

ною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлю-

вала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними,

має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.

1. Добровільність шлюбу - одна з основних його засад. За-

гальна декларація прав людини у частині другій статті 16 міс-

тить положення, за яким лшлюб може укладатися тільки при

вільній і повній згоді сторін, що одружуютьсяы, а за стат-

тею 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні

права лжоден шлюб не може бути укладений без вільної і ціл-

ковитої згоди тих, що одружуютьсяы.

Хартія прав сім'ї 1983 р. у статті 2 зазначає, що лподруж-

жя не може бути укладене без вільної та цілковитої, чітко ви-

словленої згоди нареченихы, лнеобхідно уникати будь-якого

тиску на дітей, який перешкоджав би їхньому вибору нарече-

ної чи нареченогоы.

2. За статтею 15 КпШС умовою укладення шлюбу була

лвзаємна згода осіб, які одружуютьсяы. Однак згода двох осіб

завжди є взаємною: немає згоди хоча б однієї особи - немає

взаємності. Проте взаємна згода ще не означає, що вона була

вільною.

За статтею 51 Конституції України шлюб Єрунтується на

вільній згоді жінки та чоловіка. Оскільки відступити від цьо-

го конституційного положення було неможливо, саме воно бу-

ло перенесено до Сімейного кодексу.

Термін лповна згодаы є для нас дещо незвичним, хоча і аб-

солютно правильним. Повна згода передбачає наявність ін-

лат. саеІіЬаІиз (саеІеЬз - неодружений, самотній) - обов'язкова

безшлюбність духівництва.

73

РОЗДІЛ II

Глава З

формації про наречену, нареченого в обсязі, який необхідний

і достатній для вільного волевиявлення щодо шлюбу.

Той факт, що термін лповнаы згода у Сімейному кодексі

відсутній, не слід все ж сприймати трагічно. Можна ствер-

джувати, що лвільнаы згода охоплює не лише волю до шлюбу

з певною особою, а й знання про неї як про особу, яка також

діє вільно, не є одруженою, не є родичем, досягла шлюбного

віку, має відповідний стан здоров'я. Тобто знання про дотри-

мання усіх лзаконів шлюбуы.

3. Діяти вільно може лише той, хто усвідомлює суть та зна-

чення своїх дій, бажає шлюбу з конкретною особою та володіє

можливістю керувати своїми діями. Недієздатний, а також

той, хто позбавлений можливості усвідомлювати свої дії та

(або) керувати ними, не може діяти вільно. Недієздатний вза-

галі не має права на шлюб.

Особа, яка перебуває у стані алкогольного, токсичного,

наркотичного сп'яніння або не може діяти вільно під впли-

вом хвороби чи каліцтва, має право на шлюб, але не має мо-

жливості його реалізувати до тих пір, поки перебуває у тако-

му стані.

4. Не вважається лвільноюы згода на шлюб недієздатного, а

також того, хто формально був дієздатним, але в момент реєст-

рації шлюбу внаслідок хвороби, алкогольного, наркотичного

чи токсичного сп'яніння не усвідомлював значення дій і (або)

не міг керувати ними.

5. Кодекс забороняє примушування до шлюбу. Примушу-

вати - значить добиватися певної поведінки від особи за до-

помогою фізичного або психічного насильства.

Переконування у необхідності шлюбу, в тому числі з пев-

ною особою, не має ознак психічного насильства. Якщо особа

самостійно приймає рішення, навіть на підставі тривалих на-

мовлянь та переконувань, згода на шлюб у цій ситуації все од-

но вважатиметься вільною. Про психічне насильство може

йти мова у разі тривалого натиску, в результаті чого особа по-

годжується на шлюб, але без свого бажання.

Способом примушування до шлюбу може бути і одноразова

вимога шлюбу, зумовлена погрозою настання певних негатив-

них наслідків (наприклад, самогубства).

74

Стаття 24

Згода на шлюб під впливом матеріальної скрути чи безнадії

не вважається такою, що дана під примусом.

Закон не передбачає відповідальності того, хто примушу-

вав іншу особу до шлюбу. Правовою реакцією на укладення

шлюбу під примусом може бути визнання цього шлюбу недій-

сним (стаття 40).

Отже, лпримушуванняы і лпереконуванняы (лнамовлян-

няы) - це різні речі.

6. Ту обставину, що у частині першій статті 24 СК записано

про заборону примушування до шлюбу лжінки та чоловікаы,

не слід трактувати як помилку, наче мова йде лише про одно-

часне примушування їх обох до шлюбу.

Таке формулювання - результат тривалого законодавчо-

го спротиву запровадженню конструкції лі (або)ы. У Сімей-

ному кодексі лі (або)ы вживається досить часто, але, на

жаль, не завжди, де це було потрібно. Але подолати стару за-

конодавчу традицію відразу, навіть при бажанні, вдається

не завжди.

Тому немає підстав для того, щоб стверджувати, що назва-

на заборона не стосується випадків примушування до шлюбу

лише когось одного.

7. Шлюб, який не Єрунтувався на вільній згоді жінки та чо-

ловіка у момент його реєстрації, може бути оздоровлений

появою такої згоди під час спільного життя. Конвалідація1

такого шлюбу позбавляє того, хто діяв усупереч своїй волі,

права посилатися згодом на факт відсутності своєї волі до

шлюбу.

8. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на

стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу (наявність

вільної згоди) - це його довічна риса. Саме добровільністю

шлюбу зумовлена можливість його розірвання. Саме добро-

вільність шлюбу не дає підстави для ототожнення шлюбу з

лприватизацієюы дружини або чоловіка. Усвідомлення цього

шлюбного канону кожним з подружжя має бути стимулом

для щоденної праці, щоб кожен день шлюбу трактувався як

день життя, а не ліснуванняы чи лперебуванняы у шлюбі.

лат. сопуаіезсо - одужувати, міцніти, набиратися сили.

75

РОЗДІЛ II_____________________________Глава З

Стаття 25. Одношлюбність

1. Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише

в одному шлюбі.

2. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб

лише після припинення попереднього шлюбу.

1. За історичними джерелами деякі князі Київської Русі

мали дві дружини. Так, в Статуті Ярослава було записано:

лаже муж ожениться іною жоною - зі старою не розпустив-

ся... аже дві жони водитьы.

Прийняття християнства зумовило перехід до одножонст-

ва, моногамії.

Одношлюбність є фундаментною засадою християнської

моралі і зумовлена виключністю статевої любові.

Одним з народних депутатів України було запропоновано

доповнити цю статтю такою нормою: лЧоловік може перебу-

вати у полігамному шлюбі з кількома жінками одночасно.

Майнові, аліментні та інші правові відносини у таких шлю-

бах регулюються окремим закономы. Комітетом з питань пра-

вової політики це доповнення було відхилене.

Україна - християнська держава. Такою вона є понад ти-

сячу років. Такою залишиться на майбутнє.

Закони України є чинними на усій її території і щодо усіх

громадян, які на ній проживають. За статтею 24 Конституції

України громадяни України є рівними перед законом, не

може бути привілеїв чи обмежень за ознаками релігійних пе-

реконань та етнічного походження. Відповідно до цього мусу-

льмани, зокрема кримські татари, не можуть жити за спе-

ціальними законами. Крім того, полігамія для мусульман-чо-

ловіків суперечила би тій же статті 24 Конституції України,

за якою стать не може створювати привілеїв чи обмежень. То-

му мусульманська громада на території України мусить жити

за законами України, так, як живе, наприклад, турецька гро-

мада в Німеччині.

Та обставина, що відповідне доповнення було внесене не де-

путатом-мусульманином, засвідчує, що полігамія не є в Укра-

їні гострою проблемою, абсолютну більшість кримських татар

вона не хвилює.

76

Стаття 26

2. Жінка та чоловік можуть упродовж життя перебувати у

кількох шлюбах. Але право на новий, повторний шлюб виник-

не тільки у разі припинення попереднього шлюбу у зв'язку із

смертю одного з подружжя чи розірванням шлюбу.

Кодекс не лімітує кількості шлюбів, в яких протягом жит-

тя може бути людина.

Стаття 26. Особи, які не можуть перебувати у шлюбі між

собою

1. У шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є

родичами прямої лінії споріднення.

2. У шлюбі між собою не можуть перебувати рідні (пов-

норідні, неповнорідні) брат і сестра. Повнорідними є брати і

сестри, які мають спільних батьків. Неповнорідними є брати

і сестри, які мають спільну матір або спільного батька.

3. У шлюбі між собою не можуть перебувати двоюрідні

брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племін-

ниця.

4. За рішенням суду може бути надане право на шлюб

між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним

дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним.

5. У шлюбі між собою не можуть бути усиновлювач та

усиновлена ним дитина.

Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дити-

ною може бути зареєстровано лише в разі скасування уси-

новлення.

1. Упродовж своєї багатовікової історії людство перекона-

лося у шкідливості шлюбів між особами, які є родичами, на-

самперед прямої лінії споріднення.

Випадки реєстрації шлюбу між батьком та дочкою чи

дідом та внучкою, тим більше між матір'ю та сином невідомі,

однак факти статевого співжиття між батьком (дідом) та доч-

кою (внучкою) були, на жаль, непоодинокими. Правило час-

тини першої цієї статті є своєрідним застереженням для тих

збоченців, які ладні нехтувати елементарними нормами пове-

дінки в суспільстві.

РОЗДІЛ II_____________________________Глава З

2. У Сімейному кодексі заборонена реєстрація шлюбу не

лише з рідними (повнорідними та неповнорідними) братом та

сестрою, як це було у Кодексі про шлюб та сім'ю 1969 р. Про-

позиція заборонити шлюб між двоюрідними братом та сестрою

була науково обЄрунтована професором Є. М. Ворожейкіним.

У законах багатьох держав така заборона існує віддавна.

За пропозицією народного депутата України В. Г. Черненка

до числа осіб, які не можуть бути у шлюбі між собою, були до-

дані рідні тітка, дядько та племінник, племінниця. Отже,

створені додаткові гарантії для народження повноцінного по-

томства.

3. Заборона шлюбів між родичами за походженням спря-

мована на запобігання кровозмішанню.

Якщо особи усиновили сироту, маючи власну дитину, ці

діти стають рідними за законом. Такими ж рідними за зако-

ном стають кілька дітей, усиновлених одним і тим же усинов-

лювачем. Однак природної, біологічної перешкоди їхньому

майбутньому шлюбові немає. Є лише перешкода юридична.

Якщо, наприклад, усиновлення не було таємним для дітей,

виникнення в майбутньому між ними почуття любові не слід

розглядати як явище ненормальне, а тому юридична пере-

шкода на їхньому життєвому шляху може бути усунена су-

дом, без шкоди інтересам суспільства.

Усиновлення створює між усиновлювачем і усиновленим

права та обов'язки матері, батька та дитини, тому закон забо-

роняє шлюб між усиновлювачем та тим, хто був усиновлений

ним. Кодекс про шлюб та сім'ю 1969 р. не передбачав можли-

вості шлюбу між ними за жодних умов.

Але у житті, як на довгій ниві, можна стикнутися з різни-

ми випадковостями та непередбаченими обставинами. Якщо,

наприклад, після смерті матері між усиновленою колись ди-

тиною та усиновлювачем виникне бажання жити спільно, але

на іншій правовій підставі (мінімальна вікова різниця між

усиновлювачем та усиновленим може становити 15 років), за-

кон має піти їм назустріч, якщо це не суперечитиме суспіль-

ним інтересам. Така норма, звичайно, не є підставою для по-

гляду на юну усиновлену особу як на потенційну шлюбну парт-

нерку. Вона - світло у кінці життєвого тунелю, у який

78

Стаття 27

можуть потрапити дві особи. На питання, що краще: не звер-

тати у законі увагу на такі життєві ситуації чи взяти їх під

свій контроль, - ця норма дає чітку відповідь.