Тема 14: Макроекономічна грошова система:

грошово-кредитне регулювання

Методичні поради

Дана тема присвячена вивченню основних теоретичних підходів до організації грошово-кредитного регулювання розвитку національної економіки.

Суть грошової політики полягає у впливі на економічну кон’юнктуру через зміну обсягу грошей в обігу. Якщо проаналізувати конкретну грошову політику у певних країнах і в певні періоди, то можна побачити, що дії різних урядів вносять до неї безліч різноманітностей. У теорії ж розрізняють два принципово відмінних підходи до грошової політики: кейнсіанський та монетаристський. Слід попередньо зазначити, що і кейнсіанці, і монетаристи визнають, що центральна проблема грошової політики — це маніпулювання грошовою пропозицією з ме­тою впливу на найважливіші макроекономічні параметри. Розбіжнос­ті у підходах починаються з відповіді, як і на які параметри може впливати грошова пропозиція.

Головна мета грошової політики, за кейнсіанським уявлен­ням, — це зміна пропозиції грошей з метою впливу на ставку відсотка. Зробити це можна різними шляхами: зміною норми банків­ських резервів та залікової ставки відсотка або через операції на відкритому ринку (купівлю-продаж облігацій державного боргу).

Наслідком змін у грошовій пропозиції стають зміни макроекономічних показників: випуску, зайнятості, цін. Зменшення став­ки відсотка спричиняє збільшення інвестицій та може сприяти забезпеченню випуску на рівні повної зайнятості. Адже чим нижчою є ставка відсотка, тим відносно дешевшими стають виробничі ресурси, а інвестиції стають більш прибутковими.

Монетаристські висновки що­до грошової політики грунтуються на рівнянні МV=РY.

З даного рівняння випливає, що коли грошова пропозиція (М) зростає, то ціни (Р) чи випуск (Y) повинні також зростати, або ж швидкість обер­тання грошей (V) має зменшуватись.

Монетаристи застерігають, що реалізуючи грошову політику, необхідно дотримуватись певних правил, які допоможуть уникнути негативних ефектів. До таких монетаристських правил належать:

1) дотримання контрольованого стабільного і низького темпу зростання грошової маси;

2) відмова від здійснення активної грошової політики через операції на відкритому ринку, змінювання облікової ставки та банківських резервів.

Монетаристи наголошують, що головним засобом пожва­влення економіки має бути не стимулювання через грошову пропо­зицію, а структурні зміни національної економіки та зростання її виробничих мож­ливостей.

На відміну від кейнсіанців та монетаристів, економісти класичної школи відстоюють думку, що зміна кількості грошей в обігу не впливає на рівноважні значення реальних параметрів економіки, а змінює лише їх номінальні значення. Тобто, вони наголошують, що державі не варто втручатися в дію ринкового механізму з метою впливу на розвиток економічної кон’юнктури.

В даний час немає однозначної відповіді на питання: що в більшій мірі сприяє стабілізації економічної кон’юнктури – постійна ставка відсотка чи фіксована кількість (заданий темп зростання ) обсягу грошей, що знаходиться в обігу. Тобто, що повинно бути об’єктом регулювання для центрального банку – “і” чи “М”?

Щоб глибше зрозуміти причину даного стану справ доцільно ознайомитися з основними історичними етапами реалізації грошової політики розвинутими державами ринкової економіки.

В темі є ряд питань, які потребують поглибленого самостійного вивчення. Зокрема до них належать:

1. Ефект Пігу.

2. Ефект субституції.

3. Ефект майна.

Матеріал для опрацювання цих питань найкраще взяти з наступних підручників :

1. І. Радіонова. Макроекономіка та економічна політика. Київ. Таксон. 1996.

2. Гальперин В.М., Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. Макроэкономика: С-П. Изд-во СП-б ГУЭФ. 1997.- 719 с.

3. Економічнатеорія // за ред. З.Ватаманюка та С.Панчишина. Київ. Альтерна-тиви. 2001.

4. Макроекономіка // за ред. А. Г. Савченка. Київ. 1998.