Ринок вважається тим більш конкурентним, чим менший іхх. Ці показники мають певні недоліки:
- по-перше, вони не завжди реально відображають ступінь розвитку конкуренції, оскільки розраховуються для національного ринку, в той час, як деякі товари не утворюють загальнодержавного ринку, а формуються на певних територіях (наприклад, ринок бетону, цегли та ін.);
- по-друге, невизначеність поняття “галузь”, оскільки часто існує міжгалузева конкуренція між виробництвом і використанням окремих продуктів (наприклад, мідь і алюміній);
- по-третє, вони не відображають у формуванні конкурентного середовища впливу зовнішнього фактору – доступність на національний ринок виробників аналогічної продукції з інших країн.
Продукт, який виробляє олігополія, може бути як однорідним, або стандартизованим (цинк, мідь, сталь, цемент, алюміній, технічний спирт тощо), так і диференційованим (автомобілі, побутові електроприлади, сигарети, хлібо-булочні вироби тощо). Але вид продукту (стандартизований чи диференційований) на функціонування олігополістичного ринку суттєво не впливає.
Деякі фірми володіють великими ринковими частками. Це дає їм можливість суттєво впливати на ціну товару, проводити самостійну цінову політику.
Взаємна залежність олігополістичних фірм щодо визначення ціни і обсягу випуску продукції. Ця взаємна залежність фірм пояснюється їх малочисельністю і значним контролем ринку. Продавці завжди мусять зважати на поведінку своїх конкурентів, коли встановлюють ціни, обсяги випуску, величину рекламних витрат тощо. Реакція, яку окремі продавці, чекають від своїх суперників, обумовлює необхідність обирати лінію своєї поведінки відповідно до очікуваних дій конкурентів. А тому, при визначені ціни і обсягів виробництва олігополістична фірма повинна враховувати не тільки зміни в попиті на продукт, а й можливі реакції конкурентів, які, з одного боку, в значній мірі є непередбаченими, а, з іншого – впливають на попит на продукт, а отже, і на прибутки фірми.
Вступ нових виробників в олігополістичну галузь дещо обмежений. Основними бар’єрами обмеженості вступу є (рис.2):
наявність патентів у вже функціонуючих виробників, їх контроль над джерелами сировини та кредитів;
високі видатки на рекламу продукту, які під силу лише крупним виробникам.
Причин для існування олігополій є багато. Одна з них, це дія ефекту масштабу. В деяких галузях виробництва фірма може досягти низьких витрат виробництва лише за умови, що вона займає значну частку ринку. Наслідком цього є тенденція фірм до збільшення своїх розмірів. Перехід же до великих розмірів обов’язково супроводжується поглинанням конкурентів. Нові фірми не можуть ввійти на ринок такого продукту, якщо вони не мають великих фінансових ресурсів для придбання дорогого основного капіталу. Однією з причин функціонування лише декількох фірм на олігополістичному ринку є об’єктивне прагнення їх до злиття, що може суттєво збільшити їх ринкову долю і одержати вигоди в результаті дій ефекту масштабу. Злиття може дати більшу економічну владу, більші можливості контролю за ринком і цінами, вигоди від зниження цін при закупівлі ресурсів.
Отже, олігополія – це така ринкова структура, коли невелика група фірм- виробників (продавців) виробляє значну частку обсягу пропозиції ринку. Кожний олігополіст при формуванні своєї економічної поведінки і обсягу випуску продукту змушений враховувати поведінку як своїх конкурентів, так і споживачів продукції, оскільки їх реакція на його дії може бути неоднозначною.
Поведінка фірм на ринках чистої конкуренції, чистої монополії, монополістичної конкуренції є досить передбачливою. Вона визначається співвідношеннями між величиною витрат і обсягами попиту. Цього не можна сказати про олігополістичний ринок. Визначення оптимальних обсягів виробництва і цін ускладнюється певними обставинами. По-перше, олігополія включає різноманітні ринкові ситуації: “жорстка” олігополія, за якої дві або три фірми панують на всьому ринку; “розпливчата” олігополія, за якої шість або сім фірм ділять між собою 70-80% ринку, а решта ринку представлена багатьма фірмами; фірми виробляють як стандартизований, так і диференційований продукт; фірми можуть вдаватися до таємної змови (співробітництва), а можуть діяти незалежно (конкурувати). Механізми взаємодії фірм за таких умов будуть різними. По-друге, загальна взаємозалежність виробників унеможливлює передбачення реакції конкурентів, що робить неможливою оцінку попиту на продукт фірми та її граничного доходу. А без таких даних фірма не може визначити навіть теоретично ціну і обсяги виробництва, які максимізують її прибутки. Все це свідчить про неможливість створення єдиної моделі олігополістичної поведінки. Разом з тим це не означає, що олігополістичний ринок немає певних закономірностей розвитку. Його аналіз дає змогу виділяти дві основні тенденції щодо олігополістичного ціноутворення:
олігополістичні ціни мають тенденцію бути негнучкими або “жорсткими”;
олігополістичні ціни можуть змінюватися, коли всі фірми роблять це одночасно, вступаючи у таємну чи відкриту змову.
Для виявлення суті тенденцій олігополістичного ціноутворення необхідно розглянути основні моделі олігополістичної поведінки у галузі ціноутворення: ламана крива попиту; модель ціноутворення, зумовлене таємною змовою; лідерство у цінах; ціноутворення за принципом “витрати плюс” (рис.3).
