3. Економічна ефективність.

Економісти, оцінюючи економічну ефективність олігополії, не мають єдиної думки. Одні з них рахують, що олігополія своєю структурою і характером досить близька до чистої монополії, а тому оцінки їх економічної ефективності досить близькі. Згідно цієї точки зору олігополія завжди обирає таке співвідношення між ціною і обсягом виробництва, яке передбачає зменшення обсягу випуску і підвищення ціни. Особливо це властиве (як ми вже відмічали вище) для таємної змови та ціноутворення за моделлю “витрати плюс”. Це дає можливість олігополії отримувати невиправдано високі економічні прибутки, основним джерелом яких є не вдосконалення виробництва, а монопольно високі ціни. Олігополія забезпечує отримання таких прибутків не тільки в короткостроковому, а й в довгостроковому періоді. Цьому сприяють бар’єри, що заважають вступу в галузь нових фірм. Отримання прибутків за рахунок монопольно високих цін негативно впливає на ефективність використання матеріальних ресурсів і виробничих потужностей, рівень життя народу, розробку і впровадження науково-технічних досягнень у виробництво. На думку цих економістів, олігополія є менш бажаною ніж чиста монополія. Справа в тім, що чиста монополія завжди знаходиться під постійним контролем держави, регулюється нею з метою недопущення зловживань ринковою владою. Олігополія ж часто маскується під монополістичну конкуренцію, зберігаючи зовнішню видимість конкуренції декількох незалежних фірм. При цьому вона проводить приховану політику узгодження цін, обходить антимонопольні закони і реалізує ті ж самі принципи поведінки, що й чиста монополія. А це вимагає (з метою розпізнання дійсної поведінки олігополістичних фірм та вжиття необхідних заходів) вдосконалення антимонопольного законодавства. Дана проблема актуальна і для України.

Суверенній Україні у спадок дісталася дуже монополізована економіка, яка є утворенням адміністративно-командної системи. Це: науково-виробничі об’єднання, виробничі об’єднання, державні міжгалузеві об’єднання, комбінати, великі підприємства і фірми. На цій основі сформувалася суцільна монополія державної власності.

При переході до ринкових відносин постало завдання сформувати конкурентне середовище шляхом ліквідації монополії державної власності і створення великої кількості середніх і малих приватних підприємств. Демонополізація виробництва повинна випереджати комерціалізацію і приватизацію державних підприємств. Окремі монополії можуть залишатися, але вони мають діяти за законами і під контролем держави.

В Україні 15 березня 1992 року був прийнятий Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, згідно з яким монопольне становище наступає, коли доля фірми на ринку перевищує 35%. Якщо уявити ситуацію, що у галузі існує 3 фірми, що мають однакову частку на ринку (по 33,3%), то в цьому випадку ні одна із фірм не може визнаватися монополістом. А отже, до таких фірм не можуть бути застосовані антимонопольні заходи. Така ситуація суперечить поняттю “олігополістичний ринок”.

На роль олігополії в економічній системі існує і інша точка зору. Її, зокрема, обгрунтували економісти Й.Шумпетер та Дж.Гелбрейт. Вони вважають, що великі олігополістичні фірми з ринковою владою необхідні для забезпечення високих темпів науково-технічного прогресу. Сучасні наукові дослідження потребують значних коштів. Таких коштів не мають невеликі конкурентні фірми. Їх можуть виділити тільки великі олігополії. Крім того, існуючі бар’єри для вступу в олігополістичний ринок, дають олігополісту впевненість, що він буде отримувати економічний прибуток, частину якого направлятиме на фінансування стратегічних досліджень. Ця точка зору спростовується в певній мірі практикою. Зокрема, біля 2/3 основних винаходів ХХ століття в США були зроблені незалежними дослідниками, які не пов’язані з дослідницькими лабораторіями великих корпорацій, або дослідницькою діяльністю невеликих фірм.

Висновки

1. Олігополія – це структура ринку, на якому панує декілька великих фірм, пов’язаних взаємозалежністю, а поява нових виробників утруднене або неможливе.

2. Олігополістичні ринки характеризуються такими ознаками: панування на ринку відносно малої кількості фірм; продукт, який виробляє олігополія, може бути як стандартизованим, так і диференційованим; деякі фірми володіють великим ринковими частками; взаємозалежність олігополістичних фірм щодо визначення ціни і обсягу продукції; поява нових виробників в олігополістичний ринок утруднено або унеможливлено.

3. Основними бар’єрами обмеженості вступу нових виробників на олігополістичний ринок є: наявність патентів у вже функціонуючих виробників. Контроль функціонуючими виробниками джерел сировини і кредитів; високі видатки на реальному продукті.

4. Причини існування олігополістичного ринку: дія ефекту масштабу виробництва; висока вартість входження на ринку; патентне законодавство; прагнення до злиття фірм.

5. Поведінка фірми на олігополістичному ринку обумовлюється по-перше, ринковою ситуацією: яка може бути “жорсткою” або “розпливчатою” і по-друге, непередбаченістю реакції конкурентів на зміну поведінки однієї із фірм олігополістичного ринку.

6. У царині визначення обсягу виробництва і ціни розрізняють такі основні формальні методи олігополістичної поведінки: ламана крива попиту, таємна змова, лідерство в цінах, “витрати плюс”.

7. Поведінку олігополістичних фірм, не зв’язані змовою (а конкурують між собою) описує модель ламаної кривої попиту. При цьому конкуруючі фірми вимушені приймати до уваги найбільш вірогідну реакцію конкурентів на свої зміни в цінах і в обсягах випуску продукту. Якщо, наприклад, фірма А знизить ціну і частка її ринку збільшиться, то це несприятливо вплине на становище фірми В і С. Останні змушені будуть знизити свої ціни до рівня ціни фірми А або продавати свої продукти за нижчими цінами, оголосивши “війну цін” фірми А. “Цінова війна” може призвести до скорочення прибутків (і навіть до одержання збитків) всіма учасниками олігополістичного ринку. А тому, фірми-конкуренти олігополістичного ринку змушені притримуватися стабільності цін. Разом з тим, аналіз ламаної кривої не дає відповіді на питання: чому в реальному житті ціни олігополістичного ринку мають стійку тенденцію до зростання? Відповідь на це питання дає аналіз моделі поведінки фірм на олігополістичному ринку, який базується на таємній змові.

8. Фірми олігополістичного ринку з метою обмеження конкуренції між собою можуть вдатися до таємної змови стосовно ціни і частки кожної фірми на ринку. Наслідком такої змови є створення картеля. Наслідком такої змови є отримання кожною фірмою картеля максимального економічного прибутку.

Картель вигідний для її членів, але не вигідний для покупців, оскільки він виробляє меншу кількість продукту, а продає його за вимушеними цінами.

Фірми, що входять до картелю приблизно однакові за розміром та рівнем середніх витрат, бажають одночасного збільшення доходів всіх учасників змови.

9. Узгодженість дій між фірмами, які різняться між собою за розмірами та рівнем середніх витрат, досягається через механізм “лідерство в цінах”.

Лідерство в цінах означає таку практику, коли провідна фірма галузі встановлює ціну, а решта фірм дотримуються її.

10. Цінова поведінка олігополістичної фірми може визначитися моделлю “витрати плюс”. Суть цієї моделі полягає в тому, що олігополістична ціна визначається так: середні витрати на одиницю продукції плюс надбавка в розмірі визначеного процента. Розмір надбавки, як правило, дорівнює нормі прибутку після сплати податку на капітал.

11. Розглянуті основні моделі цінової політики олігополістичних фірм свідчать: олігополісти фактично не використовують цінової конкуренції, яка містить в собі загрозу перетворення в цінову війну (яка є досить небезпечною як для ініціаторів, так і для всіх учасників ринку), на олігополістичному ринку переважає нецінова конкуренція, вихід якої з під контролю малоймовірний.

12. Економісти, оцінюючи економічну ефективність олігополії, не мають єдиної думки. Одні рахують, що олігополія є небажаною ринковою структурою, другі – вважають, що олігополія є рушійною силою науково-технічного прогресу.