Розподіл балів за різні види робіт

Оцінювання відповідей на аудиторних заняттях здійснюється за модульно-рейтинговою системою – від –1 до 3 балів (за заняття). Для переведення результатів роботи студента протягом аудиторних занять з модульно-рейтингової до кредитно-модульної системи вираховуємо коефіцієнт переведення (відношення максимальної можливої кількості балів за кредитно-модульною системою (30 балів) до кількості аудиторних занять (4).

Модульний контроль також оцінюється за кредитно-модульною системою – від 0 до 40 балів та складається з таких елементів:

• Комплексні тестові завдання (блок 1) – від 0 до 5 балів.

• Комплексні тестові завдання (блок 2) – від 0 до 10 балів.

• Відкриті тестові завдання – від 0 до 15 балів.

• Підготовка та виголошення виступу – від 0 до 10 балів.

Модуль І − 70 балів

Поточне тестування – 30 балів

Розрахунок за формулою: (30:4=7,5 балів). За прийнятою системою оцінювання − відповіді на практичних заняттях − 30 балів

Підсумковий тест – (модуль-контроль №1) - 40 балів.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2

ОСНОВИ ПОЛЕМІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

Тема 5. Полемічна майстерність.

Тема 6.Теорія судової риторики.

До змістового модуля №2

Лекція 2. Загальна характеристика суперечки

З історії мистецтва суперечки. Поняття про суперечку. Види суперечок. Основні правила ведення суперечки. Полемічні прийоми. "Хитрощі" в суперечці.

Основні поняття:суперечка, пропонент, опонент, аудиторія, дискусія, полеміка, диспут, дебати, суперечка заради істини, суперечка заради переконання, суперечка заради перемоги, суперечка заради суперечки, усна суперечка, письмова суперечка, суперечка-монолог, суперечка-діалог, суперечка-полілог.

У Давній Греції вчені чітко розмежовували діалектичні бесіди й софістичні суперечки. Античні мислителі широко використовували діалог, викладали свої думки у формі запитань і відповідей (філософ Протагор). Спосіб ведення діалогу, який полягав у постановці запитань співрозмовникові й показі помилковості його відповідей, пізніше став використовувати давньогрецький філософ Сократ. Особливою рисою діалогу була іронія. Кінцевою метою сократівських діалогів і бесід було вияснення істини.

Випробування іронією сократівських бесід пройшли більшість відданих друзів Сократа, його вірні учні, постійні слухачі, шанувальники. Деякі з них з особливою старанністю відновили бесіди Сократа. Ці твори дійшли до наших днів і не втратили своєї значимості як основи для навчання мистецтву діалогу, обміну думками. До них відносяться знамениті «Діалоги» давньогрецького філософа Платона, «Спогади» історика Ксенофонта.

Відкриття в Афінах (391 р. до н.е.) Ісократом першої риторської школи з регулярним навчанням. Зі школи Ісократа вийшли такі відомі оратори, як Гіперід, Есхін, Лікург Афінський. Кращим з учнів Ісократа був знаменитий Демосфен. Дуже видне місце в історії мистецтва суперечки займав давньогрецький філософ Аристотель, який подібно Сократові, строго розмежовував діалектичні бесіди й софістичні розмірковування. Аристотель був ученим-енциклопедистом. У відомих його працях «Аналітики», «Категорії», «Риторика» є чимало висловлювань, що стосуються проблем обміну думками зі спірних питань. Особливий інтерес викликає аристотелівська «Топіка» восьма книга якої повністю присвячена діалектичним дискусіям.

У Давній Греції в побуті було й слово зристика. Еристикою найчастіше називають таку суперечку, при якій використовують будь-які прийоми, розраховані лише на те, щоб перемогти супротивника.

Великого значення мистецтву суперечки надавалося в середньовічних університетах, де часто проводилися диспути, які повинні були привчати школярів захищати набуті ними знання від усяких нападів і переконувати інших у правильності того, що вони самі стали вважати істиною.

Суперечка — це комунікативна ситуація, де наяв­не активне ставлення до позиції співрозмовника, що ви­ражається в її критичній оцінці. Обов'язковими учасниками суперечки є пропонент, опонент і аудиторія. Можна виділити декілька класифікацій суперечок. По-перше, суперечка за формою може бути дискусією, поле­мікою, диспутом або дебатами.

Дискусія (від лат. дослідження, розгляд) — це публічна суперечка, мета якої полягає у з'ясуванні й по­рівнянні різних точок зору, у находженні правильного рішення спірного питання. Безпосередня мета дискусії — це досягнення консенсусу між учасниками супе­речки стосовно проблеми, що обговорюється. Тож застосування некоректних прийомів, спрямованих на обдурювання співрозмовника, у такій суперечці забороне­не. У протилежному випадку дискусія може припинитися й виникне конфліктна ситуація

Полеміка − (ворожий, войовни­чий) - це суперечка, у якій є конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей і думок. У зв'язку з цим її можна визначити як боротьбу принципово протилежних думок з якогось питання, як публічну суперечку задля захисту, відстоювання своєї точки зору й спростування протилеж­ної.

Диспут — (досліджую, сперечаюсь) та де­бати — (сперечатися) як види суперечки в літературі часто розглядаються як схожі поняття.

Відмінні ознаки диспуту такі:

• Диспут — це завжди публічна суперечка.

• Предметом диспуту як публічного спору виступає наукове або суспільно важливе питання.

• Організаційні форми диспуту можуть бути різнома­нітними: обговорення дисертації, публічний захист тез тощо.

• На відміну від дискусії диспут не лише з’ясовує під­стави, а й виявляє позиції сперечальників. Досить часто остан­нє в диспуті стає головним.

Дебати — це суперечки, що виникають при обговоренні доповідей, виступів на зборах, засіданнях, конференціях тощо. Мета дебатів — визначення ставлення учасників об­говорення до спільних для всіх тез виступу. Окрім наведеної вище класифікації суперечок існують також інші. Залежно від мети розрізняють: суперечку заради істини, суперечку заради переконання, суперечку заради перемоги й суперечку заради суперечки.

Суперечка заради істини, або діалектична суперечка, у чистому вигляді трапляється рідко. (Тут слово «діалек­тична» застосовується у своєму первісному значенні. Діа­лектикою в Стародавній Греції називали мистецтво досяг­нення істини в процесі бесіди). Метою діалектичної суперечки є передусім досягнення істини. Істина, зазвичай, пов’язана з певними описами, тому суперечка про неї − це суперечка про відповідність опису, який наводить сперечальник, реальному станові речей. У зв’язку з цим суперечку заради істини можна також назвати суперечкою про описи. Говорити про перемогу в подібних спорах немає сенсу: коли в результаті суперечки відкривається істина, то вона стає надбанням обох сторін. Дискусія між Бором та Ейнштейном якраз і репрезентує такий вид спору.

Завданням суперечки може бути не лише перевірка істинності якогось положення, а й переконання іншої людини. Одним із мотивів переконання може бути переконання людини в мудрості співрозмовника. Якщо для цього за­стосовуються різноманітні хитрощі, то така суперечка на­зивається софістичною. Звичайно, у такому випадку може йтися лише про позірну, а не справжню мудрість...

Метою суперечки буває не лише дослідження істини чи переконання, а й перемога. Головне завдання, що стоїть перед суперечниками в цьому випадку, полягає в тому, щоб «взяти гору» над супротивником за будь-яку ціну, використовуючи будь-які методи. Така суперечка називається ще еристичною суперечкою.

Характерною ознакою еристичної суперечки є те, що вона є суперечкою про цінності, про ствердження якихось власних оцінок і критику протилежних. Тож метою такої суперечки завжди є перемога, а не досягнення істини.

Суперечки також можна розрізняти за кількістю осіб, що беруть участь в обговоренні проблемних питань. За цією ознакою виділяють три види спорів: суперечка-монолог (людина сперечається сама з собою, це так званий внутрішній спір), суперечка-діалог (сперечаються дві осо­би) та суперечка-полілог (спір ведеться кількома особа­ми).

Зі способом ведення боротьби думок супе­речки поділяють на усні та письмові. Усна форма спору пе­редбачає безпосереднє спілкування конкретних осіб. Такі суперечки, зазвичай, обмежені за часом і замкнені в просторі: проводяться на конференціях, засіданнях, за­няттях тощо.

Письмова форма суперечки передбачає опосередковане спілкування учасників спору. Такі суперечки триваліші за часом, порівняно з усними.

ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Практичне заняття № 3 - 4

Складові полемічної майстерності. Полемічні прийоми

Мета: засвоїти відомості про класифікацію суперечок, етичні й методичні аспекти полеміки; розвивати уміння виступати з повідомленнями, рецензувати виступи.

Основні поняття: суперечка, пропонент, опонент, аудиторія, дискусія, полеміка, диспут, дебати, суперечка заради істини, суперечка заради переконання, суперечка заради перемоги, суперечка заради суперечки, усна суперечка, письмова суперечка, суперечка-монолог, суперечка-діалог, суперечка-полілог, полемічні принципи, полемічні прийоми, полемічні хитрощі.

План

1. З історії мистецтва суперечки:

1.1. Античність.

1.2. Середньовіччя.

2. Суперечка як форма ораторського мистецтва:

2.1. Сутність та види суперечки.

2.2. Принципи полеміки.

2.3. Полемічні прийоми.

3. Характеристика запитань і відповідей у полеміці.

4. Види полемічних „хитрощів” у полеміці. Шляхи їх нейтралізації.

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ (для домашнього виконання)

До питання 1. Підготуйте доповідь на матеріалі власних спостережень на тему: „З історії мистецтва суперечки: неориторичний період (сучасна політична полеміка)”.

До питання 2. Ознайомтеся з матеріалами таблиці „Найпоширеніші різновиди публічного спору” та схарактеризуйте через порівняльний аналіз відмітні риси кожного.

Види Риси	Дискусія	Диспут	Полеміка	Суперечка	Дебати
Мета	З’ясувати та зі­ставити різні точ­ки зору, шукати й досягти певного ступеня згоди між учасниками, спіль­ного рішення сто­совно тези дискусії	Дослідити, зі­ставити, оці­ни­ти суперечливі судження для досягнення єди­ної думки, спільного рішення	Захистити й ут­вердити влас­ну точку зору че­рез спростуван­ня думки су­противника, пе­ремогти супротивника	Встано­вити або перевірити істину	Обмін думками з певних питань
Предмет	Спірні питання з різних тем	Наукові, літературні та інші значущі, важливі проблеми	Соціально-значущі питання, нові по­гляди, пра­ва людини	Різні питання	Різні питання на зборах, засіданнях, конференціях
Засоби	Кожен учасник (по черзі) застосовує при наведенні тверджень ті засоби переконання, які доступні іншій стороні і які вона визнає	Як і в дискусії	Кожен з учас­ників застосовує ті прийоми, які вва­жає за необхідні для до­сягнення пе­ре­моги й ут­вер­дження власної позиції	Різні	Різні
За кількістю учасників	Полілог	Полілог	Полілог, діалог	Полілог, діалог	Полілог
Протилежна сторона	Опонент	Опонент	Супротивник	Опоненти	Опоненти
Форми проведення	Усна, писемна	Усна	Усна, писемна	Усна, писемна	Усна
Переваги	Ефективний спосіб переконання	Спосіб переконання	Наука переконання, спо­сіб виховання активної гро­мадянської по­зиції, спосіб формування но­вих поглядів, захисту загальнолюдських цінностей, прав лю­дини	Засіб пізнання, шлі­фування мислення й мов­лення, інтелектуально­го зростання	Спосіб переконан ня

(За Г.Онуфрієнко)

До питання 3. Розробіть схеми або серію слайдів з прикладами „Характеристика запитань у полеміці” та „Характеристика відповідей у полеміці”.

До питання 4.

• Сутність якого прийому можна передати словами Аристотеля: „Сказане проти нас самих ми обернемо проти того, хто це сказав”?

• Який прийом використано в наведених нижче полеміках?

***

– Ось мені розповідав академік Сахаров, що...

– Звичайно, вам розповів, а більше нікому не розповів, адже це ніде не опубліковано.

– Якщо він вам не розказав, то це ще не означає, що він нікому не говорив.

***

Дискусія між А. Луначарським і митрополитом Введенським у 1925 році:

Митрополит Введенський: „Я зовсім не наполягаю на тій точці зору, що ми всі не походимо від мавп. Ви, матеріалісти, краще знаєте своїх родичів”.

А. Луначарський: „Але я не знаю, хто краще – чи той, хто походить з низів, походить від тварин, але піднявся зусиллями свого генія до сучасної людини, або той, якого височайший Бог створив за своїм взірцем і подобою і який опустився до того, що, як говорить гр. Введенський, прикро за тварин, коли людей порівнюють з ними”.

***

В одному історичному анекдоті розповідалося таке. У британському парламенті йшли дебати. Промову проголошував Черчиль – лідер консерваторів. Він, як завжди, висміював своїх опонентів – лейбористів. Нарешті, не витримавши, схопилася з місця лейбористка похилого віку та й ще некрасивої зовнішності й вигукнула на весь зал: „Містере Черчиль, ви нестерпні! Якщо б я була вашою дружиною, то налила б вам у каву отруту!”. Почувся сміх. Але незворушний Черчиль витримав паузу й промовив: „Якщо б ви були моєю дружиною, то я б цю отруту з насолодою випив...”.

• Не завжди треба відповідати на задане запитання. Для того, щоб не образити співрозмовника, можна застосувати контрприклад. Спочатку умовно погоджуються і схвалюють думку опонента, не повторюючи її, а потім наводять аналогічний приклад, випадок, добре знайомий усім учасникам суперечки. Асоціації будуть говорити самі за себе. Наприклад, під час бесіди з космонавтом О.О. Леоновим на зустрічі в СІЛА один з репортерів між іншим зазначив: „Чи не дуже дорого коштує дослідження космосу?” „Звичайно, дорого,– погодився космонавт і продовжував: „Мабуть, іспанській королеві було також шкода грошей на експедицію Колумба. Але вона дала їх. І хто знає, коли б відкрили Америку, якщо б королева поскупилася”. Наведіть приклади застосування прийому контрприкладу.

• У чому полягає сутність прийому „ставка на хибний сором”? Наприклад, „вам, звичайно, відомо, що наукою встановлено...”, „загальновідомим фактом є...”, „невже ви до сих пір не знаєте цього наукового факту”.

• Який прийом проілюстровано в роботі німецького філософа Гегеля „Хто мислить абстрактно?” та в оповіданні А.П. Чехова „Випадок із судової практики”?

***

„Агов, стара, ти торгуєш тухлими яйцями! – говорить покупниця торгівці. – Що? – кричить та. – Мої яйця тухлі! Сама ти тухла! Ти мені смієш говорити таке про мій товар! Ти! Та чи не твого батька воші в канаві заїли, чи не твоя мати з французами крутила, чи не твоя бабка здохла в богодільні! Бач, ціле простирадло на хустку перевела! Знаємо, мабуть, звідки це ганчір’я! Якби не офіцери, не красуватися тобі в цьому вбранні! Порядні-то за своєю оселею слідкують, а таким – саме місце в каталажці! Краще б дірки на панчохах заштопала”.

***

„Коли товариш прокурора зміг довести, що підсудний винний і не заслуговує на поблажливість; коли він з’ясував, переконав і сказав: „Я закінчив”, – піднявся захисник. Усі нашорошили вуха. Запанувала тиша. Адвокат заговорив, і пішли танцювати нерви публіки!

• Ми – люди, панове присяжні засідателі, будемо ж і судити по-людськи! – сказав, між іншим, захисник. – Перш ніж з’явитися перед вами, ця людина вистраждала шість місяців ув’язнення. Протягом цього часу дружина була без чоловіка, якого палко любить, очі дітей не висихали від сліз при думці, що поруч немає дорогого батька! О, якщо б ви подивилися на цих дітей! Вони голодні, бо їх нема кому нагодувати, вони плачуть, бо вони є глибоко нещасними... Подивіться! Вони простягають до вас свої ручки, заклинаючи вас повернути їм батька!..

Серед публіки почулись схлипування... Захисник говорив і говорив... Факти він упустив, а налягав більше на психологію.

• Знати свою душу – означає знати особливий, окремий світ, повний рухів. Я вивчив цей світ.. Вивчаючи його, я, визнаю, вперше вивчив людину. Я зрозумів людину... Кожний рух його душі говорив про те, що мій клієнт є ідеальною людиною...

Судовий пристав перестав дивитися загрозливо й поліз до кишені за хусточкою... Прокурор, цей камінь, цей лід, найбездушніший з організмів, тривожно закрутився в кріслі, почервонів і став дивитися під стіл. Сльози заблищали крізь його окуляри.

„Треба мені відмовитися від обвинувачення! – подумав він. – Це ж якого фіаско можна зазнати. А?”

• Подивіться на його очі! – вів далі захисник (підборіддя його дрижало й крізь очі дивилася душа, що страждала). –  Невже ці лагідні, ніжні очі можуть байдуже дивитися на злочин? О, ні! Вони, ці очі, плачуть! Під цими калмицькими вилицями приховані тонкі нерви! Під цими грубими, потворними грудьми б’ється далеко не злочинне серце! І ви, люди, наважитеся сказати, що він є винним?

Тут не витримав і сам підсудний. Настала і його черга заплакати. Він заблимав очима, заплакав і стурбовано почав соватися.

– Винний! – заговорив він, перебиваючи захисника – Винний! Визнаю свою провину! Украв і шахраював! Окаянна я людина! Гроші я зі скрині взяв, а шубу, що вкрав, наказав своячці своїй сховати... Каюся! У всьому винний!”.

• На якому прийомі побудовано один з основних пропагадистських лозунгів Гітлера: „Кожний, хто одягне мундир і буде воювати проти Радянського Союзу, отримує на території цієї великої країни маєток для себе й для своєї родини” та реклама будь-якого товару на кшталт: „Купіть цей товар, бо вам це вигідно!”.

• Який прийом полеміки ілюструють нижчеподані фрази?

„Ви ж розумна людина, кваліфікований спеціаліст...”, „З вашим досвідом роботи ви мене зрозумієте...”, „Звичайно, такий аргумент не можна було б навести в суперечці з неосвіченою людиною, бо вона його б не зрозуміла й не оцінила б...”, „Ви, як людина розумна, не будете заперечувати, що...”, „Нам з вами, звичайно, зрозуміло, що...”.

• Про який полемічний прийом А. Шопенгауер сказав таке: „Люди, які так поспішно і з таким завзяттям хапаються за авторитети, щоб посиланням на них вирішити спірні питання, насправді радіють, що можуть пустити в діло чужий розсудок і чужу проникливість, бо не мають своїх власних. Число їх – легіон. Бо, як сказав Сенека: unus quisque mavult credere (кожний віддає перевагу вірі, а не міркуванню). Тому в їх спорах звичайна зброя – авторитети. Ними вони побивають один одного. Хто розпочав з ними суперечку, той зробить неправильно, якщо захоче захищатися від них доводами по суті й аргументами. Занурившись у вир неспроможності міркувати й думати, вони зачаровані проти цієї зброї... Тому вони протиставлять вам у вигляді аргументів авторитети й закричать: „Перемога!”.

• Про які полемічні прийоми йдеться в статті Карела Чапека „Дванадцять прийомів літературної полеміки, або посібник для газетних дискусій”? Підберіть для них назви з вже відомих Вам класифікацій полемічних прийомів. Якими ще прийомами Ви б доповнили цей список?

Карел Чапек