Підготуватися до відеодиспуту.

Підготовчий етап. На відео записується телепередача з диспутом на актуальну й доступну для даної аудиторії тему. Тема повідомляєть­ся у групі за тиждень для підготовки.

Хід диспуту. Вмикається відеомагнітофон, формулюється тема ди­спуту, відбувається знайомство з опонентами, формулювання тези. Після викладення опонентами своїх позицій у спорі й з'ясуванні спір­них питань відеомагнітофон вимикається; учасники тренінгу діляться на дві групи залежно від того, чию позицію у спорі вони підтримують, і відповідно займають місця в аудиторії навпроти своїх опонентів. Да­лі продовжується перегляд відеозапису диспуту, в якому студенти вже "беруть участь": у потрібні моменти відеоперегляд призупиняється і студенти висловлюють власні думки, наводять аргументи щодо обра­ної позиції, задають питання опонентам у групі.

В кінці група формулює висновки диспуту й порівнює їх з виснов­ками учасників телепередачі. Далі здійснюється аналіз спору, відзна­чаються найактивніші учасники, найсильніші аргументи. Результати рефлексії фіксуються в зошитах.

Методичні рекомендації

та довідково-інформаційні матеріали

до практичного заняття № 3-4

Готуючись до заняття, необхідно засвоїти суть понять „суперечка”, „види суперечки”, „дискусія”, „диспут”, „полеміка”, „дебати”, „техніка суперечки”, „стратегія суперечки”, „аргументи”, „аргументація”, „полемічні прийоми”. Для цього радимо звернутися до короткого словника з риторики, а також скористатися теоретичним матеріалам.

Прийоми маніпулювання в суперечках

Поняття про маніпулювання. Коректні і некоректні

прийоми впливу на супротивника в суперечці

Маніпулювання – це вид взаємодії між співрозмовниками, коли один із них свідомо намагається проконтролювати поведінку й дії іншого, спонукає його поводитися так, як йому вигідно. При цьому бажано таким чином застосовувати маніпулятивні прийоми, щоб співрозмовник не почував себе об'єктом маніпулювання.

Прийомом маніпулювання у суперечці називається будь-який прийом, за допомогою якого намагаються облегшити суперечку для себе й ускладнити її для співрозмовника.

Такі прийоми можуть бути як коректними так і некоректними. Для некоректних прийомів немає обмежень, використовуються всі засоби: від свідомо неясного формулювання і навмисного заплутування до погрози покарання або застосування грубої фізичної сили.

З цього приводу відомий адвокат М. Казаринов в одній із своїх промов зазначав: «Будь-який захист є допустимим. Чи буду я захищати людину, яка випадково відхилилася від прямого й чесного шляху, чи людину, яка все життя, як шаховий кінь, ходить кривими стежками, — захист мій у принципі є справою благородною й високою. Але засоби й прийоми можуть бути непорядними й недопустимими. І що, захищаючи шахового коня, я буду доводити, що кінь ходить прямо, а дошка крива, і що кінь не чорний, а білий, і щоб створити ілюзію білості, стану завзято чорнити все навко­лишнє, то захист мій, побудований на засадах фальші й облуди, буде гідний тільки осуду; він мало прислужить обвинуваченому, а для моєї доброї слави прислужить ще менше» .

Можна виділити декілька напрямів маніпулювання співрозмовником у суперечці і відповідно до цих напрямів класифікувати прийоми маніпулювання: прийоми мовного маніпулювання, софізми в суперечці, прийоми психологічного маніпулювання, прийоми невербального маніпулюван­ня, маніпулювання в області тактики супе­речки. Розглянемо деякі з цих прийомів.

Прийоми мовного маніпулювання

Мовним називається маніпулювання, що здійснюється шляхом свідомого й цілеспрямованого використання тих чи інших особливостей побудови й застосування мовних висловів. Зазвичай, у літературі звертають увагу на те, що елементи мовного маніпулювання застосовуються в основному в ідеологічно навантажених текстах, насамперед у політичних аргументаціях. Однак треба зазначити, що мовне маніпулювання є також необхідною ознакою повсякденного спілкування людей. Існує велика кількість прийомів, пов'язаних зі значеннями мовних висловів, які застосовуються для того, щоб певну інформацію про реальні події у вигідному світлі, відповідно до інтересів певної людини, соціальної або політичної групи. Розглянемо деякі з них.

Прийом «плавна зміна смислового значення вислову»

Мовний вислів можна охарактеризувати як з точки зору його предметного значення (референту, денотату), так і з точки зору його смислового значення (смислу).

Предметне значення мовного вислову – це предмет, що ним позначається. Предметні значення є різноманітними: це можуть бути окремі об'єкти, класи об'єктів, явища, про­цеси, властивості об'єктів, відношення між ними тощо.

Смислове значення визначається як зміст мовного вислову, який засвоюється в процесі його розуміння. Інакше кажучи, смисл мовного вислову – це сукупність суттєвих рис, властивостей, характеристик предмета, який ним позначається.

Наприклад, установімо предметне й смислове значения таких мовних висловів, як «Аристотель» і «студент».

Для мовного вислову «Аристотель» предметним значенням (референтом, денотатом) є сама людина, яку звали «Аристотель», а смисловим значенням у різних ситуаціях можуть виступати ті чи інші суттєві властивості цієї людини: «давньогрецький філософ, який написав твір «Про софістичні спростування», «засновник логіки», «учитель Олександра Македонського» тощо.

Для мовного вислову «студент» предметним значенням є певний клас людей, які навчаються у вищих навчальних закладах, а смисловим значенням – така суттєва характеристика цього класу, як «навчатися у вищій школі».

Сутність прийому, що розглядається, полягає в тому, що одне й те саме явище (ситуація, подія, дія) може бути описане за допомогою мовних висловів, які мають різне смислове значення. Наведемо приклади.

Нехай референтом, тобто предметним значенням буде виступати франиузське населення Квебеку. В ідеологічних текстах тих політичних угруповань, які вважають, що Канада є їх батьківщиною, цей референт буде називатися «французькі канадці». Смисловим значенням цього вислову є властивість «проживати на території Канади й розмовляти французькою мовою». У текстах сепаратистів, які мають намір відокремити Квебек, для позначення того самого референту буде застосовуватися вже зовсім інший мовний вислів, а саме – слово «квебекці». Це слово має інше смислове значення, а саме – властивість «проживати на території Квебеку».

Свого часу ще Л.С. Виготський звертав увагу на те, що позначення Наполеона І як «переможця при Йєні» – це зовсім не те, що позначення його як «переможеного при Ватерлоо». Зміст нейтрального висловлювання «X. запізнився» може бути переданий і за допомогою таких висловлювань: «X. прийшов пізно» або «X. прийшов не вчасно», які виражають різні аспекти ставлення до ситуації. Так само вислови «не вистачає», «недостатньо», «занадто мало» здатні передавати значення браку чогось.

Окремим випадком застосування прийому, що розглядається, є використання в ідеологічних текстах евфемізмів.

Евфемізм – слово грецького походження (гр. euphe-mismos – пом'якшений вираз), яке означає використання «пом'якшеного», більш «прийнятного» мовного вислову для позначення певного предмета. За допомогою евфемізму цей предмет уявляється адресату більш «приємним» і менш загрозливим.

Існує така легенда. Перед тим, як вирушити в дорогу через підступну пустелю, султан зустрівся з віщуном. Віщун, сподіваючись переконати султана в благополучному поверненні, сказав: «Вельмишановний, ти доживеш до смерті всіх своїх родичів». Розгніваний султан викликав ката й наказав стратити віщуна. Наступного дня іншого віщуна запросили до палацу. «Вельмишановний, – звернувся він до султана, – Аллах подарував тобі довге життя. Ти переживеш усіх своїх родичів». Задоволений султан нагородив віщуна скринею золота.

Окрім евфемізмів в текстах також досить часто застосовують пейоративні вислови.

Назва терміну «пейоративний» походить з латини й означає «найгірший». Це немовби «зворотний евфемізм» – референт, денотат називається словом, яке завідомо містить негативну оцінку.

Так, наприклад, палестинців у США довгий час називали терористами. Це формувало суспільну думку в заданому напрямі: у свідомості людей слово «палестинець» ототожнювалося зі словом «терорист».

Прийоми розмивання смсилового значення

Сутність цих прийомів полягає в застосуванні в текстах мовних висловів без точного смислового значення.

У різних знакових ситуаціях різні люди можуть їх зрозуміти по-своєму. Окрім того, в різних ідеологіях смислове значення таких слів може значне відрізнятися. До таких висловів, зазвичай, відносять «лозунгові слова» й «пусті формули».

«Лозунгові слова» відіграють значну роль у створенні переконливості ідеологічного тексту. Їх функція передусім полягає у впливі не на розум людини, а на її почуття. Як приклад можна навести такі слова: свобода, рівність, братерство, справедливість, демократія, безпека, мир, загальний добробут, громадське благо, цінність для суспільства тощо. Усі вони в системі цінностей людини займають позитивне місце, тому тексти, де ці вислови застосовуються, також будуть сприйматися позитивно.

«Пусті формули» відрізняються від «лозунгових слів»тим, що слова, які їм відповідають, не займають центрального місця в системі цінностей людини, бо не несуть яскраво вираженої позитивної оцінки. Однак вони близькі до символічних слів тим, що застосовуються в контекстах, немовби маючи чітке смислове значення,хоча насправді його немає. Це, наприклад, такі вислови, як якість життя, засіки Батьківщини тощо.

Прийом «синтаксичне перетворення»

Сутність цього прийому полягає у виборі порядку слів у висловах, що застосовуються в процесі аргументації/критики як аргументи або теза.

P.M. Блакар наводить для прикладу такі два речення:

«Поліція захопила демонстрантів;

«Демонстранти були захоплені поліцією».

Тут граматичні форми неявно, але прямо вказують на різні контексти. У прикладі (1) поліція діє більш-менш активно (поліція проводила акцію, вона діяла). У прикладі (2), навпаки, здається, що саме демонстранти поводилися активно й поліція вимушена була діяти проти них.

Брехливий аргумент

Це прийом, який полягає у використанні в процесі аргументації/критики аргументу, хибність якого відома пропоненту/опоненту. Це може бути застосування як аргументу неіснуючого факту, посилання на подію, що не мала місця в дійсності, вказівка на неіснуючих свідків, хибне узагальнення, хибна цитата тощо.

Існують різновиди цього прийому, до яких відносяться: частково брехливий аргумент; безглуздий аргумент; тактичний брехливий аргумент; неприкритий брехливий аргумент; неправомірне звернення до науки; брехливий аргумент як передумова запитання; брехливий аргумент, що не промовляється; подвійна бухгалтерія; зв'язок аргументів; адвокатський аргумент.

Аргумент до особи

Супротивникові приписуються такі недоліки, реальні або уявні, які зображають його в кумедному вигляді, критикують його розумові здібності, підривають довіру до його міркувань. Це дуже розповсюджений довід, який навіть має власну назву — argumentum ad personam.

Мета застосування аргументу до особи— відвернути увагу від змісту того, про що говорить супротивник, і представити його особу як предмет звинувачень та критики.

До числа аргументів до особи можна віднести випадки, з метою спростування обвинувачення намагаються навести позитивні якості підзахисного. З тонким гумором розкриває застосування таких аргументів А. П. Чехов в оповіданні «Випадок із судової практики».

Аргумент до публіки

Замість обгрунтування тези, її істинності чи хибності об'єктивними аргументами, намагаються спертися на думку, почуття, настрій слухачів, які присутні при спорі.

Іноді в ролі публіки може виступати навіть випадковий перехожий. Уявіть собі, ви сперечаєтеся зі своїм співрозмовником у коридорі своєї установи, повз вас проходить людина, ваш опонент хапає його за руку й намагається втягнути в суперечку: «Ви тільки послухайте, що він гово­рить. Хіба це може бути істиною! Повтори ще раз свої аргументи!»

Особливої значущості цей аргумент набуває, коли сперечальник намагається апелювати до матеріальної вигоди присутніх.

Аргумент до мас

Сутність цього прийому полягає в тому, що людина намагається схилити на свій бік широке коло слухачів, використовуючи національні та расові забобони, неправдиві обіцянки, класові інтереси тощо. Найчастіше такі аргументи застосовуються в політичних диспутах. Іноді цей прийом ще називають демагогією.

Аргумент до людини

На підтримку власної позиції людина наводить підстави, які висуваються супротивною стороною в спорі, або такі, що випливають з прийнятих нею аргументів.

Аргумент до людини буде некоректним лише в тому випадку, коли той, хто його використовує, не поділяє точки зору супротивника, а лише робить вигляд, ніби приєднується до загальної платформи.

Аргумент до пихи

Цей прийом полягає в розхвалюванні супротивника з надією на те, що, зворушений компліментами, він подобрішає, розм'якне і стане поступливішим. Для цього застосовуються різноманітні компліменти: «Ви ж розумна людина, кваліфікований спеціаліст...», «З вашим досвідом роботи ви мене зрозумієте...», «Звичайно, такий аргумент не можна було б навести у суперечці з неосвіченою людиною, бо вона його б не зрозуміла і не оцінила б...», «Ви, як людина розумна, не будете заперечувати, що...», «Нам з вами, звичайно, зрозуміло, що...». Іноді не вживають жодних компліментів, а лише натякають на те, що до розуму співрозмовника ставляться з особливою повагою. Подібний прийом особливо часто застосовується в суперечках заради переконання. У літературі його ще називають «підмазування аргументу».

Аргумент до авторитету

Людина для підтримки власної точки зору посилається на ідеї, імена й погляди людей, які є авторитетами для супротивника. Навіть, якщо він не підтримує їх, аргумент до авторитету застосовується з огляду на те, що супротивник не насмілиться сперечатися з ним.

Аргумент до авторитету має багато різноманітних форм. Так, апелюють до авторитету суспільної думки: «Вважається загальновизнаним, що...», «Ніхто не сумнівається в тому, що...». У таких випадках доцільно буде запитати, чи людина, яка наводить такий аргумент, вважає його загальновизнаним і чому ніхто не повинен сумніватися, коли ви, наприклад, маєте сумніви щодо цього положення. Апелюють також до авторитету аудиторії: «Присутні погодяться з тим, що...», до авторитету установи: «А в інституті філософії НАН України вважають, що.. », до авторитету посади: «Я не можу помилятися, бо я ж все-таки професор», до авторитету віку: «Коли вам буде стільки років, як мені...», до власного авторитету: «Ну, знаєте, такого я взагалі не розумію...», до авторитету супротивника: «Але ж ви самі говорили, що...» тощо.

Повне заперечення авторитетів

Цей прийом є протилежним попередньому. Повне заперечення авторитетів можна кваліфікувати тільки як недоумство, або софізм, якщо це робиться навмисно заради вигоди в суперечці.

Убивчий аргумент

Убивчим аргументом називається твердження, що завдає рішучого удару по тезі супротивника. Після застосування цього прийому подальше обстоювання тези стає безглуздим. Найчастіше його застосовують для припинення суперечки.

Як приклад, можна навести ситуацію, що склалася в 1957 році, коли М.С. Хрущова намагалися зняти з посади генерального секретаря ЦК КПРС. Маршал Г.К. Жуков, який мав тоді велику владу й шалену популярність серед військових, сказав: «Армія проти цього рішення, і жодний танк не рушить з місця без мого наказу».

Аргумент до освіченості

Посилання на неосвіченість, неінформованість супротивника в питаннях, що належать до суті суперечки, згадування таких фактів або теоретичних положень, які невідомі нікому зі сперечальників й вони не мають можливості їх перевірити: «Як писав І. Кант у «Критиці чистого розуму»... «, «У діалозі Платона «Горгій» саме йдеться..., «Невже ви не читали А. Камю?» Ставка робиться на те, що супротивнику буде соромно зізнатися в необізнаності в певному питанні. Головне, ніколи не соромтеся визнати, що ви чогось не знаєте або не розумієте. Згадайте Сократа, який говорив: «Я знаю, що я нічого не знаю!» і зовсім не соромився цього.

Аргумент до жалю

Сутність цього прийому полягає в посиланні на тяжкі обставини, скрутне становище тощо. Його мета – викликати жаль та співчуття в супротивника. Цей аргумент дуже часто застосовують студенти для того, щоб розжалобити викладача на іспиті й отримати бажану оцінку.

Аргумент до сили

Погроза неприємних наслідків (зокрема, застосування насильства) або примушування чи шантаж. Застосовуючи цей аргумент, потрібно пам'ятати, що як тільки небезпека зникне, опонент знову почне вам суперечити або діяти так, як він хоче. Тому цей довід для переконання супротивника є малоефективним.

Якщо аргумент до керівництва, влади передбачає тільки вихід із суперечки, то аргумент до сили використовують для того, щоб переконати людину, домогтися від неї того, щоб вона хоча б на словах погодилася з точкою зору противника. Такі доводи іноді ще називають «паличними доводами».

Для ілюстрації наведемо приклад Сергія Поварніна. За часів інквізиції можливі були такі суперечки: «Вільнодумець стверджує, що «Земля обертається навколо Сонця»; супротивник заперечує: «А ось в псалмах написано: ти поставив землю на тверді основи, не зрушиться вона ніколи. Як ви думаєте, – запитує він, – чи може Святе Писання помилятися чи ні?» Вільнодумець згадує інквізицію і припиняє сперечатися. Він навіть для більшої безпеки, як правило, «переконується». У цьому випадку «паличним доводом» є звернення до інквізиції.

Прийом «надмірна причепливість до аргументів»

Цей прийом полягає у тому, що супротивник надмірно чіпляється до аргументів, які ви наводите, примушує вас доводити те, що є очевидним.

У відповідь на цей прийом можна звернутися до присутніх із запитанням: «Чи усе вам зрозуміло?» Зазвичай, присутні стверджувально відповідають на нього. Після цього доцільним буде назвати прийом, який застосував опонент.

Прийом «помноження аргументів»

Сутність цього прийому полягає в тому, що один і той самий аргумент повторюється декілька разів у різних формах та словах. Створюється ілюзія того, що сперечальник застосовує не один аргумент, а множину доводів. Цей прийом особливо часто використовують у суперечці при слухачах, у довгих промовах тощо. Як зазначає Сергій Поварнін, на аудиторію один аргумент, повторений п'ять разів, справляє враження як п'ять різних аргументів.

Прийом «бездоказова оцінка аргументів супротивника»

У суперечці часто, почувши аргументи супротивника, починають одразу ж давати їм негативну оцінку: «Софізм», «Це не розумно», «Гра слів», «Дурниця», «Нісенітниця» тощо. Причому такі оцінки, зазвичай, потім не обґрунтовуються, а стають аргументами тієї людини, яка їх проголошувала, без будь-яких доказів.

Іноді оцінки даються для того, щоб не відповідати на аргументацію супротивника. Тоді можна почути такі фрази: «Цей аргумент занадто грубий і простий, тому його можна не враховувати», «Не будемо зупинятися на цьому наївному аргументі» тощо. Однак слід пам'ятати, якщо ви вже вступили в суперечку і бажаєте, щоб ваше спілкування залишалося раціональним, то такі оцінки аргументів співрозмовника звичайно будуть вважатися некоректними і можуть призвести до конфлікту.

А тепер розглянемо деякі софістичні прийоми, що застосовуються в процесі суперечки щодо тези і форми аргументації та критики.

Прийом «вимога надмірного уточненню тези»

Цей прийом полягає у вимозі пояснення цілком очевидних речей і понять. Таке уточнення може призвести до нескінченної низки запитань та відповідей. Мета цього прийому – затягування часу.

Прийом «умисне нерозуміння тези»

У цьому випадку опонент змінює значення термінів, що застосовує у своїй тезі пропонент. Мета – зміна смислу тези не на користь пропонента.

Прийом «необґрунтоване звинувачення в неясності»

Суть такого «звинувачення» полягає в тому, що з тези висмикуються окремі терміни, фрази, значення яких поза контекстом стає неясним; на підставі цього висувають звинувачення в неясності та заплутаності всієї тези пропонента.

Прийом «нечітке формулювання тези»

У цьому випадку пропонент навмисно формулює тезу нечітко, використовуючи, наприклад, невідомі опоненту вислови.

Прийом «підміна критики тези критикою аргументів»

На підставі факту спростування аргументів говорять про спростування тези. Однак зрозуміло, що спростування аргументів свідчить лише про необґрунтованість тези, а не про її спростування.

Прийом підміни критики тези критикою аргументів дуже часто трапляється в судовій практиці, коли, критикуючи аргументи обвинувачення, адвокат доходить висновку, що обвинувачений взагалі не є винним.

Прийом «набір фраз, що не мають смислу»

Цей прийом пов'язаний з помилкою «не підтверджую», яка може виникнути, якщо між аргументами та тезою не існує логічного зв'язку.

Застосовуючи цей прийом, супротивника збивають з пантелику набором фраз, які не мають смислу. Ставка робиться на те, що людина, сприймаючи промову, навіть якщо вона її не розуміє, буде думати, що за словами співрозмовника все одно щось криється. Особливо це вдається, коли супротивник розуміє свою неосвіченість у питанні, що розглядається, але соромиться в цьому зізнатися, і тому робить вигляд, що йому все зрозуміло.

Такій людині ставлять запитання: «Вам все зрозуміло?» На що вона, як правило, відповідає: «Так!» І, врешті-решт, супротивник стверджує, що теза доведена.

Тактичні прийоми маніпулювання в суперечках

Прийом «відтягування заперечення»

Прийом відтягування заперечення є коректним, іноді його застосування в суперечці є необхідним (наприклад, людина розгубилася, перебуває у стресовому стані: немов би всі думки кудись поділися тощо).

Однак дуже часто в суперечках цей прийом застосовують у некоректному вигляді. Це стосується тих ситуацій, коли супротивник висуває певний довід, він здається співрозмовникові правильним, однак погоджуватися з ним йому не хочеться. Тоді намагаються цей довід обійти: відхиляються від заперечення, замовчують його або навіть переводять суперечку на іншу тему.

Захисні прийоми

Захисні прийоми – це прийоми, які можна застосовувати для відповіді на некоректні прийоми супротивника.

Наприклад, вам потрібно в суперечці довести якусь важливу думку. Однак супротивник відчуває, що якщо ви обґрунтуєте її, то зможете довести й саму тезу. У зв'язку з цим він починає все заперечувати. Що в цьому випадку робити? При такому «відкритому запереченні» аргументів вам залишається або припинити суперечку, або застосувати захисний прийом. Розглянемо детальніше два характерних захисних прийоми.

1. Треба так провести аргументи щодо положення, яке ви доводите, щоб супротивник не помітив, що вони призначені саме для цієї мети. Тоді він не буде опиратися і зможе їх прийняти. Якщо ви наведете всі свої аргументи,

то вам залишиться лише зібрати їх до купи – і ваша думка буде доведена.

2. Помітивши, що ваш супротивник злісно заперечує кожний ваш аргумент на підтримку положення, що обґрунтовується, можна підготувати йому пастку. Про аргумент, який ви хочете провести, нічого не говоримо, а замість цього висуваємо положення, яке суперечить йому й робимо вигляд, що саме його хочемо застосувати як аргумент. Якщо супротивник розпочав заперечувати всі ваші аргументи, то він може в захваті заперечити й цю думку Саме тут пастка й спрацює. Заперечивши думку, яка суперечить вашому доводу, супротивник тим самим прийняв ваш аргумент, який ви хотіли провести.

Зворотний удар

«Зворотний удар» – це прийом, завдяки якому аргумент повертається проти того, хто його висловив.

Його сутність така: людину просять аргументувати якусь важку тезу, що її дискредитує, зазвичай, у вигляді запитання. Замість обґрунтування цієї тези вона починає критикувати особистість співрозмовника щодо заданого запитання.

Сутність цього прийому можна передати словами Аристотеля: «Сказане проти нас самих ми обернемо проти того, хто це сказав».

Наприклад, в одному історичному анекдоті розповідалося таке. У британському парламенті йшли дебати. Промову проголошував Черчилль – лідер консерваторів. Він, як завжди, висміював своїх опонентів – лейбористів. Нарешті, не витримавши, схопилася з місця лейбористка похилого віку та й ще некрасивої зовнішності і вигукнула на весь зал: «Містере Черчилль, ви нестерпні! Якщо б я була вашою дружиною, то налила б вам у каву отруту!» Почувся сміх. Але незворушний Черчилль витримав паузу і промовив: «Якщо б ви були моєю дружиною, то я б цю отруту з насолодою випив...»

ЛІТЕРАТУРА

Основна

1. Москвін В.П. Аргументативная риторика: теоритический курс для филологов / В.П. Москвин. – Изд. 2-е, перераб. и доп. – Ростов-на-Дону : Феникс, 2008. – 637 с.

2. Онуфрієнко Г.С. Риторика: навч.пос. – К., 2008. – С.411–495.

3. Ораторське мистецтво: навчальний посібник для студентів вищих навч.закладів юрид.спец. Видання друге / Н.П.Осипова та ін. – Х., 2006. – С.122–131.

4. Хоменко І.В. Еристика:Мистецтво полеміки: навч.посіб. – К., 2001. – С .6–13, 68–107.

5. Тягнирядно Є.В., Яворська Г.Х. Риторичні вміння правників : теорія і практика : монографія // Є.В.Тягнирядно, Г.Х. Яворська – Одеса : ОДУВС, 2009. – 190 с.

6. Тягнирядно Є.В. Практичні завдання з риторики : метод. пос. / Є.В. Тягнирядно. – Одеса : ОДУВС, 2011. – 72 с.

Додаткова

1. Кохтев Н.Н. Риторика: учебн.пособие. – М., 1994.

2. Франко І. Промова на 25-ти літньому ювілеї // Франко Іван. Зібрання творів : У 50 т. – К., 1981. – Т.31. – С. 310–311.

ПРАКТИЧНЕ заняття № 5

ПОНЯТТЯ І СТРУКТУРА ДОКАЗУ

Мета: ознайомити з поняттям і структурою доказу; розглянути правила й помилки висунення тези, аргументації й демонстрації;основні види логічних помилок; спостування.

Основні поняття:доказ, доказовість; теза, аргументація, спростування.

План

1. Поняття і структура доказу.

2. Правила й помилки висунення тези, аргументації й демонстрації.

3. Закони логічного мислення.

4. Спростування.

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ (для домашнього виконання)

Завдання 1. Проілюструйте яскравими прикладами трьохелементну операцію доказування (доведення): а) наведення тези (положення, істинність якого треба довести); б) аргументування тези (теоретичні докази, підстави, за допомогою яких обґрунтовується теза; функції аргументів можуть виконувати норми права); в) демонстрація (спосіб доведення) (За Г.С. Онуфрієнко).

Завдання 2. При висуненні тези слід керуватися трьома основними правилами. Які правила порушено в нижченаведених текстах?

♦ Грецький раб Езоп, який увійшов в історію як байкар, неодноразово рятував свого господаря, філософа Ксанфа. Одного разу той, багато випивши, заявив, що вип’є море, якщо програє якийсь спір. Спір цей він програв. Пройшовши до тями, Ксаф кинувся до Езопа: рятуй, мов. Езоп, який славився хитрістю, поставив тим, хто наполягав на виконанні Ксафтом своєї обіцянки, таке питання:

– Чи правда, що море безперервно поповнюється сотнями річок?

– Так.

• Значить, випиваючи море, треба одночасно випити ще й річки? Але про це угоди не було. Зробіть так, щоб річки припинили поповнювати море, і мій господар виконає свою обіцянку випити море.

♦ Швець: Мадам, з вас три карбованці.

Пані. Але ця набійка не варта й п’ятдесяти копійок!

Швець. Мадам, Ви мене не зрозуміли. Ви даєте мені три карбованці, а я Вам два карбованці й п’ятдесят копійок решти (одеський анекдот).

Завдання 3. Які закони логіки порушено в текстах?

♦ У сильну спеку Насреддін повернувся додому й попросив дружину принести миску кисляку. „Немає нічого кориснішого й приємнішого для шлунку в таку спеку!”, – сказав він. Відповіла дружина: „Миску? У нас навіть ложки кисляку немає в будинку!” Та її слова не збентежили Насреддіна: „Ну й добре, що немає. Кисляк шкідливий”. „Дивна ти людина, – промовила дружина, – у тебе кисляк то корисний, то шкідливий. Яка ж із твоїх думок правильна?” Ходжа Насреддін відповів: „Якщо кисляк є в домі – правильна перша, якщо немає, правильна друга”.

♦ Чи вдалося Нікітіну з оповідання А.П. Чехова „Учитель словесності”довести свою тезу „Пушкін – психолог”?

„Дозвольте, Сергію Васильовичу, – перебила його Варя. – Ось ви говорите, що учням важко. А хто винен, дозвольте вас запитати? Наприклад, ви задали учням VIII класу твір на тему „Пушкін як психолог”. По-перше, не можна задавати таких важких тем, а по-друге, який же Пушкін психолог? Ну, Щедрін або, скажімо, Достоєвський – інша справа, а Пушкін – великий поет і більше нічого.

„А то хіба не психолог? Дозвольте, я наведу вам приклади”. І Нікітін продекламував кілька уривків із „Онєгіна”, потім – з „Бориса Годунова”.

„Ніяк не бачу тут психології”, – зітхнула Варя. – „Психологом називається той. хто описує вигини людської душі, а це прекрасні вірші, і більше нічого”.

„Я знаю, яка вам потрібна психологія!” – образився Нікітін. – „Вам потрібно, щоб хто-небудь пиляв мені тупою пилкою палець і щоб я репетував на все горло, – це, по-вашому, психологія”.

„Недоречно! Однак ви все-таки не довели мені: чому ж Пушкін психолог?”

„Якби Пушкін не був психологом, то йому не поставили б у Москві пам’ятника”.

Завдання 4. Недотримання яких правил аргументацій призвело до логічних помилок в нижченаведених текстах?

♦ “Органами слідства встановлено, що Соленкову був нанесений удар, ножове поранення, у поперек. Мій підзахисних відмовляється від того, що в нього був ніж, і пояснює, що він взагалі ні в кого з тих, хто знаходився поряд з ним, там, а саме Подкуйка й Ноготкова, ножа не бачив. Я й вважаю, що цей епізод абсолютно є не доведеним.”

♦ Три злодії сперечалися, як поділити сім перлин, тільки що вкрадених ними. Один з них перервав дискусію, вручивши кожному з напарників по дві перлини, й оголосив: „Я беру три!” Його приятелі таким рішенням задоволені не були, й один з низ спитав: „Чому ти взяв три?” Той відповів: ”Тому що я головний”. Приятель, природно, не був задоволений такою відповіддю й поставив наступне питання: „Чому саме ти головний?” Володар трьох перлин відповів: „Тому що в мене більше перлин”.

♦ – Та вже ж, звичайно, – відповіла Горлиця з великим презирством. – Бачила я на своєму віку багато маленьких дівчаток, але щоб з такою шиєю – жодної! Ні, мене не обдуриш! Справжня змія – ось хто ти! Ти мені ще скажеш, що жодного разу не куштувала яєць?

– Ні, чому ж, куштувала, – відповіла Аліса. – Дівчатка, бачте, теж їдять яйця.

– Не може того бути, – сказала Горлиця. – Але якщо це так, то вони також змії (А. Керолл).

♦ “Чи будемо ми сьогодні ввечері дивитися фільм? – Подивимося” (слово “подивимося” тут може означати і те, що співрозмовники подивляться фільм, і сумнів у цьому).

♦“Цього не може бути, бо такого не може бути”

♦“Іван – сирота. Його батько помер, коли йому було 16 років” (незрозуміло, кому було 16 років – батькові чи сину). “Коли мій подзахисний повертався з танців, випали атмосферні опади”.

♦ В. Жириновський. У Москві проживає три мільйони іноземців. Треба ім. сказати: „Час додому!”

Ведучий: У Берліні живе триста тисяч турків.

В. Жириновський. Залиште в Москві триста тисяч, а два мільйони сімсот нехай їдуть додому!

Завдання 5. Прочитайте захисну промову Марка Юнія Брута – вбивці Гая Юлія Цезаря. Перекладіть українською мовою. Чи коректно використано логічні прийоми?

Брут. Римляне! Судите меня, соображаясь с вашим разумением, И напрягите всё ваше внимание, чтоб справедливее произвести свой суд. Если в этом собрании есть хоть один истинный друг Цезаря, то я скажу ему: любовь Брута к Цезарю не уступает его любви. Если этот друг спросит, зачем же Брут вооружился против Цезаря. – вот мой ответ: не оттого я это сделал, что любил Цезаря меньше, но лишь оттого, что любил Рим больше. Что было бы для вас лучше: видеть Цезаря живым и умереть рабами, иль видеть Цезаря мёртвым и жить веем свободными гражданами? Есть ли между вами такой низкий человек, что желает быть рабом? Я прерываю речь, ожидая вашего ответа...

Граждане. Брут, между нами такого нет!

В. Шекспир. Юлий Цезарь.

Завдання 6. Перекладіть українською мовою. Про який некоректний прийом, який використовують у суперечці, говорить Жванецький?

Мы овладеваем более высоким стилем спора. Спор без фактов. Спор на темпераменте. Спор, переходящий от голословного утверждения на личность партнёра. Что может сказать хромой об искусстве Герберта фон Караяна? Если ему сразу заявить, что он хромой, он признает себя побеждённым. Полезно также в разгар дискуссии попросить у оппонента, чтобы он предъявил документы. О чём может спорить человек, который не поменял паспорта? Какие взгляды на архитектуру может высказать мужчина без прописки? Пойманный с поличным, он сознается и признает себя побеждённым. И вообще, разве нас может интересовать мнение человека лысого, с таким носом? Пусть сначала исправит нос, отрастит волосы, а потом выскажется.

М. Жванецкий. Стиль спора.

Завдання 7. Який прийом використав Ф. Плевако, захищаючи напівграмотну жінку похилого віку, хазяйку крамнички, яка одного разу зачинила свій заклад на 20 хвилин пізніше, чим це було дозволена законом і тим самим порушила закон про години торгівлі:

Засідання суду в її справі було призначене на 10 годину. Суд вийшов із запізненням на 10 хвилин. Усі були наявні, окрім захисника – Плевака. Голова суду розпорядився розшукати Плевака. Хвилин за 10 Плевако, не кваплячись, увійшов до зали, спокійно всівся на місці захисту й розкрив портфель. Голова суду зробив йому зауваження за запізнення. Тоді Плевако витягнув годинник, поглянув на нього й заявив, що на його годиннику лише п’ять хвилин на одинадцяту. Голова вказав йому, що на настінному годиннику вже 20 хвилин одинадцятого. Плевако запитав голову: – А скільки на вашому годиннику, ваша честь? Голова поглянув і відповів: – На моїх п’ятнадцять хвилин на одинадцяту. Плевако звернувся до прокурора: – А на вашому годиннику, пане прокуроре? Прокурор, явно бажаючи заподіяти захисникові неприємність, з єхидною посмішкою відповів: – На моєму годиннику вже двадцять п’ять хвилин на одинадцяту. Він не міг знати, яку пастку підстроїв йому Плевако і як сильно він, прокурор, допоміг захисту. Судове слідство закінчилося дуже швидко. Свідки підтвердили, що підсудна закрила лавку із запізненням на 20 хвилин. Прокурор просив визнати підсудну винною. Слово було надане Плевакові. Промова тривала дві хвилини. Він заявив: – Підсудна дійсно запізнилася на 20 хвилин. Але, панове присяжні, вона жінка стара, малограмотна, на годиннику погано знається. Ми з вами люди грамотні, інтелігентні. А як у вас з годинником? Коли на настінному годиннику – 20 хвилин, у пана голови – 15 хвилин, а на годиннику пана прокурора – 25 хвилин. Звичайно, найвірніший годинник у пана прокурора. Значить, мій годинник відставав на 20 хвилин, і тому я на 20 хвилин запізнився. А я завжди вважав свій годинник дуже точним, адже він у мене золотий, мозеровський. Так якщо пан голова, по годиннику прокурора, відкрив засідання із запізненням на 15 хвилин, а захисник з’явився на 20 хвилин пізніше, то як можна вимагати, щоб малограмотна торговка мала кращий годинник і краще зналася на годинниках за нас з прокурором? Присяжні радилися одну хвилину й виправдали підсудну.

Практичні завдання для аудиторної роботи

1. Відтворіть пропущену ланку в доказах. Визначте, які з доказів побудовані на індукції, а які — на дедукції.

Усі вчителі навчають учнів. Віра Петрівна навчає учнів.

Коля знає п'ять мов. Коля — поліглот.

Я вступаю до університету. Я— абітурієнт.

Ми любимо говорити про природу. Ми любимо говорити про тварин.

У цій родині всі вміють дотепно жартувати. Мар'яна вміє дотепно жартувати.

2. Визначте, який з текстів побудований з допомогою дедукції, а який — з допомогою індукції. Підсумуйте це в коротких тезах.

Ви питаєте, як він опинився в будинку? Для цього було дуже бага­то способів, але він обрав найпростіший. Виходячи з того, що багато людей не закривають на ніч вікна, а тільки прикривають їх, він спро­бував пройти через вікно— доторкнувся до нього, і воно відчинилося. У цьому йому майже "допоміг " сам хазяїн квартири. Тоді злочинець прослизнув на кухню. Він знав, що саме тут він може знайти інстру­мент для вчинення злочину. І він не помилився.

Сьогодні, коли Петро збирався на роботу, в нього спочатку згорів сніданок, потім він зробив праскою велику пляму на сорочці, а на зупинці довго чекав на тролейбус. Через все оте він запізнився. "Який же я нещасливий!" — подумав він.

3. Прочитайте наведений далі текст. На якому логічному законі йо­го побудовано? Обгрунтуйте свою думку.

Гомерівський епітет — поетичне означення, характерне для Го- мерового епосу ("Іліади", "Одіссеї"). Дві ознаки характеризують ці епітети: вони складені, об'єднують два корені, і постійні, тобто на­завжди закріплені за певними словами чи іменами. Наприклад: світло­ока богиня, швидконогий Ахіллес, срібролукий Аполлон, золототронна Гера, хитророзумний Одіссей і т. д. Український перекладач "Оді­ссеї" Б. Тен користується епітетами многослізний, богорівний (Слов­ник літературознавчих термінів).

4. Визначте логічні помилки в наступних реченнях і класифікуйте їх:

1. Цією пральною машиною користуємося я та моя донька. Їй уже більше 17 років.

2. Він мав чарівну доньку та велику квартиру.

3. Учителька питає учня:

Послухай, Сергійку, якщо я кажу: "Я красива " який це час?

Минулий, Валентино Василівно (І. Страшко).

4. Синтаксис — це не фонетика, а фонетика — не синтаксис.

5. Та що ви кажете! Вона не може вийти заміж, бо ніколи цього не робила!

6. "Спартак" — це погана команда, тому що мій ніколи не вболі­ває за неї, а тільки — за "Динамо ".

7. Розмова в Києві перед Золотими Воротами:

Невже ці ворота й насправді золоті?

Так, Золоті.

8. Після лекції у нас був гарний настрій. Отже, якщо у вас поганий настрій — ходіть на лекції.

9. — Що це ти робиш? — спитав Маленький принц, йому стало шкода п’янички.

П'ю,—похмуро відповів п'яничка.

Навіщо?

Аби забути.

Про що забути? — спитав Маленький принц, йому стало шкода п 'янички,

Хочу забути, що мені соромно, — зізнався п’яничка.

Через що це тобі соромно? — спитав Маленький принц, йому дуже хотілося допомогти бідоласі.

Соромно пити! — пояснив п 'яничка, і більше від нього неможливо було почути жодного слова (А. Де Сент - Екзюпері).

10. Діти не можуть мати своєї думки, бо вони ще малі.

11. Він ніколи не мовчить, коли його питають. Отже, він — відмінник.

12. Ми можемо не читати цей твір, тому що він стоїть останнім у списку літератури.

13. — Та вже ж, звичайно, — відповіла Горлиця з великим презирством. — Бачила я на своєму віку багато маленьких дівчаток, але щоб з такою шиєю — жодної! Ні, мене не обдуриш! Справжня змія — ось хто ти! Ти мені ще скажеш, що жодного разу не куштувала яєць?

Ні, чому ж, куштувала, — відповіла Аліса. — Дівчатка, бачте, теж їдять яйця.

Не може того бути, — сказала Горлиця. — Але якщо це так, то вони також змії (А. Керолл).

5. Наведений текст побудовано переважно на логіці. Які психологічні моменти (наприклад, приблизне змалювання настрою Олега, відомого завойовника) тут можна залучити для мобілізації уваги аудиторії?

Думаємо, що Олег ходив-таки на узбережжя Каспійського моря — відповідно до свідчення Хазарського документа. Арабський географ першої половини X ст. ал-Масуді повідомляє, що якісь руси на п’ятистах суднах, піднявшись по Дону, волоком перебралися на Волгу, спустилися по ній і попливли на південь уздовж західного узбережжя Чорного моря. В цих русах найприродніше бачити вихідців з Тмутара- кані, яку було розташовано у низів 'ях Дона. Але ж хазарський доку­мент повідомляє, що Хельгу-Олег напередодні походу на Каспій ово­лодів Тмутаранню. Арабські джерела стверджують, що в Каспійсь­кому поході руси були майже всі перебиті ворогами (персами?). Мо­жливо, склав голову за Каспійським морем і князь Олег.

Підготуйтеся до дидактичної гри «Переконай співрозмовника»

Групам поділитися на пари, у яких один грає роль слідчого, а дру­гий - одну з таких ролей: а) підозрюваного; б) свідка; в) неповноліт­нього правопорушника. "Слідчий" повинен провести бесіду з "підо­зрюваним" з приводу його участі у скоєнні злочину (анкетні дані, дані, які характеризують його як особу, його участь у скоєнні злочину, його думка про скоєння злочину, визнання себе винним у скоєнні злочину). при цьому він повинен застосувати психолого-педагогічні прийоми переконання. На підготовку до розмови дається 10 хвилин. Учасники групи відстежують хід бесіди й оцінюють ефективність педагогічного впливу за 5-ти бальною системою на основі таких критеріїв : уміння налагодити контакт з «підозрюваним», «свідком», «неповнолітнім правопорушником» послідовність і логічність ходу бесіди; коректність, тактовність, доцільність дій «слідчого»; уміння передбачити хід бесіди; загальна ефективність бесіди.

Методичні рекомендації

та довідково-інформаційні матеріали

до практичного заняття № 5