Психолого-організаційне консультування з проблеми професійно-управлінського самовизначення

На основі положень психолого-ор­ганізаційне консультування розуміється як засіб недирективного психологічного впливу на особистість фахівця, зокрема па процес професійно-управлінського са­мовизначення та забезпечення формування особистісного ставлення до управлін­ської діяльності на основі врахування унікального життєвого ті професійного дос­віду кожної особистості.

Під час такого консультування у людини поступово формується готовність до усвідомленої розбудови, корекції та реалізації перспектив управлінського зростан­ня, готовності розглядати себе у часі, самостійно відшукати і збагачувати сенси власної професійної діяльності.

Основним завданням консультування є форму­вання нешаблонних способів дії, які дозволяли б самореалізуватися особистості відповідно до її кар'єрних орієнтацій, професійних ресурсів з урахуванням вимог управлінської діяльності.

Методичною основою надання консультативної допомоги з питань професійно­го самовизначення є доробки в галузі:

• професійної орієнтації;

• управлінського консультування;

• психології роботи з управлінським резервом

• кар'єрного консультування.

Базою для розробки моделі психологічного консультування майбутніх фахів­ців та початківців з питань професійно-управлінського самовизначення є мо­дель, розроблена у лабораторії організаційної психології Інституту психології ім. Г.С. Костюка. Вона включає наступні компоненти:

• мотиваційний (створення позитивної мотивації «претендентів» до консульта­тивної психологічної допомоги з даної групи проблем);

• когнітивно-смисловий (робота із замовленнями клієнтів та аналіз консульта­тивних очікувань);

• операційно-технологічний (інструментальне забезпечення консультативного процесу, стратегії, консультативні позиції та ролі, методи і технології, діаг­ностичний інструментарій);

• особистісний (вимоги до готовності психолога щодо здійснення консульту­вання потенційних професіоналів);

• організаційний (основні організаційні форми здійснення консультування майбут­ніх фахівців у вищих навчальних закладах та початківців в організаціях).

Консультативний процес з питань професійно-управлінського самовизначен­ня доцільно, па думку авторів, організовувати за діагностично-рекомендуючою та розвивальною (діалогічною) стратегіями.

При виборі консультативної стратегії враховуються:

• особливості консультативної позиції клієнта;

• зміст та рівень осмисленості запиту;

• готовність клієнта до професійно-управлінського самовизначення;

• мова та особливості консультативної взаємодії;

• професійні й особистісні обмеження психолога.

Стійке надання переваги певній стратегії може бути результатом дії несвідомих професійних настанов чи особистісних рис самого психолога.

Конкретну модель консультування за діагностико-рекомендаційною страте­гією показано на прикладі консультування студентів-магістрів віщих навчаль­них закладів з питань професійно-управлінського самовизначення.

В період прослуховування лекційно-практичного курсу «Психологія професій­ної кар'єри» за консультацією звернулась студентка 5-го курсу історичного фа­культету, староста групи магістрів Ірина К. Основним моментом запиту було ба­жання «протестуватися» з метою отримання об'єктивної інформації про власний управлінський потенціал. Студентка наголосила на необхідності короткотривалої взаємодії, пояснюючи це дефіцитом часу та намагалась дати пораду психологу, як це краще зробити: пропонувала віддати результати тестування, стосовно яких висловлювала впевненість в тім, що детально з'ясує всі питання самостійно у віль­ний час.

Фаза 1. Орієнтовна фаза. Із попередніх спостережень виявлено особливості ставлення студентки до навчання, однолітків, викладачів:

• ставлення до навчання: висока успішність, добросовісне виконання обов'язків старости;

• особливості взаємодії з магістрантами: діловий стиль взаємодії з однокурсни­ками, готовність брати відповідальність за групу;

• особливості взаємодії з викладачем: активна участь в обговоренні па семінар­ських заняттях, запитання під час та наприкінці лекції, відкрите висловлен­ня сумнівів щодо окремих фактів та особливостей подачі матеріалу, реагуван­ня па авторитет і силу аргументів.

Враховуючи отриману на доконсультативному етапі інформацію про соціально-психологічні якості дівчини, особливості її консультативної позиції (раціонально-рентна, з вірою у можливості психолога), рефлексивну та пізнавальну орієнтацію запиту клієнтки та готовність до самостійного вирішення професійних проблем для консультативної роботи було обрано рекомендуючо-діагностичну стратегію організації процесу.

Консультативний сеанс було розпочато з уточнення очікувань клієнтки, конк­ретизації її запиту та деталізації скарг. Враховуючи раціонально-рентну кон­сультативну позицію та прагматичну орієнтацію клієнтки, бесіда будувалась на позиції інтелектуальної сили спеціаліста. Було розширено уявлення клієнтки про завдання і можливості психологічної допомоги, зосереджено увагу па специфіці завдань консультування та їх відмінності від цілей психотерапевтичного впливу, розкрито етичні принципи консультування і низку вимог до клієнта. Після такого вступу прохання розповісти про себе, свої життєві та професійні плани не викли­кало емоційного опору.

Спонтанна розповідь студентки зосередилась навколо проблем професійної перспективи, навчання, взаємодії та сім'ї, зокрема:

• Професійні наміри: бажання реалізуватися як професіонал та зробити про­фесійну кар'єру є провідним. Для цього вважає необхідним усвідомити власні можливості й обмеження, щоб правильно побудувати траєкторію подальшого розвитку; і якщо з'ясується, що управлінський ріст — не для неї, то доведе­ться шукати інші варіанти життєвої та особистісної самореалізації.

• Професійна історія: відмінно закінчила педагогічний ліцей; вибір спеціалі­зації відбувався за принципом вибору «з двох гірших»; навчається у вузі па «відмінно»; є старостою групи впродовж п'яти років; фіксує підвищення про­фесійної мотивації, особливо після практики. Звужена професійна перспек­тива: невідомо, що робитиме після закінчення вузу. Констатувала факт не­можливості знайти роботу за обраним фахом, необхідність отримання іншої спеціальності, можливо, в галузі економіки, менеджменту, права або психо­логії. Можливе продовження навчання в аспірантурі, але не відразу, бо є не­обхідність спершу спробувати себе як професіонала-практика.

• Актуальною проблемою, що непокоїть клієнтку, є неможливість «впливати на недобросовісних і незацікавлених пі в особистісному, пі в професійному розвиткові однокурсників», розчарування обраним фахом (історія, але не пе­дагогіка) та змістом і рівнем викладання; в цілому задоволена навчанням у магістратурі, де легко знаходить однодумців, та спілкуванням з магістранта­ми. Інформаційне перенасичення. Відчуття інтелектуальної втоми та фізично­го перевантаження.

• Життєвий контекст: ситуація розлучення («...випадковий шлюб різних ' людей, які мають різні життєві цілі»), домінантна мама, відсутність близьких

подруг.

Дані первинної діагностики: цілеспрямованість; високий рівень професійно-педагогічної зацікавленості; орієнтація па посадове зростання; актуальне переживан­ня кризи професійної ідентичності та ревізія вибору; руйнування первісної про­фесійної ідентичності через відсутність професійної перспективи за фахом; доміну­вання міжособистісної проблематики у життєвому та навчальному контексті тощо.

Деталізований запит можна класифікувати як «кар'єрну гіпотезу з високим рівнем осмислення та вираженою рефлексивною орієнтацією». Довіряє можливос­тям психолога, готова до самостійного вирішення проблем з використанням інфор­мації, наданої психологом. У процесі первинного контакту здійснювався пошук прихованої проблеми, відбувалось виявлення «дефектів» (викривлень, гепералізацій, пропусків) тексту та відтворення його цілісності, вдалось змінити локус скарги із зовнішнього па внутрішній.

Застосовані техніки: активне слухання, перефразування, уточнення, інтерпре­тація та інші. Розповідь структурувалась з використанням рефлексивних прийомів: опитувальник «Мій шлях у професію»; напівпроективних технік (модифікований варіант методики Ньютона, «Незакінчені речення», «Асоціативний експеримент»). Застосування технік дозволило трансформувати локус скарги із зовнішнього на внутрішній.

Фаза 2. Діагностична фаза. Для аналізу психологічних професійних ресурсів клієнта обрано особистіспий підхід, зокрема типологічний напрямок. Психодіагностичне обстеження здійснювалось із застосуванням наступних методик: «Опитувальник Кеттелла», «Опитувальник Рокича», «Методика професійних типів Холланда», «УСК», «Методика іптерперсональної діагностики Лірі», «Методика дос­лідження самооцінки Буддасі», «Методика Розенцвейга», «Творче завдання «Моя організація», «Орієнтаційна анкета», «Опитувальники мотивації досягнення та афіляції».

Результати психодіагностичного обстеження, дані спостережень та аналізу до­кументів згруповано у напрямку трьох силових векторів: вправність, ініціатив­ність, комунікативність.

Виявлено: орієнтація па обрану професію; стан «згасання професійного інтере­су»; високий інтелект; висока навчальна успішність: відповідальність; акуратність; конвенційність та раціональність; високий рівень творчої ініціативності в цілому та у професії зокрема; впевненість у собі; високий рівень домагань; висо­ка цінність професійної самореалізації в цілому; низький соціальний інтерес; низь­ка проникливість; високе домінування; реакція па ситуації фрустрації фіксацією па перешкодах; тривожність у ситуаціях близької взаємодії.

Фаза 3. Фаза видачі рекомендацій. Ознайомлено з результатами психодіаг­ностичного обстеження у формі просторової моделі професійних "типів. Обговоре­но особливості даного типу та здійснено прогностичний аналіз його розвитку за різних умов (навчальних, організаційних, соціальних). Відмічено роль самовдос­коналення у цьому процесі. Здійснено порівняння професійного типу дівчини з ідеальним професійним типом керівника. Показано наслідки вибору управлінської кар'єри та можливості її поєднання з іншими сторонами життєвої самореалізації, у тому числі сімейної. Обговорено можливі ускладнення па шляху кар'єрного зростання жінки, необхідність формування готовності до конкурентних стосунків та особливості стереотипного ставлення у суспільстві до жінки-лідера. Актуалізо­вано питання необхідності довготривалого та короткотривалого планування. З до­помогою технік «Піраміда професійного зростання», «Піраміда організаційного просування», «Мої життєві цілі» розглянуто альтернативні шляхи самореалізації у сфері раніше обраного фаху, здійснено їх оцінювання та розроблено перші кро­ки щодо їх реалізації. Рекомендовано взяти участі) у тренінгових групах сенситив­ності та партнерського спілкування.

Таким чином, ефективна робота з проблемою професійно-управлінського само­визначення особистості потребує компетентності організаційних психологів щодо професійного становлення керівника та професійно-управлінського самовизна­чення.

Організаційні психологи повинні насамперед володіти оперативною системою знань про управління і його вимоги до особистості, відповідно до галузі орієнту­ватись у специфіці умов розвитку управлінської кар'єри у різних галузях виробництва, культури, охорони здоров'я, освіти, політики тощо. Необхідною є обізнаність у питаннях вікового та професійного розвитку особистості, генези суб'єкт­ного потенціалу майбутнього професіонала.

Організаційним психологам потрібно вміти також здійснювати діагностичну та розвивально-корекційну роботу одночасно з урахуванням вимог управлінської діяльності, соціальної важливості її результату та інтересів особистості, яка шукає: своє покликання і шляхи оптимальної самореалізації у професії й організації.