Основні різновиди партійних систем

Безпартійні, у нерозвинутих країнах або в державах з диктатурою військових, які заборонили партії

Однопартійні в країнах з тоталітарними режимами. (СРСР, нацистська Німеччина)

Багатопартійні (розвинуті країни світу) та двопартійні (США, Англія), (тільки дві партії претендують на владу)

Квазіпартійні, де є багато партій, а справжньої багатопартійності немає, як в Україні, Росії.

У доповіді про результати соціологічних досліджень Центру О. Разумкова робиться висновок, що «в Україні партійна сис­тема… є штучною «надбудовою» над сус­пільством, … і тому може бути охарактеризована як «імітаційна». Причини цих явищ у суцільній недовірі людей квазіпартіям, а громадяни, перетворені ними на електорат, керуючись патерналістською психологією, поки що їм це дозволяють робити. Можливі різні сценарії розвитку партійної системи. Найкращий з них – формування в Україні у короткостроковій перспективі одного з типів класичної партійної системи. Але треба мати на увазі, що для України спроби сформувати двопартійну систему небезпечні та несуть реальну загрозу цілісності державі, на чому справедливо наголошують багато експертів.

Основними відмінностями партійно-політичного спектру сучасної України від класичних партійних систем є велика кількість партій, які постійно перебувають у процесі перетворень, розпаду, об’єднання, реорганізації, що зумовило крайню нестійкість партійної системи. При цьому самі партії формувалися «зверху» і слугували переважно для імітації демократії. Ідеологічні засади партій постійно розмивалися, тривав відхід від лівих і національно-демократичних течій, зміщення балансу між ідеологією і регіональною приналежністю на користь останньої. Політична відповідальність партій влади та опозиції за результати своєї діяльності мають бути вирішальним критерієм для громадян під час виборів.

4. Політична еліта та політичне лідерство (концепції, типологія, реальність).

Політичні еліти – це особливі соціальні організми, які мають такі риси: максимальна концентрація влади; рекрутування новобранців виключно з вищих соціальних верств; спільність поглядів, інтересів та прагнень.

Класичні концепції еліт у кінці XIX – на початку XX століть Гаетано Моски, Вільфредо  Парето та Роберта Міхельса заклали основи «макіавеллістської школи». Хоча їх ідеї критикуються сучасними вченими за ігнорування демократичних цінностей, там є багато досить цікавих положень.

Сучасні теорії еліт

Ціннісні теорії

Елітарної демократії

Плюралістичні (функціональні)

Ліволіберальні теорії

Процес політичної елітаризації в Україні має свої особливості:

по-перше, управлінська безпорадність керівної політичної еліти;

по-друге, комплекс проблем значно перевершує сучасні можливості держави;.

по-третє, українське суспільство політично розколоте;

по-четверте, декларації лідерів і їхні практичні дії разюче розходяться;

по-п'яте, у масовій свідомості не вірять ні владі, ні опозиції.

Політичне лідерство – це суспільно-політичний інститут, за якого одна або кілька осіб беруть на себе роль провідника певної соціальної групи, партії, організації чи руху, держави чи суспільства. У політичній науці існує багато теорій, концепцій і трактувань лідерства.