Еволюція політичних ідей в Росії та на українських землях у XVII – XVIII століттях.
Еволюція політичних ідей Росії та України ХVІІ – ХVІІІ ст. більше взаємопов’язана, ніж у попередній історичний період. Це передусім пояснюється наслідками Переяславської Ради 1654 року та експансіоністськими посяганнями царської Росії на автономні права, вольності козацько-гетьманської України. Проте ідеї освіченого абсолютизму Ф. Прокоповича, суперечливі соціально-політичні погляди історика В. Татищева та імператриці Катерини ІІ суттєво відрізняються від політичних поглядів Б. Хмельницького, І. Мазепи, П. Орлика, Г. Сковороди.
Трагедія українських державотворчих змагань ХVІІ – ХVІІІ ст., як і революційно-демократичних ідей О. Радищева у тому, що вони залишились у теорії, не знайшли розуміння, підтримки в масах та були знищені державою Російської імперії.
3. Соціально-політичні концепції світу в хіх столітті.
Соціально-політичні концепції світу ХІХ століття відрізняються різноманіттям пошуків оптимальних шляхів розв`язання проблем між різними соціальними верствами населення. Тому тут спостерігається протистояння консерватизму Е. Берка й лібералізму Шарля Алексіса Токвіля, Джона Стівена Міля; прихильника правової держави Еммануїла Канта, ліберально-демократичних ідей Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля, П'єра Жозефа Прудона, соціалістів-утопістів, марксистів. Крім того, у самому марксизмі наприкінці ХІХ століття виникають соціал-демократичні ідеї (Бернштейн, Каутський), які відкидають революційний радикалізм К. Маркса та Ф. Енгельса.
Водночас, марксизму протиставляється автором «розумної соціології» та концепції бюрократії Максом Вебером «протестантська етика, справжня демократія та дух капіталізму».
Таким чином, до початку ХХ ст. більшість соціальних концепцій, утопій пройшли або не витримали випробування часом, перетворились на антиутопії чи синтезувались, пристосовувались до принципово нових реалій життя.
4. Росiйськi та українські полiтичнi думки в XIX столітті.
Політичні думки ХІХ століття на українських землях розвивались в умовах Російської та Австрійської імперій та не могли залишатись осторонь загальнореволюційних подій Європи, але водночас мали, безумовно, свою специфіку. До того ж, в умовах, коли російський імператор отримав прізвисько «жандарм Європи», на територіях власне самої імперії розвиток політичних ідей був ще більше обмежений.
Кирило-Мефодіївське товариство, як і «Руська Трійця», і російські декабристи чи революціонери-демократи відстоювали ідеали свободи, рівності і братерства для українського та інших народів, відкидали всі форми гноблення виступали проти царизму і всієї системи самодержавного ладу.
Політичні концепції кінця ХІХ століття в Росії та на українських землях мали ознаки різноманітних ідеологічних течій: лібералів (Чичерін, Драгоманов), марксистів (Плеханов, Ленін, Зібер, Подолинський), і навіть анархістів (Бакунін, Кропоткін ). Саме тоді поступово теоретичні розробки починали перетворюватись на практичні кроки політичної боротьби. Причому, не тільки в межах Російської імперії, а і за її межами, одночасно з ростом національної самосвідомості національні рухи ставали невід`ємними складовими загальної революційної боротьби.
У розвитку політичних ідей цього часу виділяють для Росії та України
три
основні тенденції
|
Спільна боротьба проти кріпацтва та свавілля царату. |
Прагнення автономії України в складі Росії чи Австрії |
Вплив загально-європейських революційних процесів |