Основні моделі соціальної політики

Ліберальна модель	Корпоративна модель	Суспільна модель
Головний принцип: - відповідальність члена суспільства за свою долю та сім’ю; - фінансова основа: приватні кошти. - Особливість: держава несе відповідальність лише за забезпечення мінімальних доходів громадян, захист малозабезпечених.	Головний принцип: - відповідальність за працівників корпорації (підприємства, установи, організації); - фінансова основа: страхові внески; - Особливість: модель довічного найму, яким корпорація забезпечує різні види соціальних гарантій своїм працівникам, їх сім`ям.	Головний принцип: - відповідальність усього суспільства за долю своїх членів. Фінансова основа: державні бюджет, соціальні страхові фонди. Особливість: перерозподільна модель: багатий платить за бідного, здоровий – за хворого, молодший – за старого.

У сучасній Європі успішно використовуються дві основні моделі соціальної політики: «Бісмарківська» та «Беверіджська». Перша передбачає міцний зв'язок між рівнем соціального захисту й успішністю (тривалістю) професійної діяльності. Друга модель виходить з того, що будь-яка людина, незалежно від її приналежності до економічно активного населення, має право на мінімальний захист від захворювань, старості чи інших причин скорочення своїх матеріальних ресурсів.

3. Особливості та основні напрями соціальної політики в Україні.

Соціальна політика в незалежній Україні залежить від стану економіки, успіхів чи прорахунків політики економічних реформ. Суттєвою проблемою у вирішенні соціальних питань залишається суперечлива правова база, незабезпеченість багатьох законодавчих норм рівнем економічних можливостей держави, перебування значної частини фінансів, матеріальних цінностей у тіні або за кордоном. Визначення основних завдань, напрямів соціальної політики і навіть систематизація правових норм без постійного збільшення темпів економічного зростання, відповідальності влади – усе це не дасть бажаних результатів.

4. Геополітика як наука. Сучасні міжнародні відносини та основні геополітичні парадигми зовнішньої політики України.

Геополітика як наука була народжена у ХХ ст. Існують два основні закони геополітики: перший – це фундаментальний дуалізм протиставлення двох форм: теллурократії (сухопутна могутність) та таласократії (морська могутність); другий – посилення чинника простору в історії людства.

Основні проблеми міжнародних відносин можна віднести до глобальних проблем сучасності, тому визначення місця в них України має величезне значення. До того ж, треба звернути увагу не тільки на наміри, декларації, а і на реальні здобутки та втрати, зволікання з досягненням бажаних результатів. Нарешті, треба мати на увазі й нові реалії, які постійно змінюються, а незмінними мають залишатись лише національні інтереси Української держави.

Раніше мінливий характер зовнішньої політики України називали багатовекторністю. Українська багатовекторність сприймалася не як мистецтво лавірування, а радше як нездатність чітко визначати стратегічний курс країни на міжнародній арені і послідовно втілювати його в життя.

Змінилась в Україні влада 2010 року, коли був прийнятий Закон України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики», яким було проголошено «позаблоковий статус» одночасно з європейською інтеграцією. Навіть технічно підготували Угоду про асоціацію з Європейським Союзом та Договір про Зону вільної торгівлі з ЄС, тільки їх парафування, а особливо, ратифікація країнами-членами ЄС буде залежати, передусім, від дотримання Україною демократичних євростандартів, приведення у відповідність до норм міжнародного права українського законодавства та гарантій його дотримання, неупередженості правоохоронної, судової систем.