21. Специфіка філософського розуміння людини. Поняття «людина», «індивід», «особа», «індивідуальність». Імпульси розвитку особи

Людина – унікальне творіння Всесвіту. Вона важкодоступна для вивчення, незбагненна, загадкова.

Отже, філософську програму осягнення людини можна афористично визначити словами Сократа: “пізнай самого себе”. Адже у цьому корінь і стрижень усіх світоглядних проблем.

Одним з найбільш впливових напрямків сучасної західної філософії є філософська антропологія. Центром її досліджень стала проблема сутності людини і структура цієї сутності.

Поняття “природа людини” звичайно фіксує зовнішню відмінність людини як живої істоти від решти живого, від інших живих істот. Природа людини дуже суперечлива. Людина — цілісна істота, і тому підкоряється природнім закономірностям. Своєрідність тілесної організації обумовлює її інстинкти, потяги, пристрасті. Разом з тим, людині притаманні моральність і свідомість. Вона здатна розрізнювати прояви добра і зла, прекрасного і потворного, що і визначає скерованість вільного вибору її дій. Людина може пізнавати і розуміти оточуючу дійсність, себе, інших людей.

Поняття “сутності людини” характеризує її глибинні, специфічні, суто людські якості, які зовні проявляються в її природі.

Поняття “індивід” характеризує окрему людину. Індивідуальність – це те, що різнить одну людину з іншою, і як біологічну, і як соціальну істоту. Це його неповторні індивідуальні особливості.

Поняття “особа” характеризує міру зрілості людини, ступінь втілення в неї суттєвих, власно людських якостей. Особа — це динамічна, відносно стійка система морально-вольових, соціально-культурних, інтелектуальних якостей людини, виражених в індивідуальних особливостях її свідомості і діяльності. Особою не народжуються.

22. Антропосоціогенез: сучасний стан проблеми. Біологічна основа і соціальна суттєвість людини

Антропосоціогенез - це процес становлення і розвитку людини, як соціальної істоти суб'єкта свідомості і діяльності, частина біологічної еволюції, яка призвела до появі виду Homo sapiens.

Найважливіша особливість антропосоциогенеза - його комплексний характер. Тому, скажімо, "спочатку" виник працю, "потім" суспільство, а ще пізніше" - мова, мислення і свідомість. З кінця XIX століття в темі антропосоциогенеза на перший план знову і знову висувається проблема праці.

Сучасні дослідники показали, що людиноподібні мавпи здатні використовувати знаряддя праці. Первісна виробнича діяльність існувала в рефлекторній формі у австралопітеків (зробити край каменя гострішим або в окремих випадках навіть надати йому зручнішу форму).

Філософію цікавить людина з точки зору її становища у світі пере­дусім як суб"єкта пізнання і творчості.

Людина як частина природи є біологічним суб"єктом. За своєю тілес­ною будовою й фізіологічними функціями людина належить до тварин­ного світу. Характерно, що з погляду біології принципової різниці між людиною і тваринним світом немає.

Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності — такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, — а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв"язка­ми з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття у світі.

Людська здатність самозаглиблення має діяльний суспільний харак­тер. Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того мо­менту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме з цього почалася розбудова людиною власного світу — соціального.

Якщо тварина живе в природі, то людина — в соціумі. Соціум — це особливий спосіб життя особливих істот — людей.

23.Суспільство як система. Основні теоретичні моделі суспільства. Соц закони та їх специфікація

Однією з актуальних проблем сучасного суспільствознавства залишається визначення поняття суспільства, незважаючи на те, що визначень суспільства в сучасній літературі є дуже багато. У них виділяються різні сторони суспільства, і це не дивно, оскільки суспільство - виключно складний об'єкт. З огляду на його багаторівневість, неоднозначність, абстрактність і інші характеристики, деякі вчені прийшли до висновку, що єдине, універсальне визначення суспільства дати взагалі неможливо, і всі наявні в літературі визначення так чи інакше зводять суспільство до якого-небудь одній ознаці. З цієї точки зору визначення суспільства можуть бути розділені на три групи: суб'єктне - коли суспільство розглядається як особливий самодіяльний колектив людей. Так, С.Г. Спасібенко визначає суспільство як "сукупність всіх способів і форм взаємодії і об'єднання людей»; діяльну - коли суспільство розглядається як процес колективного буття людей. Наприклад, К.Х. Момджян визначає суспільство як організаційну форму спільної діяльності людей; організаційне - коли суспільство розглядається як,. соціт ний інститут, тобто система стійких зв'язків між взаємодіючими людьми і соціальними групами. Г.В. Пушкарьова зазначає, що суспільство являє собою універсальний спосіб соціальної організації, соціальної взаємодії та соціальних зв'язків, що забезпечує задоволення всіх основних потребно ^ стей людей, - самодостатній, саморегулюючий і самовоспроизводящийся У всіх цих визначеннях є раціонально? зерно, тому що суспільство дійсно складається з активно діючих суб'єктів, пов'язаних між собою досить стійкими відносинами. Яке з цих визначень віддати перевагу - повинна визначатися, швидше за все, конкретним завданням дослідження. Продовжимо виявлення сутнісних характеристик суспільства. На відміну від філософії XVII - XVIII ст., Для якої був характерний соціальний атомізм (тобто суспільство розглядалося як механічна сума індивідів), сучасна філософія розглядає людське суспільство як сукупність безлічі різних частин та елементів. Причому ці частини і елементи не ізольовані один від одного, не відокремлені, а навпаки, тісно пов'язані між собою, постійно взаємодіють, внаслідок чого суспільство й існує як єдиний цілісний організм, як єдина система (система визначається як сукупність елементів, що знаходяться в закономірних відносинах і зв'язках один з одним, яка утворює певну цілісність, єдність). Тому для опису суспільства нині широко використовуються загальноприйняті в теорії системи поняття: «елемент», «система», «структура», «організація», «ставлення». Переваги системного підходу очевидні, найважливіша з них полягає в тому, що, вибудовуючи субординацію структурних елементів суспільства, він дозволяє розглядати її в динаміці, допомагаючи уникнути тим самим однозначних, догматичних висновків, які обмежують цінність будь-якої теорії.

24.Поняття суспільної свідомості суспільна та індивідуальна свідомість їх взаємозв'язок

Суспільство визначається в широкому і вузькому розумінні. У широкому - поняття суспільство охоплює всі суспільні явища - соціальну діяльність, практику, суспільний та політичний лад, організацію сім'ї, інших соціальних спільностей, усі види культури, всі форми духовності. Отже, суспільство означає цілісну систему життєдіяльності людей в усій її повноті та розвитку. Суспільство - це вся сукупність історичних форм спільної діяльності і спілкування людей, особливий ступінь розвитку живих систем, способом існування яких є виробництво засобів для життя. Тут суспільство як людство відокремлюється із усіх спільностей тварин. У вузькому розумінні поняття суспільство вживається для позначення історично конкретного типу соціальної системи, певного етапу людської історії (феодального, капіталістичного, інформаційного тощо). Тут суспільство розглядається не в усій сукупності елементів, а лише в важливіших, істотніших властивостях етапу. Ці два основних визначення суспільства є вихідними в аналізіДуховне життя людини йде на індивідуальному, суспільному та загальнолюдському рівнях. Індивідуальне духовне життя зв'язане з глибинним усвідомленням свого буття, його змісту, мети, вищого блага, виробленням та реалізацією свідомого та творчого ставлення до світу (внутрішнього та зовнішнього). Духовне життя суспільства - це творче творення, збереження та засвоєння духовних цінностей та змісту. Духовність є основоположним принципом самобудови та існування особи, суспільства. Фундаментальність духу означає не те, що об'єктивні, матеріальні, зокрема, економічні, фактори мають другорядне значення, а те, що усі прояви соціального - суспільного та індивідуального життя мають визначені духовні виміри, що й надають їм, власне, людський характер. Безумовно, значення духовних факторів у різних сферах суспільного життя на різних етапах суспільно-історичного розвитку відрізняється. Але в перехідні епохи, коли йде пошук нових духовних підвалин та джерел буття, необхідність виявлення, усвідомлення та розвитку духовних вимірів людського життя має першорядне значення.

25.Природа і суспільство. Протиріччя в системі природа-суспільство в сучасну епоху.

У філософії під природою розуміється вся сукупність природних умов існування людини і людського суспільства. При такому підході поняття природи характеризує її місце і роль в системі історично мінливих відносин до неї людини і суспільства.Історично конкретний характерставлення людини, суспільства та природи не скасовує деяких його загальних моментів. Незмінним в ньому залишається перш за все те, що людина, а разом з ним і суспільство вийшли з природи і тому генетично, за походженням пов'язані з нею нерозривним узами. Жива природа - той базис, без якого не було б ні людини, що сталося від тварин предків, ні суспільства, яке прийшло на зміну первісному стаду цих предків.Але це лише один бік справи. Інша, не менш важлива, полягає в тому, що людина, суспільство живуть природою. І не тільки в тому сенсі, що багато природні компоненти, так би мовити, в природному вигляді виступають необхідними умовами життя та життєдіяльності людини і людства (повітря, вода, певний температурний режим і т. д.), але і в тому, що сама можливість життя людини, саме існування суспільства були б немислимі без постійного обміну речовин з природою в процесіматеріального виробництва.Нарешті, збереження цілого ряду параметрів, що характеризують природу нашої планети, в строго визначених межах виступає в якості необхідної умови існування і живої природи, і людини. Набір цих характеристик порівняно широкий, а межі їх рухливості окреслені досить жорстко мірою адаптивності як живих організмів, так і людини, мірою їх здатності адаптуватися до тих чи інших змін в середовищі їх проживання. Зникнення всіх нових видів тварин і рослин, причому цей процес набуває все більш тривожні масштаби, свідчить про те, що вихід низки характеристик середовища проживання за допустимі межі веде до збіднення різноманіття життя. І між тим комплекс сприятливих умов для виникнення життя складається у Всесвіті, як ми тепер знаємо, виключно рідко, і життя на Землі - явище скоріше унікальне, а значить, тим вище її цінність.Все це свідчить про нерозривний, органічний зв'язок суспільства і природи. Суспільство є продовження природи, бо воно будується людиною, який вкінцевому рахункусам є продукт природи і її частину, а головне - суспільство будується з матеріалу природи і відповідно до її законами. І в цьому сенсі К. Маркс говорив про суспільство як про "другий природі", природі, штучно створеної розумом і працею людини.Але суспільство як частина природи є частина особлива, специфічна. Ця специфіка суспільства проявляється через співвіднесення понять натура (природа) такультура. Природа (натура) - ця та частина об'єктивної реальності, яка не зачеплена людиною, його діяльністю і існує засвоїми власнимипідставах та законами.

26.Особа і суспільство Свобода і відповідальність Проблема відчуження

Унікальне творіння природи, суспільства і самої себе - ось що таке людина - найдивніше з дивних див -з її неповторністю, з багатоманітними біологічними рисами. З давніх-давен філософи прагнуть розкрити суть людини, її світ, зміст, її життя. Ще філософ Сократ заклав основи філософії людини. Загально визнано, що людина - продукт біологічної еволюції. Виділення людини з тваринного світу - настільки грандіозний стрибок, як і виникнення живого з неживого. Адже мова йде про створення такого роду живих істот, усередині якого з певного моменту припиняється процес видоутворення і починається творча еволюція людства зовсім іншого типу. Та передісторія людства і досі залишається такою ж загадковою і таємничою, як і виникнення життя. І справа тут не просто в нестачі фактів. Справа ще в нових і нових відкриттях, іноді зовсім бентежних, парадоксальних, що хитають основи теорій, що недавно здавались чіткими і зрозумілими, переконливими. Не дивно, що сучасні наукові уявлення про становлення людини покояться в основному на гіпотезах. Більш-менш достовірними можна вважати лише загальні контури і тенденції процесу становлення людини.

Суть людини в тому, що людина - істота розумна, людина -істота, яка має самосвідомість, людина - істота моральна і вільна та ін. Поняття людини, насамперед, охоплює загальнородові риси, що відрізняють людину від інших живих істот. Поняття людини в такому визначенні стосується не якоїсь конкретної людини, а людини як представника роду людського. Основними ознаками людини є якісні характеристики людини, які виділяють її з тваринного світу, є і її біологічна структура, а також загальні прояви соціальної суті: свідомість, мова, здібність до праці і творчості. Антропологи і філософи підходять до питання походження людини з різних і зовнішньо навіть і протилежних одна одній позицій. Антропологи стурбовані пошуками недостаючої ланки в біологічній еволюції від мавпоподібного предка людини до людини розумної. Філософи прагнуть виявити і змалювати сам перерив поступовості - революційний стрибок, що є в процесі становлення людини. Це сприяє правильному розумінню проблеми масштабів світогляду. Давно визнано, що перетворення тварин в людей не могло бути якоюсь миттю, одноактною подією. З неминучістю має існувати тривалий період становлення людини (антропогенеза) і становлення суспільства (соціогенеза). Це дві нерозривно зв'язані сторони одного за природою процесу - антропосоціогенеза, що тривав майже 3-3,5 мільйонів років, тобто майже в тисячу разів далі, аніж вся «писана історія».

27.Філософське розуміння культури

Слово “культура” похідне від латинського “cultura” (обробіток, догляд, розвиток) і спочатку означало у Стародавньому Римі обробіток землі, працю землероба. Але надалі це слово почало вживатися в іншому, переносному значенні – “освіченість”, “вихованість”. У римського мислителя Ціцерона вже зустрічається поняття “культура душі”, він вважав, що філософія є “культурою розуму”. Отже, за Ціцероном, філософія є культурою тому, що як і у випадку із землеробством, обробляє розум для його удосконалення. Важливою тут є думка, що культура, з одного боку, є діяльністю по перетворенню людиною природи (землеробство), а з другого – засобом удосконалення духовних сил людини, її розуму (філософія). Розглядаючи ораторське мистецтво як найбільш повний вияв культури, Ціцерон вбачав у ньому засіб звеличення, самоутвердження людини – культура розвиває людину, і в цьому, на думку римського філософа і державного діяча, полягає її головна функція.

Наприкінці ХІХ – у ХХ ст. більшість видатних мислителів наголошують на людинотворчому характері культури. Вона розглядається як прояв особистісної самореалізації людини, вираз її суспільної цінності, творчості, як людський спосіб освоєння світу і життя в ньому, як людська діяльність та її результати, як саморозвиток людини через діяльність. Отже, оскільки культурою у людській діяльності є те, що відрізняє свідому доцільну діяльність людини від інстинктивної діяльності тварин, культуру в найзагальнішому розуміння можна визначити як загальну характеристику людського буття, як надбіологічне, надприродне явище, яке визначає міру людяного в людині, характеризує її розвиток як суспільної істоти.

Але й на сьогодні серед фахівців немає загальновизнаного розуміння як походження культури, так і її визначення.

До основних концепцій походження культури відносять: діяльнісну – культура як процес і результат людської діяльності; ціннісну – культура розуміється як система цінностей, їх набуток; теологічну, пов’язану з релігійним трактуванням походження культури; ігрову, адже гра є різновидом людської діяльності.

28.Культура і цивілізація

Сучасна філософія визначає цивілізацію як такий ступінь суспільного розвитку, на якому поділ праці і обмін, товарне виробництво досягають повного розквіту і здійснюють переворот у суспільстві. До сучасного поняття цивілізації залучається технічний (точніше - технологічний) компонент як наслідок детермінуючого впливу техніки на розвиток сучасного суспільства. У зв'язку з цим виникає питання про співвідношення категорій «цивілізація» і «технологічна культура». Технологія - це як би матеріально-практична сторона реалізації взаємодії суспільства (людини) і природи, тоді як культура є духовно-практичною стороною взаємодії. На сучасному етапі розвитку суспільства ці дві сторони взаємопроникають одна в одну і у реальному історичному процесі має місце інтегративний феномен - технологічна культура.Ще на початку XX ст. російський філософ М. Бердяєв писав: «...Ми стоїмо перед основним парадоксом: без техніки неможлива культура, з нею пов'язане саме виникнення культури і остаточна перемога техніки в культурі, вступ до технічної епохи тягне культуру до загибелі... Повернення до природи є великий мотив, в історії культури, в ньому відчувається страх загибелі культури від влади техніки, загибелі цілісної людської природи».Цивілізація як соціальна організація життя і культури забезпечує їм існування і прогресивний розвиток. З цивілізації починається історія суспільства. У цьому смислі цивілізація постає як спосіб буття культури, хоч при цьому допускається, що виникнення цивілізації вимагало певного рівня культури, проте згодом культура стає залежною від рівня розвитку цивілізації.У широкому значенні слова культура, як і цивілізація, виражає людський прогрес в цілому, все те, що досягнуто на відміну від тварин, все те, що додала людина до природи, природних сил й утворень. З цієї точки зору культуру і цивілізацію можна розглядати як два пласти людського прогресу.В одному напрямі прогрес розвивається в процесі підвищення рівня виробництва і споживання (обміну речовин з природою), в іншому - в процесі розвитку сутнісних сил людини. У цьому випадку розвиток, підкорений специфічним людським устремлінням, цілям і являє собою самоціль людської діяльності.