11.Німецька класична філософія та її місце в історії філософії

Німецька класична філософія охоплює відносно короткий період, обмежений 80-ми роками XVIII ст. і 40-ми роками XIX ст. 

Німецька класична філософія є значним і вагомим етапом у розвитку світової філософії, що охоплює напружений, дуже яскравий за своїми результатами, важливий за впливом на духовну історію людства період духовно-інтелектуального розвитку. Boнa представлена сукупністю філософських концепцій Німеччини майже за сто років, зокрема, такими оригінальними мислителями, як Іммануїл Кант , Йоган Готліб Фіхте , Фрідріх Вільгельм Шел-лінг , Георг Вільгельм Фрідріх Гегель , Людві, Андреас Фейербах .

Німецька класичнафілософія  характеризується   такими основними рисами: • Усі представники німецької класики ставилися до філософії як до спеціальної системи філософських дисциплін, ідей, категорій. • Філософія в історії розвитку світової культури покликана бути совістю, «душею» культури, «конфронтуючою свідомістю», яка «насміхається» над дійсністю. •  У класичній німецькій філософії розроблено цілісну концепцію діалектики, як методу пізнання природної і соціальної дійсності. •  Поряд з історією досліджувалась людська сутність. • Німецькі мислителі підкреслювали роль філософії у розробці проблем гуманізму, здійснивши спробу осмислити життєдіяльність людини в суспільстві. Обєкт вивчення :  зміщення центру дослідження від об'єкта до суб'єкта, в онтологічному аспекті - від природи до історії і культури. Відбувається переосмислення і самого суб'єкта. Якщо раніше він мислився як певна духовна субстанція, що пасивно відображала світ, то в німецькій класичній філософії суб'єкт постає як творча діяльність (Кант), як дух, що перебуває в історичному розвитку (Гегель), як людство, яке здійснює історичний поступ на основі практичної діяльності (Маркс). Іншими словами, суб'єкт мислиться як діяльність, яка у філософії після Канта все більше набуває історичного характеру, перетворюється на культуротворчу діяльність, вільне самотворення

Головне філософське досягнення німецької класичної філософії - діалектика.

Вперше у філософії була поставлена проблема ідеалу.

12.Західна філософія 20ст основні особливості і напрямки

Філософії XX ст. авторитетними та впливовими були ті течії, які намагалися осмислювати суспільство, суспільну істо-рію та соціальні проблеми: адже у XX ст. історія не лише почала рухатися прискореними темпами, а й ускладнилася та-кою мірою, що поза філософським її охопленням як цілісного явища навряд чи могла бути вивченою із достовірністю. В цілому філософія XX ст. знаходилася під великим впливом постмодернізму. Якщо постструктурализм у своїх вихідних формах практично обмежувався щодо вузькою сферою філософсько-літературних інтересів, то постмодернізм відразу став претендувати як на вираження загальної теорії сучасного мистецтва взагалі, таки особливої постмодерністської чутливості - специфічного постмодерністського менталітету. У результаті постмодернізм осмислюватися як вираження "духу часу" у всіх сферах людської діяльності: мистецтві, соціології, філософії, науці, економіці, політику і т.п. Для подібного розширення потрібні були і переоцінка деяких вихідних постулатів постструктуралізма, і залучення більш широкого філософських і "демонстраційного" матеріалу. Як поспішає запевнити жагучий прихильник постмодернізму Вольфганг Вельш, "конгруенція постмодерністських феноменів у літературі, архітектурі, як у різних видах мистецтва взагалі, так і в суспільних феноменах від економіки аж до політики і поверх того в наукових теоріях і філософських рефлексіях просто очевидна" Культурологічні та історіософські напрями у філософії XX столітті. Філософія XX ст. замислювалася над тими течіями, які намагалися осмислювати суспільство, суспільну істо-рію та соціальні проблеми. На самому початку XX ст. була видана книга німецького філософа та культуролога О.Шпенглера (1880-1936) "Закат Європи", під суттєвим впливом якої перебуває по сьогодні вся європейська соціальна думка. О.Шпенглер виклав у цій книзі власну концепцію культури та історії . Концепція культури та історії О.Шпенглера полягає у тому, що історія людства являє собою сукупність співіснуючих культур і кожна культура є замкненою або локальною, непроникненною зовні, ба-зується на дусі певного народу, який її творить усі без виключення прояви певної культури містять в своїй основі якийсь єдиний "профеномен", тобто перше формоутворення "профеномен", якщо його відкрити, постає відмичкою для поглибленого розуміння будь-яких явищ певної досліджуваної культури.

13.Філософська думка в україні в11-17ст основні особливості становлення і розвитку

У цей період світогляду українського етносу було притаманне емоційно-піднесене і водночас шанобливе ставлення, боготворіння рідної землі, природи, в постійному зв'язку з якими народ черпав життєві сили, енергію, волю та незламність духу. Разом з тим йому (етносу) був характерний як індивідуалізм в поєднанні з ідеєю рівності та поваги до окремої людини, її свободи, так і негативне ставлення до неприйняття насилля, деспотизму, абсолютизму тошо. Всі ці риси знайшли своє відображення не тільки в ментальності українського народу, а й істотно вплинули на тип і стиль філософствування

Такий тип філософствування зберігся до середини XV ст., хоча рамки його територіального розповсюдження то звужувалися, то розширювалися. Після татаро-монгольської навали цей стиль філософствування зберігається і отримує подальший розвиток у Галицько-Волинському князівстві, а пізніше - у Великому князівстві Литовському, що продовжувало розвивати форми духовності Київської Русі. Загальновідомий факт, що мова Київської Русі була державною мовою Великого князівства Литовського. Більше того, кодекс законів Литовської держави — Литовський статут — було не тільки написано цією мовою, а й змістовно він багато у чому збігався з києворуськими законами.

Разом з тим уже з XV ст. українські мислителі переклали цілий ряд книг науково-енциклопедичного характеру. Це і ''Арістотелеві врата'', і логічні трактати єврейського вченого Мойсея Маймоніда та ''Логіка Авіасафа'' арабського філософа Аль-Газалі. Проблемам астрономії та астрології були присвячені ''Шестикрид'' і ''Космографія'', які грунтувалися на латиномовному трактаті англійського вченого ХНІ ст. Иоана де Сакрабоско (Джон Галіфакс) та перекладів єврейського вченого XVI ст. Імануеля-бар-Якоба. Розуміння і тлумачення Всесвіту подається варістотелівсько-птоломеївськомудусі. На цьому грунті серед представників української культури поширюються ідеї гуманізму. Юрій Котермак (Дрогобич), Павло Русин із Кросно, Станіслав Оріховський, Шимон Шимонович та ін., одержавши ґрунтовну освіту і працюючи в університетах Західної Європи, самі були гуманістами. Вони не тільки сприяли перенесенню цих ідей на грунт України, але й зробили значний внесок у формування підвалин європейського гуманізму та Відродження.