17.Проблема свідомості в філософії . Структура свідомості. Свідомість і несвідоме

Проблема свідомості – одна з найважливіших і загадкових. Вона як філософська категорія має складну і суперечливу історію, характеризується багатозначністю підходів і тлумачень. Це свідчить, водночас, про пильну увагу філософів до проблеми свідомості, актуальність якої пояснюється тим, що:

– без з'ясування природи людської свідомості не можна визначити місце і роль людини в світі, особливості її взаємовідносин з навколишньою дійсністю;

– питання про сутність свідомості, про її зв'язок з буттям є одним із найважливіших світоглядних і методологічних аспектів кожного філософського напрямку;

– всі проблеми сучасної суспільної практики органічно пов'язані з дослідженнями свідомості

Структуру свідомості можна розглядати в кількох аспектах.

1. Свідомість поділяється на індивідуальну і суспільну;

2. Свідомість, з гносеологічної точки зору, можна поділити на форми чуттєвого відображення і пізнання світу:- відчуття;- сприйняття;- уявлення.Ці форми відображення значною мірою є формами відображення, за допомогою яких здійснюється раціональне пізнання, є: поняття;- судження;- висновок.

3. Рівні пізнання (структура свідомості у вузькому розумінні). Як правило, у цьому разі виділяють такі:- Підсвідомість..- Усвідомлення. Надсвідомість. Самосвідомість.

4. З точки зору структури людської діяльності, у свідомості можна виокремити такі сфери:- Когнітивна (пізнання)-отримуються і накопичуються знання про дійсність -мотиваційна. Це сфера цінностей, які визначають життєдіяльність людини- Нормативна. Це сукупність норм, правил, які мають регулювати поведінку людей, та іншу діяльність.

Свідомість як внутрішній світ людини має складну структуру, котру традиційно досліджували філософія та психологія. У XX ст. Психіка людини вбирає у себе як свідоме, так і несвідоме та підсвідоме. Тобто значна частина людських реакцій, дій і_т.п. відбувається на інстинктивному, або автоматичному рівні, не стає предметом усвідомлення, не освітлена променями розуму. Свідоме і несвідоме перебувають у постійній взаємодії.

18. Сутність пізнання світу. Чуттєве та раціональне в пізнанні. Методи пізнання

Пізнання є специфічним різновидом духовної діяльності людини, процесом осягнення навколишнього світу, отримання й нагромадження знань.

Теорія пізнання (гносеологія) — це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування та умови й критерії його істинності й достовірності.

Об'єкт пізнання — це те, на що спрямовується на основі практики пізнавальна діяльність суб'єкта.

Чуттєве пізнання є безпосереднім відображенням у свідомості людини зовнішніх властивостей предметів об’єктивного світу, завдяки роботі зорового, слухового, смакового та інших аналізаторів нервової системи.

Основними формами чуттєвого пізнання є відчуття, сприйняття й уявлення.

Відчуття — відображення зовнішніх властивостей предметів об’єктивного світу, яке виникає внаслідок їх впливу на органи чуття і збудження нервових центрів кори головного мозку.

Сприйняття — відображення зовнішності предметів об’єктивного світу.

Уявлення — це відтворений у пам’яті образ зовнішності предметів, які раніше сприймалися.

Раціональне пізнання – пізнання загальних, суттєвих, внутрішніх, необхідних властивостей речей, властивостей.

Основними формами раціонального (логічного) пізнання є поняття, судження та умовиводи.

Поняття — форма мислення, в якій відображається клас предметів з їх істотними і загальними ознаками.

Судження — форма мислення, в якій щось стверджується і яка є або істинною, або хибною.

Умовивід — форма мислення, з допомогою якої з одних думок (засновків) одержують нові думки — висновки.