3. Поняття і склад валових витрат виробництва і обігу

Валові витрати виробництва і обігу – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) для використання їх у власній господарській діяльності.

Датою збільшення валових витратвиробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

• або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку – день їх видачі з каси платника податку;

• або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Існують витрати, які в повній мірі або частково відносять до складу валових витрат, та витрати, які не можна віднести до складу валових витрат тобто на зменшення об’єкта оподаткування. (Схема-проектор)

До складу валових витрат повністю включаються:

• витрати, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції і охороною праці;

• суми внесених (нарахованих) податків, зборів, включаючи акцизний збір та рентні платежі, визначених Законом України „Про систему оподаткування” як обов’язкові платежі;

• суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв’язку з допущенням помилок та виявлені у звітному податковому періоді;

• суми безнадійної заборгованості, а також суми заборгованості, стосовно яких скінчився строк позовної давності;

• будь-які витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами для ведення основної діяльності, включаючи плату за реєстрацію підприємства в органах державної реєстрації, тощо.

Не включаютьсядо складу валових витрат:

• витрати на потреби, не пов’язані з веденням господарської діяльності, та фінансування особистих потреб фізичних осіб;

• витрати на придбання, будівництво, модернізацію, ремонт основних фондів та нематеріальних активів, що підлягають амортизації;

• податок на прибуток, податок на нерухомість, податок на дивіденди, податки на доходи фізичних осіб;

• сплата вартості торгових патентів, яка враховується у зменшення податкових зобов’язань платника податку;

• штрафи, неустойки та пені за рішенням сторін договору або суду;

• витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, тощо.

4. Особливості формування витрат подвійного призначення

При оподаткуванні прибутку підприємств для об’єктивного визначення об’єкта оподаткування застосовують поняття витрат подвійного призначення. Тобто до складу валових витрат відносяться лише ті витрати, які підпадають під сформульовані критерії відповідності (норми або переліки). Головною умовою віднесення витрат до складу валових є їхній зв’язок з основною господарською діяльністю платника.

До витрат подвійного призначення, які відносяться до складу валових витрат у межах встановлених нормативів або переліків, відносяться:

• витрати на забезпечення спеціальним одягом, взуттям, а також продуктами спецхарчування визначених постановою КМУ категорій працівників підприємств в межах встановлених норм;

• витрати на науково-технічні і дослідно-конструкторські роботи, винахідництво, раціоналізацію, інформаційне забезпечення, професійну підготовку кадрів, якщо підтверджується зв'язок таких витрат з виробничою діяльністю;

• витрати на гарантійний ремонт продукції, що випускається підприємством, але не вище 10% від сукупної вартості такої продукції;

• витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, безоплатну роздачу зразків товарів з рекламними цілями в межах 2% оподатковуваного прибутку за попередній звітний рік;

• витрати на благодійні внески та пожертвування неприбутковим організаціям в межах від 2 до 5% оподатковуваного прибутку за попередній звітний рік;

• витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів в межах 50% фактичних сум витрат;

• витрати на відрядження при наявності документального підтвердження їх зв'язку з виробничою діяльністю підприємства; тощо.

5. Розрахунок амортизаційних відрахувань вартості основних фондів.

„Амортизація”основних фондів і нематеріальних активів означає поступове перенесення частки їх балансової вартості на процес виробництва.

Основні фонди– це матеріальні цінності, які використовуються у виробничій діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, і вартість яких перевищує 1000 грн. і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

Амортизації підлягають витрати на:

• придбання основних фондів та нематеріальних активів;

• самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб;

• проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів, тощо.

Основні фонди підлягають розподілу за 4 групами, до кожної з яких застосовуються окремі норми амортизації, які встановлюються у відсотках до балансової вартості основних фондів у розрахунку на податковий період – квартал.