Висновки

Еволюція позитивізму впродовж півтора століття визнала його закономірне місце в розвитку філософської думки. Багато претензій позитивізму, емпіріокритицизму, неопозитивізму, постпозитивізму виявилися безпідставними, але разом з тим вони пройшли шлях до­слідження, який відіграв у багатьох моментах конструктивну роль і створив своєрідну філософію науки. Претендуючи на свою зверхність стосовно філософії, позитивізм у своїх модифікаціях ще більше ствердив роль і значення філософії як самостійної галузі знання, яке спирається на весь масив культури, в тому числі і на природознавст­во, і на суспільні науки, і на мистецтво, і на весь життєвий досвід людства. Заслуга позитивістських концепцій полягає в тому, що їх представники зробили вагомий внесок у розроблення математичної логіки та вдосконалення мови науки. Під впливом їхніх ідей та ді­яльності суттєво змінилися уявлення про науку. Сьогоднішнє розу­міння науки, яке формувалося багато в чому завдяки діяльності по­зитивістських напрямів, розглядає її як сукупність інтелектуальних засобів, покликаних оптимізувати наші взаємини з дійсністю, а не картину дійсності.

Питання для самоконтролю

• Охарактеризуйте закон трьох стадій О. Конта.

• Що таке еволюціонізм Г. Спенсераі в чому полягає його головне призна­чення?

• Поясніть, що таке «критика чистого досвіду», яка її мета та завдання.

• У чому полягає сутність принципу верифікації та яке його значення для досягнення наукової істини?

• Визначте основні положення «логічного позитивізму».

• Що таке «критичний раціоналізм» та в чому полягає сутність концепції фальсифікації?

• Яка роль інституту науки в житті суспільства і людини в постпозитивізмі?

Проблемне завдання

«Можна припустити, що не верифікованість,а фальсифікованість сис­теми потрібно розглядати як критерій демаркації. Це означає, що ми не по­винні вимагати можливості виділити певну наукову систему раз і назавжди в позитивному розумінні, але повинні вимагати, щоб вона мала таку логічну форму, яка давала б можливість завдяки емпіричним перевіркам виділити її в заперечувальному розумінні: емпірична система повинна допускати запере­чення шляхом досвіду.

...Закони природи підлягають фальсифікації. Якщо ми визнаємо істин­ним деяке сингулярне (одиничне, елементарне, «атомарне»)висловлювання, що порушує заборону і говорить про існування речі (або події), яка усува­ється законом, то цей закон буде спростовано (прикладом може бути висловлювання: «В такому-томісці існує апарат, який є вічним двигуном»).

...Декілька випадкових базисних висловлювань, які суперечать теорії, навряд чи змусять нас спростувати її як фальсифіковану. Ми вважатимемо її фальсифікованою лише в тому разі, якщо нам вдалося відкрити ефект відтворення, що спростовує теорію. Інакше кажучи, ми визнаємо фальсифі­кацію тільки тоді, коли висунуто і підкріплено емпіричну гіпотезу низького рівня універсальності, що описує такий ефект. Подібні гіпотези можна на­звати фальсифікаційними гіпотезами».

(Поппер К. Логика и рост научного знания. - М., 1983. - С. 63, 95, 115-116).

Наскільки переконливими для вас є міркування К. Поппера про фаль­сифікацію як метод перевірки істинності знання?