Тема 2 Адміністративно-правові норми ті відносини. Громадяни як суб’єкти адміністративного права (2 год.)

Перелік індивідуальних завдань з теми

1. Особливості застосування адміністративно-правових норм.

2. Сутність державно-управлінських відносин у складі адміністративних правовідносин.

3. Адміністративно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

4. Європейська конвенція з прав людини: її місце та значення в системі адміністративно-правових відносин.

5. Адміністративно-правовий статус громадян: його характеристика.

6. Сутність адміністративно-правових відносин.

7. Основні джерела адміністративного права.

8. Особливості рис адміністративно-правових відносин.

9. Напрями вдосконалення законодавства України.

10. Кодифікація права: сутність та особливості.

Основні категорії, ключові поняття та визначення теми.

Адміністративно-правові норми — встановлені, ратифіковані або санкціоновані державою, забезпечені при необхідності її примусовою силою, загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки, які надають учасникам суспільних відносин, що складають предмет адміністративного права, юридичні права й покладають на них юридичні обов’язки.

Джерелами адміністративного права є прийняті уповноваженими органами акти правотворчості, які цілком складаються з адміністративно-правових норм чи містять хоча б одну з таких норм.

Під систематизацією розуміють впорядкування й удосконалення чинного законодавства та іншого нормативно-правового матеріалу шляхом його оброблення й викладення за певною системою у вигляді збірників (довідників) актів (предметних, системно-предметних, хронологічних тощо) чи у формі зведених (зібраних) кодифікованих актів.

Кодифікація — це вид правотворчості, предметом упорядкування якого є не нормативно-правові акти, а безпосередньо юридичні норми.

Інкорпорація — це впорядкування чинних нормативно-правових актів шляхом їх розміщення за відповідною системою в єдиних збірниках або інших виданнях.

Адміністративно-правові відносини — це суспільні відносини в сфері державного управління, учасники яких виступають носіями прав і обов’язків, урегульованих нормами адміністративного права.

Адміністративна правоздатність — це визнана законом за громадянином фактична можливість бути суб’єктом адміністративного права, мати права й обов’язки адміністративно-правового характеру.

Адміністративна дієздатність — це визнана законом спроможність громадян своїми діями набувати та здійснювати права й виконувати обов’язки адміністративно-правового характеру.

Юридичні факти (дії та події) є підставою виникнення, зміни або припинення адміністративно-правових відносин.

Скарга — звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю),рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, посадових осіб.

Тема 3 Президент України та органи виконавчої влади як суб’єкти адміністративного права (2 год.)

Перелік індивідуальних завдань з теми

1. Кабінет Міністрів в системі органів виконавчої влади.

2. Міністерства та відомства як центральні органи виконавчої влади.

3. Адміністративно-правові особливості центральних органів державної виконавчої влади як суб'єктів адміністративного права.

4. Адміністративно-правові особливості місцевих органів державної виконавчої влади як суб'єкти адміністративного права.

5. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування.

6. Виконавча влада держави: особливості та специфіка.

7. Законність як принцип державного управління.

8. Виконавча влада у світлі принципу поділу державної влади.

9. Сутність, основні риси і структура державного управління

10. Поняття та система основних принципів державного управління

Основні категорії, ключові поняття та визначення теми.

Під органом виконавчої влади визнають частину державного апарату (організацію), яка має власну структуру та штат службовців і в межах установленої компетенції здійснює від імені й за дорученням держави функції державного управління в економічній, соціально-культурній, адміністративно-політичній сферах суспільного життя.

Компетенція — це певний обсяг державної діяльності, покладений на конкретний орган, або коло питань, передбачених законодавством, іншими нормативно-правовими актами, які він має право вирішувати в процесі практичної діяльності.

Орган виконавчої влади (державного управління) — це організація, яка є частиною державного апарату, має певну компетенцію, структуру, територіальний масштаб діяльності, утворюється в порядку, встановленому законом або іншим правовим актом, володіє певними методами роботи, наділена повноваженнями виступати за дорученням держави й покликана в порядку виконавчої діяльності здійснювати керівництво економікою, соціально-культурним будівництвом і адміністративно-політичною діяльністю.

Підконтрольність означає, що всю діяльність органів або якийсь її обсяг перевіряють вищі органи або орган, спеціально створений для здійснення контролю чи нагляду.

Підзвітність виражається в обов’язку органу інформувати про свою роботу вищий орган, який, керуючись даними звітів, оцінює діяльність підзвітного в цілому чи за окремими напрямами. Так, місцеві державні адміністрації підзвітні й підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Координація виявляється в об’єднанні координуючим органом підпорядкованих або підконтрольних йому органів для виконання певних завдань.

Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади, утвореним для забезпечення реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності.

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує й координує Прем’єр-міністр України або один із віце-прем’єрів чи міністрів.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання й повноваження, щодо нього можуть встановлювати спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення й звільнення керівників і розв’язання інших питань.

Розпорядництво одного органу управління відносно інших виявляється насамперед у обов’язковості для них його нормативно-правових актів.