2. Економічні теорії та базисні інститути національної економіки

2.1. Економічні теорії та їхні загальні положення

Теорія меркантилізму. На першому етапі свого розвитку (XV − початок XVI ст.) меркантилізм набув форми монетаризму, який ідеалізував благородні метали і вважав їх єдиною формою багатства. Тому його представники виступали проти вивезення грошей із країни, за обмеження імпорту та інші аналогічні заходи.

Для другого етапу розвитку меркантилізму характерне те, що його прихильники обстоювали розширення зовнішньої торгівлі, не забороняли вивезення грошей з країни.

Недоліками меркантилізму були, по-перше, неправильне визначення джерела багатства, прибутку та їхніх основних форм; по-друге, помилкове визначення вартості грошей (вважали, що ця вартість зумовлена природними властивостями золота і срібла); по-третє, рекомендації ранніх меркантилістів заборонити вивезення грошей з країни, обмежити імпорт стримували розвиток торгівлі; по-четверте, предметом політичної економії вони вважали сферу обігу.

Теорія вільного підприємництва. На відміну від попередньої теорія вільного підприємництва ґрунтується на основах організації виробництва продуктів споживання. її засновники − У. Петті (Англія), П. Буагільбер, Ф. Кене та Д. Тюрго (Франція). Найвище її досягнення − праці англійських економістів А. Сміта (1723-1790) та Д. Рікардо (1772-1823). Джерело вартості класики вбачали в різних формах конкретної праці. А. Сміт чітко розмежував валовий і чистий національний доход, основний і оборотний капітали.

Ринок вони розглядали як саморегульовану систему, що найефективніше "невидимою рукою" розподіляє ресурси. Згідно з висновком А. Сміта, ринкова економіка за умов конкуренції забезпечує найкращий результат для усіх. Держава не повинна втручатися (або має мінімально втручатися, що відповідає принципам лібералізму − основній ідеї вчення А. Сміта) у ці процеси, але мусить захистити конкуренцію від самих підприємців, не допускаючи її обмеження, а також створити загальні умови виробництва й розвивати освіту, будувати дороги, мости, забезпечувати зв'язок.

Заслугою Д. Рікардо було, зокрема, те, що в його теорії чіткіше розмежовані споживча і мінова вартість, вартість товару зводиться до праці. Він звернув увагу на двоїстий характер праці, нерівність між заробітною платнею робітника і продуктом його праці. У вченні Д. Рікардо знайшла своє відображення теорія додаткової вартості, сформульовано закони обернено пропорційної залежності між величиною заробітної платні і прибутком, з'ясовано механізм диференційної ренти.

Теорія історичної економіки. Ця теорія виникла в Німеччині в середині XIX ст. Назву отримала від своєрідного тлумачення предмета економіки та історичного методу дослідження, відповідно до якого ця наука не вивчає економічні закони, а описує конкретно-історичні форми у країні. Тому саму назву "політична економія" представники цієї школи ототожнювали з поняттям "національна економіка".

Для виживання суспільства треба, на думку представників історичної школи, надавати бідним верствам більше благ, створених завдяки прогресу. Вони вважали психологічні та етичні чинники не менш важливими, ніж економічні, обстоювали доцільність широкого підходу до вивчення економічного та соціального життя.

Теорія маржиналізму. У середині XIX ст. виникає і в 70-ті роки набуває поширення новий напрям політичної економії ‒ маржиналізм. Він стає водночас і методологічним принципом західної економічної науки. Засновниками маржиналізму були австрійський економіст К. Менгер, англійський економіст У. Джевонс, швейцарський науковець Л. Вальрас. Він та його послідовники стверджували, що ринкова економіка здатна досягти рівноваги на основі попиту і пропозиції, а раціонально мислячі суб'єкти прагнуть досягти економічного успіху (оптимуму існування). Основою маржиналізму є теорія граничної корисності, згідно з якою ринкова ціна товару визначається не суспільно необхідними витратами праці, а ступенем насичення потреби в ньому, корисністю останньої одиниці запасу певного виду товарів. Згодом такий підхід був втілений у теорії витрат виробництва, ціни, розподілу тощо.

Теорія економічної рівноваги. Представники неокласичної економічної теорії також висунули теорію загальної економічної рівноваги, згідно з якою механізм вільної конкуренції (насамперед ринкового ціноутворення) забезпечує "справедливу винагороду кожного з факторів виробництва і повне використання економічних ресурсів". Це теорія А. Маршалла і А. Пігу. А. Маршалл, зокрема, використовував поняття "ціна рівноваги", обґрунтував поняття "еластичність попиту", розвинув теорію ціни. Теорія ціни опирається на концепцію виробничих витрат (згідно з якою вартість визначається витратами різних складових, передусім землі, праці та капіталу), з одного боку, і положення австрійської школи − з іншого.

Теорія монетаризму. Економічна теорія, згідно із якою грошова маса в обігу відіграє визначальну роль у формуванні економічної кон'юнктури та встановленні причинно-наслідкових зв'язків між зміною кількості грошей і величиною валового національного продукту, а також у розвитку виробництва. Виникла в середині 50-х років XX ст. у США. Її засновник − глава чиказької школи політичної економії М. Фрідмен.

Виходячи з кількісної теорії грошей, монетарної теорії економічного циклу, монетаризм розглядає роль грошової маси як визначальної ланки господарського механізму. Він намагається ліквідувати або вкрай урізати соціальні програми держави, обстоює масове безробіття як засіб боротьби з інфляцією. Рецепти монетаристської школи значною мірою втілені у програмах Міжнародного валютного фонду.

Теорія неолібералізму. Погляди неокласичної школи політичної економії з різними течіями, напрямами отримали в економічній літературі назву лібералізм. Лібералізм − сукупність поглядів, основним змістом яких є заперечення необхідності втручання держави в економічне життя й розуміння механізму самоорганізованого ринку як єдиного ефективного регулятора господарських процесів.

Сучасні послідовники економічного лібералізму − неоліберали (американські вчені Л. Мізес та Ф. Хаєк) − виступають за мінімальне втручання держави в економіку, за надання максимальної свободи підприємцям і торговцям.

Ідеї неолібералізму були покладені в основу теорії соціально орієнтованого ринкового господарства, що проголошує необхідність вільної конкуренції, вільних цін тощо, гарантування державою цих умов і соціальну спрямованість їхнього розвитку. Авторами цієї теорії були відомі німецькі економісти А. Мюллер-Армак і Я. Ерхард.

Теорія інституціоналізму. Інституціоналізм − один із напрямів західної економічної думки, що виник наприкінці XIX − на початку XX ст. і основне значення приділяв аналізу ролі інститутів в ухваленні економічних рішень та в економічній діяльності, їхній спрямованості й ефективності.

До інститутів його прихильники відносять конкуренцію, профспілки, податки, державу, монополії (у тому й корпорації), сталий спосіб мислення, юридичні норми тощо, а економіку розглядають як систему відносин між суб'єктами господарювання, що формується під впливом економічних та неекономічних чинників (серед останніх важлива роль відводиться насамперед техніці).

Засновники інституціоналізму − американські науковці Т. Веблен, Д. Коммонс, У. Ґамільтон, англійський економіст А. Гобсон та інші. На думку інституціоналістів, у процесі розвитку суспільства відбувається природний відбір інститутів, система яких утворює своєрідну культуру та визначає тип цивілізації.

Найпроґресивнішими ідеями сучасного інституціоналізму є необхідність участі працівників у власності та управлінні виробництвом, наданням їм соціальних гарантій. Заслуговують також на увагу їхні думки про еколого-економічне виживання людства, про доцільність державного контролю за екологічними процесами, освітою, медициною.