- •Лекція 1. Розвиток поглядів на предмет в історії психології
- •1.1. Донаукова психологія як вчення про душу
- •1.2. Психологія – наука про свідомість
- •1.3. Поведінка як предмет психології
- •1.4. Психіка як відображення
- •Лекція 2. Сучасний стан психологічної науки
- •2.1. Місце психології в системі наук. Галузі сучасної психології
- •2.2. Основні теоретичні підходи в сучасній психології
- •2.3. Методологічні основи психології
- •2.4. Методи психологічного дослідження
- •2. Емпіричні методи:
- •3. Методи обробки даних:
- •4. Інтерпретаційні методи:
- •Лекція 3. Психіка й мозок
- •3.1. Уявлення про взаємозв’язок психіки й мозку
- •3.2. Будова та функції нервової системи
- •3.3. Рефлекторна діяльність мозку
- •Лекція 4. Виникнення і розвиток психіки у філогенезі
- •4.1. Проблема виникнення психіки. Об'єктивні критерії психіки
- •4.2. Етапи розвитку психіки у філогенезі
- •4.3. Сутність розбіжностей психіки людини і тварин
- •Лекція 5. Свідомість людини
- •5.1. Суспільно-історична природа свідомості людини
- •5.2. Розвиток свідомості в онтогенезі. Поняття вищих психічних функцій
- •5.3. Характеристики свідомості
- •5.4. Змінені стани свідомості
- •Лекція 6. Несвідомі психічні явища
- •6.1. Несвідомі механізми свідомих дій
- •2. Несвідомі чинники свідомих дій
- •3. Надсвідомі процеси
- •Лекція 7. Психологія особистості
- •7.1. Поняття особистості в психології
- •7.2. Структура особистості
- •7.3. Спрямованість та самосвідомість
- •7.4. Типології особистості
- •Деякі класичні типології
- •Лекція 8. Індивідуально-психологічні особливості людини
- •8.1. Поняття індивідуально-психологічних особливостей
- •8.2. Темперамент
- •8.3.Характер
- •8.4. Здібності
- •Список використаної літератури
7.3. Спрямованість та самосвідомість
Важливішими підструктурами особистості є спрямованість та самосвідомість.
Спрямованість особистості – сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність особистості й відносно не залежать від наявної ситуації. Вона характеризується інтересами, схильностями, переконаннями, у яких відбивається світогляд людини.
Мотиви – спонукальна причина дій і вчинків людини, вони можуть усвідомлюватися або ні. До усвідомлюваних мотивів належать ідеали, переконання, інтереси, прагнення людини, неусвідомлювані мотиви – це установки й потяги.
Спрямованість характеризують два взаємозалежних моменти:
а) предметний зміст, оскільки це завжди спрямованість на щось;
б) напруга, яка при цьому виникає.
З погляду змісту спрямованість може бути:
– колективістична (альтруїстична);
– індивідуалістична (егоїстична).
Крім змісту, тобто того, які саме переконання, погляди, інтереси утворюють спрямованість, вона має певні широту, інтенсивність, стійкість, дієвість.
Проблема спрямованості – це насамперед питання про динамічні тенденції в поведінці особистості, тому що мотиви, які визначають людську діяльність, самі, у свою чергу, визначаються її цілями й завданнями.
Самосвідомість – упорядкована сукупність уявлень і знань, оцінок і установок людини стосовно власної особистості.
Самосвідомість часто ототожнюють із Я-концепцією.
Я-концепція – сукупність усіх уявлень індивіда про себе і їх оцінка. Описова складова частина Я-концепції – образ Я, ставлення до себе – самооцінка або прийняття себе. Це дозволяє розглядати Я-концепцію як сукупність установок, спрямованих на самого себе, оскільки на основі Я-образу і самооцінки розвиваються конкретні поведінкові реакції.
Головна функція самосвідомості – зробити доступними для людини мотиви й результати її вчинків і дати можливість зрозуміти, яка вона є насправді, оцінити себе. В основі самосвідомості лежить здатність людини відрізняти себе від своєї власної життєдіяльності. Самосвідомість є вищою формою свідомості, її результатом і передумовою, тому що сама свідомість неможлива без самосвідомості.
Людина не народжується з готовою самосвідомістю. Вона навіть спочатку не виділяє себе з навколишнього світу. Самосвідомість розвивається поступово й проходить такі фази:
1. Усвідомлення тотожності, зачатки якого виникають приблизно вже в 11 місяців, коли дитина починає розрізняти відчуття, що йдуть від власного тіла, і відчуття, викликані зовнішніми причинами.
2. Усвідомлення Я як активного початку, відділення себе від власних дій, предметів, на які спрямована активність. До 3 років дитина цілком опановує займенником Я і починає активно самовиражатися в мовленні.
3. Усвідомлення своїх індивідуальних психологічних властивостей шляхом узагальнення результатів самоспостереження, відбувається приблизно до кінця молодшого шкільного віку.
4. Соціально-моральна самооцінка, потреба і здатність до якої формується в підлітковому і юнацькому віці.
Збагачуючи з віком оцінку інших, людина поступово збагачує й власну самосвідомість. Величезну роль у цьому процесі відіграє самопізнання – вивчення особистістю власних особливостей: фізичних, психічних, моральних, і самооцінка, яка формується на цій підставі.
Самооцінка – судження людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні їх з певним еталоном, зразком. Самооцінка – вияв оцінного ставлення людини до себе, основний структурний компонент самосвідомості особистості.
Самооцінка формується на основі самопізнання, що відбувається шляхом:
1) аналізу результатів власної діяльності, своєї поведінки, зіставлення цих результатів з результатами своїх однолітків, із загальноприйнятими нормами;
2) самоспостереження своїх станів, думок і почуттів;
3) усвідомлення ставлення інших людей до себе, їхньої оцінки окремих якостей даної особистості, її поведінки, діяльності.
При значних відхиленнях самооцінки від адекватної в людини порушується душевна рівновага й змінюється весь стиль поведінки.
Занижена самооцінка виявляється в підвищеній вимогливості до себе, постійному остраху негативної думки про себе, підвищеній ранимості. Це спонукує скорочувати контакти з оточуючими людьми. Низька самооцінка руйнує в людини надії на добре ставлення до неї й успіхи, а реальні свої успіхи й позитивну оцінку вона сприймає як тимчасові й випадкові. Багато проблем здаються нерозв'язними і їх вирішення переноситься в план уяви. Недооцінка своєї корисності знижує соціальну активність, ініціативність.
Висока самооцінка виявляється в тому, що людина керується своїми принципами незалежно від думки навколишніх. Якщо самооцінка не занадто висока, вона може позитивно впливати на самопочуття, оскільки породжує стійкість до критики. Людина в цьому випадку сама знає собі ціну, думки навколишніх для неї не мають абсолютного, вирішального значення. Тому критика не викликає бурхливої захисної реакції і сприймається спокійніше. Але якщо рівень домагань вище можливостей, душевна рівновага неможлива. При завищеній самооцінці людина самовпевнено береться за роботу, що перевищує її можливості. Нерідко люди стають нещасливими через сформоване в дитинстві перебільшене уявлення про власну значимість.
І завищена і занижена самооцінка призводять до порушення психічної рівноваги. Крайні випадки кваліфікуються як психічні відхилення – психастенія і параноя.
Адекватна самооцінка відповідає ситуації. У разі успіху – домагання підвищуються, у разі невдачі – знижуються.