- •Лекція 1. Розвиток поглядів на предмет в історії психології
- •1.1. Донаукова психологія як вчення про душу
- •1.2. Психологія – наука про свідомість
- •1.3. Поведінка як предмет психології
- •1.4. Психіка як відображення
- •Лекція 2. Сучасний стан психологічної науки
- •2.1. Місце психології в системі наук. Галузі сучасної психології
- •2.2. Основні теоретичні підходи в сучасній психології
- •2.3. Методологічні основи психології
- •2.4. Методи психологічного дослідження
- •2. Емпіричні методи:
- •3. Методи обробки даних:
- •4. Інтерпретаційні методи:
- •Лекція 3. Психіка й мозок
- •3.1. Уявлення про взаємозв’язок психіки й мозку
- •3.2. Будова та функції нервової системи
- •3.3. Рефлекторна діяльність мозку
- •Лекція 4. Виникнення і розвиток психіки у філогенезі
- •4.1. Проблема виникнення психіки. Об'єктивні критерії психіки
- •4.2. Етапи розвитку психіки у філогенезі
- •4.3. Сутність розбіжностей психіки людини і тварин
- •Лекція 5. Свідомість людини
- •5.1. Суспільно-історична природа свідомості людини
- •5.2. Розвиток свідомості в онтогенезі. Поняття вищих психічних функцій
- •5.3. Характеристики свідомості
- •5.4. Змінені стани свідомості
- •Лекція 6. Несвідомі психічні явища
- •6.1. Несвідомі механізми свідомих дій
- •2. Несвідомі чинники свідомих дій
- •3. Надсвідомі процеси
- •Лекція 7. Психологія особистості
- •7.1. Поняття особистості в психології
- •7.2. Структура особистості
- •7.3. Спрямованість та самосвідомість
- •7.4. Типології особистості
- •Деякі класичні типології
- •Лекція 8. Індивідуально-психологічні особливості людини
- •8.1. Поняття індивідуально-психологічних особливостей
- •8.2. Темперамент
- •8.3.Характер
- •8.4. Здібності
- •Список використаної літератури
Лекція 8. Індивідуально-психологічні особливості людини
8.1. Поняття індивідуально-психологічних особливостей.
8.2. Темперамент.
8.3. Характер.
8.4. Здібності.
8.1. Поняття індивідуально-психологічних особливостей
Індивідуальні відмінності – психологічні риси, що відрізняють одну людину від іншої. Індивідуальні відмінності позначають міру виявлення в психічній діяльності окремого індивіда загальних психологічних закономірностей. Індивідуальні відмінності формуються на основі природжених анатомо-фізіологічних особливостей людини і впливу навколишнього соціального середовища. Своєрідність особистості визначається індивідуальними відмінностями перебігу психічних процесів, зумовлених основними властивостями нервової системи (нейродинамічні відмінності), особливостями темпераменту (психодинамічні відмінності), характеру, виявами загальних і спеціальних здібностей, психофізіологічної та соціальної активності, змістом потреб, мотивів, спрямованості, установок і ставлення людини до себе, інших людей, суспільства.
Індивідуально-психологічні особливості мають психологічну природу та індивідуально варіюють. До них належать: темперамент, характер, здібності.
8.2. Темперамент
Під темпераментом розуміють динамічні характеристики психічної діяльності. Виділяють три сфери прояву темпераменту:
загальна активність;
моторна сфера;
властивості емоційності.
Загальна активність визначається інтенсивністю й обсягом взаємодії людини з навколишнім середовищем – фізичним і соціальним. За цим параметром людина може бути інертною, спокійною, пасивною, ініціативною, активною тощо.
Прояви темпераменту в моторній сфері можна розглядати як часткові вираження загальної активності. До них відносять: темп, швидкість, ритм і загальну кількість рухів.
Коли говорять про емоційність як прояв темпераменту, то мають на увазі вразливість, чутливість, імпульсивність тощо.
Від темпераменту, таким чином, залежить:
– швидкість виникнення психічних процесів і їх стійкість (швидкість сприймання, швидкість розуміння, тривалість зосередження уваги);
– психічний темп і ритм;
– інтенсивність психічних процесів (сила емоцій, активність волі);
– спрямованість психічної діяльності на певні об'єкти (інтроверсія/ екстраверсія).
Перше вчення про темперамент належить Гіппократу, який пов’язував прояви темпераменту з переважанням якоїсь рідини в організмі: крові (латин. – сангвіс); жовчі (латин. – холе); чорної жовчі (латин. – мелайне холе) або лімфи (грец. – флегма). Від назв цих рідин походять назви чотирьох основних темпераментів.
Наукове підґрунтя вчення про темперамент отримало в теорії І.П.Павлова стосовно особливостей нервової системи та типів вищої нервової діяльності (рис. 8.1).
ТИП
ВНД
сильний
слабкий
(меланхолік)
врівноважений
|
неврівноважений
(холерик)
рухливий
(сангвінік)
інертний
(флегматик)
Рис. 8.1. Типи ВНД та темперамент
Міркуючи про свій темперамент і темперамент інших людей, слід пам’ятати дві важливі обставини:
1. “Чисті” темпераменти зустрічаються досить рідко. Найчастіше в людини сполучаються риси різних типів, коли переважають властивості якогось одного.
2. Не можна плутати, змішувати властивості темпераменту й риси характеру. Чесним, добрим, дисциплінованим, сміливим чи, навпаки, брехливим, злим, грубим можна бути при будь-якому темпераменті. Правда, виявлятися ці риси в людей з різними темпераментами будуть по-різному.
Про темперамент людини (для практичних цілей) можна судити за декількома основними його властивостями:
1. Сенситивність, або чутливість, – показник того, яка мінімальна сила подразника викликає психічну реакцію.
2. Реактивність – з якою силою людина реагує на ті чи інші впливи.
3. Активність – з якою енергією людина сама впливає на навколишній світ, її наполегливість, зосередженість тощо.
4. Співвідношення реактивності й активності – від чого в основному залежить діяльність: від випадкових причин чи від намічених цілей, прагнень, тобто від свідомо визначеної лінії поведінки.
5. Темп (швидкість) психічних реакцій.
6. Пластичність – ригідність: наскільки легко й швидко пристосовується до зовнішніх впливів.
7. Екстраверсія – інтроверсія.
8. Емоційна стабільність – емоційна нестабільність.