8.4. Здібності

Здібності – психічні властивості індивіда, які є передумовою успішного виконання певних видів діяльності. Виділяють загальні здібності, які тією чи іншою мірою виявляються у всіх видах людської діяльності (загальні розумові здібності, пам’ять, увага та ін.), і спеціальні здібності, що відповідають вужчому колу вимог конкретної діяльності (музичний слух – для музиканта, психомоторне чуття – для пілота, уява – для конструктора тощо). Успішне виконання певної діяльності передбачає своєрідне поєднання загальних і спеціальних здібностей.

Від здібностей залежить швидкість, глибина, легкість і міцність процесу оволодіння знаннями, уміннями й навичками, але самі вони до них не зводяться.

Здатності відрізняють одну людину від іншої, ніхто не стане говорити про здібності там, де мова йде про властивості, у відношенні яких усі люди рівні. Усі люди здатні до прямоходіння та оволодінню мовою, однак до власне здібностей ці функції не належать: перша – через те, що вона непсихологічна, друга – через загальність.

Природну основу здібностей складають задатки. Задатки – природжені анатомо-фізіологічні риси індивіда, природна передумова його розвитку. Найбільш значущою є структура нервової системи, насамперед головного мозку і органів чуття. Задатки – органічна основа здібностей та інших психічних властивостей – темпераменту, характеру тощо. Але задатки самі собою не визначають здібностей, формування яких залежить від умов життя й діяльності людини. Задатки людини різноманітні і можуть розвиватися в різних напрямах. На основі одних і тих же задатків можуть розвиватися різні здібності.

Розрізняють декілька рівнів розвитку здібностей.

Обдарованість – високий рівень задатків, схильностей. Обдарованість є результатом і свідченням високого рівня інтелектуального розвитку індивіда. Існує загальна і спеціальна обдарованість. Оскільки обдарованість виявляється в конкретних психічних процесах, розрізняють моторну, сенсорну, перцептивну, інтелектуальну обдарованість тощо.

Талант – вища здатність людини до певного виду діяльності, що надає людині можливість успішно, самостійно й оригінально виконувати її.

Геніальність – особистісна характеристика людини, найвищий ступінь її обдарованості, таланту. Геніальність людини виявляється у творчій діяльності (технічній, науковій, художній, організаційній), результати якої мають соціально-групову й вселюдську значущість.

 

 

 

Список використаної літератури

1. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. – М.:Наука, 1977. –

148 с.

2. Братусь Б.С. Аномалии личности. – М.: Мысль, 1988. – 301 с.

3. Выготский Л.С. История развития высших психических функций//Выготский Л.С. Собр. соч.: В 6 т. – М.: Педагогика, 1983. – Т.3. – С.6–41.

4. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию.– М.: ЧеРо, 1997.

5. Кречмер Э. Строение тела и характер//Психология индивидуальных различий. Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С.219–247.

6. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики.– М.:Изд-во МГУ, 1981. – 584 с.

7. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность //Леонтьев А.Н.. Избранные психологические произведения: В 2 т. – М.: Педагогика, 1983. Т.2. – С.94–231.

8. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. М.:Наука,1984. – С.12–36; С. 104–114.

9. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. – К.: Вища шк., 2000. – 480 с.

10. М’ясоїд П.А. Задачі з курсу загальної психології.–К.:Вища шк.,2000.– 183 с.

11.Основи психології: Підручник/ За ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. – К.: Либідь, 1996. – С.29-93; С.111–131.

12. Психологія/ За ред. Ю.Л. Трофімова. – К.: Либідь, 1999. – 560 с.

13. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. – М.: Педагогика, 1989. – Т.1. – С.12–26; С. 29–34; С.44–62. Т. 2. – С.95–249.

14. Спиркин А.Г. Сознание и самосознание. – М.: Политиздат, 1972. – 303 с.

15. Холл К.С., Линдсей Г. Теории личности. – М.: "КСП +", 1997. – 720 с.

16. Шарп Д. Типы личности: Юнговская типологическая модель. – Воронеж: НПО "МОДЭК", 1994. – 128 с.

17. Шелдон У. Анализ конституциональных различий по биографическим данным // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С.252–261.

18. Шпрангер Э. Основные идеальные типы индивидуальности // Психология личности. Тексты. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С.55–60.