Тема 5 державне управління на регіональному рівні

1. Регіональне управління: сутність, цілі та специфіка.

2. Централізація та децентралізація у структурній організації державного управління.

3. Регіональне управління та місцеве самоврядування.

4. Фактори регіонального розвитку.

5. Фінансово-економічний механізм регіонального управління.

5.1 Регіональне управління: сутність, цілі та специфіка

Для регіонального управління відправним, базовим є вчення про структуризацію соціально-економічного простору внаслідок різних природно-кліматичних, історико-географічних умов територій.

Регіональне управління можна визначити як науку, що вивчає та аналізує особливості формування й ди­наміку розвитку системи державного управління соціально-економічними процесами в окремому регіоні.

Термін регіон з'явився в українській науковій лексиці не так давно. Раніше найбільш уживаними були синонімічні до регіону терміни - територія і район.

Територія (від лат. Теrrа - земля) - певна обмежена части­на земної поверхні.

Район (від фр. Rауоn - луч) - це територія, яка за сукупніс­тю елементів, що її насичують, відрізняється від інших терито­рій і наділена єдністю, взаємозв'язком елементів, що її склада­ють, причому ця єдність - об'єктивна умова і закономірний результат розвитку даної території.

Регіон (від лат. Rеgіо - область, округ) - поняття, синонімі­чне поняттю район. Та оскільки район асоціюється з назвою адміністративно-територіальної одиниці, термін регіон є най­більш уживаним.

Отже, регіон - це територія, якій властива спільність природних, соціально-економічних, національно-культурних та інших умов.

Основою класифікації регіонів найчастіше є такі критерії

1. Рівень економічного розвитку (слабкий, середній, ви­сокий). Цей показник відносний і визначається в процесі по­рівняння показників економічного розвитку (ВВП на душу населення, показники зайнятості населення, показники ефек­тивності виробництва) з аналогічними показниками націона­льного виробництва в цілому.

2. Темпи економічного розвитку (депресивний, стагнуючий, прогресивний). Визначається залежно від того, чи є по­казники економічного росту від'ємними, додатними, чи таки­ми, що дорівнюють нулю.

3. Тип територіальної структури (вузловий, однорідний). Вузловим називають регіон, регіоноутворюючі ознаки якого спадають від центру до периферії. Однорідним називають ре­гіон, регіоноутворюючі ознаки якого в різних точках регіону відрізняються слабко.

4. Коефіцієнт густоти населення. Розраховується як від­ношення кількості населення до площі регіону.

5. Демографічні показники. До них відносяться тривалість життя, коефіцієнти смертності, народжуваності, віково-статева структура населення тощо.

6. Характер і коефіцієнт промислової спеціалізації. Дослі­джується галузева структура виробництва регіону. Розрахову­ється частка кожної галузі в регіональному виробництві, а та­кож частка регіонального виробництва певної галузі в націо­нальному виробництві.

Держава законодавчим актом повинна визначити адміністра­тивно-територіальний устрій і закріпити адміністративні межі. Внаслідок цього утворюються адміністративно-територіальні одиниці (АТО). Межі регіону не обов'язково збігаються з межами утворених АТО.

Адміністративно-територіальна одиниця - територія, ос­новними ознаками якої є:

• чітко визначені межі території (адміністративні межі);

• наявність управлінської діяльності, до якої найчастіше ра­зом з місцевою державною адміністрацією входять і органи місцевого самоврядування.

АТО класифікуються:

• залежно від форми державного устрою розрізняють суб'єкти федерації (в федеративних державах) і суб'єкти міс­цевого управління (можуть утворюватись як у федеративних державах, так і в унітарних);

• за фактом утворення розрізняють „природні" АТО - тери­торії, формування яких має глибоке історичне коріння (села, селища, міста), і „штучні" - такі, що створені актами державної влади.

Межі адміністративно-територіальних одиниць України були визначені за часів СРСР і дотепер не передивлялися. Оскільки держава формує єдині управлінські стандарти до адміністративно-територіальних одиниць одного рівня, важ­ливою є їх приблизна тотожність. Цього, на жаль, не можна сказати про адміністративно-територіальні одиниці України. Так, із 24 областей України найбільшою за площею є Одеська (5,5% території України), найменшою - Чернівецька (1,3%), за кількістю населення найбільша Донецька (10,3% населення України), найменша - Чернівецька (1,8 %) область. Аналогіч­на розбіжність і в показниках економічної групи. Так майже 50% ВВП України створюють шість областей: Донецька, Лу­ганська, Дніпропетровська, Запорізька, Харківська і Київська з м. Київ. Така неоднорідність формує великі проблеми в сфері державного регіонального управління і є одним з аргументів за проведення адміністративно-територіальної реформи.

Об'єктами регіонального управління є АТО, в межах яких здійснюється державне управління і місцеве самоврядування.

Суб'єктами регіонального управління є центральні й місце­ві органи виконавчої влади, а також органи місцевого само­врядування.

Для запобігання негативним явищам і формування бажаних умов регіонального розвитку держава формує політику регіо­нального розвитку.

Регіональна політика держави - сфера діяльності з управ­ління політичним, економічним, соціальним і екологічним розвитком країни в просторовому, регіональному аспекті, яка віддзеркалює відносини між державою і регіоном та регіонів між собою.

Державна регіональна політика спрямовує зусилля держа­ви в регулюванні ринкових відносин за такими напрямами:

Економічна регіональна політика - спрямована на пом'якшення економічних регіональних диспропорцій.

Соціальна регіональна політика - спрямована на забезпе­чення єдиних життєвих стандартів для всіх регіонів і всіх ти­пів поселень.

Демографічна регіональна політика - активне втручання держави в природний і механічний рух населення.

Політика регіонального розселення - ефективне викорис­тання території конкретного регіону шляхом оптимального розміщення виробництв, комунікацій і місць розселення.

Екологічна регіональна політика - спрямована на нейтра­лізацію негативних змін навколишнього середовища, які ма­ють яскраво виражений регіональний характер.

Науково-технічна регіональна політика - дослідження умов і факторів розміщення наукових центрів, територіальних форм поєднання науки і виробництва, регіонального руху нау­кових кадрів.