5.4 Фактори регіонального розвитку

До факторів регіонального розвитку належать:

• економіко-географічне положення і природно-ресурсний потенціал регіону;

• виробництво на території регіону;

• система розселення і трудовий потенціал регіону;

• соціальна інфраструктура регіону.

Економіко-географічне положення (ЕГП) можна розглядати за та­кими основними ознаками:

а) Відносно елементів суспільного відтворення:

• виробничо-географічне ЕГП, тобто положення відносно баз ма­теріального виробництва, центрів тяжіння господарсько­го життя або економічних ресурсів;

Рисунок 5.1 - Система місцевої влади в Україні

• ринкове ЕГП - відносно ринків збуту споживчих товарів виро­бничого призначення;

• демографічне ЕГП - відносно зосередження населення, трудо­вих ресурсів;

• транспортно-географічне ЕГП - відносно транспортної мере­жі з урахуванням її перевізної здатності, швидкості та ва­ртості транспортування.

б) Відносно району, області, країни. Це ЕГП поділя­ється на:

• центральне;

• периферійне;

• ексцентричне.

в) Залежно від масштабів (або дистанціювання) об'єктів. Внаслідок територіальної диференціації природ­них умов і ресурсів формуються складні й різноманітні за спеціалізацією галузеві й міжгалузеві територіальні компле­кси, які впливають на суспільний територіальний поділ праці.

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) регіону - сукупність усіх природних засобів, джерел, які є і мо­жуть бути мобілізовані, використані для досягнення пе­вної мети.

ПРП включає в себе елементи природного середовища, які поділяються на дві великі групи:

1. Природні умови - це тіла й сили природи, які за пе­вного рівня розвитку продуктивних сил є істотними для життя та діяльності людського суспільства у виробничій і невиробничій сферах.

2. Природні ресурси - це тіла й сили, які на певному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільст­ва у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності.

На основі оцінок окремих компонентів ПРП можна встано­вити сукупну продуктивність усіх природних ресурсів, яка ви­значає інтегральний природно-ресурсний потенціал (ІПРП).

Основу ІПРП формують земельні та мінеральні ресурси (3/4), велике значення мають також водні та рекреаційні ресурси.

У територіальному розрізі за обсягом загального ПРП ви­діляються Донецький (21,1%), Причорноморський (15,5%), та Придніпровський (14,8%) економічні райони. На їх частку припадає більше половини ІПРП України.

Особливістю регіонального розподілу ІПРП є те, що в Дон­басі та Придніпров'ї переважають мінеральні ресурси (відпо­відно 73,3% та 44,65%), а на решті території України - земель­ні.

Виробництво на території регіону.

Досліджуючи механізми формування регіональної структу­ри виробництва, можна відстежити такі тенденції.

• Розвиток галузей, де найефективніше розвинуті малі фо­рми організації на основі приватної власності (сфера обслуговування, сільське господарство, легка, харчова промисловість тощо), відбувається під впливом ринкових важелів: попиту, пропозиції, конкуренції і ціни.

• Розміщення і розвиток підприємств базових галузей еко­номіки, таких як паливно-енергетичний комплекс, гірничо-видобувна промисловість, металургія, деякі галузі машинобуду­вання і хімічної промисловості потребує економічного обґрун­тування.

Міжгалузевий комплекс - це об'єктивно існуюче явище, яке виступає в формі пов'язаних у певному від­ношенні галузей (підгалузей, видів діяльності) окремої території. Основними чинниками утворення комплексів і їх територі­альної організації є певні види ресурсів.

Типи міжгалузевих комплексів:

• море-промислової орієнтації: солевидобувна, нафтогазохімічна, рибопромислова промисловість;

• лісової і лісопромислової орієнтації: лісохімічна, деревообробна промисловість, лісозаготівельні, лісогосподарські комплекси;

• аграрно-промислової орієнтації: територіальні АПК, змішані ТК;

• мінерально-промислової орієнтації: будіндустріальні, хімічні, машинобудування, паливо-енергетичні, рудно-металургійні, гірничо-видобувні комплекси.

Виробнича інфраструктура регіону - це сукупність галузей, тобто організаційно відокремлених об'єктів, які забезпечують нормальний хід суспільного виробництва через надання послуг з обміну результатами діяльності між підприємствами матеріального виробництва.

Енергетична інфраструктура регіону включає до себе ком­плекс об'єктів і споруд електро-, тепло-, і газопостачання, а та­кож проектні, будівельні, пусконалагоджувальні, ремонтні, по­стачальні організації.

Транспортна система регіону дає змогу краще використати наявні ресурси, задовольняти потреби господарського компле­ксу в перевезеннях.

До інформаційної системи регіону належать: підприємства, що за­безпечують поштовий, телефонний зв'язок, обслуговують теле- і радіопростір, друковані видання, електронні засоби ін­формації.

Система розселення і трудовий потенціал регіону.

Населення виступає найважливішим чинником економіч­ного і соціального розвитку, оскільки воно:

• є основою формування трудових ресурсів;

• формує споживацьке середовище;

• є суб'єктом майнових відносин;

• є суб'єктом інвестиційних процесів.

За останні 80 років чисельність населення України збіль­шилася в 1,4 разу. Починаючи з 1993 р., загальна чисельність населення України почала зменшуватися.

Для України характерна висока густота населення; в цілому по Україні вона становить 80 осіб/км² Найнижчий показник густоти населення в Чернігівській області - 39 осіб/км², най­більше - в Донецькій - 183 особи/км².

Демографічна ситуація визначається низкою демографіч­них показників. До них відноситься тривалість життя - кі­лькість років, яке в середньому належить прожити даному по­колінню народжених, якщо припустити, що буде збережений існуючий стан смертності населення. Зараз тривалість життя в Україні становить 68,1 рік, для чоловіків - 62,7, для жінок - 73,5 роки відповідно.

Середній вік жителя України - 37 років.

Найважливішим чинником динаміки загальної чисельності населення України є його природний рух. Він визначається та­кими основними демографічними показниками:

• Коефіцієнт смертності - кількість померлих за один рік на 1 тис. осіб (%о).

• Коефіцієнт народжуваності - кількість народжених за один рік на 1 тис. осіб (%о).

Крім природного руху населення, на його кількісний і якіс­ний склад впливає механічний рух населення, або міграція, - зміна місця проживання: постійна, тривала, тимчасова, сезон­на або маятникова.

Розрізняють розселення міське і сільське.

Місто - це населений пункт, який виконує промислові, транспортні, культурні, торгові та адміністративні функції, а його населення складається переважно з осіб, зайнятих у промисловому виробництві, службовців та членів їхніх сімей.

Село - це поселення, в якому населення зайняте пе­реважно в сільському господарстві. Чисельність сільського населення в Україні постійно зме­ншується.

Система регіонального розселення - це сукупність поселень, які об'єднані цілісністю наявних економічних зв'язків.

Найбільше поширене із систем розселення міська агломе­рація.

Міська агломерація (від лат. Agglomеrare - приєднува­ти) - це компактне скупчення населених пунктів, в осно­ві якого лежить певне місто, які зближені, подекуди зрос­таються і об'єднані в єдине ціле (складну динамічну сис­тему) інтенсивними господарськими, трудовими, культу­рно-побутовими та рекреаційними зв'язками.

В Україні налічують 19 міських агломерацій із загальною чисельністю населення понад 16 млн. осіб.

Концентрація виробничих, фінансових, інтелектуальних та інших ресурсів, а також розвинута інфраструктура зумовлю­ють формування моноцентричної агломерації (м. Київ, Харків, Одеса, Львів).

Біцентричні і поліцентричні агломерації характерні для ра­йонів інтенсивного розвитку сучасної важкої індустрії - Доне­цького і Придніпровського: Донецько-Макіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Горлівсько- Єнакіївська та ін.

Трудовий потенціал - система, елементами якої ви­ступають трудові ресурси з урахуванням усієї сукупно­сті їхніх кількісних та якісних характеристик, за­йнятості і робочих місць.

Кількісна оцінка трудового потенціалу будується на дослі­дженні демографічних чинників. Приблизну чисельність населення на перспективу (S_n) можна визначити за формулою 5.1:

S_n = S + S₁ – S₂ (5.1)

де S - чисельність однорідної групи населення в базисному періоді;

S₁ - передбачене сальдо міграції однорідної групи;

S₂ - пе­редбачена смертність населення однорідної групи.

Розрахунки проводять за всіма віковими групами аж до од­ного року, представникам якої до наступного року виповнить­ся один рік.

Якість трудового потенціалу - поняття відносне. Форма­льно його можна дослідити за такими критеріями:

• загальна і спеціальна освіта - загальна частка працездатно­го населення із середньою освітою;

• кваліфікаційна підготовка - загальна частка працездатного населення, що закінчили навчання в навчальних закладах до III рівня акредитації включно;

• вища освіта - загальна частка працездатного населення, що закінчили навчання в навчальних закладах IV рівня акре­дитації включно;

• поновлення спеціальних знань - загальна частка працездат­ного населення, що підвищили свою кваліфікацію;

• здоров'я - система показників, які характеризують колек­тивне здоров'я працездатного населення (рівень захворю­ваності, інвалідності, диспансерний облік тощо);

• вік - середній вік працездатних, відхилення цієї величини від регіонального вікового нормативу;

• стать - відхилення статевої структури працездатного на­селення від регіонального нормативу потреби в робочій си­лі певної статі;

• сімейна структура - кількість дітей дошкільного віку на 1000 матерів працездатного віку; частка сімей, у яких три і більше утриманців на одного працюючого.

Соціальна інфраструктура регіону.

Рівень життя населення є прямозалежним від рівня регіонального господарського розвитку. То­му для оцінювання рівня життя населення використовують си­стему загальноекономічних показників:

• розподіл національного багатства, виробництво сукупного суспільного продукту та національного доходу в регіонах;

• розвиток основних галузей матеріального виробництва промисловості, сільського господарства і транспорту;

• використання трудових ресурсів та рівень продуктивності праці.

Міжнародна статистика розраховує показник життєвого рі­вня за ВВП або ВНП на душу населення.

Соціальна інфраструктура - це сукупність, або ком­плекс галузей, призначенням яких у суспільному поділі праці є задоволення потреб населення у соціально-побутових і соціально-духовних послугах.

Відповідно до призначення соціальної інфраструктури, її поді­ляють на соціально-побутову і соціально-духовну інфраструктуру. Складові компоненти соціальної інфраструктури зображені на рисунку 5.2.

		Соціальна інфраструктура
Соціально-побутова				Соціально-духовна
				
Торгівля				Освіта, наука, релігія
Ресторанне господарство				Культура і мистецтво
Житлове-комунальне господарство (ЖКГ)				Охорона здоров’я, фізкультура і спорт
Побутове обслуговування
Охорона навколишнього середовища				Сім’я
Громадський транспорт				Інститути громадського суспільства
Зв'язок
Кредитування і державне страхування населення

Рисунок 5.2 - Складові соціальної інфраструктури

Розвиток галузей соціальної інфраструктури створює пере­думови для запобігання необгрунтованої міжрегіональної мігра­ції населення.