Тема 14 розвиток системи державного та регіонального управління

1. Реформування органів державної влади в процесі конституційної реформи в Україні.

2. Реформування організаційних структур державного управління за Концепцією адміністративної реформи в Україні.

3. Концептуальні засади реформування місцевих органів влади та напрями регіональної політики.

14.1 Реформування органів державної влади в процесі конституційної реформи в Україні

Після того, як Україна стала незалежною державою, розпо­чався процес реформування її владних структур, який триває і сьогодні. З прийняттям Конституції України 1996 р. була сфор­мована модель державного управління за принципом прези­дентсько-парламентської республіки.

8 грудня 2004 р., після тривалого процесу пошуку компро­місного варіанта Президентом і Парламентом, був прийнятий Закон України "Про внесення змін до Конституції України". Цей Закон закріпив перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки, який від самого початку був задекларований як головна мета конституційної реформи і передбачав перерозподіл владних повноважень між Президентом, Парламентом і Урядом.

За оновленою Конституцією Президент України:

• забезпечує керівництво зовнішньополітичною й оборон­ною діяльністю держави;

• очолює Раду національної безпеки і оборони України та здійснює керівництво її діяльністю;

• здійснює значні повноваження з призначення та звіль­нення посадових осіб державних органів (Генерального проку­рора України, половини членів ради Національного банку Укра­їни, половини членів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, вищого командування Збройних Сил України, інших військових формувань, глав дипломатич­них представництв, голів місцевих державних адміністрацій), а також внесення кандидатур на посади міністрів оборони та закордонних справ, голови Служби безпеки України тощо;

• зберігає повноваження, пов'язані з діяльністю судової влади;

• має право законодавчої ініціативи, право визначення за­конопроектів як невідкладних і право вето на ухвалені Верхов­ною Радою закони.

Президент має значні повноваження щодо розпуску Верхов­ної Ради, право припинення дії актів Кабінету Міністрів у зв'язку з їх невідповідністю Конституції України з одночасним відповідним зверненням до Конституційного Суду.

Реформа зумовила зміну конституційно-правового статусу і повноважень Верховної Ради України. Так, у сфері установчих і кадрових повноважень Верховна Рада отримала право на фор­мування складу Кабінету Міністрів України та призначення на посади окремих міністрів, що є найважливішим нововведен­ням конституційної реформи. Парламенту передано право при­значення голови Служби безпеки України.

Розширені контрольні повноваження Верховної Ради. Крім права висловлення недовіри Кабінету Міністрів, яке належало Парламенту і раніше, Верховна Рада отримала виключне право вирішення питань про відставку Кабінету Міністрів і звільнен­ня з посад окремих членів Уряду.

Більш вагомими стали і прерогативи контролю Верховної Ради за діяльністю прокуратури, оскільки вона має право від­правляти у відставку Генерального прокурора України шляхом висловлення йому недовіри. Зі зменшенням кількості депу­татів, які мають підтримати запит до Президента України, з половини до третини конституційного складу Парламенту по­силилися можливості парламентського контролю за діяльніс­тю Глави Держави.

Внесення змін до Конституції України зумовило різке підви­щення статусу Кабінету Міністрів України, значне розширення його повноважень, збільшення незалежності Уряду від Глави Держави.

Загалом конституційні зміни мали сприяти підвищенню ефективності влади, зробити її більш відкритою, прозорою та підконтрольною суспільству (шляхом персоніфікації суб'єктів формування влади та відповідальності за результати її діяль­ності), поліпшити умови для реалізації права громадян на участь в управлінні державними справами (через створення безпосереднього зв'язку між результатами їх волевиявлення на виборах і формуванням виконавчої влади).

14.2 Реформування організаційних структур державного управління за Концепцією адміністративної реформи в Україні

Адміністративну реформу можна визначити як непе­рервний процес удосконалення інституційних, правових, ор­ганізаційних, процедурно-технологічних засад механізму дер­жави та державного апарату, що забезпечує соціально-економічний розвиток країни, сприяє відповідності суспільної системи напрямам розвитку світової цивілізації.

Адміністративна реформа в Україні перш за все має забезпе­чити проведення економічних та соціальних змін, поновити та посилити престиж держави в суспільстві. Вона має спиратися на систему соціально орієнтованих ринкових перетворень в економіці Україні, що покликані забезпечити:

• здатність економічного механізму задовольняти на ви­значеному рівні потреби населення і держави;

• конкурентоспроможність національної економіки у сві­товій системі господарювання;

• подолання дестабілізуючої дії чинників, що створюють загрозу національній безпеці країни;

• незалежність економічної системи від зовнішніх ре­сурсів;

• розвиток економічної системи, здатної забезпечити сучас­ний добробут населення країни.

Система органів виконавчої влади є найважливішим еле­ментом механізму державного управління і виступає основним об'єктом трансформаційних заходів у процесі проведення в Україні адміністративної реформи. Концепцією адміністратив­ної реформи в Україні передбачені основні положення щодо ре­формування Кабінету Міністрів України, центральних і місце­вих органів виконавчої влади.

У процесі здійснення адміністративної реформи пройшло скорочення чисельності та уточнення переліку видів централь­них органів виконавчої влади, зокрема завдяки виникненню урядових органів державного управління відбулося посилення політичної ролі і відповідальності міністрів і запровадження механізму спрямування й координації через них діяльності ін­ших ЦОВВ. Проте зазначені кроки не забезпечили належної зміни змісту діяльності органів виконавчої влади.

Щодо місцевих органів виконавчої влади, то їх ефективне функціонування може здійснюватися за умов визначення та розмежування функцій і повноважень між центральними, міс­цевими органами виконавчої влади та органами місцевого са­моврядування, дотримання ними законодавчо визначеної ком­петенції, виконавської дисципліни, їх постійної взаємодії та рівноправного партнерства.

З метою підвищення ефективності системи державного управ­ління та місцевого самоврядування необхідно консолідувати зусилля органів державної влади навколо удо­сконалення конституційного регулювання суспільних відно­син в Україні, забезпечення балансу загальнодержавних, регіо­нальних та місцевих інтересів, формування системи страте­гічного планування, створення дієвих механізмів моніторингу з метою вчасного коригування пріоритетів політики безпеки.