МАКРОЕКОНОМІКА_Навчальний посібник_Проданова_Литвин

кейнсіанського підходу до визначення рівноважного ВВП полягає в тому, що він спирається на припущення про незмінність цін.

Можливість забезпечення рівноваги між ВВП і сукупними витратами випливає з того, що ВВП, з одного боку, є доходом (розподільчий метод), з іншого – витратами, спрямованими на закупівлю товарів і послуг (метод кінцевого використання). У моделях рівноважного ВВП розрізняють заплановані та фактичні сукупні витрати. Заплановані сукупні витрати є грошовим еквівалентом сукупного попиту і дорівнюють сумі витрат, які планують здійснити економічні суб’єкти для купівлі вітчизняних товарів і послуг. Фактичні сукупні витрати можуть не збігатися із запланованими.

Заплановані сукупні витрати (відповідно до структури сукупних витрат) складаються з запланованих витрат на приватне споживання та інвестування, на державні закупівлі та чистий експорт.

Визначення рівноважного ВВП на базі запланованих сукупних витрат спирається на два методи: „витрати-випуск” і „вилученняін’єкції”. За цими методами можуть будуватися моделі рівноважного ВВП для економіки будь-якого рівня абстракції (приватної закритої, змішаної закритої, відкритої). В різних літературних джерелах можна зустріти різні підходи щодо аналізу рівноважних моделей, але в принципі вони являють собою лише різні способи вирішення питання: з точки зору витрат або доходів. Розглянемо приватну закриту економіку.

Метод „витрати-випуск” базується на припущенні, що рівноважний ВВП – це такий обсяг виробленої продукції, який дорівнює запланованим сукупним витратам, спрямованим на його закупівлю.

Модель приватної закритої економіки враховує взаємодію лише двох суб’єктів – домогосподарств та підприємницького сектору. У такій економіці заплановані сукупні витрати (Е) складаються лише з запланованих витрат на приватне споживання (С) та інвестування (І):

Е = С + І

(7.1)

Рівноважний ВВП (Y) для спрощеної економіки за методом „витрати-випуск” можна визначити за такою формулою:

Y = E = C + I

(7.2)

100

Якщо плани підприємств щодо обсягів виробництва продукції (випуску) не збігаються з планами покупців цієї продукції (витрат), то вироблений економікою ВВП відхиляється від запланованих сукупних витрат.

Розглянемо числовий приклад. Хай автономне споживання (СА) дорівнює 100 млн грн, а гранична схильність до споживання (с') дорівнює 0,6. За кейнсіанською функцією (формула 6.3) споживчі витрати становитимуть: C = 100 + 0,6 × Y. Другий компонент запланованих сукупних витрат – інвестиції (І) у нашому прикладі є автономними (незалежними від ВВП) і становлять 60 млн грн. Тоді заплановані витрати (E) дорівнюють:

E = C + I = 100 + 0,6 × Y + 60

(7.3)

Припустимо, що підприємства запланували виробити ВВП на суму 420 млн грн. Але покупці запланували на закупівлю товарів і послуг лише 412 млн грн. (за формулою 7.3):

E = C + I = 100 + 0,6 × 420 + 60 = 412 (млн грн)

Отже, плани підприємств і плани покупців не збігаються: продукції вироблено на 8 млн грн більше, ніж заплановано купити. У підприємств зростають товарні запаси. Можна сказати, що підприємства змушені закупити в себе свою продукцію на суму 8 млн грн. Отже, фактичні сукупні витрати у нашому прикладі становлять 420 млн грн. (412 млн грн + 8 млн грн).

Фактичні сукупні витрати включають в себе як заплановані, так і незаплановані витрати: фактичні сукупні витрати = заплановані сукупні витрати + непередбачені витрати на закупівлю товарних запасів. Зміна величини товарних запасів (поповнення або скорочення) враховується як інвестиції. Інвестиції у непередбачені зміни товарних запасів є незапланованими. Фактичні сукупні витрати можна визначити за такою формулою:

E' = C + I + I' = E + I'

(7.4)

де E' – фактичні сукупні витрати; I' – незаплановані інвестиції в товарні запаси.

101

В реальності ВВП (Y), як правило, не збігається із запланованими сукупними витратами (Е). Можливі різні ситуації їх співвідношення. Якщо Y > Е, то економіка виробляє продукції більше, ніж цього вимагає сукупний попит. Спостерігається перевиробництво, вимушений приріст товарних запасів, незаплановані збільшення інвестицій у товарні запаси (I' > 0). Для відновлення рівноваги між ВВП і запланованими сукупними витратами (Y = E) об’єми виробництва повинні скоротитись до рівня попиту. Якщо, навпаки, Y < E, то це свідчить про недовиробництво, яке супроводжується вимушеним скороченням товарних запасів і незапланованим зменшенням інвестицій у запаси (І' < 0). Для відновлення рівноваги між ВВП і запланованими сукупними витратами необхідно збільшити об’єми виробництва до рівня попиту. В обох випадках завдяки незапланованим інвестиційним витратам в товарні запаси фактичні сукупні витрати завжди дорівнюють ВВП: Y = E + I'. В умовах нерівноважного ВВП (Y ≠ E) незаплановані інвестиції у запаси більші або менші нуля (І' ≠ 0). За умов рівноважного ВВП незаплановані інвестиції в товарні запаси відсутні: якщо Y = E, то I' = 0.

Графічна модель рівноважного ВВП, визначеного за методом „витрати-випуск”, яка одержала назву „хрест Кейнса”, представлена на рис. 7.1. На горизонтальній осі системи координат вимірюється ВВП (доход, реальні витрати), а на вертикальній – заплановані сукупні витрати. Бісектриса фіксує всі точки, в яких фактичні і заплановані сукупні витрати збігаються і забезпечується рівноважний ВВП. Лінія E' – це лінія фактичних сукупних витрат, які можуть дорівнювати запланованій величині витрат або відхилятися від неї у той чи інший бік.

Е
	Y = E
		E'
412
	А2	непередбачене
400	А	накопичення запасів
	А1
388
		непередбачене
		скорочення запасів

45◦

102

380 400 420 Y

Рисунок 7.1. Модель „хрест Кейнса” (модель рівноважного ВВП, визначеного за методом „витрати-випуск”)

Враховуючи числовий приклад, рівноважний ВВП на рис. 7.1 дорівнює 400 млн грн і забезпечується в точці А. У цій точці лінія фактичних сукупних витрат перетинається з бісектрисою, а заплановані сукупні витрати дорівнюють виробленому ВВП (за формулою 7.4): Е = 100 + 0,6 × 400 + 60 = 400 (млн грн). Якщо обсяг виробленого ВВП збільшиться до 420 млн грн, то заплановані сукупні витрати дорівнюватимуть 412 млн грн, а перевиробництво становитиме 8 млн грн. Коли обсяг виробленого ВВП зменшиться до 380 млн грн, а заплановані сукупні витрати – до 388 млн грн., то в економіці виникне недовиробництво продукції на 8 млн грн. Реагуючи на непередбачене зростання або зменшення товарних запасів, підприємства збільшуватимуть або скорочуватимуть обсяги виробництва своєї продукції і завдяки цьому в економіці відновлюватиметься тенденція до рівноваги.

За методом „вилучення-ін’єкції” рівноважний ВВП визначається на базі тотожності між такими формами розподілу поточного ВВП, які не спрямовуються на його закупівлю, та такими формами запланованих витрат, які не продукуються поточним ВВП, але спрямовуються на його закупівлю.

Метод „вилучення-ін’єкції” спирається на той факт, що виробництво будь-якого продукту (ВВП) супроводжується утворенням адекватного доходу. Доход від реалізації ВВП є джерелом сукупних витрат. В процесі перетворення сукупного доходу в сукупні витрати в економіці відбуваються два протилежних явища: з одного боку, вилучення, які зменшують витрати в економіці, з іншого – ін’єкції, які збільшують ці витрати. Якщо розглядати економіку в цілому, то в ній вилучення відбуваються у формі податків, заощаджень та імпорту, а ін’єкції здійснюються у формі державних закупівель, інвестицій та експорту. Рівновага в економіці забезпечується лише за умов, коли сума вилучень дорівнює сумі ін’єкцій.

У приватній закритій економіці вилучення відбуваються у формі приватних заощаджень, а ін’єкції – у формі приватних інвестицій.

103

Щоб задіяти метод „вилучення-ін’єкції” в нашому випадку необхідно порівняти вилучення у формі заощаджень з ін’єкцією у формі інвестицій. Коли вилучення коштів на заощадження повністю компенсується ін’єкціями інвестицій, сукупні витрати дорівнюють об’єму виробництва. Таким чином рівноважний ВВП у моделі спрощеної економіки досягається за умов, якщо S = I, про що вже йшлося в темі №6. При цьому I (заплановані інвестиції) – елемент запланованих сукупних витрат.

Метод „вилучення-ін’єкції” тісно пов’язаний з методом „витративипуск”. Рівновага між заощадженнями та запланованими інвестиціями є лише іншим відображенням рівноваги між запланованими сукупними витратами і ВВП:

Y = С + S →Y - С = S → S = I ← І = Y- С ← С + I = Y

Фактичні інвестиції можуть відхилятись від запланованих. Крім запланованих інвестицій, як вже з’ясовано, можуть виникати незаплановані. Незаплановані інвестиції (I') врівноважують фактичні інвестиції (I + I') з заощадженнями (S):

S = I + I'

(7.5)

У нашому числовому прикладі заплановані інвестиції (I) становлять 60 млн грн. і не залежать від ВВП. На відміну від них заощадження (S) є тією частиною доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання і змінюються. Суму заощаджень розрахуємо за формулою функції заощаджень (формула 6.10): S = - 100 + 0,4×Y. Попередньо було встановлено, що рівноважний ВВП (Y

=E) дорівнює 400 млн грн. Тому заощадження становитимуть: S = - 100 + 0,4×400 = 60 (млн грн). Такій сумі дорівнюють і заплановані інвестиції (I). Таким чином, рівноважний ВВП дорівнює 400 млрд грн, оскільки лише за такого обсягу ВВП вилучення у формі заощаджень дорівнюють ін’єкціям у формі запланованих інвестицій. В усіх інших випадках рівновага між заощадженнями та запланованими інвестиціями порушується: якщо ВВП дорівнює 420 млн грн, то заощадження становитимуть: S = - 100 + 0,4 × 420 = 68 (млрд грн); якщо ВВП – 380 млн грн, то заощадження дорівнюють S

=- 100 + 0,4 × 380 = 52 (млн грн).

104

Заощадження є функцією доходу (ВВП), а заплановані інвестиції

– елементом запланованих сукупних витрат. Тому перевищення заощаджень над запланованими інвестиціями (S > I) показує, що ВВП на таку саму суму перевищує заплановані сукупні витрати:

S(Y) – I(E) = 68 - 60 = 420 - 412 = 8 (млн грн).

Інавпаки, якщо заощадження менші за заплановані інвестиції (S

<I) – на таку саму суму ВВП менше запланованих сукупних витрат:

S (Y) – I (E) = 52 - 60 = 380 - 388 = - 8 (млн грн).

Але якщо заощадження врівноважуються із запланованими інвестиціями (S = I), то ВВП дорівнює запланованим сукупним витратам:

S (Y) – I (E) = 60 - 60 = 400 - 400 = 0 (млн грн).

Графічна інтерпретація моделі рівноважного ВВП за методом „вилучення-ін’єкції” представлена на рис. 7.2.

S, I

врівноваження заощаджень за рахунок збільшення або скорочення незапланованих інвестицій

А1

68
	А0	I' = + 8
60
I' = - 8		I = 60
52
	А2

380	400	420	Y
Рисунок 7.2. Модель	рівноважного ВВП,	визначеного за методом

„вилучення-ін’єкції”

В системі координат на рис. 7.2 графік інвестицій (І) – горизонтальна пряма лінія на рівні запланованих інвестицій (I = 60

105

млн грн), величина яких не залежать від поточного ВВП. Лінія заощаджень (S) має додатний нахил і віддзеркалює пряму залежність заощаджень від поточного ВВП. Рівноважний ВВП на рисунку визначає перетин ліній запланованих інвестицій і заощаджень у точці А: коли ВВП становить 400 млн грн. заощадження дорівнюють запланованим інвестиціям (60 млн грн). Тільки коли заплановані інвестиції і заощадження тотожні, рівень ВВП буде рівноважним. Якщо заплановані інвестиції дорівнюють заощадженням, незапланованих інвестицій в товарні запаси або їх скорочення (що спричинило б зменшення або зростання ВВП, які позначені точками А1 і А2) не буде.

7.2. Мультиплікатор витрат

Рівноважний об’єм виробництва (ВВП) може коливатись (змінюватись) через зміну величини будь-якого елемента сукупних витрат (споживання, інвестицій, держзакупівель та чистого експорту): чим більші сукупні витрати, тим більшим є рівноважний ВВП. Макроекономічна теорія стверджує, що між зміною сукупних витрат і зміною рівноважного ВВП існує не проста, а помножена (мультиплікативна) залежність. Така залежність вимірюється за допомогою мультиплікатора витрат. Мультиплікатор витрат належить до ключових категорій макроекономічної теорії. Концепція мультиплікатора витрат розглядає вплив зміни елементів сукупних витрат на зміну сукупних витрат, доходів, а в остаточному підсумку – обсягів національного виробництва, рівня цін і зайнятості.

Вперше про помножену залежність об’ємів виробництва від сукупних витрат, про „ефект мультиплікатора” заявив у 1931 році англійський економіст Р.Ф.Кан, але в широкий науковий обіг це поняття ввів Дж.М. Кейнс.

Елементи сукупних витрат мають неоднаковий зв’язок із рівноважним ВВП. Як вже відомо, розрізняють індуційовані та автономні витрати. Взагалі термін „індуційовані” використовується для позначення тих змінних, які в рамках певної моделі змінюються залежно від зміни незалежної змінної. Термін „автономні” – навпаки, для позначення тих змінних, які в межах даної моделі не залежать від незалежної змінної. У моделі мультиплікатора розрізняють: автономні сукупні витрати (які не залежать від доходу, а на рівні національної економіки – від ВВП); індуційовані сукупні витрати (які залежать від доходу, ВВП). З цих позицій у системі сукупних витрат

106

виокремлюються автономні витрати споживачів, автономні інвестиційні витрати, автономні державні закупівлі та автономний чистий експорт. У сукупності – це автономні сукупні витрати. В той же час індуційовані витрати споживачів, індуційовані інвестиційні витрати, індуційовані державні закупівлі та індуційований чистий експорт утворюють індуційовані сукупні витрати. Мультиплікативний ефект зумовлений здатністю автономних витрат генерувати індуційовані витрати. Результатом такого процесу є перевищення приросту запланованих сукупних витрат над приростом автономних сукупних витрат на суму приросту індуційованих витрат.

У найзагальнішому вигляді модель мультиплікатора автономних витрат у алгебраїчній формі можна записати так:

ΔY = μ × ΔF,

(7.6)

де Y – зміна обсягів національного виробництва (рівноважного ВВП, сукупних витрат і сукупних доходів в національній економіці), спричинена зміною будь-якої складової автономних сукупних витрат на величину F; – числовий коефіцієнт, що називається мультиплікатором.

У широкому розумінні термін „мультиплікатор” означає примножену (багаторазову) зміну одиниць наслідку (залежної змінної) в разі зміни на одиницю причини (незалежної змінної).

Мультиплікатор автономних витрат – це числовий коефіцієнт,

який відображує відношення між зміною рівноважного ВВП і зміною автономних витрат.

Ефект мультиплікації витрат ґрунтується на наступних принципових положеннях: витрати й одержання доходів – це дві сторони кожної ділової угоди, що відбувається в економіці, тому будь-які витрати створюють доходи адекватної величини, що розподіляються на споживання і заощадження; будь-яка зміна доходу обумовлює відповідні зміни в споживанні і заощадженні (за умови, що співвідношення між споживанням і заощадженням зберігається незмінним); споживання, що випливає з доходів, отриманих на кожному попередньому етапі проведення ділових угод, перетворюється на витрати для наступного етапу.

Розглянемо ефект мультиплікації на прикладі мультиплікації інвестиційних автономних витрат. Припустімо, що гранична

107

схильність до споживання в економіці дорівнює 0,75 (3/4), а гранична схильність до заощаджень – 0,25 (1/4). За таких умов з кожної гривні доходу, який отримують економічні суб’єкти, 0,75 грн спрямовується на споживання, а решта – 0,25 грн – заощаджується. Припустімо, що в економіці зростають інвестиції на 100 млрд грн. Наприклад, група підприємців вирішила організувати виробництво: побудовано приміщення, придбано і встановлено верстати. В проект інвестовано 100 млрд грн. В процесі реалізації проекту інвестори використовували будматеріали, оплачували працю будівельників, купували техніку. Отже, будівельники, виробники будматеріалів і техніки одержали 100 млрд грн доходу. За умовами нашого прикладу одержувачі доходів 3/4 від загальної суми доходу витратять на покупку необхідних їм товарів (75 млрд грн), 1/3 (25 млрд грн) – збережуть. У свою чергу, виробники товарів, які купувались на другому етапі ділових угод, одержавши доход у 75 млн.грн., також 2/3 його витратять на своє споживання (56,25 млн.грн.), а 1/3 – збережуть. Так буде продовжуватися з кожним новим колом витрат. Проілюструємо цей процес за допомогою таблиці (таблиця 7.1).

Таблиця 7.1 – Мультиплікативний ефект інвестиційних витрат (млрд грн)

	Етапи ділових угод		Зміни:
		у доході	у споживанні	у заощадженні
	приріст автономних	100,00	75,00	25,00
	інвестицій
	другий етап	75,00	56,25	18,75
	третій етап	56,25	42,19	14,06
	четвертий етап	42,19	31,64	10,55
	.	.	.	.
	.	.	.	.
	.	.	.	.
	Всього	400,00	300,00	100,00

З таблиці видно, що збільшення інвестицій на 100 млрд грн в остаточному підсумку забезпечило сумарний приріст сукупних витрат і рівноважного ВВП на 400 млрд грн, тобто у чотири рази. Число „чотири” і є мультиплікатором витрат, в нашому прикладі – мультиплікатором автономних інвестиційних витрат (µI).

108

Таким чином, мультиплікатор автономних інвестиційних витрат ( I) – це числовий коефіцієнт, що показує, у скільки разів зміниться рівноважний об’єм національного виробництва ( Y) у результаті зміни автономних інвестиційних витрат ( IA):

I =

YIА

(7.7)

Загальну очікувану зміну обсягів національного виробництва в результаті зміни інвестиційних витрат можна визначити в такий спосіб:

Y = I IA

(7.8)

Залежність мультиплікатора автономних витрат від граничної схильності до споживання і заощадження кількісно можна визначити за допомогою наступних формул:

	µ =	1	=		1	,	(7.9)
		s		1 - c

де µ – мультиплікатор витрат; s' – гранична схильність до споживання; c' – гранична схильність до заощаджень.

За даними наведеного вище числового прикладу:

µI

1 0,25

1 1 0,75

4

Таким чином, як дестабілізуючий фактор, мультиплікатор тим сильніше, чим менше значення s' і чим більше значення c', і навпаки.

Мультиплікативний ефект можна проілюструвати алгебраїчно. В якості прикладу скористаймося тими ж умовними даними. У нашій економіці спостерігається приріст автономних інвестицій І = 100. Це витрати (одних) і одночасно доходи (інших) учасників першого етапу ділових угод. Доходи будуть використані на споживання і заощадження. Витрати на споживання першої групи економічних суб’єктів – одержувачів доходів (враховуючи, що гранична схильність до споживання становить 0,75, а гранична схильність до заощаджень – 0,25) можуть бути визначені так:

109