МАКРОЕКОНОМІКА_Навчальний посібник_Проданова_Литвин

сферами виробництва, однобічним та виродливим розвитком одних галузей на шкоду іншим.

За характером порушення пропорцій відтворення:

криза перевиробництва – випуск надлишку товарів і посліг, що не знаходять збуту;

криза недовиробництва – гостра нестача товарів і послуг для задоволення платоспроможного попиту населення.

Типи економічних циклів визначаються їх тривалістю у часі, а тому розрізняють коротко-, середньота довгострокові цикли. У табл. 11.1 представлені найчастіше згадувані в економічній літературі типи циклів. Віддаючи данину заслугам та вкладу вчених у вивчення природи циклічних коливань, економічна наука використовує їх імена у назвах різновидів (типів) циклів.

Цикли різної тривалості співіснують в часі та взаємопов’язані між собою. Циклічні коливання можуть повторюватись за певних умов. Тому концепції коротко-, средньота довгострокових циклів не універсальні, але являють собою важливий науковий інструмент дослідження коротко-, средньота довгострокових закономірностей соціально-економічного розвитку суспільства.

Таблиця 11.1. – Основні типи циклів

Тип циклу	Тривалість		Головні особливості та чинники
		Короткострокові
аграрний	до одного					…
	року
фінансовий	2-4 роки		зміна обсягів запасів продукції коливання ВВП,
Д.Кітчіна			зайнятості	та	рівня	цін	–	«фінансові	цикли,
			«товарні цикли», «цикли запасів»
		Середньострокові
діловий	7-11 років		інвестиції в основний капітал коливання ВВП,
(промисловий)			зайнятості	та	рівня	цін –	«інвестиційні		цикли»,
К.Жугляра			«промислові цикли»
			Довгострокові
інвестиційний	15-25 років		зміна сукупного доходу міграція та
(будівництва)			народжуваність			житлове		будівництво
С.Кузнеця			сукупний попит коливання ВВП, зайнятості та
			цін - “цикли будівництва”, “довгі коливання”
технологічний	50-60 років		технологічний прогрес, структурні зміни в
(кон’юнктурний)			економіці – “довгі хвилі”
М.Кондратьєва
формаційний	110 років					…
М.Еванса
політичний	90-120 років					…
Дж.Модельського
		170

Тип циклу	Тривалість	Головні особливості та чинники
вікові хвилі	100-150 років	…
Ф.Броделя
цивілізаційний	200 років	відкриття нових джерел енергії та матеріалів
Дж.Форрестера
цикли-епохи	1000-2000	розвиток цивілізацій
Е.Тоффлера	років

На сьогоднішній день не існує єдиної теорії циклу. Більше того, деякі економісти заперечують циклічність розвитку економіки. А серед економістів, що визнають циклічний характер економіки, немає одностайності щодо чинників цього явища. В зв’язку з цим можна виділити три підходи щодо пояснення циклічності: екзогенний, ендогенний та еклектичний.

Прибічники екзогенного підходу пояснюють циклічність виключно зовнішніми (відносно економічної системи) чинниками.

Природні чинники. Засновником одного з напрямів такого підходу є англійський економіст В.Джевонс (1835-1882), який вважав, що врожайність у сільському господарстві і коливання цін у торгівлі, як передумови економічної циклічності, залежіть від циклу сонячної активності. Послідовники В.Джевонса поширили дію сонячних циклів на всю економіку і розробили загальну економічну теорію сонячної циклічності. Іншими природними чинниками циклічності представники екзогенного підходу вважають відкриття нових земель та родовищ корисних копалин, стан атмосфери. (Автори концепцій: А.Чижевський, Д.Мур та ін.).

Психологічні чинники. Прибічники деяких теорій циклу головну роль у виникненні циклічних коливань відводять психології людей, що зумовлює військові дії, політичні перевороти, міграцію населення, оптимізм або песимізм (автори концепцій: В.Парето, А.Пігу). Окремо виділяються спекулятивні мотиви в операціях підприємців на товарних ринках і фондових біржах (тобто мотиви, пов’язані з очікуваннями подальшого зростання цін і курсів цінних паперів); фактори, що визначають поведінку підприємців в ході циклу (рівень очікуваного доходу від нових капіталовкладень і співвідношення фактичної та очікуваної величини доходу).

Прибічники ендогенного підходу до аналізу циклічності економіки шукають внутрішні закономірності явища.

Згідно монетарної теорії, цикл є копією (у зменшеному масштабі) грошової інфляції та дефляції, а зміна грошового потоку є достатнім

171

та єдиним чинником зміни економічної активності. На думку прибічників цієї теорії, коливання економічної активності вже давно зникли б, якби можна було стабілізувати грошовий потік (співвідношення попиту та пропозиції грошей), але цього не відбувається, тому що грошовій системі притаманна нестійкість. (Автори концепцій: М.Фрідмен, Р.Хаутрі, І.Фішер).

Прибічники концепцій перенакопичення центральне місце у питанні циклічності відводять надмірному розвитку галузей, що виготовляють товари виробничого призначення, відносно галузей, які виробляють споживчі товари. Оскільки галузі, що виготовляють товари виробничого призначення, підвладні економічній циклічності сильніше, порівняно з галузями, що виробляють споживчі товари повсякденного попиту, остільки під час хвилі циклу, що підвищується, випуск товарів виробничого призначення зростає, а під час хвилі циклу, що знижується, скорочується різкіше, порівняно з виробництвом товарів тимчасового використання. Саме диспропорція у структурі виробництва є чинником кризи. (Автори концепцій: М.Туган-Барановський, Г.Кассель)

Автори концепції недоспоживання вважають (Дж.Робінсон), що депресія є наслідком надмірної диференціації доходів: надто велика частка високих доходів зберігається і надто незначна їх частка витрачається на споживання, що й визначає зниження попиту та товари. Це, у свою чергу, порушує рівновагу між виробництвом та реалізацією..

Марксистський напрям ендогенного підходу ґрунтується на тому, що економічні кризи зумовлені «основним протиріччям капіталізму»

– протиріччям між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичним способом привласнення його результатів. Накопичення капіталу, зростання продуктивних сил спричиняють концентрацію та централізацію капіталу, поглиблення суспільного поділу праці, розширення внутрішніх та зовнішніх економічних зв’язків. Результати виробництва, що є результатом багатьох мільйонів робітників, привласнюються невеликою кількістю власників основних виробничих засобів, що й призводить до диспропорцій та кризових явищ в економіці.

Особливе місце серед екзогенних концепцій займають неокласичні та неокейнсіанські концепції. Неокейнсіанці та неокласики єдині в тому, що одним з фундаментальних чинників механізму циклічності є процес пристосування запасу капіталу до

172

умов відтворення, які, у свою чергу, змінюються під впливом і в ході цього пристосування. Вважається, що між об’ємом щорічно відтворювальної вартості («потоком»), з одного боку, та її накопиченим на даний момент «запасом», з іншого, існує певна «нормальна» або «рівноважна» пропорція. До тих пір, доки ця рівноважна пропорція не порушена, циклічних коливань може не бути. І навпаки, коли вони є, то це означає, що фактична пропорція потік/запас відхилюється то в один то в інший бік від своєї нормальної величини. При цьому відбуваються коливання як виробництва, так і капіталу. Маневрування капіталу переслідує постійно зникаючу ціль – досягнення «нормальної» величини порівняно з розмірами щорічного відтворення.

Прибічники еклектичного підходу щодо циклічності економіки намагаються знайти та поєднати раціональні основи екзогенного та ендогенного підходів.

Найраціональнішим з усіх, існуючих на сьогоднішній день, підходів щодо визначення чинників циклічності, слід вважати системний підхід, який базується не на пошуку одного з найважливіших чинників економічних криз та циклів, а на вивченні всієї різноманітності закономірностей суспільного розвитку, можливостей їх порушення і наслідків такої ситуації для суспільства взагалі та економіки зокрема.

11.3. Економічне зростання та економічний розвиток: сутність, чинники, моделі

Взаємозв’язок понять «економічне зростання» та «економічний розвиток» сучасна література пояснює таким чином.

Розвиток економіки (економічної системи) – закономірний процес кількісно-якісних змін у межах економічної системи, її перехід у нову якість, досконалішу форму. Кількісним виміром цих процесів є відносна зміна показників у напрямі зростання (у процесі економічного зростання) впродовж тривалого періоду, наприклад, кількох років. Економічний розвиток віддзеркалює незворотні, закономірні зміни технологічного способу виробництва. На відміну від економічного розвитку, для економічного зростання такі ознаки не характерні, оскільки воно може перериватись економічним спадом (кризою). Незворотність економічного розвитку означає передусім сутнісні (радикальні) зміни в структурі продуктивних сил і техніко-

173

економічних відносин, що розширює адаптивні можливості технологічного способу виробництва, а зворотний характер економічного зростання характеризує здебільшого процес функціонування певного способу виробництва (відбуваються передусім перерозподіл його структурних елементів і кількісно-якісні зміни в межах однієї сутності). Економічне зростання без урахування його зворотного характеру є складовою економічного розвитку, поступово нагромаджує для нього зміни (кількісні), що зумовлюють появу сутнісних (якісних) перетворень. Отже, економічне зростання

– зростання економічної могутності країни; розширення можливостей економіки задовольняти зростаючі потреби населення в товарах і послугах; збільшення обсягів суспільного виробництва (товарів та послуг, створених за певний період); кількісний розвиток суспільного виробництва. Економічне зростання ще не віддзеркалює і не гарантує якісних покращень в асортименті продукції, способах її виробництва і умовах життя людей, але є критерієм економічного розвитку.

Економічне зростання та економічний розвиток характеризуються системою показників, які являють собою співставлення результатів діяльності економіки (виробництва) у часі, тобто їх динамікою.

Економічне зростання може вимірюватись у фізичному виразі (фізичне зростання, реальне) і вартісному (вартісне зростання, номінальне). На практиці спосіб вартісного вимірювання застосовується частіше, хоча інфляційний вплив не дає достатньої точності розрахунків (див. тему 2). Провідними показниками економічного зростання є:

абсолютне зростання об’ємів ВВП, ВНД; темпи росту або приросту ВВП / ВНД, в тому числі у розрахунку

на душу населення; темпи росту/приросту промислового виробництва в цілому, по

основних галузях і на душу населення.

Економічне зростання та економічний розвиток – явища багатофакторні. Фактори економічного зростання та економічного розвитку – це чинники, що їх спричиняють.

В сучасній економічній теорії існують різні підходи до визначення факторів економічного зростання та економічного розвитку (табл. 11.2.). Найбільш поширеним є розподіл факторів на прямі та непрямі. Прямими вважаються фактори, які роблять зростання фізично можливим, це – фактори пропозиції: кількість і

174

якість трудових ресурсів, кількість і якість природних ресурсів, об’єми основного капіталу, технологія і організація виробництва, рівень розвитку підприємницьких здібностей в суспільстві. Непрямі фактори – це умови, які дозволяють реалізовувати суспільству наявні можливості до економічного зростання та розвитку, вони зумовлені факторами попиту і розподілу: зниження ступеня монополізації ринку, податковий клімат в економіці, ефективність кредитнобанківської системи, зростання споживчих, інвестиційних та державних витрат, розширення експортних поставок, можливості перерозподілу виробничих ресурсів в економіці, діюча система розподілу доходів. Доволі значна кількість економістів найважливішим фактором економічного зростання та розвитку вважає науково-технічний прогрес, заміщення технологічних укладів.

Існує два основних типи економічного зростання (вони ж – типи розширеного відтворення): екстенсивний та інтенсивний.

175

Таблиця 12. 2. – Фактори економічного зростання та економічного розвитку

	Критерії визначення		Різновиди факторів
	характеру впливу
	факторів
За рівнем значимості		-	ресурси (потенційні фактори): природні,
			людські, матеріальні, фінансові;
		- джерела, рушійні сили (потреби і інтереси,
			поділ праці);
		- засоби пожвавлення джерел та активізації
			рушійних сил;
За	функціональною	-	фізичний і фінансовий капітали,
ознакою		-	людський і соціальний капітали,
		- природний й екологічний капітали;
За характером впливу		-	безпосереднього / опосередкованого впливу,
		-	екстенсивні (екстенсифікації) / інтенсивні
			(інтенсифікації),
		- об’єктивного		характеру: ринкові сили,
			конкуренція,	співвідношення		сукупного
			попиту та сукупної пропозиції; науково-
			технічний прогрес;
		-	суб’єктивного	характеру:		регулююча
			діяльність	держави,	тобто	державна
			економічна політика
За ступенем впливу		-	прямого / непрямого впливу,
		- підсилюючої / послаблюючої / гальмівної дії;
За спрямованістю		-	екзогенні (зовнішні) / ендогенні (внутрішні).

В реальному житті екстенсивного або інтенсивного типу економічного зростання в чистому вигляді не зустрічається. Тому економічно правильніше говорити про переважно той або інший тип економічного зростання. Визначення економічного зростання того або іншого типу здійснюється в залежності від величини питомої ваги приросту ВВП, ВНД, об’ємів виробництва, одержаних за рахунок якісної або кількісної зміни факторів. Так, при екстенсивному типі зростання показників відбувається за рахунок кількісного зростання факторів: залучення у виробництво додаткових ресурсів праці, капіталу, землі тощо. При інтенсивному типі зростання головне – підвищення ефективності, зростання віддачі від використання усіх факторів, зокрема продуктивності праці (кількість факторів може залишатись незмінною). Інтенсивний тип зростання існує в трьох

176

формах, які характеризуються різним поєднанням ресурсів, можливостями та ефективністю їх взаємодії:

фондомістка (капіталомістка) – підвищення продуктивності праці досягається за рахунок додаткових витрат основного капіталу на одиницю продукції;

фондозберігаюча (капіталозберігаюча) – підвищення продуктивності праці супроводжується економією основного капіталу на одиницю продукції;

нейтральна – підвищення продуктивності праці досягається за рахунок додаткових капіталовкладень, але економія засобів виробництва компенсує ці витрати.

Розробка теорії економічного зростання та економічного розвитку здійснювалась представниками різних наукових напрямів економічної науки, тому створено велику кількість моделей економічного зростання та економічного розвитку.

Модель економічного зростання або економічного розвитку являє собою абстрактне, спрощене вираження (моделювання) цього економічного процесу у вигляді рівняння (алгебраїчної формули) або графіку (див. тему №1).

Модель економічного зростання Харрода-Домара

Модель Харрода-Домара являє собою розвиток і формалізацію основоположного положення Дж.М.Кейнса про необхідність державного регулювання основних макроекономічних пропорцій. Вважається, що модель Дж.М.Кейнса розглядала лише депресивну економіку в короткостроковому періоді. Необхідно було доповнити її

йпоширити на довгостроковий період. Спроби вирішення цієї проблеми започатковані англійцем Р.Харродом (1900-1978) в 1939 р.

йамериканцем О.Домаром (1914-1997) наприкінці 40-х років минулого століття. Стратегічною змінної, за допомогою якої вони прагнули управляти економічним зростанням, був обсяг інвестицій. Технологія виробництва в цій моделі описувалася функцією (В.Леонтьева) з постійною граничною продуктивністю капіталу за умови, що праця не є дефіцитним ресурсом, а існуюча надлишкова пропозиція на ринку праці обумовлює постійний рівень цін.

О.Домар виходить із постійних капіталоозброєнності (K/Y) і норми заощаджень (s׳). Випуск реально залежить лише від одного ресурсу – капіталу.

177

Приріст сукупного попиту (ΔYD) залежить від приросту інвестицій (ΔI):

ΔY	D	=m

ΔI= 1-1c ΔI= s1 ΔI ,

(11.1)

де: m - мультиплікатор витрат; c׳ - гранична схильність до споживання; s׳ - гранична схильність до заощадження.

Збільшення сукупної пропозиції (ΔYS) записується так:

ΔYS =αΔK

або

S	=αI
ΔY

(11.2)

де: - гранична продуктивність капіталу (за умовами – постійна); I – інвестиції (приріст капіталу К забезпечується відповідним об’ємом інвестицій I)

Оскільки гранична продуктивність капіталу задається технологією, а вона швидко не змінюється, то фактично = const.

В умовах рівноваги сукупний попит (формула 11.1) дорівнює сукупній пропозиції (формула 11.2), отже:

	1	ΔI=αI
	s

або

	ΔI	=αs
	I

(11.3)

Оскільки в умовах рівноваги I = S, а то темпи росту національного доходу обсягу інвестицій:

	ΔY	=	ΔI	=αs
	Y		I

S = s׳ і при цьому s׳ = const, дорівнюють темпам росту

(11.4)

Таким чином, на думку О.Домара, існує рівноважний темп приросту реального доходу в економіці, при якому повністю використовуються наявні виробничі потужності. Він прямо пропорційний нормі заощаджень і граничній продуктивності капіталу, або прирістній капіталовіддачі (ΔY/ΔK). Інвестиції та доход зростають однаковими постійними у часі темпами.

Економісти вважають, що така динамічна рівновага може виявитись нестійкою, як тільки темп зростання запланованих інвестицій приватного сектору відхиляється від рівня, заданого

178

моделлю. Але модель О.Домара не претендувала на роль теорії зростання. Це була спроба розширити умови короткострокової кейнсіанської рівноваги на більш тривалий період і з’ясувати, якими будуть ці умови для системи, що розвивається.

Р.Харрод (в 1939 р.) побудував спеціальну модель економічного зростання і включив до неї ендогенну функцію інвестицій (на відміну від екзогенно заданих інвестицій у Домара). Він доповнив мультиплікатор Кейнса принципом акселератора й увів у модель очікування підприємців.

Він виходив з того, що будь-яка зміна доходу викликає відповідну зміну інвестицій прямо пропорційно зміні доходу:

It = ν(Yt – Yt-1),

(11.3)

де ν - акселератор.

Підприємці, як правило, планують обсяг власного виробництва виходячи із ситуації, що склалася в попередній період, тобто насамперед зі співвідношення попиту та пропозиції: якщо попередні прогнози відносно попиту виявились вірними і попит повністю врівноважив пропозицію, то в даному періоді підприємці залишать темпи зростання об’єму випуску незмінними; якщо попит перевищував пропозицію, вони збільшать темпи розширення виробництва; якщо пропозиція перевищила попит у попередньому періоді, вони знизять темпи зростання. Формалізувати це можна так:

	Y	-Y		Y	-Y
	t	t-1	=α	t-1	t-2
	Y			Y
		t-1			t-2

(11.4)

При α = 1 попит у попередньому періоді (t-1) дорівнює пропозиції, при α < 1 – попит нижче пропозиції, при α > 1 – попит вище пропозиції.

Таким чином, об’єм сукупної пропозиції:

	α	Y	-Y		,	(11.5)
Yt =Yt-1		t-1	t-2	+1
		Y
			t-2

а об’єм сукупного попиту (враховуючи акселератор та I=S):

179