МАКРОЕКОНОМІКА_Навчальний посібник_Проданова_Литвин

виробничі фонди, інвестиції в товарно-матеріальні запаси, інвестиції в житлове будівництво;

G – „державні закупівлі” споживчих та інвестиційних товарів і послуг – витрати державних органів (центральних і місцевих), пов’язані з утриманням органів державного управління, інших державних установ і організацій, спорудженням і обслуговуванням об’єктів загальнонаціонального значення;

XN – „чистий експорт товарів і послуг” (різниця між експортом та імпортом, тобто між витратами нерезидентів на експорт і витратами резидентів на імпорт).

Аналітична формула валового продукту за доходами (за розподільчим методом) виглядає так:

W + R + i + p + A + TN , де

(2.5)

W – „заробітна плата”, тобто доходи найманих працівників (заробітна плата, премії), в тому числі виплати по соціальному забезпеченню;

R – „рента” або рентні доходи власників орендованих землі, споруд, житла та ін.;

i – „чистий процент” – доходи власників тимчасово вільних грошових коштів, які надано в користування іншим економічним суб’єктам (процентні платежі підприємницького сектора іншим секторам економіки за мінусом процентних платежів, отриманих ним від інших секторів);

р – „прибуток” – доходи, які одержують власники одноосібних господарств, некорпоративних підприємств та корпорації;

А – „амортизація”;

TN – „чисті непрямі податки” (податки мінус субсидії підприємницькому сектору; до непрямих податків відносять ПДВ, акцизи, ліцензійні платежі та ін.).

Точнішим показником внутрішнього продукту (порівняно з ВВП)

вважається чистий внутрішній продукт (ЧВП), який розраховується шляхом вилучення з ВВП амортизації (А):

ЧВП = ВВП – A.

(2.6)

Згідно з СНР результати економічної діяльності виступають, з одного боку, як вироблений продукт, з іншого – як утворений доход.

30

ВВП є не лише виробленим продуктом, а й показником первинних доходів, які утворюють резиденти всередині країни. Первинні доходи

– це доходи, які надійшли господарюючим суб’єктам в порядку первісного розподілу доданої вартості: оплата праці, прибуток, змішаний доход, доходи від власності, податки на виробництво та імпорт (як доходи органів державного управління). Резиденти країни можуть приймати участь у створенні валового продукту і доданої вартості в даній країні і за кордоном, в той же час нерезиденти можуть брати участь у виробництві валового продукту даної країни. Таким чином, первинні доходи поступають резидентам даної країни з доданої вартості, створеної як в даній країні, так і в інших країнах; з іншого боку, частина доданої вартості, створеної в даній країні, виплачується нерезидентам за їх участь у виробництві ВВП даної країни. Якщо взяти до уваги ці потоки первинних доходів (головним чином у формі оплати праці і доходів від власності), то одержимо показник валовий національний доход (ВНД). Він дорівнює валовому внутрішньому продукту плюс чисті первинні доходи, отримані з-за кордону (первинні доходи, які отримують резиденти від нерезидентів мінус первинні доходи, які виплачуються нерезидентам):

ВНД = ВВП + Сальдо первинних доходів з-за кордону (2.7)

Показник національного доходу, як і внутрішнього продукту, може обраховуватись на валовій або чистій основі (тобто до або після вилучення споживання основного капіталу).

Первинні доходи, які отримують резиденти, можуть використовуватися частково для надання трансфертів нерезидентам; з іншого боку резиденти можуть отримувати трансферти, джерелом яких є первинні доходи нерезидентів. У результаті такого вторинного розподілу доходу утворюється показник валовий національний наявний доход (ВННД). Він дорівнює валовому національному доходу плюс чисті поточні трансферти з-за кордону (поточні трансферти, які надходять у країну від нерезидентів, мінус поточні трансферти, які надаються нерезидентам).

ВННД = ВНД + Сальдо поточних трансфертів з-за кордону (2.8)

31

Показник ВННД відображує весь доход країни, яким вона може розпоряджатись. Переважна частина цього доходу спрямовується на споживання, інша – на заощадження. Тому в списку макропоказників можна виокремити також кінцеве споживання та національні заощадження. Кінцеве споживання – вартість товарів і послуг, використаних для задоволення як індивідуальних, так і колективних потреб людей. За методологією СНР, як вже зазначалось, кінцеве споживання (як один з елементів ВВП за витратами) складається з витрат на кінцеве споживання домашніх господарств, органів державного управління та некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства. Національні заощадження – це частина ВННД, яка не використана на кінцеве споживання, а може бути спрямована на здійснення нагромадження (приріст основного капіталу, зміну товарно-матеріальних запасів і придбання за мінусом вибуття цінностей):

Національні заощадження = ВННД – Кінцеве споживання

(2.9)

2.3. Показники динаміки ВВП. Індекси цін

Вартісні показники, якими являються макропоказники продукту і доходу, визначаються на підставі двох складових: фізичної та цінової. Наприклад, обчислення вартості валового продукту потребує інформації про: 1) фізичні обсяги виробництва (кількість виробленого продукту), 2) ціни (кожної одиниці виробленого продукту). Отже, об’єм ВВП, а також будь-яка зміна (динаміка) показника залежить як від фізичних обсягів виробництва так і від рівня цін. Для макроекономічного аналізу важливо виокремити зміну ВВП, яка відображує динаміку фізичних обсягів виробництва. З метою нівелювання впливу цінової складової, розрізняють: номінальні і реальні показники, які обчислюються у фактичних (поточних) і у порівнянних (постійних) цінах відповідно.

Номінальний ВВП обчислюється у фактичних цінах поточного періоду (року), цінах того періоду, який є предметом обчислення. Реальний ВВП обчислюється в порівнянних (постійних) цінах, тобто в фактичних цінах того періоду (року), який приймається за базу розрахунків, в фактичних цінах базового періоду (року). Реальний ВВП в СНР називається „ВВП у постійних цінах”. Для оцінки номінальних і реальних макропоказників приймаються ціни не на яку-небудь дату, а середні ціни відповідного періоду. Саме ВВП,

32

розрахований в постійних цінах, використовується для прямого вимірювання зміни (динаміки) фізичного об’єму (вироблених та використаних в різні роки) товарів та послуг.

Кількісний взаємозв’язок номінальних та реальних показників одного періоду (року) у найзагальнішому вигляді можна передати наступною формулою:

	Реальний показник	Номінальни й показник
		Індекс цін

(2.10)

З формули 2.10 видно, що реальний ВВП можна одержати у результаті коригування номінального ВВП на індекс цін. Індекси цін показують яким чином змінились (зросли або знизились) ціни в поточному періоді (році) порівняно з базовим (минулим) періодом. Індекси цін можуть обчислюватись у процентах або як коефіцієнти. Наприклад, якщо індекс цін становить 130% (ціни в поточному періоді, порівняно з базовим, зросли на 30%), то у формі коефіцієнта він дорівнює 1,3; або 90% (ціни зменшились на 10%) і 0,9 відповідно.

Уформулі 2.10 використовується індекс цін у формі коефіцієнта,

аце означає, що коригування номінального показника відбувається за допомогою індексів цін, значення яких можуть бути або менше одиниці (в нашому прикладі 0,9), або більше одиниці (наприклад 1,3). Залежно від значення коефіцієнта, коригування номінальних показників здійснюється у формі дефлювання або інфлювання. Так, якщо у поточному періоді ціни зросли порівняно з базовим періодом, внаслідок чого індекс цін більше одиниці, то перерахунок номінальної величини має форму дефлювання, що означає дефляційну зміну або цінове зменшення реального показника порівняно з його номінальною величиною. І навпаки, якщо у поточному періоді ціни знизилися порівняно з базовим періодом, внаслідок чого індекс цін менше одиниці, то перерахунок номінального показника має форму інфлювання, що означає інфляційну зміну або цінове збільшення реального показника порівняно з його номінальною величиною.

Індекси цін використовуються для вивчення динаміки цін, а також для переоцінки показників в постійні ціни. Оскільки в СНР використовуються різні ціни і показники, остільки існують різні індекси: індекс споживчих цін, індекс цін виробників, індекс цін ВВП (дефлятор ВВП) та ін.

33

Pti, P0i

Для обчислення індексів цін застосовуються різні методи.

Розглянемо деякі з них.

Розрахунок індексу цін за методом Ласпейреса (запропонований Е.Ласпейресом в 1871 р.), виглядає наступним чином:

		n
		P	t	Q	0
					i
P		i
		i 1			,
L		n
		i			i
		0		Q	0
		P
		i 1

(2.11)

де РL – індекс Ласпейреса; Q0i – кількість продукту (товару чи послуги) i-го виду, виробленого або спожитого в базовому періоді;

– ціна продукту i-го виду в базовому (0) і поточному (t) періодах.

З формули 2.11 видно, що при обчисленні індексу цін за Ласпейресом, набір товарів та послуг фіксується на рівні базового періоду (року), а мовою статистики це означає, що індекс є базовозваженим. Індекс Ласпейреса показує, наскільки дорожчим або дешевшим став фіксований набір продуктів (товарів і послуг) базового періоду порівняно з поточним. Індекс зазвичай використовується для вивчення динаміки цін, зокрема споживчих цін. Індекс споживчих цін (який розраховується за методом Ласпейреса) відображує зміни загального рівня цін і тарифів на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Такий набір продуктів називається „споживчим кошиком”. Кошик може наповнюватись як вітчизняними так й імпортними товарами та послугами. Отже, індекс споживчих цін ураховує ціни як на вітчизняні так і на імпортні товари.

За методом Пааше (Г.Пааше запропоновував його в 1874 р.) індекс цін розраховується за наступною формулою:

n
i
P	t	Q
PP
i 1
n
i
0		Q
P
i 1

t i ,

t i

(2.12)

де РP – індекс Пааше; Qti – кількість продукту (товару чи послуги) i-го виду, виробленого або спожитого в поточному періоді;

34

З формули 2.12 видно, що при обчисленні індексу цін за Пааше, набір товарів та послуг фіксується на рівні поточного періоду (року), тобто індекс є поточно-зваженим. Індекс Пааше показує, наскільки дорожчим або дешевшим став набір продуктів (товарів і послуг) в поточному році порівняно з базовим. Індекс зазвичай використовується для переоцінки показників (в тому числі і показників продукту та доходу макрорівня) в постійні ціни, а звідси друга назва індексу Пааше – „індекс-дефлятор”. За методом Пааше розраховується дефлятор ВВП, який відображує зміни цін на всі вироблені товари і послуги, що входять до складу ВВП. На відміну від індексу споживчих цін, дефлятор ВВП ураховує лише ціни на вітчизняні товари та послуги. Зазначене дозволяє стверджувати, що дефлятор ВВП обчислюється як співвідношення номінального і реального ВВП одного (поточного) періоду, що підтверджує справедливість формули (2.10).

Обидва методи визначення індексів цін (за Ласпейресом і за Пааше) дають похибки, тому що не враховують динаміки виробництва або споживання (кількісних параметрів фізичних показників). Для усунення похибок розраховується індекс цін за формулою Фішера (як середня геометрична індексів Ласпейреса і Пааше):

P		P	P	,
F		L	P

де PF - індекс Фішера; РL - індекс Ласпейреса; РP

(2.13)

- індекс Пааше.

Індекс цін за формулою 2.13 дає можливість визначення динаміки цін в поточному періоді (році) порівняно з базовим на підставі набору продуктів (товарів і послуг) як базового, так і поточного періодів.

При обчисленні реальних макропоказників продукту і доходу здійснюється перерахунок окремих компонентів, які входять до їх складу, а вже потім одержані значення використовуються для розрахунків реальних агрегатних макропоказників. Наприклад, для обчислення реального ВВП за категоріями кінцевого використання спочатку здійснюється перерахунок номінальної величини кожного компонента (кінцевого споживання, валового нагромадження,

35

чистого експорту) в реальну величину, а вже потім реальний ВВП визначається як сума розрахованих реальних величин.

Наведемо формули розрахунків основних показників динаміки ВВП. Умовні позначки в формулах мають наступні значення: t – поточний період (рік), (t-1) – базовий або попередній період (рік), Р – індекс цін , Y – валовий внутрішній продукт реальний, Yn – валовий внутрішній продукт номінальний, – зміна (зростання або зменшення).

Реальний ВВП (з формули 2.10):

		Y	n
	Y
		t
	t	P
		t

(2.14)

Показник динаміки ВВП за рахунок зміни фізичних обсягів виробництва (за рахунок динаміки реального ВВП) – абсолютний приріст реального ВВП:

Y	Y	- Y
t	t	t-1

Індекс реального ВВП та темп росту реального ВВП:

(2.15)

	Індекс	Y	(2.16)	Темп росту	Y	100
		t			t
		Y			Y
		t-1			t-1
	Темп приросту реального ВВП:			Темп приросту	Y Y		100
					t	t-1
					Y
						t-1

(2.17)

(2.18)

ТЕМА 3. ТОВАРНИЙ РИНОК

Програмна анотація

3.1.Сукупний попит: сутність, структура, цінові і нецінові фактори динаміки.

3.2.Сукупна пропозиція: сутність і фактори динаміки. Класичний і кейнсіанський підходи до аналізу сукупної пропозиції.

3.3.Рівновага товарного ринку. Модель AD – AS.

Сучасний національний ринок – регульована система економічних відносин між суб’єктами різних типів, форм власності і господарювання в межах окремої країни. Суб’єктами національного

36

ринку виступають всі макроекономічні суб’єкти: держава, підприємства, домогосподарства, закордон.

В економічній науці застосовуються різні критерії для класифікації і визначення структури національного ринку. На підставі принципу субординації і виділення основного об’єкту купівлі-продажу, структуру національного ринку можна визначити наступним чином. Одним з найважливіших об’єктів ринку є товар робоча сила. Згідно трудової теорії вартості, споживча вартість цього товару є єдиним джерелом вартості, а отже, доданої вартості. Залежно від цього формується величина ринку товарів, послуг, засобів виробництва й інших об’єктів. Існування ринку робочої сили визнається здебільшого марксистською політичною економією. Західні економісти погоджуються з існуванням ринку праці, хоча також оперують категорією „робоча сила”. Ринок праці посідає головне місце серед ринків виробничих ресурсів. Наступним за значимістю можна вважати ринок засобів виробництва (ринок капіталів – за класифікацією західних економістів). З точки зору ємності ринку не менш важливу роль відіграє ринок товарів і послуг (товарний ринок або ринок продуктів). Названі ринки обслуговує фінансовий ринок (у вузькому визначенні – грошовий ринок). Сегментами фінансового ринку є ринок цінних паперів (фондовий ринок, об’єктами якого є цінні папери: акції, облігації, векселі, депозитні сертифікати та ін.) ринок валюти, ринок позичкових капіталів. Можна виділити також ринок нерухомості (житла і землі), ринок науково-технічних розробок й інформації (об’єктами є винаходи, патенти, ліцензії, які у сукупності формують об’єкти інтелектуальної власності).

Основними структурними складовими національного ринку в макроекономіці вважаються: ринок товарів, грошовий ринок, ринок праці. Кожний ринок працює на забезпечення локальної рівноваги, а всі ринки разом підтримують тенденцію до забезпечення загальної економічної рівноваги. Розглянемо зазначені сегменти ринку докладніше.

3.1. Сукупний попит: сутність, структура, цінові і нецінові фактори динаміки

Товарний ринок (ринок продуктів) можна визначити як систему економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів (і послуг) за цінами, які складаються під впливом попиту і пропозиції.

37

Суб’єктами товарного ринку являються споживачі, покупці і виробники, продавці. Об’єктами на ринку, як вже зазначалось, виступають продукти (товари і послуги). Основними параметрами ринку товарів виступають сукупний попит і сукупна пропозиція. Їх взаємодія визначає рівноважний об’єм національного виробництва (товарів і послуг), рівноважний рівень цін і відповідний рівень зайнятості.

Сукупний попит (aggregate demand – AD) віддзеркалює бажання

іможливості макроекономічних суб’єктів (домашніх господарств, підприємницького і державного секторів, закордонних споживачів, тобто резидентів і нерезидентів) купувати певну сукупність товарів і послуг для задоволення своїх платоспроможних потреб. Величину сукупного попиту можна визначити як певний об’єм національного виробництва (певну кількість товарів і послуг), який макроекономічні суб’єкти можуть придбати.

Сукупний попит має складну структуру і в масштабах національної економіки (за методологією СНР) складається з таких компонентів: попит споживачів (попит домогосподарств на споживчі товари і послуги), інвестиційний попит (попит підприємців на товари

іпослуги виробничого призначення); попит на товари і послуги з боку держави для задоволення потреб загальнодержавного, національного значення; попит закордонних споживачів на експортовану з країни продукцію (за умов, що попит вітчизняних споживачів на імпорт враховується в перших трьох складових).

На сукупний попит впливає достатньо велика кількість факторів. Але в якості основного екзогенного чинника сукупного попиту (екзогенної змінної, від якої залежить ендогенна змінна – сукупний попит) приймається ціна. Інші чинники враховуються як екзогенні в разі зміни „інших умов”. Тому розрізняють цінові і нецінові фактори сукупного попиту.

Сукупний попит макросуб’єктів знаходиться в оберненій залежності від загального рівня цін в економіці: підвищення загального рівня цін в економіці скорочує сукупний попит, а зниження навпаки збільшує сукупний попит. Залежність сукупного попиту від рівня цін в економіці можна виразити за допомогою графіка (рисунок 3.1). Графік, що визначає залежність величини сукупного попиту від рівня цін, одержав назву кривої сукупного попиту (АD).

38

На рис. 3.1 рівню цін в економіці Р1 відповідає величина сукупного попиту Q1 (точка А). В разі підвищення цін до рівня Р2 величина сукупного попиту скоротиться до Q2 (точка В). Як вже зазначалось в темі 1, в разі нелінійної залежності графік має вигляд спадної кривої лінії, але іноді в макроекономічній літературі графік АD зображують прямою лінією (яка має від’ємний нахил).

P

P2 B

A

P1

AD

Q2

Q1

Q

Рисунок 3.1. Крива сукупного попиту АD, Р – загальний рівень цін в економіці, Q – реальний об’єм національного виробництва.

Дія цінового фактору на величину сукупного попиту зумовлена тим, що:

по-перше, зміна рівня цін змінює попит на гроші. Так, наприклад, підвищення цін збільшує попит на гроші і економічні суб’єкти змушені використовувати кредит. Це, в свою чергу, призводить до зростання „ціни” грошей – процентної ставки. Суб’єкти не зацікавлені в кредитах під високі відсотки, а тому слід очікувати скорочення сукупного попиту. Зниження рівня цін в економіці буде супроводжуватись зворотними процесами. Ця закономірність одержала назву „ефекту процентної ставки”;

по-друге, коливання цін змінює купівельну спроможність національної грошової одиниці і реальні заощадження суб’єктів економіки. Так, в умовах інфляції відбувається знецінення грошової одиниці (на гривню, рубль, долар, франк сьогодні можна купити товарів менше, ніж учора, тобто цінність фінансових активів падає).

39