МАКРОЕКОНОМІКА_Навчальний посібник_Проданова_Литвин

порівняно з потенційним рівнем виявляється особливо небезпечним для економіки (рис. 3.8, переміщення з точки А в точку В, а потім в точку С). За таких умов об’єм національного виробництва і зайнятість скорочуються, а ціни зростають. Таке явище в економіці

(коли зростання цін і скорочення зайнятості супроводжуються зниженням об’ємів національного виробництва) називається стагфляцією.

P

AD

AS1

AS

AD1

P3
	С
P1	А

В

P2

Q3

Q2 Q1

Q

Рисунок 3.8. Графічна ілюстрація стагфляції.

Більшість економістів вважають, що зміна сукупного попиту під впливом різноманітних факторів відбувається швидше, якщо порівнювати її з швидкістю зміни сукупної пропозиції. Крім того, на практиці дуже складно врахувати всю різноманітність факторів і передбачити наслідки коливань сукупного попиту і сукупної пропозиції. Так, наприклад, скорочення сукупного попиту може супроводжуватись так званим „ефектом храповика” (графік 3.9). При початковому сукупному попиті AD на рис. 3.9 точці рівноваги Е відповідає об’єм виробництва Q і рівень цін P. При скороченні сукупного попиту до рівня AD1 рівновага повинна переміститись в точку Е1, якій відповідає об’єм виробництва Q1 і рівень цін P1. Але цього в реальній економіці не відбувається, тому що рівень цін, як

50

правило, не знижується. Рівноважна ситуація встановлюється в точці Е2. Ціна залишається на попередньому рівні, а об’єм виробництва падає до рівня Q2. Лінія сукупної пропозиції піднімається уверх і встановлюється на рівні РЕ2Е. Така „поведінка” цін і кривої сукупної пропозиції пояснюється певною ціновою інертністю витрат на виробництво продукції. Підприємці укладають угоди на постачання сировини, оренду приміщень і обладнання, оплату робочої сили за визначеними цінами, які вони не можуть довільно і швидко зменшити. Тому, навіть якщо сукупний попит знижується, підприємці змушені пропонувати свою продукцію за тими цінами, які встановились попередньо, і щоб не одержати збитків – різко знижують об’єми виробництва.

P

AD

AS

AD1

E2

E

P

E1

P1

Q2 Q1

Q

Рисунок 3.9. Ефект храповика.

Таким чином, рівноважний стан ринку торів і послуг, економічна рівновага є результатом рівності сукупного попиту і сукупної пропозиції, співвідношення яких визначає об’єм національного виробництва і рівень цін в економіці. В конкретний момент часу можна визначити лише вірогідні значення рівноважного рівня цін і рівноважного реального об’єму виробництва національної економіки.

51

ТЕМА 4. РИНОК ПРАЦІ

Програмна анотація

4.1.Основні характеристики ринку праці: зайнятість і безробіття.

4.2.Ринок праці: попит, пропозиція, рівноважна „ціна” праці. Механізм функціонування ринку праці: класична і кейнсіанська моделі.

4.3.Наслідки безробіття. Закон А.Оукена.

4.1. Основні характеристики ринку праці: зайнятість і безробіття

Основними категоріями, які використовуються для характеристики стану ринку робочої сили, ринку праці є зайнятість і безробіття.

За рекомендацією Міжнародної організації праці (МОП) для аналізу джерел формування робочої сили з населення країни виокремлюються особи у віці 15-70 років (доросле населення країни), яких поділяють наступним чином: економічно активне (робоча сила) і економічно неактивне населення, зайняті і безробітні. Розглянемо зазначені групи докладніше.

Економічно активне населення – це населення обох статей віком 15-70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг. У складі економічно активного населення виділяють зайнятих та безробітних.

Відповідно до рекомендацій МОП, Держкомстат України розраховує кількість зайнятих і безробітних на підставі спеціальних вибіркових обстежень.

Зайнятими (з числа осіб у віці 15-70 років) вважаються особи, які зайняті економічною діяльністю, що приносить доход: особи, які впродовж обстежуваного тижня працювали хоча б одну годину, незалежно від того, якою була ця робота (постійною, тимчасовою, сезонною, випадковою, безкоштовною або за винагороду в грошовому чи натуральному вигляді, тощо).

Безробітними (за методологією МОП) вважаються особи у віці 15-70 років, які одночасно задовольняють трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); активно шукали роботу або намагались організувати власну справу; впродовж найближчих двох

52

тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за наймом або на власному підприємстві. До категорії безробітних також відносяться особи, які знайшли роботу, чекають відповіді, приступають до роботи протягом найближчих двох тижнів; зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу і навчаються за направленням служби зайнятості.

Економічно неактивне населення (поза робочою силою) – особи у віці 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як „зайняті” або „безробітні”. До складу цієї категорії населення належать: учні та студенти; пенсіонери за віком, по інвалідності та на пільгових умовах; особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими; особи, які зневірилися знайти роботу; особи, які вважають, що немає підходящої роботи та не знають де і як її знайти; ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом, інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, а також ті, діяльність яких не відноситься до економічної (виконання громадських обов’язків, благодійна діяльність тощо).

Для визначення стану ринку праці застосовуються наступні статистичні показники.

Рівень економічної активності – відношення (у відсотках)

кількості економічно активного населення у віці 15-70 років до всього населення зазначеного віку:

РА	Н - ЕН	100%	,	(4.1)
	Н

де РА – рівень економічної активності населення; ЕН – кількість економічно неактивного населення у віці 15-70 років; Н – загальна кількість населення зазначеного віку.

Рівень зайнятості – відношення (у відсотках) кількості зайнятого населення у віці 15-70 років до всього населення зазначеного віку:

	РЗ		З	100%	,	(4.2)
			Н

де РЗ – рівень зайнятості населення у віці 15-70 років; Н – загальна кількість населення зазначеного віку.

53

Рівень безробіття (за методологією МОП) – відношення (у відсотках) кількості безробітних віком 15-70 років до економічно активного населення (робочої сили) зазначеного віку:

	РБ		Е	А	- З	100%	,	(4.3)
			Е		А

де РБ – рівень безробіття; ЕА – кількість економічно активного населення у віці 15-70 років; З – кількість зайнятих зазначеного віку.

Зайнятість і безробіття спричиняються різноманітними чинниками. Окремі чинники зумовлюють існування певних видів безробіття, зокрема фрикційного, структурного, природного і циклічного.

Причиною фрикційного безробіття є потреба економічно активного населення в постійному поліпшенні умов або підвищення рівня оплати своєї праці. Таке безробіття охоплює тих, хто на короткий термін залишив попереднє місце роботи (добровільно, внаслідок звільнення тощо) щоб знайти інше, тобто „рухається до іншого місця роботи”, а також тих, хто вперше шукає роботу (випускників навчальних закладів).

Причина структурного безробіття – структурні зрушення в економіці, які виникають внаслідок технологічного розвитку виробництва. Зміна структури економіки (поява і розвиток нових підприємств, галузей і сфер, занепад та зникнення застарілих) потребує відповідних змін у складі робочої сили (нових професій, інших кваліфікацій, додаткових робітників на певній географічній території тощо). Потрібен певний час, щоб робоча сила перебудувалася відповідно до нових вимог економіки, що й породжує безробіття: склад робочої сили не відповідає структурі робочих місць в економіці.

Порівняння фрикційного та структурного видів безробіття дозволяє виявити їх відмінності та спільні риси. Ознакою обох видів безробіття є нетривалість у часі. Але фрикційні безробітні мають професійні навички, які необхідні для подальшого працевлаштування, в той час, як працевлаштування структурних безробітних можливе лише за умов підвищення їхньої кваліфікації або перепідготовки, тому структурне безробіття є тривалішим за фрикційне. Фрикційне та структурне безробіття вважаються „природними” явищами для економіки, яка розвивається. Тому

54

сукупність фрикційного і структурного безробіття утворює „природне безробіття”.

Причиною циклічного безробіття вважається скорочення попиту на робочу силу відносно її пропозиції (перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї) через спад виробництва в економіці.

Безробіття і зайнятість – два явища, які пов’язані між собою і в реальній економіці протистоять одне одному: зростає безробіття – скорочується зайнятість і навпаки. На підставі розмежування різновидів безробіття (зокрема природного і циклічного) в макроекономіці визначають певні стани економіки і ринку праці, які отримали назву „повна зайнятість” і „неповна зайнятість”. Повна зайнятість не ототожнюється з нульовим безробіттям: допускається природне (фрикційне та структурне) безробіття, але виключається циклічне безробіття. Умовою повної зайнятості є рівновага ринку праці, тобто тотожність попиту на робочу силу і її пропозиції (кількість тих, хто шукає роботу, дорівнює кількості вільних робочих місць в економіці). Отже природне безробіття забезпечується рівновагою на ринку праці і є критерієм повної зайнятості в економіці. Для визначення рівня зайнятості (повної або неповної) фактичне безробіття порівнюється з природним безробіттям. Відповідність фактичного безробіття природному свідчить про рівновагу ринку праці і повну зайнятість в економіці. Якщо фактичне безробіття перевищує природне, то це означає, що на ринку праці порушилась рівновага (попит на працю менше пропозиції праці, внаслідок чого виникає циклічне безробіття), а в економіці має місце неповна зайнятість. Природне безробіття забезпечує так званий потенційний об’єм виробництва в економіці або потенційний ВВП (див. тему №3). Високий (повний) рівень зайнятості економічно активного населення вимагає широкого залучення інших наявних виробничих ресурсів. За своїм визначенням потенційний ВВП – обсяг реального ВВП, який економіка виробляє

вумовах природного рівня безробіття та повної зайнятості ресурсів.

4.2.Ринок праці: попит, пропозиція, рівноважна „ціна” праці.

Механізм функціонування ринку праці: класична і кейнсіанська моделі

Ринок праці можна визначити як систему економічних відносин з приводу купівлі-продажу послуг праці за цінами, які складаються під

55

впливом попиту і пропозиції. Співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці визначає: рівень зайнятості і безробіття, рівноважну „ціну праці” – заробітну плату, а в кінцевому підсумку – обсяг виробництва товарів і послуг в економіці. Основні параметри ринку праці (попит на працю і пропозиція праці), як і параметри ринків інших ресурсів, тісно пов’язані з попитом на товари і послуги та їх пропозицією.

Суб’єктами ринку праці являються роботодавці (підприємці) і наймані працівники (в їх ролі виступають домогосподарства). Об’єкти ринку праці – умови найму на роботу і якість послуг праці.

Аналіз ринку праці в сучасній макроекономічній теорії будується на основі граничних величин (граничний продукт праці, гранична продуктивність праці).

Під попитом на працю розуміють платоспроможну потребу роботодавців в послугах праці робітників певних професій і кваліфікації, яка дорівнює кількості робочих місць в економіці. Платоспроможний попит на працю вимірюється витратами підприємців-роботодавців на ресурс праці, а тому залежить від ціни ресурсу, в даному випадку – від ставок заробітної плати для найманих працівників. У свою чергу ціна праці-ресурсу залежить від продуктивності праці. З позицій граничної продуктивності праці, продуктивність праці кожного додаткового найманого робітника, починаючи з певного моменту, зменшується: підприємець може винаймати додаткових робітників, тобто збільшувати попит на працю, тільки до певної межі, коли заробітна плата (витрати підприємця на ресурс праці) не почне перевищувати вклад додаткового робітника, якого прийнято на роботу, в продукт, який виробляється.

В якості основного екзогенного чинника, який визначає величину попиту на працю, приймається ставка заробітної плати для найманих працівників (максимально припустима з точки зору роботодавця). Графічно залежність попиту на працю від заробітної плати віддзеркалює крива попиту на працю LD (рис. 4.1). Графік LD

зображується спадною кривою лінією або прямою лінією, яка має від’ємний нахил.

Під пропозицією праці розуміють різноманітність і якість послуг праці, які пропонуються для реалізації. В реальності – це загальна чисельність робітників, які можуть і бажають працювати за певних умов. Основним екзогенним чинником, який визначає величину

56

пропозиції праці, є ставка заробітної плати (максимальна), яка задовольняє тих, хто наймається на роботу. Графічно залежність пропозиції праці від заробітної плати віддзеркалює крива пропозиції праці LS (рис. 4.1). Зазвичай графік LS – висхідна крива лінія або пряма, що має додатний нахил.

Конфігурацію кривої LS можуть визначати „ефект заміщення”, „ефект граничних витрат праці” та „ефект доходу”. Механізм ефектів зумовлений необхідністю вибору і можливістю одержання вигоди (переваг). Він ґрунтується на категоріях граничної корисності і граничних витрат праці.

W

c

LS

LD

безробіття (надлишок робітників)

W1

b

Е

Wрівноважна

нестача робітників

W2

a

L1

Lрівноважна L2

L

Рисунок 4.1. – Графічна модель рівноваги попиту і пропозиції на ринку праці

„Ефект заміщення” проявляється в тому, що в разі підвищенні заробітної плати робітнику вигідно збільшити свій робочий час (пропозицію праці) і відмовитись від годин дозвілля, якщо ціна його праці забезпечує йому більше переваг у вигляді корисностей тих товарів і послуг, які він зможе придбати. Іншими словами: якщо заробітна плата зростає, то стає доступнішим більший об’єм споживання продуктів і робітник відмовляється від дозвілля.

„Ефект граничних витрат праці” проявляється наступним чином. Збільшуючи свій робочий час, робітник витрачає більше фізичної і

57

розумової енергії на кожну додаткову одиницю робочого часу, тобто граничні витрати праці зростають. Це означає, що тільки за умов збільшення заробітної плати індивід погодиться працювати більше.

„Ефект доходу” проявляється в тому, що задовольнивши свої першочергові потреби, робітник, який одержує високу заробітну плату, починає більше цінити дозвілля і скорочує пропозицію праці на ринку.

Крива пропозиції праці LS на рис. 4.1 враховує зазначені ефекти і має два відрізки. На відрізку ab кривої LS переважає „ефект заміщення” і пропозиція праці гнучка. В цьому випадку робітники реагують на більш високу заробітну плату, зменшуючи час свого дозвілля. На відрізку bc кривої LS переважає „ефект доходу”: споживання і дозвілля зростають у відповідь на підвищення заробітної плати. В цьому випадку пропозиція праці має зворотну спрямованість, тому що підвищення заробітної плати фактично зменшує величину пропозиції праці.

Перетин кривих попиту і пропозиції в точці Е демонструє, що існує лише одна ціна – Wрівноважна , при якій інтереси продавців і покупців співпадають, – це і є рівноважна „ціна” праці (заробітна плата) (графік 4.1). Таким чином, рівноважна ціна праці – це ціна, за якої величина попиту на працю (кількість робочих місць в економіці) дорівнює величині пропозиції (чисельності робітників, які можуть і бажають працювати).

Зростання заробітної плати вище точки рівноваги, скажімо до W1 на рис. 4.1, викличе надлишкову пропозицію на рику праці, або безробіття. Перевищення пропозиції над попитом, конкуренція за робочі місця будуть сприяти зниженню ставки заробітної плати до рівня рівноваги (Wрівноважна). Зниження заробітної плати до рівня W2 означає нестачу робітників, що змусить роботодавців підвищити винагороду, щоб залучити нових робітників. В підсумку зарплата знову підніметься до рівноважного рівня (Wрівноважна).

У макроекономічній теорії механізм функціонування ринку праці пояснюється по-різному. Розглянемо неокласичну та кейнсіанську точки зору з цього питання.

Аналіз механізму функціонування ринку праці за неокласичною теорією будується на підставі наступних умов (частково про них вже йшла мова в темі №3). Ринкова система за рахунок гнучких цін і ставок заробітної плати (тобто в умовах досконалої конкуренції) здатна забезпечити повну зайнятість, що відповідає нормальним

58

умовам функціонування ринку праці. „Ціна” праці визначається реальною заробітною платою. Реальна заробітна плата – основний екзогенний фактор попиту на працю і пропозиції праці. Пропозиція праці знаходиться у прямій залежності від реальної заробітної плати. З позицій максимізації прибутку попит на працю знаходиться: в оберненій залежності від реальної заробітної плати та в прямій залежності від реального об’єму виробництва. Існування тривалого безробіття неможливо, оскільки гнучкість заробітної плати швидко усуває диспропорцію на ринку праці.

Аналіз механізму функціонування ринку праці у кейнсіанців

базується на наступних передумовах (про них також вже йшла мова в темі №3). Ринкова економіка не є системою, яка саморегулюється, і в ній не існує механізму, який автоматично забезпечує повну зайнятість. Ціни і ставки заробітної плати є нееластичними (жорсткими), вони не можуть служити регуляторами економіки і відновлювати повну зайнятість. При досягнутій рівновазі сукупного попиту і сукупної пропозиції (на товарному ринку) можливий значний рівень безробіття і інфляції, а величина виготовленого ВВП буде менше потенційного (максимально можливого). „Ціна” праці визначається номінальною заробітною платою. Пропозиція праці знаходиться у прямій залежності від номінальної заробітної плати. Номінальна заробітна плата може змінюватись лише в бік зростання. Попит на працю визначається сукупним попитом на товарному ринку, а безробіття (недостатній попит на працю) виникає внаслідок дефіциту сукупного попиту на товари та послуги. Оскільки заробітна плата не може зменшуватись, остільки пропозиція не може скорочуватись в напряму до рівноважної величини. Збільшення попиту на працю до рівноважного стану ринку праці можливе лише за умови зростання сукупного попиту в економіці. Таким чином, номінальна заробітна плата (в короткостроковому періоді) неспроможна врівноважувати ринок праці. Для досягнення повної зайнятості і потенційного ВВП необхідно державне стимулювання сукупного попиту.

4.3. Наслідки безробіття. Закон А.Оукена

На національному рівні безробіття передовсім знижує об’єм ВВП. Узагальнюючою економічною ціною, яку суспільство платить за безробіття, є невироблена продукція: економіка втрачає певну частку ВВП. Втрати від безробіття не пов’язані з природним безробіттям:

59