Семінарське заняття № 6, 7

Тема 6. Економічна оцінка технологій

Питання для усного опитування та дискусії

1. Поняття економічної оцінки технологічних процесів. Загальні показники ефективності технологій.

2. Показники собівартості виробництва.

3. Економічне та соціальне значення поліпшення якості продукції.

4. Стандартизація та метрологія. Стандартизація продукції.

5. Нормативні документи із стандартизації.

6. Поняття про структуру і діяльність ІСО в галузі стандартів.

7. Економічна оцінка технології в ринкових умовах.

8. Вартісна оцінка вдосконалення технологічного процесу в часі.

Аудиторна письмова робота

Виконання тестових завдань з питань теми заняття. Методичні вказівки

Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу темі, є: економічна оцінка технологічних процесів, витрати на виробництво, собівартість продукції, якість продукції, контроль якості продукції, стандартизація, метрологія, державні та галузеві стандарти, види стандартів, сертифікація продукції.

З метою глибокого засвоєння навчального матеріалу при самостійному вивченні теми студенту варто особливу увагу зосередити на таких аспектах: При вивченні питання "Система показників ефективності технологій" слід звернути увагу на те, що визначають ефективність виробництва і господарської діяльності підприємства загалом з метою відображення результатів діяльності виробництва, активного впли­ву на стан виробництва, раціонального використання усіх наявних фінансових та| матеріальних ресурсів, підвищення результативності виробництва.

Ефективність виробництва — це комплексний кінцевий результат вико­ристання засобів виробництва й робочої сили за певний проміжок часу.

Головною ознакою ефективності (продуктивності) є досягнен­ня кінцевої мети - результатів виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу.

У практичній діяльності підприємства ефективність визнача­ють як кінцевий результат процесу виробництва. Він відображає матеріальний результат процесу виробництва, який вимірюється об­сягом продукції в натуральній і вартісній формах. Кінцевим результатом виробничо-господарської діяльності підприємства за певний період с частина продукції (новостворена вартість), а фінансовим результатом комерційної діяльності -прибуток (прибутковість).

Найбільш поширеними видами ефективності, що використовують­ся у практичній діяльності, є: одержаний результат за наслідками: економічна і соціальна ефективність; за місцем отримання ефекту: локальна (госпрозрахункова) і народногосподарська; за ступенем збільшення ефекту: первісна і мультиплікаційна; за метою визначен­ня: абсолютна і порівняльна ефективність.

Система показників ефективності виробництва охоплює:

• Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів підприємства.

• Узагальнювальний показник ефективності споживання ресурсів.

• Рівень рентабельності виробництва (продукції).

• Норма прибутку.

• Продуктивність праці.

• Фондовіддача.

• Окупність витрат.

• Період окупності інвестицій.

При вивченні питання "Якість продукції: оцінка, методи контро­лю та управління" треба наголосити, що під якістю продукції мають на увазі сукупність властивостей, що зумовлюють її спроможність задо­вольняти певні потреби відповідно до призначення. Якість продукції -це і технічна, й економічна категорія. Технічна тому, що якість продукції визначається технічними показниками, які характеризують її споживчі властивості. Економічна тому, що узагальнено якість відтворюється через економічний ефект від застосування продукції споживачем.

Для оцінки рівня якості продукції застосовується ціла система показників. Рівень якості — це кількісна характеристика придатності того чи іншого виду продукції для задоволення конкретного попиту на неї порівняно з відповідними базовими показниками цього ж виду продукції, якою влсе користується споживач. Оцінювання якості продукції передбачає визначення її абсолютного, відносного, перспек­тивного та оптимального рівнів.

Окремі показники якості продукції є специфічними. У зв'язку із цим вони поділяються на групи: одиничні показники, що характери­зують окремі властивості виробу (до них належать показники при­значення, надійності та довговічності, технічності, стандартизації, уніфікації, екологічні показники, економічні, ергономічні, естетичні, патентно-правові); комплексні, за допомогою яких визначається група властивостей виробу (надійність, довговічність тощо); узагальнювальні показники, що характеризують якість усієї сукупності продукції підприємства.

Кількісною оцінкою якості продукції займається наука кваліметрія - це наука про способи вимірювання і кількісної оцінки якості продукції та послуг. Вона дає змогу оцінити не тільки якість продукції, але і якість праці, а також ефективність прийнятих управлінських рішені.. З метою визначення якості виробів на виробництві застосовують ряд методів, які залежно від способу одержання інформації поділяють на об'єктивний (вимірювальний, реєстраційний, розрахунковий); органолептичний, диференційований та комплексний метод. Часто суцільний контроль усіх виробів неможливий через неекономічність перевірки великих партій продукції або неминучу руйнацію виробу під час контролю. У цьому разі використовують статистичний метод кон­тролю. Статистичні методи використовуються при попереджувальному (проміжному) і остаточному (приймальному) контролях.

Поточне управління якістю на підприємстві - це динамічна си­стема, яка має брати до уваги дію різних факторів, що впливають на формування кінцевої якості продукції (якість проекту, матеріалів і ресурсів, засобів виробництва, організації виробничого процесу, якість праці).

На будь-якому підприємстві однією з основних функцій вироб­ництва є технічний контроль якості продукції — перевірка дотримання технічних умов і вимог, що ставляться до якості продукції на всіх стадіях її виготовлення, а також виробничих умов і факторів, які забезпечують необхідну якість. Технічний контроль є комплексом взаємопов'язаних контрольних операцій, що виконуються згідно зі встановленим порядком.

Залежно від конкретних завдань, які поставлені перед технічним контролем, розрізняють такі його види: профілактичний (має за мету попереджувати появу браку в процесі виробництва продукції); при­ймальний (здійснюється з метою виявлення та ізоляції браку); ком­плексний (вирішує обидва завдання: профілактику і приймання); спеціальний (відповідає за спеціально визначені окремі завдання (на­приклад, інспекційний контроль, контроль експлуатації виробів іт.д.).

Залежно від періодичності здійснення процедур контролю на підприємстві, послідовності і стадій їх виникнення фінансово-господарський контроль поділяється на: попередній; операгивний (по­точний); підсумковий (наступний, ретроспективний).

Крім того, контроль поділяється:

• за ступенем охоплення виробничих операцій: на поопераційний та груповий;

• за місцем здійснення: на стаціонарний та нестаціонарний;

• за ступенем охоплення продукції: на суцільний, вибірковий, інспекційний;

• за формою: на візуальний, геометричний, якісний;

• за впливом на хід технологічного процесу: на активний, пасив­ний;

• за засобами, що застосовуються для контролю: на автомати­зований та механізований;

• за стадіями технологічного процесу: на вхідний, проміжний, остаточний (приймальний).

Вибір об'єктів контролю залежить від стадії реалізації жнтгевош циклу продукції, що відповідає основним фазам "петлі якості". Тобто це може бути контроль якості планів, проведення досліджень, проек­тування, виробничого процесу тощо.

У промисловості існує два види контролю: державний нагляд і відомчий контроль самих промислових підприємств (технічний контроль). Держав­ний нагляд здійснюється органами Держстандарту України, лабораторіями державного нагляду за стандартами і вимірювальною технікою, республіканськими та обласними (місцевими) центрами метрології та стандартизації (на підприємствах ВТК). Практичною реалізацією функцій технічного контролю у виробничих підрозділах підприємства займається його служба технічного контролю (бюро зовнішнього контролю, ВТК експлуатації обладнання, технічне бюро, бюро технічного контролю в цехах, центральна вимірювальна лабораторія (ЦВЛ) разом із контрольно-вимірювальними постами в цехах і на дільницях).

Усі вимірювальні прилади підприємства підлягають державній, обов'язковій і періодичній перевіркам. Результати перевірок вимірювальних засобів і приладів зазначаються в їх паспортах, а та­кож в атестатах, що виписуються на кожну перевірку.

Стандартизація продукції. Стандарт – це документ, який встановлює вимоги у межах сфери його дії, галузі та умов його засто­сування, який визначає повну технологічну характеристику продукції, що стандартизується, набір показників її якості, рівень кожного з них, методи та засоби вимірювання, випробовувань, правила маркування, складання, транспортування і зберігання продукції.

Стандартизація здійснюється за певними принципами, головними з яких є:

• врахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності та ефективності виробництва для ви­робника, споживача і держави;

• гармонізація з міжнародними, державними, регіональними, а за необхідності - з національними стандартами інших країн;

• взаємозв'язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів, придатність їх для сертифікації продукції;

• участь у розробці нормативних документів усіх зацікавлених сторін -розробників, виробників, споживачів, органів державної виконавчої влади;

• відкритість інформації щодо чинних стандартів та програм робіт зі стандартизації з врахуванням вимог законодавства.

Суб'єктами стандартизації є: центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації; рада стандартизації; технічні комітети; інші суб'єкти, що займаються стандартизацією. Повноваження і функції суб'єктів стандартизації встановлюються законодавством, положеннями й установчими документами цих суб'єктів.

Нормативно-технічна документація, що застосовується у виробництві продукції, охоплює певні категорії стандартів, які відрізняються за мірою жорсткості вимог до виробів і за сукупністю об'єктів стандартизації. Найважливішими з них є: міжнародні стандарти; державні стандарти України; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних та інженерних товариств; стандарти підприємств; технічні умови.

Стандарти й технічні умови мають динамічний характер. Вони періодично переглядаються, уточнюються з урахуванням інноваційних процесів і вимог споживачів до продукції, що виготовляється.

Сучасні напрямки вдосконалення стандартизації полягають у розробці державних і міжнародних стандартів на певні однорідні гру­пи продукції з метою обмеження кількості показників до найбільш поширених. Це дає змогу зменшувати кількість чинних стандартів, спростити їх зміст і здешевити весь процес стандартизації.

Поняття та економічне значення сертифікації продукції. Сертифікація продукції — один з найважливіших елементів системи управління якістю, яка передбачає оцінку відповідності продукції пев­ним вимогам та видачу сертифіката.

Сертифікат – це документ, який засвідчує високий рівень якості продукції і її відповідність вимогам державних і міжнародних стандартів. Якщо підприємство має зовнішньоекономічні зв'язки і свою продукцію експортує, то сертифікація його продукції є головною умовою укладання договору на її реалізацію.

З 1993 р. Україна є членом 1СО та Міжнародної електротехнічної комісії - ІЕС. Вона має право нарівні з 90 іншими країнами світу брати участь у діяльності понад 1000 міжнародних робочих органів технічних комітетів зі стандартизації та сертифікації й використовувати понад 12 000 міжнародних стандартів.

Міжнародна організація стандартизації ІСО пропонує вісім схем сертифікації продукції. З опису схем витікає, що четверта схема є універсальною, адже охоплює включає другу і третю схеми, забез­печуючи контроль у процесі виробництва. Найжорсткішою схемою є шоста схема, яка забезпечує зниження браку.

Водночас, із 1993 р. сертифікацію продукції в Україні здійснюють в рамках вимог створеної державної системи сертифікації - УКРСЕ-ПРО. Загальне керівництво системою здійснює національний орган із сертифікації - Держстандарт України.

Система сертифікації УКРСЕПРО охоплює такі види діяльності:

• сертифікація продукції, процесів, послуг; сертифікація систем якості;

атестація виробництва; акредитація випробувальних лабораторій; акредитація органів із сертифікації систем якості;

• атестація аудиторів за перерахованими видами діяльності. Право видачі сертифіката на систему якості має національний ор­ган із сертифікації (Держстандарт України). У певній ситуації йому надається право делегувати таку функцію акредитованій для цієї мети іншій організації.

Для оцінювання системи якості та отримання сертифіката дозволяється залучати будь-яку закордонну фірму, яка займається сертифікацією. Від рівня іміджу організації, що видала сертифікат, значною мірою залежить рівень довіри до продукції, яку виготовляє підприємство. Діяльність щодо сертифікації в Україні базується на 12 стандартах.

В Україні існують такі види сертифікації виробів: обов'язкова система; добровільна система; самостійна система; система сертифікації третьою стороною. Сертифікованій продукції присвоюється сертифікат і видається свідоцтво про визнання. Продукцію, яка пройшла сертифікацію ви­пробовування, позначають національними знаками відповідності. Знак відповідності призначений для інформування споживачів про те, що продукція сертифі кована згідно з правилами УКРСЕПРО. Підприємства та організації мають право використовувати знак відповідності після одержання зареєстрованого сертифіката відповідності на продукцію. Впровадження заходів з підвищення якості продукції, яка відповідає стандартним вимогам, дає можливість підприємствам (фірмам) підвищувати в такий спосіб ефективність виробництва, мати відповідну економічну і соціальну вигоду.

Основи метрології. У цьому миганні слід чітко усвідомити, що метрологія — це наука про вимірювання, методи і засоби забезпечення єдності і точності вимірювань, а вимірювання — це сукупність операцій, що виконуються за допомогою технічних засобів, які містять одиницю величини і дають можливість порівнювати з нею вимірювану величину. Метрологічна служба - це сукупність видів діяльності, спрямованої на забезпечення єдності вимірювань, які здійснюються організаціями, структурними підрозділами.

Метрологічні аспекти регламентуються нормативними документами, які в сукупності утворюють державну систему єдності вимірювань: орга­нізаційні документи, які регулюють методику проведення оцінки погріш­ності, вимірів, метрологічних характеристик засобів вимірювання та ін.; документи на державні схеми перевірки, норми точності вимірювань, ме­тодики проведення вимірювань, методики перевірки засобів вимірювання. Об'єктом вимірювання є, насамперед, фізичні величини, але у прикладній метрології використовуються і нефізичні величини. Це пояснюється тим, що в ряді галузей (інформатика, економіка, управління якістю), почав використовуватись термін "вимірювання".

Засоби вимірювання: технічні засоби, що містять одиницю величи­ни, і дають змогу порівняти вимірювану величину з такою одиницею. Перевірка засобів вимірювання - це сукупність операцій, що виконують­ся органами Державної метрологічної служби з метою підтвердження відповідності вимогам стандарту. Для визначення фізичних і хімічних величин використовують методи вимірювань: безпосередньої оцінки, порівняння, нульовий метод, безпосереднього порівняння, порівняння за допомогою прибору.

У відтворенні одиниць величин значну роль відіграють стандартні зразки величин. Основне завдання стандартних зразків полягає у використанні для перевірки, градуювання, калібрування складу і вла­стивостей речовин.

З огляду на спосіб встановлення чисельних значень величин, вимірювання поділяються на прямі та опосередковані. У прямих вимірюваннях значення величини отримується безпосередньо за до­помогою дослідних даних. Опосередковані вимірювання забезпечують значення величини на основі залежності між вимірюваною величиною і параметрами, які можуть бути отримані прямими вимірюваннями.

Система відтворення одиниць фізичних величин і передачі інформації становить технічну базу забезпечення єдності вимірювань.

Цедає змогу сформулювати поняття "еталон", тобто засоби вимірювання, що відтворюють одиницю величини з максимальною точністю, зберігають цю одиницю для передачі іншим засобам вимірювання, і є офіційно затвердженими. Еталони поділяються на: державні первинні еталони (встановлені як первинні для всієї країни); вторинні етало­ни (розробляються для метрологічних досліджень. До них належать еталони-свідки, еталони порівняння, еталони-копії, робочі еталони).