Тема 6: управління інноваційним проектом.

1. Інноваційний проект як нова форма організації інновацій

Інноваційний проект — комплекс взаємопов'язаних заходів, розроблених з метою створення, виробництва та просування на ринок нових високотехнологічних продуктів за встановлених ресурсних обмежень. Як правило, він грунтується на інновації, що дає змогу радикально розв'язати актуальні для організації проблеми. З ініціативи комерційних організацій найчастіше реалізуються 1) промислові проекти, 2) проекти дослідження і розвитку 3) організаційні проекти.

Промислові - проекти, спрямовані на випуск і продаж нових продуктів і пов'язані з буд-м споруд, удосконаленням технологій, розширенням присутності на ринку та ін.

Проекти дослідження і розвитку - проекти, зосереджені на науково-дослідній діяльності, розробленні програмних засобів опра­цювання інформації, нових матеріалів і конструкцій тощо. Над цими проектами працюють спеціалізовані науково-дослідні організації чи підрозділи великих під-в.

Організаційні - проекти націлені на реформування системи управління, створення нового підрозділу організації, проведення науково-практичних конференцій і семінарів тощо. Організаційні проекти зазвичай не потребують великих коштів і фінансуються підприємствами, які їх здійснюють.

Залежно від глибини охоплення етапів інноваційного процесу інноваційні проекти поділяють на повні і неповні.

Повний охоплює всі етапи іннов-го процесу: від проведення фундаментальних досліджень до реалізації інноваційного продукту. Такому проекту притаманна висока міра новизни; він під силу лише великим організаціям, що мають спеціалізовані науково-дослідні, конструкторські лабораторії та фахівців від повідного рівня, або ж кільком організаціям чи країнам, які спільно розв'язують важливі завдання.

Неповний проект передбачає виконання лише окремих стадій інноваційного процесу. Це можуть бути фундаментальні дослідження, дослідження пошукового і прикладного характеру, які здійснюються спеціалізованими науково-дослідними закладами і націлені на створення дослідного зразка новинки, або ж роботи, пов'язані з використанням новинки для комерційних цілей, чим переважно займаються промислові підприємства. З огляду на це неповні проекти поділяють на:

1) неповний інноваційний проект першого типу (охоплює перші етапи іннов-го процесу: від проведення фундаментальних досліджень до створення новинки);

2) неповний інноваційний проект другого типу (охоплює завершальні етапи іннов-го процесу: промислове використання іннов-го продукту, наприклад через придбання ліцензії у його власника).

Основними характер-ми іннов-го проекту незалежно вія типу є:

• однозначно сформульовані цілі і завдання, які відображають його призначення, в т. ч. показники, що характеризують його ефективність;

• комплекс заходів, націлених на реалізацію визначених цілей;

• чітко визначені терміни початку і завершення проекту;

• обмеженість ресурсів і можливість їх зміни у процесі реалізації проекту.

Необхідність координування дій багатьох учасників для виконання визначеного проектом комплексу робіт, узгодження їх обов'язків згідно з функціональним розподілом праці в орг.-ії і поточними завданнями в межах проекту потребує виокремлення управління проектами як специфічного виду д-сті.

Управління проектом — процес управління людськими, матеріальними і фінансовими ресурсами проекту, який забезпечує досягнення запланованих результатів на основі узгодження інтересів і ефективного координування взаємодії учасників проекту протягом його життєвого циклу.

2. Проектне управління інноваційною діяльністю.

Процес управління проектами охоплює.

1. визначення цілей проекту і обґрунтування його життєздатності та комерційної вигідності;

2. структурування проекту (визначення підцілей, завдань, необхідних робіт);

3. визначення необхідних обсягів і джерел фінансування;

4) підбір виконавців, в т. ч. через проведення конкурсів і тендерів;

5. підготовку й укладання контрактів;

6. визначення терміну реалізації проекту, складання графіка його виконання;

7) розрахунок кошторису і бюджету проекту;

8) прогнозування і врахування ризиків;

9) контролювання перебігу реалізації проекту тощо.

При цьому керівництво організації покладає відповідальність за хід робіт та їх результати на конкретну особу — менеджера проекту, який координує і узгоджує дії всіх його учасників.

Учасники проекту — суб'єкти ринкових відносин, що беруть участь у його реалізації, узгоджуючи між собою умови та види співпраці і частку кожного у ресурсному забезпеченні проекту та очікуваних економічних результатах від його впровадження протягом життє­вого циклу.

Учасниками проекту є ініціатори, замовники, інвестори, керуючі та контрактори.

1) Ініціатор — автор ідеї проекту. Ним може бути будь-який працівник організації або стороння особа, яка пропонує свої послуги як консультанта.

2)Замовник - особа, зацікавлена у здійсненні проекту, яка користуватиметься його результатами. Він висуває основні вимоги до проекту, його масштабу, фінансує його, укладає угоди щодо забезпечення реалізації проекту, керує процесом взаємодії між усіма учасниками проекту. Замовником проекту переважно є його керівник або власник.

3) Інвестор — особа, що здійснює інвестиції у проект і зацікавлена в максимізації вигод від своїх вкладень. Ним може бути банківська і небанківська установа, а також фізична особа. Якщо інцест-й проект не є масштабним, то роль інвестора виконує сама орг.-я, що впроваджує інноваційний проект.

4)Керуючий (менеджер проекту) — це юридична особа, якій замовник та інвестори делегують повноваження щодо управління проектом: планування, контролювання й координування дій учасників проекту. Менеджер має право розпоряджатися коштами організації, виділеними на проект; він приймає рішення щодо залучення до реалізації проекту конкретних учасників, обгрунтову­ючи своє рішення за принципом мінімізації витрат і максимізації результатів.

5) Контрактором є особа, що за угодою із замовником бере на себе відповідальність за виконання певних робіт, пов'язаних з проектом.

До учасників проекту відносять також

6) субконтракторів, постачальників, органи влади, споживачів продукції проекту тощо.

Відправною точкою в управлінні проектами є поява інноваційної ідеї. Інноваційні ідеї з'являються на передпроектній стадії; тоді ж здійснюється і їх попередня ідентифікація. Зазвичай ідея проекту є результатом планових науково-технічних досліджень компанії у контексті стратегії її розвитку або ж з'являється як несподіване бачення працівником фірми нового перспективного напряму її діяльності.

1. Інноваиійний проект як результат планових науково-технічних досліджень компанії у контексті стратегії її розвитку. Такий сценарій передбачає ретельний моніторинг споживчого попиту, аналіз тенденцій науково-технічного розвитку на тому сегменті ринку, де працює організація, і прогнозування майбутньої ринкової ситуації. Роботу здійснюють планомірно і цілеспрямовано; за її результатами приймають рішення про фінансування певних напрямів науково-технічної діяльності, які відповідають стратегічним цілям організації в межах того виду бізнесу, яким вона займається. Йдеться про великі компанії, що мають потужні науково-технічні і фінансові можливості.

2. Інноваиійний проект як результат несподіваного бачення праиівником Фірми нового перспективного напряму її діяльності. Ідея проекту з'являється внаслідок осяяння, несподіваних асоціацій, що може започаткувати новий напрям діяльності. Якщо автор інноваційної ідеї доведе її комерційну вигідність, покаже, у який спосіб можна мінімізувати ризики і акумулювати ресурси для реалізації проекту, то його призначають керівником цього бізнес-проекту.

3. Розробка та реалізація інноваційного проекту (загальні підходи) (життєвий цикл проекту).

Базовим елементом концепції управління проектом є його життєвий цикл. Він відображає розвиток проекту і охоплює роботи, які виконують на різних стадіях підготовки, реалізації та експлуатації проекту. Життєвий цикл проекту — період розвитку проекту з моменту вкладання перших коштів у його реалізацію ідо моменту ліквідації (отримання останньої вигоди).

Отже, життєвий цикл проекту — це схема або алгоритм, за яким здійснюються певні дії при розробленні та впровадженні проекту, визначаються його стадії.

Чіткого та однозначного поділу життєвого циклу проекту на стадії чи фази немає. Найпоширенішими класифікаціями стадій життєвого циклу проекту є класифікації, запропоновані Програмою промислового розвитку ООН (УНІДО) і Світовим банком.

Програма промислового розвитку ООН (УНІДО). Згідно з нею життєвий цикл проекту поділяється на 1) передінвестиційну, 2) інвестиційну та 3) експлуатаційну фази.

Передінвестиційна фаза охоплює такі стадії: 1-визначення інвестиційних можливостей, 2-аналіз альтернативних варіантів і 3- попереднє техніко-економічне обгрунтування проекту, на основі якого приймається рішення про інвестування.

Інвестиційна Фаза має такі стадії: 1-встановлення правової, фінансової та організаційної бази для здійснення проекту; 2-придбання і передавання технологій; 3-детальне проектне опрацювання і укладання контрактів; 4-придбання землі, будівельні роботи і встановлення обладнання; 5-передвиробничий маркетинг; 6-набір і навчання персоналу; 7-здача в експлуатацію та запуск.

Фаза експлуатації розглядається у довгостроковому і в короткостроковому планах. У короткостроковому плані - вивчається можливість виникнення проблем, пов'язаних із застосуванням обраної технології, функціонуванням обладнання або з кваліфікацією персоналу, у довгостроковому - оцінюється обрана стратегія та сукупні витрати на виробництво і маркетинг, а також надходження від продажу.

Світовий банк. Він пропонує життєвий цикл проекту поділяти на дві фази — 1) проектування та 2) впровадження, кожна з яких охоплює три стадії. Цей підхід є універсальнішим і може застосовуватися для найрізноманітніших проектів.

Фаза проектування. Це сукупність стадій, на яких відбувається обґрунтування доцільності і здійснимості реалізації конкретного інноваційного проекту за існування декількох альтернативних. Йдеться про 1-ідентифікацію, 2-розроблення та 3-експертизу проекту.

1. Ідентифікація проекту. На цій стадії відбувається генерування базових ідей, що можуть забезпечити реалізацію цілей розвитку організації, а також відбір найприйнятніших варіантів. Ідея проекту може бути обумовлена:

• прагненням виконати завдання, що стоять перед країною;

• незадоволеними потребами і пошуком можливих шляхів їх задоволення;

• необхідністю зробити додаткові капіталовкладення;

• прагненням створити сприятливі умови для формування відповідної інфраструктури в-ва й управління;

• стихійними чи техногенними лихами.

Реалізація інноваційних проектів можлива і за участі іноземних партнерів.

Для досягнення визначених стратегією цілей із усіх запропонованих ідей відбирають найприйнятніші. Найголовніша умова відбору ідей, які розроблятимуть далі, — перевищення доходів від реалізації проекту над витратами на його здійснення. Деталізацію розрахунків здійснюють лише щодо відібраних варіантів. Якщо варіанти ідей важко звести до кількох, що заслуговують на детальне вивчення, то необхідно здійснити попередній аналіз усіх варіантів. Перш ніж схвалити ідею, необхідно вивчити: обсяг і характер попиту на продукцію чи послуги населення тих районів, які мають дістати вигоди від здійснення проекту; наявність основних матеріальних і людських ресурсів, необхідних для реалізації проекту; прогнозну величину фінансової та економічної цінності варіантів проекту; вірогідні організаційні перешкоди і політичні рішення, які можуть суттєво вплинути на реалізацію проекту.

Для подальшого розгляду схваленого проекту слід визначити, які дані будуть необхідні на стадії його розроблення. Йдеться про детальний аналіз ринку, геологічну розвідку місцевості або оцінку природного середовища та потенційних джерел сировини, докладні дані про урядові рішення й політичний курс тощо.

2. Розроблення проекту: послідовне уточнення відібраних проектів за певними параметрами. Це дає змогу звузити коло ідей, запропонованих на стадії ідентифікації. В міру уточнення цілей проекту та скорочення кількості варіантів і альтернатив їх реалізації проект набуває конкретності, і детальніше його розроблення здійснюється на основі відібраних варіантів.

Основним інструментом аналізу здійснимості проекту на цій стадії є скринінг. Скринінг — техніко-економічне обгрунтування здійснимості інноваційного проекту з огляду на його основні параметри: техніко-технологічну здійснимість, масштабність організаційних заходіо, вплив на довкілля, комерційну вигідність, соціокультурні аспекти, фінансову й економічну ефективність.

Завданням скринінгу є знаходження кращого з можливих рішень у заданих умовах і визначення впливу проекту на ці умови. Насамперед визначають критерії, за якими оцінюватимуть здійснимість проекту організацією. Залежно від його змісту процедура експертизи може використовувати усю сукупність критеріїв або лише деякі з них. Особливу увагу звертають на показники ступеня го­товності наукового доробку, на якому основується проект, до його практичної реалізації; ступеня відповідності ресурсної бази організації потребам проекту (технічна придатність наявної техніко-технологічної бази, можливість отримання сировини, матеріалів, кадрове забезпечення та ін., в т. ч. за умов кооперування з іншими); очікуваний рівень віддачі від інвестованих у проект коштів (комерційна вигідність проекту).

Масштаб і тривалість скринінгу залежать від типу проекту, і обгрунтування їх здійснимості та доцільності має певні особливості,

Проект заміни застарілого устаткування. Є природним процесом продовження існуючого бізнесу в незмінних масштабах. Зазвичай проекти не потребують тривалих і складних процедур обгрунтування.

Проект заміни устаткування з метою зниження поточних виробничих витрат. Спрямовані на впровадження порівняно досконалішого устаткування. Цей тип припускає детальний аналіз вигідності альтернативних проектів.

Проект збільшення випуску продутії і (або) розширення ринку послуг. Він передбачає відповідальне рішення, що приймається на вищому рівні управління організацією.

Проект розширення організаип з метою випуску нових продуктів. Цей тип проектів є результатом нових стратегічних рішень і може стосуватися зміни сутності бізнесу. Такі проекти мають бути ретельно проаналізовані за всіма аспектами.

Проекти, що мають екологічне навантаження. Для них обов'язковим елементом проектування є екологічний аналіз.

Інші типи проектів, щодо яких відповідальність за прийняття рішень менш важлива. Проекти такого типу стосуються будівництва нового офісу, придбання оборотних коштів для їх швидкої переробки і (або) продажу, покупки нового автомобіля тощо.

Одна і та сама ідея за різних умов її реалізації може дати різні результати. Тому особливу увагу при здійсненні скринінгу слід приділяти залученню повної і достовірної інформації про середовище проекту, яке може стати визначальним чинником його здійснимості.

3. Експертиза проекту забезпечує остаточну оцінку всіх аспектів проекту перед рішенням про його схвалення та фінансування. Може здійснюватись особами, які проводили передінвестиційні дослідження й розроблення проекту, або сторонніми експертами. План проекту, прийнятий на етапі експертизи, є базою для оцінювання його успішності.

У процесі експертизи проекту визначають, наскільки його позитивні результати перевищать негативні наслідки. Увагу зосереджують на оптимальному варіанті реалізації цілей проекту, який мінімізує витрати. За обмежених фінансових ресурсів ретельна експертиза інноваційного проекту є неодмінною передумовою прийняття позитивного рішення щодо нього. Для підприємницьких структур вона охоплює комерційний, технічний, екологічний, соціальний, інституційний, фінансовий аспекти досліджень.

Комерційна експертиза: аналіз доступності ресурсів та їх ціни; попиту на продукцію, що виготовлятиметься за проектом, та її прогнозної ціни, а також заходів з маркетингу; витрат і прибутків.

Технічна Е оцінює: масштаб проекту; процеси, матеріали, обладнання, надійність технічних систем; придатність технічного плану для місця розташування будівництва, яке передбачено за проектом тощо.

Екологічна має оцінити вплив проекту на довкілля, зокрема в таких напрямах: забруднення повітряного басейну, ґрунтів та водойм тощо.

Соиіальна має відповісти на питання: якою мірою люди, що зацікавлені в проекті, мають доступ до виробничих ресурсів даної місцевості або контролюють їх; яким чином структура сім'ї поліпшує чи погіршує перспективи успіху проекту та ін.

Інституиійна передбачає обґрунтування можливостей реалізації проекту в існуючому історичному, економічному та правовому середовищі; мотивацію формування команди проекту; оцінювання потенціалу та структури організації, що здійснює проекту.

Фінансова дає змогу перевірити фінансову життєздатність проекту і визначити заходи, необхідні для обґрунтованого фінансового управління проектом. Окрім того, вона може також оцінити фінансові наслідки для замовників або інвесторів проекту.

Фінансова життєздатність інноваційного проекту залежить від того, якою буде ціна капіталу, залученого у проект.

Ціна капіталу — відношення загальної суми платежів за використання фінансових ресурсів до загального обсягу цих ресурсів. Якщо інвестиції залучаються з кількох джерел, необхідно розрахувати середньозважену ціну капіталу.

Ціна власного капіталу визначається дивідендною політикою інноватора (ціна залучення акціонерного капіталу) пропорційно частці акціонерного капіталу у власних коштах організації.

За самофінансування інноваційного проекту ціна власного капіталу є нижньою межею рентабельності; рішення про реалізацію інновацій за меншої дохідності, ніж ціна капіталу, може спричинити неплатоспроможність та банкрутство інноватора. Для зовнішнього інвестора ціна власного капіталу інноватора є гарантією повернення вкладених коштів.

Ціна залученого капіталу обчислюється як середньозважена відсоткова ставка залучених фінансових ресурсів.Ціна залученого капіталу залежить від внутрішніх факторів (репутація фірми, імідж, політична підтримка) і від зовнішніх (рівень інфляції, ставка рефінансування НБУ, темпи зростання ВВП тощо).

Після визначення вартості проекту і ціни капіталу, необхідного для його інвестування, слід оцінити його комерційну привабливість для інноватора та інвестора. Для цього використовують показник норми прибутку. Якщо він рівний або перевищує середній по галузі з урахуванням масштабів діяльності підприємства, то проект є комерційно привабливим для інноватора.

Рішення про інвестування приймається за наявності розрахунків показників економічної ефективності проекту.

Економічна експертиза покликана оцінити, чи є виправданим використання проектом національних ресурсів з огляду на наявність конкурентного попиту на ці ресурси; вигоди від реалізації проекту, в т. ч. для суспільства загалом; необхідні стимули для різних учасників проекту.

Процедура розроблення інноваційного проекту завершується підготовкою проектної документації. Склад її залежить від типу і масштабів проекту і визначається у кожному конкретному випадку. Однак незалежно від цього кожний інноваційний проект мас містити такі розділи (7):

1. зміст проблеми і обгрунтування необхідності її розв'язання в межах проекту;

2. основні цілі і завдання, терміни і етапи реалізації проекту;

3. система заходів програми проекту;

4. ресурсне забезпечення проекту за обсягами і джерелами;

5. оцінка ефективності, соціально-економічних і екологічних наслідків від реалізації;

6. механізм реалізації проекту;

7. організація управління проектом і контролювання перебігу його реалізації.

Кожен із цих розділів подається у вигляді таблиць і графіків. До проекту має бути додана пояснювальна записка і бізнес-план із соціально-економічним і техніко-економічним обґрунтуванням.

Фаза впровадження. Охоплює сукупність стадій, на яких здійснюється впровадження затвердженого інноваційного проекту, що передбачає проведення переговорів з усіма учасниками проекту, реалізацію проекту і його завершальну оцінку після прийняття рішення про доцільність завершення його життєвого циклу.

4. Проведення переговорів. На цій стадії інвестор і замовник, який хоче одержати фінансування під проект доходять згоди щодо заходів, необхідних для забезпечення успіху проекту. Для цього потенційним інвесторам надається бізнес-план проекту.

Бізнес-план— розгорнутий документ, що містить обгрунтування економічної доцільності підприємницького проекту на основі зі­ставлення ресурсів, необхідних для його реалізації, і очікуваної вигоди (прибутку).

Складовими бізнес-плану є: 1)резюме; 2)оцінка ринкової ситуації; 3)дослідження ринку; 4)маркетинг-план; 5)ресурсне забезпечення; 6)організаційний план; 7)оцінка ризику і страхування; 8)фінансовий план; 9)фінансові потреби і повернення інвестицій.

Після того як зацікавлені сторони дійшли згоди щодо необхідності і вигідності реалізації проекту, слід узгодити порядок його фінансування за етапами і загалом. Для цього складають фінансовий план.

Якщо проект передбачає залучення кредиту, то необхідно погодити з кредитором умови його надання. Проект кредитного документа, щодо якого ведуться переговори, складається з чотирьох основних розділів: 1)характеристика позичальника та кредитора; 2)сума, терміни і відсотки за кредитом; 3) загальний опис проекту і категорії товарів та послуг із зазначенням їх обсягу, на які можуть бути витрачені кредити; 4)інші умови кредитування.

5. Стадія реалізації. Передбачає структурування проекту, виконання необхідних робіт для досягнення цілей проекту і контролювання його розвитку за ресурсами і термінами у порядку, передбаченому угодою між замовником, інвестором і менеджером проекту. Після завершення стадії реалізації необхідно оцінити уроки проекту і розглянути його роль у розвитку організації.

6. Завершальне оцінювання проекту. На цьому етапі здійснюють ретроспективний аналіз проекту (після 2-3 р його експлуатації). Зіставляють фактичні результати проекту із запланованими і визначають ступінь досягнення цілей проекту, причини успіху або провалу, узагальнюють набутий досвід і роблять висновки щодо його використання у наступних проектах.