«Задаєш — перевіряй, не перевіряєш — не задавай!» Умови ефективного контролю

1. Використання одночасно усної, письмової та графічної мови забезпечує ефективніше структурування навчального мате­ріалу, ніж саме тільки усне мовлення.

2. Структурування матеріалу та його актуалізація сприяють теоретичному і методичному зростанню самого викладача.

3. Використання технічних засобів навчання (відеофільми, слайди тощо) дисциплінує викладача і розвиває розумову діяльність студентів.

Тим, хто серйозно цікавиться системами контролю знань, радимо прочитати книжку В.Ф. Шаталова «Куди і як зникли трійки».

Для підготовки вчителів економіки дуже важливо навчити їх методам взаємоконтролю і самоконтролю. Такий контроль можна розділити на 3 види:

1. Самоконтроль («Я оцінюю себе...», «Ти оцінюєш себе...»).

2. Взаємоконтроль («Я оцінюю тебе...», «Ти оцінюєш мене...»).

3. груповий контроль («Я оцінюю всіх, всю групу; колектив оцінює мене; ти оцінюєш всіх, колектив у цілому; ми оцінюємо самі себе»).

У Київському національному економічному університеті канди­датом екон. наук Г. С. Тесленком створена комп’ютерна система контролю знань «АДОНІС», якою можна користуватись не тільки для діагностики рівня знань, а й для навчання (система оцінювання рейтинговобальна). Існують також комп’ютерні програми «СОПСО», за допомогою яких можна зробити експертизу змісту навчання, побудувати ієрархічну структуру навчальних дисциплін, проаналізу­вати рівні засвоєння та ін.

8.2. Методика оцінювання й оцінки

Процес оцінювання є способом контролю як за навчальною діяльністю учнів, так і за педагогічною діяльністю.

У підручнику «Дидактика середньої школи» [35, с. 210] сказано: «Необхідний рівень пізнавальної самостійності можна вважати досягнутим, якщо учень на програмному матеріалі виявляє система­тичну здатність доказово вирішувати проблемні завдання, роблячи опосередковані висновки шляхом самостійного встановлення зв’яз­ку між кількома даними в умовах завдання». Отже, про знання ми маємо судити з виконання певних конкретних дій з використанням цих знань. Але яких саме дій має вимагати викладач від студента? Чому саме цих, а не інших?

!

На жаль, способи об’єктивного оцінювання знань і вмінь ще недостатньо вивчені. І хоч з кожного предмета розроблені робочі програми курсів (перелік предметних знань), досі немає програми умінь, видів дій, що в них студент мусить вміти викори­стовувати ці знання. Саме тому так часто різняться і оцінки, які ставлять різні викладачі, наприклад, викладач, який читає курс, і його асистент, який проводить практичні заняття.

Експериментальні дані довели, що оцінка є мотивацією навчання учня. Учні, які отримували добрі оцінки, досягли в навчанні найбіль­ших успіхів. Ті, хто мав погані оцінки, просунулись у навчанні значно менше.

!

Оцінка є важливим стимулюючим фактором, що відбиває ха­рактер відносин викладача й учня. Спеціалісти-психологи розрі­зняють два аспекти педагогічного значення оцінки: вплив на ро­зумову діяльність учня і стимулювання емоційності (вольової сфе­ри) через переживання успіху або невдачі. Негативні оцінки та бай­дужість викладача спричиняють озлоблення, відчуття неповноцін­ності, переключення на різну сторонню діяльність. Деякі психологи взагалі вважають, що стимулююча дія поганої оцінки виявляється лише за обставин доброзичливості та поваги до учня (студента), коли оцінюється лише рівень його знань, а не його особистість. Як на гріх, про це частенько забувають у школі. В основу оцінки має бути покладений принцип оцінювання діяльності тих, хто нав­чається, або роботи, що ними виконана.

Форми оцінювання (оцінки) — виявлення позитивного або нега­тивного ставлення викладача до результатів діяльності учнів. Вони можуть бути найрізноманітніші (від схвальної посмішки до догани і покарання, від «одиниці» до «п’ятірки»). Тобто діяльність учня завжди оцінюється не тільки кількісно, а й якісно.

Види оцінок. У нас традиційно прийнято п’ятибальну (власне чо­тирибальну, бо «одиницю» ставить тільки дуже роздратований вчи­тель) систему оцінювання знань школярів. У вузах їй відповідає сис­тема словесного оцінювання також за чотирма градаціями — «неза­довільно», «задовільно», «добре», «відмінно». За такою системою до­сить складно оцінити всі нюанси знань і вмінь учнів. Досконалішими є системи оцінювання, що прийняті у багатьох зарубіжних країнах.

Як приклад наведемо дані про розподіл групи учнів (студентів) за оцінками (рис. 42) в експерименті з 11-бальною системою оцінювання.

Рис. 42. Розподіл студентів за оцінками [85, c. 19]

(у відсотках до загальної кількості)

Що оцінюють оцінки (за даними експерименту, що проводився на 11 кафедрах медичного інституту у Ново­сибірську). На всіх кафедрах були зафіксовані значні розхо­дження між суб’єктивними й об’єктивними оцінками знань. Наприклад, за такі самі відповіді тим самим студентам різні викладачі виставили від 0 до 80 % п’ятірок, від 0 до 88 % двійок. Педагоги не бачили докорінних відмінностей в оцінці знань І, ІІ і ІІІ рівнів (грунтовні знання — поверхове ознайомлення). Помітним було тяжіння до псевдоблагополучної картини якості (горезвісної «показухи»).

Прикладами некваліфікованої роботи дипломованих фахівців сповнена наша преса. Так, тільки 20 % учителів з фізики і математики змогли розв’язати задачі, що пропонуються абітурієнтам на вступних іспитах. Чимало з них не знали основ своєї дисципліни навіть у тих межах, що передбачені програмою середньої школи. Жоден із 250 молодих лікарів (зі стажем 2 — 3 роки) — випускників 7 медичних інститутів Росії — не зміг правильно відповісти на такі елементарні питання, які мав би знати навіть не лікар, а кваліфі­кований фельдшер. З іншого боку, від того, що добрі оцінки стануть поганими, нічого не зміниться.