3. Становлення національної валютної системи україни

Формування національної валютної системи України розпочалося зі здобуттям незалежності в 1991 році. Таке формування проводилося в три етапи:

1. на першому етапі (1991-1994 рр.) був ухвалений Закон „Про банки і банківську діяльність”, „Про зовнішньоекономічну діяльність”, „Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”, а також Митний кодекс. НБУ почав представляти інтереси України в міжнародних фінансових відносинах, почав формувати золотовалютні резерви. Але подальший розвиток валютної системи гальмувався економічною кризою в країні, а також суто адміністративним валютним регулюванням. Крім того, майже до кінця 1992 р. Україна перебувала в рублевій зоні, оскільки рубль продовжував використовуватися в безготівковому обігу. Діяла радянська практика обов’язкового продажу державі 50% валютної виручки підприємств за завищеним курсом (пізніше – 100%) та інші жорсткі валютні обмеження. Все це не сприяло розвитку валютних відносин і заганяло валютний ринок в тінь. Наприкінці 1992 року рубль був остаточно виведений з грошового обігу України. В 1993 році. Було вжито низку заходів щодо підтримки курсу купона, що призвело до ще більшої зарегульованості валютного ринку. Але все це велося паралельно зі зростанням інфляції, і тому не давало бажаного ефекту.

2. на другому етапі (1994-1996 рр.) було здійснено поворот до ринкових методів регулювання валютного ринку – прискорення його лібералізації, торги на УМВБ, визначення офіційного курсу купона на підставі цих торгів, частка валютної виручки, що підлягала обов’язковому продажу, зменшилася до 40%, офіційно заборонено обіг іноземної валюти на території України. Внаслідок цього істотно стабілізувався курс національної валюти, зросла довіра до національних грошей, почав консолідуватися валютний ринок.

3. на третьому етапі (3 1996 року до сьогодні) ринкові засади формування валютного ринку набули подальшого розвитку. В обіг було введено гривню, здійснено перехід до плаваючого валютного курсу, дозволено вільне розпорядження підприємствами їхньою валютною виручкою, децентралізація валютного ринку, впровадження вільної конвертованості гривні за поточними операціями в 1997 році. Негативний вплив на ринкові трансформації валютного ринку в Україні справила світова валютна криза 1998 року, яка змусила посилити обмежувальні заходи на ринку. Проте внаслідок цих заходів вдалося не допустити обвалу гривні, як це сталося з російським рублем. Сукупність таких заходів валютної політики країни сприяли зміцненню національної грошової одиниці, виходу України на зовнішні ринки, активізацію торгівлі з країнами „далекого зарубіжжя” та ін.

4. Механізми валютного регулювання

Валютне регулювання є складовою частиною державного регулювання економіки. Починаючи з 1950-х років у валютному регулюванні панувала кейнсіанська теорія його здійснення, яка базувалася на тому, що сучасна ринкова економіка не спроможна до повної та ефективної саморегуляції. Подолання цього недоліку передбачалося здійснювати на основі фіскальної та кредитної політики. Валютному регулюванню відводилася другорядна роль. Проте на кінець ХХ ст. кейнсіанство вичерпало себе, і на зміну йому прийшов монетаризм. Оскільки його представники вирішальним важелем забезпечення стабільності і рівноваги суспільного виробництва вважають гроші, то валютному регулюванню приділяється значно більше уваги.

Валютне регулювання – це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб’єктів та їх діяльності на валютному ринку.

Валютне регулювання сьогодні охоплює два рівні: міжнародний і національний. Міжнародне валютне регулювання забезпечує МВФ на сонові міжнародних домовленостей. Національне валютне регулювання являє собою повсякденне регулювання валютної системи країни. Валютна система країни (національна ВС) включає такі елементи:

1. назва, купюрність і характер емісії національної валюти;

2. ступінь конвертованості національної валюти;

3. режим визначення курсу національної валюти;

4. режим формування і використання державних золотовалютних резервів;

5. режим валютних обмежень,

6. регламентація внутрішнього валютного ринку та ринку дорогоцінних металів;

7. регламентація міжнародних розрахунків та кредитних відносин;

8. визначення державних органів влади, які здійснюють валютну політику, та їх прав і обов’язків (НБУ, Кабмін, ДПА, Державна митна служба, Державний комітет зв’язку та інформатизації – здійснює контроль дотримання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через державний кордон).

Головним призначенням національної валютної системи є розробка і реалізація валютної політики. Валютна політика – це сукупність організаційно-правових та економічних заходів у сфері валютних відносин з метою реалізації стратегічних завдань національної економіки. Валютна політика реалізує такі цілі:

• стратегічні завдання державної макроекономічної політики;

• стабільне функціонування валютного ринку, запобігання кризам та спекуляціям;

• лібералізація або посилення валютного регулювання в країні залежно від економічної ситуації;

• стабільне надходження іноземної валюти на внутрішній ринок;

• збалансованість платіжного балансу;

• забезпечення конвертованості національної валюти;

• регулювання обмінного курсу національної валюти.

Валютне регулювання включає в себе пряме валютне регулювання, опосередковане валютне регулювання та валютний контроль. Пряме валютне регулювання здійснюється встановленням законодавчих та нормативних вимог, норм, правил, які визначають порядок проведення операцій з валютними цінностями. Опосередковане валютне регулювання здійснюється шляхом створення економічними методами таких умов на ринку, що спонукали б суб’єктів господарювання діяти в напрямку досягнення цілей державної політики. Валютний контроль – це заходи, що спрямовуються на забезпечення виконання та перевірку дотримання правил проведення валютних операцій, обґрунтованість платежів, зобов’язання перед бюджетом, правильність ведення звітності тощо.

Валютне регулювання здійснюється за допомогою таких інструментів: