43. Коефіцієнт для перерахунку маси льонотрести при нормованій вологості та засміченості

Фактична	Фактична засміченість трести, %
вологість
трести, %	5	6	7	8	9	10
10	1,0818	1,0704	1,0590	1,0476	1,0362	1,0249
11	1,0721	1,0608	1,0495	1,0382	1,0270	1,0157
12	1,0625	1,0513	1,0401	1,0289	1,0178	1,0066
13	1,0531	1,0420	1,0309	1,0198	1,0088	0,9977
14	1,0439	1,0329	1,0219	1,0109	1,0000	0,9890
15	1,0348	1,0239	1,0130	1,0021	0,9912	0,9804
16	1,0259	1,0551	1,0043	0,9935	0,9827	0,9719
17	1,0171	1,0064	0,9956	0,9850	0,9743	0,9636
18	1,0085	0,9979	0,9872	0,9766	0,9660	0,9555
19	1,0000	0,9895	0,9789	0,9684	0,9579	0,9474
20	0,9917	0,9813	0,9708	0,9604	0,9499	0,9395
21	0,9835	0,9732	0,9627	0,9524	0,9421	0,9318
22	0,9754	0,9652	0,9548	0,9446	0,9343	0,9241
23	0,9675	0,9573	0,9471	0,9369	0,9268	0,9166
24	0,9597	0,9496	0,9395	0,9294	0,9193	0,9092
25	0,9520	0,9420	0,9319	0,9219	0,9119	0,9019

Визначення середньої снопової, горсткової довжини і роз­тяжності снопів або стрічки в рулоні. Розтяжність снопів ви­значають з відношення снопової довжини до горсткової, а розтяж­ність стрічки в рулоні — з відношення довжини горстки без вирів­нювання стебел до горсткової довжини. Нормована розтяжність снопів соломи й трести становить 1,3.

Довжину кожного відібраного снопа вимірюють за допомогою приладу ДЛ-3 або ДЛ-2М від гузиря до вершини без попереднього підрівнювання. Кожен сніп ставлять вертикально гузирем донизу на підставку приладу. Повзунок з диском плавно опускають по сто­яку до зіткнення з вершинами стебел і далі — до збігу стрілок на повзунку й диску. При цьому стежать, щоб вершина конуса снопа була в центрі диска. Зусилля диска на сніп становить 1,86 Н (190 гс).

Результати вимірювання знаходять на лінійці стояка. Довжину вимірюють з похибкою ±1 см. Сума довжин 10 снопів, поділена на 10, дає середню снопову довжину партії трести. її визначають з точ­ністю до 0,1 см з наступним заокругленням до цілого числа.

Перед визначенням середньої горсткової довжини кожну горстку старанно вирівнюють за гузирем і вимірюють її довжину за допомо­гою довгоміра ДЛ-2, не допускаючи втрат стебел. Кожну горстку ставлять вертикально гузирем донизу на підставку приладу і закрі­плюють за допомогою тримача, встановленого на висоті 1/4 довжини горстки вище від підставки приладу. На відстані 2/3 довжини горст­ку підтримують рукою. Для трести близько 60 см завдовжки тримач встановлюють на висоті 1/3 довжини горстки вище від підставки приладу. Результати вимірювання знаходять на лінійці стояка з похибкою ±1 см. Середню горсткову довжину обчислюють як середнє арифметичне десяти вимірювань з точністю до десятих часток сан­тиметра з наступним заокругленням до цілого числа.

Розтяжність снопів визначають діленням середньої довжини снопа на середню горсткову з точністю до 0,001 з подальшим заок­ругленням до 0,01. Якщо потрібно визначити розтяжність стрічки в рулоні перед вирівнюванням стебел у горстках, відібраних із стріч­ки рулону для визначення номера, довжину кожної горстки від гу­зиря до вершини вимірюють лінійкою. При цьому не беруть до ува­ги стебла, що окремо виступають з горстки. Розтяжність стрічки в рулоні розраховують діленням довжини горсток без вирівнювання стебел на горсткову довжину (після вирівнювання стебел).

Завдання

Визначити середню снопову та горсткову довжину партії сировини з ураху­ванням розтяжності снопів.

Матеріали і обладнання:довгоміри ДЛ-2, ДЛ-3, ваги технічні, зразки соло­ми і трести льону-довгунця.

Визначення діаметра стебел льону. Діаметр стебел визнача­ють у випадках, коли візуально тресту віднесено до товстостеблої (від 1,6 мм і більше).

Від кожної із 10 горсток беруть по 10 стебел і кладуть їх середньою частиною щільно один до одного одностеблим шаром на мірну ліній­ку стебломіра (рис. 28). Вимірювання проводять з похибкою ±1 мм. Середній діаметр стебел у партії сировини дорівнює частці від ділен­ня суми десяти вимірювань на 100. Його визначають з точністю до сотих часток міліметра з наступним заокругленням до десятих.

Рис. 28. Прилад для визначення діаметра стебел льону С-2:

1— шкала; 2— ноніус шкали; 3— рухома щока; 4— нерухома щока; 5— шкала ноніуса; 6— стебла льону

Результати вимірювань використовують при встановленні номе­ра товстостеблої сировини. Наприклад, щодо товстостеблої соломи з діаметром стебел 1,5 мм і більше від загального показника якості віднімають постійну величину 7, щодо лляної трести з діаметром стебел 1,6 мм і більше віднімають постійну величину 5.

Завдання

Визначити діаметр стебел зразків трести.

Матеріали і обладнання:стебломір С-2, зразки трести.

Визначення ступеня відокремлення волокна трести від деревини. Цей показник визначають при вологості трести 16 — 20 %. За вищої вологості пробу підсушують за допомогою електрока- лорифера СФОА протягом 1 — 2 хв і повторно визначають вологість. Від кожної з 10 горсток беруть по 40 стебел і розкладають по 10 на чотири пучки (по 100 шт. у кожному пучку). У перших двох пучках стебла вирівнюють так, щоб збігались їх середини, у третьому — верхівки, у четвертому — гузирі. Після цього кожний пучок зв'язують посередині.

У першому пучку вирізують ділянки 10 см завдовжки, відступи­вши від середини стебел на 9,5 см до гузиря та на 0,5 см до верши­ни, у другому пучку — навпаки. Третій і четвертий пучки повторно зв'язують, відступивши від середини на 20 см у напрямку до вер­шини (у третьому) та до гузиря (у четвертому). Вирізують ділянки так, щоб один кінець був від місця зв'язування на відстані 0,5 см до вершини (у третьому пучку) та до гузиря (у четвертому), а другий — на 9,5 см до середини.

При горстковій довжині трести від 50 до 65 см третій і четвертий пучки зв'язують повторно на відстані 15 см, а при довжині від 50 до 41 см — на відстані 10 см від середини.

Вирізані з пучків ділянки розв'язують кожну окремо і кладуть на прилад ООВ одностеблим шаром з паралельним розміщенням сте­бел. Менші за довжиною кінці щодо місця зв'язування пучків пови­нні виступати за край робочої площини приладу на 10 мм, а дов­ші — торкатися упору. Після цього відрізки закріплюють притиск­ною планкою, обробляють їх кінці робочою планкою приладу, опус­каючи та піднімаючи її 5 разів. Відрізки, кінці яких залишилися з невідокремленими волокнами, відкидають, ті, на яких волокно пов­ністю відокремилось, приймають за 1, а на яких волокно відокреми­лось частково, за 1/2. Останніми є такі, що мають хоча б одну смуж­ку волокна, яке відокремилось по всій довжині ділянки в 1 см.

Суму цілих одиниць і половинок кожного пучка ділять на 10, ре­зультати по чотирьох пучках додають і ділять на 4. Показник сту­пеня відокремлення обчислюють з точністю до сотих часток з насту­пним заокругленням до десятих.

Завдання

Визначити ступінь відокремлення волокна в запропонованому зразку трести.

Матеріали і обладнання:прилад ООВ, електрокалорифер СФОА, різак або ножиці, шпагат, горстки трести.

Визначення номера трести за допомогою м'яльно- тіпального верстата СМТ-200М. В основу методу покладено ви­значення номера трести за виходом довгого волокна та його кольо­ром. На верстаті СМТ-200М (рис. 29) обробляють тресту з вологіс­тю 16 — 20 %. Відібрані 10 горсток трести зважують і розміщують по дві рівномірним шаром на конвеєрі верстата, запобігаючи втратам стебел. Вершинами стебла мають упиратися в плющильні вальці. Якщо довжина стебел менша за відстань від плющильних вальців до першого покажчика на бортику верстата, їх розміщують гузире- вою частиною на рівні першого покажчика.

Рис. 29. Загальний вигляд м'яльно-тіпального верстата СМТ-200М

Після вмикання тіпальних барабанів і конвеєра живлення трес­ту обробляють протягом 15 ± 1 с. Після обробки вершинної частини стебла на конвеєрі перевертають на 180°, розміщуючи їх так, щоб лінія між обробленою і необробленою частинами трести була на рів­ні другого покажчика. Операцію повторюють.

З отриманого довгого волокна видаляють сміття, тричі витрушу­ють від насипної костриці. Потім довге волокно зважують і визна­чають його вихід В1 (%):

М1

^В1 = ~м-¹⁰⁰'

де М — маса 10 горсток трести за фактичної засміченості, г; М1 — маса волокна, г.

При засміченості трести понад 5 % вихід довгого волокна В1 (%) визначають за формулою

^м1

^В1 = мк-¹⁰⁰'

де к — коефіцієнт, який становить 0,9895; 0,9789; 0,9684; 0,9579; 0,9474 при засміченості трести відповідно 6, 7, 8, 9, 10 %.

Колір волокна визначають порівнянням із стандартними зраз­ками кожної горстки. За кольором волокно поділяють на чотири групи: 1) буре, зелене, лубоподібне будь-якого кольору; 2) жовте, сі­ре із зеленим відтінком і темно-сіре із зеленим відтінком; 3) сіре і темно-сіре, однорідне за кольором; 4) світло-сіре.

Для визначення показника кольору волокна кількість горсток волокна, що відповідає за кольором стандартному зразку даної гру­пи, множать на порядковий номер цієї групи. Суму добутків по 10 горстках ділять на 10 з точністю до 0,1. Якщо, наприклад, із 10 горс­ток волокна 6 віднесено до четвертої, 2 — до третьої, 2 — до другої

(6 •4 +2 •3 +2 •2)

групи, то показник кольору становитиме — = 3,4.

Коли під час обробки на верстаті одна або кілька горсток трести йдуть у відходи, у підрахунку показника кольору їх не враховують. Якщо горстка вміщує волокно кількох кольорів, його відносять до найнижчої групи за кольором.

Горстку волокна, що вміщує більше п'яти волокон з недоробкою (за результатами органолептичної оцінки), відносять до першої гру­пи за кольором. На переробку відправляють волокно, на якому су­цільно або з проміжками 2 — 3 мм по довжині не менш як 5 см міс­титься скріплена з ним деревина.

За наявності в горстці п'яти і менше волокон іншого кольору або з недоробкою їх не враховують при визначенні кольору.

Визначення номера трести. Спочатку по кожних 10 горстках підраховують число відсотко-номерів множенням виходу волокна на 10. Потім на перетині значення показника кольору по вертикалі та числа, відсотко-номерів по горизонталі знаходять поправку за ко­льором волокна (табл. 44).

Якщо показник кольору менш як 3,00, поправку віднімають, а якщо більший, то її додають до числа відсотко-номерів. За числом відсотко-номерів з поправкою визначають номер трести (табл. 45).