48. Сортність сировини махорки

Показники	Сорт
	І	ІІ	ІІІ
Щільність листків	Щільні або	Мало-
	середньої	щільні
	щільності
Облистяність, не менше:
на цілій рослині	6	4	2
на половині рослини	3	2	1
на рослині зі сплю­	5	3	2
щеним стеблом
Механічні пошкоджен-	50	55	Не допускаються фарматура,
ня (розриви тканин,			дрібні частинки черешків
відрив частин листків,
градобоїни), % від зага­
льної листкової поверх-
ні, не більше
Пошкодження, % від
загальної листкової по-
верхні, не більше:
рябухою	45	50
підгаром	25	35
морозом	5	10
Щільність стінок стебла,	Щільні,	Мало-
розколотого уздовж, та	середньої	щільні
глицьованого	щільності
Обробка стебла			Розколотий уздовж, глицьо- ваний, плющений, без суцвіть, насіннєвих коробочок та пасин­ків (невідокремлених пагонів), допускаються стебла з пасин­ками не більше 10 % маси

У гамузі й махорковому листі сума механічних пошкоджень, уражень хворобами та морозом не повинна перевищувати для пер­шого сорту 50, для другого — 22 %; вологість гамузу — не більш як 45 %, махоркового листя — не більш як 35 % і стебла — не більш як 30 %. У махорковій сировині всіх видів не допускається наявність рослин і листя, пошкоджених склероцинією, плісенню, із затхлим запахом. Махоркове стебло на сорти не поділяють.

Визначення вологості тютюну. Від вологості тютюнової сиро­вини залежить режим її зберігання та ферментації. Вологість ви­значають органолептично та інструментально. Кількість увібраної тютюном вологи залежить як від відносної вологості повітря, так і від гігроскопічних властивостей тютюну. Так, нормальний стан зво­ложеності тютюну сортів Самсун абхазький, Дюбек кримський дося­гається при вмісті вологи 16 - 18 %, а сортів Трапезонд, Остролист та інших великолистих, особливо вирощених в Україні, — при більш високому вмісті вологи. Перезволоженість настає при волого­сті понад 20 - 21 % і спричинює пліснявіння сировини. При вологос­ті нижче 12 % сировина легко кришиться, тому цей показник є гра­ничним для приймання. Ці норми чинні для тютюну, упакованого в тюки. Різниця показників вологості листків периферійних і внутріш­ніх — 3 - 4 %, що слід враховувати при відборі проб.

Вологість визначають по кожній групі сировини з 25 тюків. З ко­жного 5-го тюка по діагоналі у трьох місцях відбирають по одному жмуту листків (18 - 20 шт.) — по три жмути від кожного тюка (кіпи). Відібрані жмути кладуть один на одного і через головну жилку ви­бивають проби щупом діаметром 2 - 3 см. Проби однієї партії пере­мішують, упаковують у пергаментний папір, поліетиленову плівку чи вміщують у скляну банку з притертою пробкою. Для визначення вологості дві наважки масою по 5 г розміщують на попередньо зва­жених лотках тонким шаром і висушують протягом 30 хв при тем­пературі 100 - 105 °С (від моменту встановлення 100 °С). Потім лот­ки охолоджують протягом 12 - 15 хв в ексикаторі і зважують. Розбі­жність між результатами паралельних зважувань не повинна пере­вищувати 1 %. Цей метод є арбітражним. Для більш швидкого ви­значення вологості використовують електросушильні шафи СЕШ-ЗМ з примусовою вентиляцією. Висушування триває 10 хв.

Вологість тютюну ї (%) визначають по кожній наважці окремо за формулою

ї _ М__Мі-100,

М₁

де М і М₁ — маса наважки відповідно до і після висушування, г.

При прийманні неферментованого жовтого листкового тютюну застосовують диференційовані по районах вирощування базисні нор­ми вологості не вище 23 %, сигарного — 28 - 30 %. За сировину з вологістю, нижчою від норм, але не нижчою 12 % для тютюнової і 17 % для сигарної сировини, нараховується надбавка до маси, а з вологістю, вищою від норм, — знижка з маси в розмірі 1,2 %.

Визначення засміченості тютюну. Норми засміченості сиро­вини піском і землею однакові для всіх районів вирощування та бо­танічних типів тютюну, проте диференційовані за його товарними сортами. Найбільше засмічуються листки з нижніх ярусів стебел. Норми вмісту піску та землі в жовтому неферментованому тютюні вищих сортів — від 0,5 до 1 %, нижчих сортів — 2 %.

Для визначення засміченості тютюну з партії сировини беруть проби так само, як і для визначення вологості, запобігаючи обси­панню піску й землі. Якщо тютюн вологий, його підсушують до во­логості 14 - 16 %. Беруть дві наважки масою по 100 г. За допомогою комплекту сит видаляють з них пісок чи грудочки землі. Комплект складається з верхнього сита, що має пробивні отвори діаметром 3 мм, нижнього латунного з отворами діаметром 0,5 мм і піддона. У піддон потрапляють пил і пісок, на нижнє сито — більші домішки. Всі домішки з'єднують, зважують і визначають засміченість тютюну З (%) за формулою

М

З= • 100,

М _т'

де М_з._п — маса землі та піску, г; М_т — маса тютюну, г.

Остаточний результат є середнім арифметичним двох паралель­них визначень.

На ферментований жовтий листковий та сигарний тютюн з під­вищеною засміченістю піском і землею встановлено знижку маси в розмірі 1 % за кожен відсоток засміченості понад базисні норми.

Надбавки до ціни застосовують при здаванні листків тютюну розгладженими, а також за тютюн вищих сортів, знижку — за тю­тюн зниженої якості (морожений, з плісенню).

Для визначення якості махорки з кожної її партії (одного сорту, одного виду обробки) відбирають зразок: з маси партії до 50 кг — 5 кг, з маси до 100 кг — 10 кг, з маси від 100 до 500 кг — 15 кг. З вихідного зразка формують середній зразок, пакують його у воло- гонепроникний матеріал, укладають етикетку і відправляють у ла­бораторію на аналіз.

Вміст смітної домішки у махорці визначають так само, як і в тю­тюні. Для обчислення вологості наважку масою 10 г висушують про­тягом 20 хв у сушильній шафі при температурі 100 - 105 °С. Розра­ховують вологість V (%) за формулою

V = ^М_М^М2 •100,

ММ 1

де М₁ і М₂ — маса наважки відповідно до і після висушування, г.

Результат визначають як середнє арифметичне двох визначень. Розбіжність між паралельними визначеннями не повинна переви­щувати: при вологості 20 % — 0,5, при 25 % — 1,0, при 30 % — 1,5, 150 ^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^ при 35 % — 1,8, при 40 % — 2,0, при 45 % — 2,3, при 50 % — 2,5, по­над 50 % — 3,0.

Завдання

1. За поданими зразками вивчити показники товарності сировини тютюну та махорки.

2. Визначити вологість та вміст смітної домішки в партії махорки.

Матеріали і обладнання:зразки товарних сортів сировини тютюну та махор­ки, СЕШ-ЗМ, ваги, комплект сит, бюкси.

Заняття 6. Оцінка якості вина та виноматеріалів

Визначення титрованої кислотності сусла (вина). Визна­чення титрованої кислотності полягає у прямому титруванні певно­го об'єму сусла (виноматеріалів) титрованим розчином лугу до нейт­ральної реакції, яка встановлюється за допомогою індикатора бром- тимолового синього. Цей показник виноградних сусел та вин при­йнято встановлювати в грамах винної кислоти на 1 дм³ за форму­лою (2), а плодово-ягідних — яблучної за формулою (3).

Хід роботи. У конічну колбу відбирають 10 см³ сусла (вина), до­дають 25 см³ дистильованої води і нагрівають до початку кипіння, щоб видалити з вина вуглекислий газ. До проби додають 1 см³ інди­катора бромтимолового синього і титрують 0,1 н. розчином МаОН до появи зелено-синього забарвлення, після чого зразу доливають 5 см³ буферного розчину. Отриманий розчин служить для порівняння.

У другу колбу відміряють 10 см³ досліджуваної речовини, 30 см³ води, нагрівають до кипіння, додають 1 см³ індикатора і титрують 0,1 н. розчином МаОН до появи забарвлення, ідентичного забарвленню розчину для порівняння. При титруванні сусел, які не бродять, на­грівання не обов'язкове. Розчин для порівняння використовують у серії визначень кислотності сусел (вин), близьких за забарвленням.

Титровану кислотність визначають у міліграм-еквівалентах на літр (мг-екв/л) або в грамах на літр (г/л). У перерахунку на винну, сульфатну, при виготовленні плодово-ягідних вин — на яблучну кислоту її обчислюють за формулою

Т = Ка-1000/У, (1)

де Т — титрована кислотність, мг-екв/дм³; а — кількість 0,1 н. роз­чину МаОН (або КОН), витраченого на титрування, см³; У — об'єм проби, см³; 1000 — множник для перерахунку на 1 дм³, К — кіль­кість міліграм-еквівалентів або грамів кислоти, що відповідає 1 см³ розчину МаОН (КОН). Для 1 см³ 0,1 н. розчину К дорівнює 0,1 мг-екв, або 0,0075 г винної, 0,0067 яблучної та 0,0049 г сульфатної кислот.

Підставляючи ці величини у формулу (1) і припускаючи, що У = 10 см³, після відповідних скорочень отримуємо:

(2)

я.к.

в.к

для винної кислоти Тв.к = 0,75а г/дм³; для яблучної кислоти Тя.к. = 0,67а г/дм³; для сульфатної кислоти Тс.к. = 0,49а г/дм³.

с.к.

Результати паралельних визначень записують з точністю до 0,01, а кінцевий результат заокруглюють до 0,1.

Визначення титрованої кислотності плодово-ягідної сиро­вини (з розрахунку на яблучну кислоту) за допомогою інди­каторного паперу. Хімічно чистий їдкий натр (МаОН) у кількості 5,97 г розчиняють у дистильованій воді, що міститься в конічній ко­лбі об'ємом 200 см³, і переливають розчин у мірну колбу місткістю 1 л. Конічну колбу споліскують, переливають злив у мірну колбу. Заповнивши її до мітки 1 л, вміст ретельно перемішують. Отрима­ний розчин лугу наливають у бюретку. В конічну колбу піпеткою вносять 10 см³ сусла і розводять 20 см³ гарячої дистильованої води. Із бюретки в колбу (при помірному змішуванні рідин) поступово вводять розчин лугу. Пробу періодично відбирають скляною палич­кою і щоразу наносять краплю її на лакмусовий папір бузкового ко­льору, який спочатку червоніє, потім (від додавання лугу) рожевіє, далі стає бузковим, а при надлишку лугу синіє.

Для контролю на лакмусовий папір наносять краплю води. В до­сліді із суслом титрування припиняють тоді, коли кольори на конт­ролі і в досліді будуть ідентичними. В цьому випадку кількість ви­користаного на титрування лугу фіксують. Якщо, наприклад, вико­ристано 14 см³ розчину лугу, то це означає, що в 1 л досліджуваного сусла міститься 14 г (або 14 %) яблучної кислоти. Для переведення визначеної кількості яблучної кислоти на винну кислоту використо­вують коефіцієнт 1,119.

Приклад

Методом для плодово-ягідної сировини визначили титровану кислотність виноградного сусла, використавши 6 см³лугу. У перерахунку на винну кислоту титрована кислотність виноградного сусла становить 6,714 г/л (6 • 1,119).

Завдання

Визначити титровану кислотність запропонованого зразка сусла методом ти­трування та за допомогою лакмусового паперу; після відповідних розрахунків порівняти отримані результати.

Прилади та реактиви.Конічна колба місткістю 250 — 300 см³; бюретка на 25 см³; піпетка на 10 см³; скляна паличка; нагрівальний прилад; 0,1 та 1 н. роз­чин натрію чи калію гідроксиду; 0,4 % розчин бромтимолового синього (0,4 г індикатора розчиняють у 10 см³спирту-ректифікату і доводять свіжокиплячою, нейтралізованою до рН 7 дистильованою водою до об'єму 100 см³; інтервал пере­ходу рН — від 6 до 7,6; забарвлення в лужному середовищі синє, в кислому — жовте); буферний розчин з рН 7 (107,3 однозаміщеного фосфорнокислого калію розчиняють в 500 см³1 н. розчину натрію гідроксиду і доводять водою до 1 л).

Визначення вмісту цукрів у суслі рефрактометричним ме­тодом. На суху поверхню вимірювальної призми приладу наносять 2 — 3 краплі досліджуваного сусла (без твердих украплень), зачиня­

ють камеру приладу (див. рис. 26) і проводять замірювання. По лінії розділення на шкалі відліку відсотків сухих речовин встановлюють результати підрахунку, а концентрацію цукрів у суслі — за допомо­гою табл. 49.