Розділ 8 організація та управління системою професійної реабілітації інвалідів

8.1. Основні законодавчі акти україни з питань професійної реабілітації інвалідів

Проблема професійної реабілітації інвалідів є дуже актуальною. Маючи ті чи інші вади здоров’я, інваліди не можуть конкурувати зі здоровими людьми.

В перехідний період ця проблема дуже загострилась, що зв’язано з великим відсотком безробітних у країні, подальшою інтенсифікацією виробництва та підвищенням вимог до стану здоров’я (фізичного та інтелектуального) працюючих.

Після прийняття Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (1991 р. зі змінами та доповненнями) в 1995 р. була ухвалена Постанова Кабінету Міністрів України № 314 «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» і затверджене Положення про робоче місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів. Крім цього, у 2001 р. Постановою Кабінету Міністрів № 1767 «Про затвердження порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів» та згідно з доповненнями до закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» були встановлені нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, для всіх підприємств (об’єднань), установ і організацій (незалежно від форм власності та господарювання) у розмірі не менше чотирьох відсотків від загальної кількості працюючих; якщо працює від 15 до 25 осіб – встановлюється норматив у кількості одного робочого місця.

У прийнятій Національній програмі професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими можливостями на 2001–2005 роки (затверджена Указом Президента № 519 у 2001 р.) передбачено подальше поліпшення соціального захисту осіб з обмеженими можливостями стану здоров’я, їх професійної та соціальної реабілітації, зайнятості на виробництві. Крім цього, в Указі Президента № 519 вказано, що питаннями професійної реабілітації повинні займатися відповідні міністерства, Спілка промисловців та підприємців, підприємства всіх форм власності, Фонд обов’язкового соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонд соціального захисту інвалідів, установи Міністерства праці та соціальної політики, центри зайнятості населення і громадські організації інвалідів.

8.2. Основні принципи професійної орієнтації та професійної реабілітації в україні

На сьогоднішній день в республіці співробітниками Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності (УкрДерж НДІ МСПІ) та кафедри медико-соціальної експертизи Дніпропетровської державної медичної академії була розроблена модель державної системи професійної реабілітації інвалідів, яка була затверджена Управлінням медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров’я України в 2002 р. (Іпатов А. В., Сергієні О. В., Войтчак Т. Г. та ін., 2002).

Розробниками моделі підкреслюється, що «Професійна реабілітація, яка здійснюється переважно після проведення лікувальних та функціонально-відновлювальних заходів являє собою систему державних і суспільних заходів, спрямованих на повернення чи залучення інваліда до суспільно корисної праці у відповідності зі станом його здоров’я, працездатності, особистою схильністю і побажаннями, та містить в собі: медико-соціальну експертизу, професійну орієнтацію, підготовку інваліда до професійної праці, підготовку виробництва до використання праці інвалідів, заходи щодо працевлаштування інвалідів, динамічне спостереження і контроль за раціональністю працевлаштування і успішністю соціально-трудової адаптації інвалідів та заходи по соціально-трудовій адаптації інвалідів на виробництві» (Іпатов А. В., Сергієні О. В., Топка В. П. та інші – методичні рекомендації: «Модель державної системи професійної реабілітації інвалідів в Україні». – Д.,. Пороги, 2002. – С. 4).

Починається професійна реабілітація інваліда з підготовки індивідуальної програми реабілітації в медико-соціальних експертних комісіях. В ІПР виносяться рекомендації по професійній орієнтації, професійній підготовці або перепідготовці з метою відновлення колишніх або придбання нових професійних навичок і знань та раціональному працевлаштуванню. Винесення рекомендацій інвалідам, які не мають професійної підготовки або в випадках коли необхідна зміна професій, починається з професійної орієнтації та переорієнтації.

Професійна орієнтація на сьогоднішній день розглядається як комплексна науково обґрунтована система форм, методів та засобів впливу на особу з метою оптимізації її професійного самовизначення з урахуванням особистісних особливостей індивідуума та потреб ринку праці. В професійній реабілітації виділяють наступні розділи: професійна інформація, професійна консультація, професійний добір, професійний відбір і професійна адаптація. Займаються професійною орієнтацією працівники установ Міністерства праці і соціальної політики і працівники установ Міністерства охорони здоров’я України, в тому числі співробітники лікарсько-консультативних та медико-соціальних експертних комісій і, в першу чергу, лікарі-реабілітологи.

При виявленні у працюючого захворювання, а також після проведеного його лікування в лікувально-профілактичному закладі та при винесенні в ЛКК висновку про неможливість хворим продовження роботи в повному обсязі, лікуючий лікар самостійно або спільно з лікарями лікарсько-консультативної комісії проводить професійну орієнтацію, враховуючи наступні фактори:

– бажання хворої особи працювати;

– ступінь вираженості порушень тих або інших функцій організму;

– особливості виробничого та трудового процесу за місцем роботи хворого;

– особливості виробничого та трудового процесу на підприємствах в зоні обслуговування ЛПЗ та на підприємствах, які розташовані недалеко від місця проживання пацієнта;

– найбільш важливі дані санітарно-гігієнічної характеристики основних професій в зоні обслуговування ЛПЗ;

– реабілітаційний потенціал хворої особи та інші фактори.

Працівники медико-соціальних комісій фактично обмежуються професійною інформацією та професійною консультацією. При проведенні професійної інформації та професійної консультації вони допомагають інвалідові у виборі або зміні професії чи виду діяльності на основі вивчення індивідуально-психологічних характеристик, особливостей життєвої ситуації, професійних інтересів та нахилів індивідуума і його стану здоров’я з урахуванням потреб ринку праці, в тому числі можливості раціонального працевлаштування.

Слід відмітити, що при проведенні професійної реабілітації осіб з тими чи іншими вадами здоров’я необхідно враховувати їх стан здоров’я. При цьому визначається клінічний і трудовий прогноз та реабілітаційний потенціал. При проведенні такої роботи враховується специфіка захворювання (наприклад, серцево-судинні хвороби, злоякісні пухлини, наслідки травм та ін.) та його клінічні прояви, перебіг хвороби, ступінь функціональних порушень в організмі, що викликані захворюванням або наслідками травм, і можливості їх компенсації.

Оцінка стану здоров’я спочатку проводиться в лікувально-профілактичних закладах, де хворому проводиться необхідне обстеження з проведенням додаткових методів дослідження та визначається ступінь функціональних порушень. Якщо таке обстеження є недостатнім, а хворий направлений на МСЕК, то лікарі медико-соціальної експертної комісії направляють його назад до лікувально-профілактичного закладу на дообстеження.

Важливе значення при проведенні професійної орієнтації та реабілітації має психологічний аспект.Психолог оцінює особистість хворої людини, стан психічних процесів та «внутрішню картину хвороби». При вирішенні питань профорієнтації з’ясовуються індивідуальний нахил, здібності та можливості оволодіння майбутньою професією, а для тих індивідуумів, які не мають професійної підготовки, їх рівень освіти; для тих, що потребують переведення на іншу роботу (професію) – можливість використання спеціальної професійної підготовки та професійних навичок у новій професії; установки на продовження трудової діяльності, професійні наміри, самооцінку свого стану життєдіяльності, ціннісні орієнтації, свої можливості та ін. При високому реабілітаційному потенціалі особистості психологічний аспект майже не потрібний, тому що реабілітанти зроблять все можливе для своєї реабілітації. При виявленні низького або значно зниженого реабілітаційного потенціалу особистості, коли особа неспроможна (або не має намірів) розширяти обмежені сфери життєдіяльності (наприклад, при стійкій алкоголізації та ін.) заходи психологічного аспекту теж не плануються, тому що вони будуть неефективними. При помірно зниженому реабілітаційному потенціалі особистості виясняються причини його зниження та плануються психокорекційні заходи.

Проведення професійної консультації бажано спільними зусиллями лікаря та психолога. При цьому вирішуються наступні питання: підбирання та рекомендації хворій особі конкретних професій або видів праці з урахуванням нозологічної форми захворювання, ступеня порушених функцій, характерологічних особливостей, віку, рівня освіти, соціальних і побутових умов та ін. Рекомендована робота та умови праці не повинні несприятливо впливати на стан здоров’я хворої людини і перебіг основного та супутніх захворювань.

З метою правильного винесення рекомендацій показаних і протипоказаних умов праці та раціонального працевлаштування хворих і інвалідів лікарі лікувально-профілактичних закладів та МСЕК повинні добре знати підприємства в зоні обслуговуваної території і складати з урахуванням соціально-гігієнічних та соціально-економічних характеристик професій і видів праці їх перелік, включивши в нього наступні дані (цит. за Іпатовим А. В., Сергієні О. В., Топкою В.П. та ін.: метод. рекомендації «Модель державної системи професійної реабілітації інвалідів в Україні». – Д., Пороги, 2002. – С. 6):

«– зміст праці (за Єдиним тарифно-кваліфікаційним довідником або посадовою інструкцією), короткий перелік устаткування та інструменту, який застосовується; вимоги, які пред’являє професія, кваліфікаційну характеристику працюючого (що повинен знати, що повинен уміти);

– характеристику умов праці (санітарно-гігієнічні та психофізіологічні фактори); наявність небезпечних та шкідливих виробничих факторів і їх величини у порівнянні з гранично допустимими рівнями та концентраціями; фізичне навантаження (важкість вантажу, що підіймається та переноситься, статичне навантаження, робоча поза, нахил корпусу, переходи за зміну), напруженість праці (тривалість зосередженого спостереження, напруженість аналізаторних функцій, емоційне та інтелектуальне напруження), клас шкідливої професії;

– режим та форми організації праці: змінність, наявність регламентованої перерви для відпочинку та приймання їжі, організація праці (бригадна, індивідуальна та ін.), можливості працювати неповний робочий день або тиждень».