Розділ 12 психологічна реабілітація хворих та інвалідів

12.1. Визначення психологічної реабілітації

У Законі «Про реабілітацію інвалідів в Україні» приведено таке тлумачення терміну «психологічна реабілітація»: психологічна реабілітація є система заходів, спрямованих на відновлення, корекцію психологічних функцій, якостей, властивостей особи, створення сприятливих умов для розвитку та утвердження особистості.

Психологічна реабілітація нерозривно пов’язана з медичною психологією, яка вивчає психологічні аспекти гігієни, профілактики, діагностики, лікування, експертизи і реабілітації хворих та специфіку взаємостосунків між лікарем та хворим.

При проведенні психологічної реабілітації враховується великий комплекс психологічних та біологічних факторів:

– етіологія, патогенез та перебіг хвороби (розлади соціо-біопсихологічного гомеостазу особи внаслідок патологічного процесу з типовою сукупністю специфічної типології та синдромів, типовими їх змінами, які ведуть до обмеження життєдіяльності індивідуума);

– взаємодія психічних і соматичних процесів при виникненні і розвитку хвороби;

– вплив захворювання на психіку людини та формування у неї уявлення про свою хворобу і розвиток психовегетативних розладів;

– стан динаміки усвідомлення індивідуумом своєї хвороби та інвалідності;

– бажання до одужання або зменшення тяжкості інвалідності;

– формування адекватних особистих установок хворого, які пов’язані з його лікуванням та інвалідністю;

– використання для реабілітації компенсаторних і захисних механізмів особистості;

– психологічна взаємодія лікувальних методів та заходів для максимального позитивного впливу на фізичний і психічний стан хворого;

– психологічні аспекти організації лікувального середовища;

– стосунки хворого з родичами, персоналом, іншими хворими та іншими факторами.

Психологічна реабілітація тісно пов’язана з психолого-педагогічною реабілітацією, яка являє собою систему психологічних і педагогічних заходів, спрямованих на формування способів оволодіння знаннями, уміннями та навичками, надання психологічної допомоги, зокрема щодо формування самоствердження і належної самооцінки особою своїх можливостей, засвоєння правил суспільної поведінки шляхом здійснення системної навчально-виховної роботи.

Поряд з цим психологічна реабілітація тісно пов’язана з соціальною реабілітацією, що включає в себе систему заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов для повернення особи до активної участі у житті, відновлення її соціального статусу та здатності до самостійної суспільної і родинно-побутової діяльності шляхом соціально-середовищної орієнтації та соціально-побутової адаптації та ін.

12.2. Внутрішня картина хвороби

ПРИ СОМАТИЧНИХ ХВОРОБАХ ТА АНАТОМІЧНИХ ДЕФЕКТАХ

У кожної людини має місце певний тип психічного реагування на хворобу або на анатомічний дефект. Більшість психологів вказує на те, що тип реакції хворого на соматичне захворювання та анатомічний дефект пов’язаний, в першу чергу, з оцінкою важкості хвороби або дефекту. При цьому має місце феномен «об’єктивної» та «суб’єктивної» оцінки їх тяжкості. Проте така оцінка (об’єктивна та суб’єктивна) не може бути виражена в кількісних показниках.

Слід відзначити, що в рамках етно- і соціокультурних особливостей, а також з урахуванням розвитку медицини захворювання або дефекти відносять до більш або менш тяжких. При цьому враховують критерії летальності, можливої інвалідності і втрати працездатності. Наприклад, рак шлунка важче, ніж гастрит; втрата мізинця лівої руки значно легша, ніж втрата ока і т. д.

На суб’єктивне ставлення до хвороби або анатомічного дефекту впливають декілька факторів: стать, вік, професія, темперамент, характер та особливості особистості.

За рекомендацією О. Р. Лурія суб’єктивне ставлення людини до захворювання називають ще «внутрішньою картиною хвороби». Суть цього поняття зводиться до інтелектуальної інтерпретації діагнозу захворювання, когнітивної оцінки його тяжкості й клініко-соціального прогнозу та в формуванні на цій основі емоційного і поведінкового патерну. Поняття «внутрішньої картини хвороби» у пацієнта формується на розумінні механізмів виникнення неприємних і больових відчуттів (чуттєвий рівень), знанні хвороби та її реальної оцінки для майбутнього (інтелектуальний рівень), а також реакція на хворобу або дефект у вигляді емоційних переживань (емоційний рівень) і вибору дій та поведінки в нових для людини умовах, що спрямовані на видужання та компенсацію наявного дефекту (мотиваційний рівень).

Об’єктивна тяжкість хвороби – це інформація про летальність при певній тяжкості розладів або дефектів, можливість інвалідизації і хроніфікації хвороботворного процесу. Всі ці фактори також впливають на формування внутрішньої картини хвороби.

Слід відзначити, що хвора людина рідко повністю довіряє медичним даним. Хворий прагне аналізувати ситуацію через призму суб’єктивної тяжкості хвороби, базуючись на відомих тільки йому або його субкультурній групі (сім’я, мікроколектив) ставленнях до захворювання.

В. Д. Менделевич (2002) фактори, що формують суб’єктивне ставлення пацієнта до хвороби, розділяє на дві групи: соціально-конституційні і індивідуально-психологічні. До соціально-конституціональних параметрів він відносить вплив статі, віку та професії людини, а до індивідуально-психологічних – властивості темпераменту, особливості характеру та якості особистості.