11.7. Критерії встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках

Наказом міністра охорони здоров’я № 238 від 5 серпня 1998 р. були затверджені «Критерії встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності хворих та інвалідів…» і були внесені зміни та доповнення до наказу міністра охорони здоров’я № 212 від 22.11.1995 р.

Слід відзначити, що деякі параграфи цих наказів можуть трактуватись по- різному. В зв’язку з цим, лікарям-експертам МСЕК допомагають методичні Рекомендації для практичного використання інструкції «Критерії встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках, особливостей працевлаштування хворих та інвалідів» за 2000 рік, які були підготовлені співробітниками Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності. В методичних рекомендаціях висвітлюється методологія експертних висновків про встановлення втрати професійної працездатності, а також подана трактовка тих параграфів, в яких можуть бути різні тлумачення.

При огляді хворих у МСЕК лікарі-експерти спочатку визначають ступінь обмеження життєдіяльності, тобто вирішують питання про групу інвалідності. При визначенні групи інвалідності враховуються нозологічна форма захворювання, тяжкість функціональних порушень, професія і вік хворого, заробіток до пошкодження стану здоров’я на виробництві та після нового працевлаштування й інші фактори.

Після цього лікарі-експерти вирішують питання про встановлення відсотків втрати професійної працездатності в залежності від тяжкості функціональних порушень, що викликані травмою або професійним захворюванням, професії і віку хворого та заробітку потерпілого.

При визначенні відсотків втрати професійної працездатності лікарі МСЕК враховують не фактичне працевлаштування, а ймовірне працевлаштування з урахуванням освіти, кваліфікації і фаху потерпілого.

При встановленні відсотків втрати професійної працездатності лікарі-експерти враховують групу інвалідності. При наслідках однієї травми або одного професійного захворювання встановлюються наступні відсотки:

1-ша група інвалідності – 85–100 %;

2-га група інвалідності – 65–80 %;

3-тя група інвалідності – 30–60 %.

У тих випадках, коли потерпілого не визнають інвалідом, ступінь втрати професійної працездатності не повинний перевищувати 25 %.

При легких розладах стану здоров’я і необхідності невеликих обмежень працездатності у своїй професії і пов’язаним з цим зниженням заробітної плати встановлюється мінімальна втрата професійної працездатності у відсотках. При цьому враховується заробітна плата та інтенсивність виконуваної роботи.

При більш виражених функціональних порушеннях, але які відносяться до легких розладів, і дещо більшим зниженням заробітної плати відсотки втрати професійної працездатності встановлюються більш високі.

Якщо у потерпілого мають місце наслідки двох або більше травм або професійних захворювань, встановлюються наступні відсотки:

1-ша група інвалідності – не вище100 %;

2-га група інвалідності – не вище 85 %;

3-тя група інвалідності – не вище 65 %.

У випадках невизнання потерпілого інвалідом сумарні показники втрати професійної працездатності підвищуються на 5–15 %, але не повинні перевищувати 40 %.

У наказі міністра охорони здоров’я України № 238 від 5 серпня 1998 р. мають місце коливання рекомендованих для встановлення показників втрати професійної працездатності від 5 до 20 %. Такі коливання залежать від тяжкості функціональних порушень, що викликані наслідками перенесеної травми або професійним захворюванням, професією, спеціальністю, фахом, заробітною платнею до та після погіршення стану здоров’я, можливостями продовження своєї попередньої роботи, можливостями раціонального працевлаштування, фактичним працевлаштуванням потерпілих, санітарно-гігієнічними умовами роботи на попередній і новій роботі та іншими факторами.