Аналіз руху працівників на підприємстві

Показники	2008р.	2009р.	Темп приросту, %
Середньооблікова кількість працівників	917	923	+0,7
Прийнято -всього	538	513	-4,6
Вибуло всього	555	537	-3,2
З них : - за власним бажанням	194	186	-4,1
- з порушення дисципліни	2	7	+250,0
Коефіцієнт обороту з прийому, %	58,7	55,6	-3,1
Коефіцієнт обороту зі звільнення, %	60,5	58,2	-2,3
Коефіцієнт плинності, %	21,4	20,9	-0,5

На практиці при аналізі ступеня інтенсивності використання кадрів застосовують такі показники:

– коефіцієнт змінності робітників;

– коефіцієнт зайнятості активною роботою;

– коефіцієнт відволікання виконавців від основної роботи й т. ін.

  Рівень забезпеченості підприємства робітниками окремих професій характеризується відповідністю фактичної кількості робітників з кожної професії окремо потребам у них відповідно до виробничої програми. Він виміряється у відсотках (відношення фактичної чисельності робітників до їхньої потреби і відхилення від плану). Такі дані показують недолік чи надлишок робітників певної професії і дозволяють уживати заходів щодо поліпшення комплектування підприємства трудовими ресурсами.

При оцінці виявлених змін у професійному складі працівників (робітників) необхідно враховувати постійний вплив науково-технічного прогресу на характер роботи, у результаті чого потреба підприємства в ряді професій може зменшитися чи зовсім зникнути, а в інші – зрости; крім того, можуть виникнути нові професії.

Узагальнюючим показником рівня кваліфікації робітників є середній тарифний розряд робітників (). Він визначається по професіях робітників у розрізі цехів і по підприємству в цілому, у більшості випадків за формулою, що рекомендується:

,

де:— розряд робітника; — чисельність робітників визначеного розряду.

Відносна сталість чисельності nf якісного складу працівників підприємства виступає важливим фактором забезпеченості підприємства трудовими ресурсами, раціонального їхнього використання, підвищення рівня організації виробництва і його середньооблікової чисельності.

12.3. Планування продуктивності праці

12.3.1. Недоліки методу планування зростання продуктивності праці за факторами

В умовах командно-адміністративної економіки показник продук­тивності праці довгий час був «директивним» і так званим «фондоутворюючим». Це значило, що він був обов'язковим до виконання і від темпів його зміни залежала величина «фондів економічного стиму­лювання». Крім того, порівняння темпів зростання продуктивності праці й середньої заробітної плати використовувалося для контролю за правильним використанням останньої. Темпи зростання продук­тивності праці повинні були випереджати темпи зростання за­робітної плати.

Показник планового зростання продуктивності праці задавався порівняно з досягнутим рівнем минулого (звітного) року. Оскільки умови минулого року, особливо по позиціях «номенклатура й асорти­мент», «рівень кооперування» й інших, не співпадали з умовами пла­нового року, розрахунок здійснювався так званим «факторним методом».

Сутність методу розрахунку продуктивності праці за факторами

1. За базу розрахунку береться показник продуктивності праці в базисно­му періоді: ,

де: - випуск продукції у фактично діючих цінах за базовий період, тис. грн.;

- чисельність працівників у базовому періоді, осіб.

2. Далі визначають економію за факторами (зміна номенклатури й асортименту, «перехідна економія», «зниження трудомісткості продукції», «поліпшення використання фонду часу робітників», «зміна середнього процента виконання норм», «збільшення об­сягу виробництва», «зміна частки покупних напівфабрикатів і кооперованих постачань» і т. п.). Набір «факторів» у різних ме­тодиках істотно відрізняється. Практично сумується економія, яку реально отримують за рахунок упровадження досягнень на­уково-технічного прогресу, поліпшення організації виробництва і праці з так званою «умовною економією» (чи подорожчанням), пов'язаною з елімінуванням різниць в умовах звітного і планово­го року.

3. Визначається так звана «вихідна чисельність» працівників як відно­шення планового обсягу випуску продукції () до базисної про­дуктивності праці (виробітку), тобто це буде чисельність працівників на початок року:

або .

Де: - коефіцієнт зростання обсягу виробництва в плановому році порівняно з базисним.

4. З урахуванням сумарної економії за всіма факторами () визна­чається відносний приріст продуктивності праці за формулою:

.

Звідси неважко визначити і планову продуктивність праці, і плано­ву кількість працівників.

Здавалося б, що все просто. Однак, розрахунок продуктивності праці за факторами носив досить умовний і суб'єктивний характер і на практиці не відображав реального підвищення продуктивності праці. Існує чима­ло методик визначення продуктивності праці за факторами, розрахунки за якими дають досить суперечливі результати. Це само по собі свідчить про некоректність цього методу. Крім того, аналіз показує, що у розра­хунках «факторів» не враховується їх реальна взаємозалежність, спо­стерігається повторний рахунок, як правило, не враховується «перехідна економія» (але ж може бути і «перехідне подорожчання») і, найго­повніше, - в умовах самостійності підприємств відпала необхідність ус­тановлення їм завдань щодо зростання продуктивності праці.

Дійсно, самостійним підприємствам у даний час не встановлюють показники зростання продуктивності праці, але це не означає, що у них немає інтересу до підвищення продуктивності праці. У сучасних умовах показник зростання продуктивності праці потрібний підприємствам не для звіту перед вищими інстанціями і не для утво­рення так званих «заохочувальних фондів», а для того, щоб керівництво підприємства могло оцінити реальне підвищення ефек­тивності виробництва, на його основі визначити потрібну чисельність працівників і використовувати його для контролю за правильною витратою заробітної плати і матеріального заохочення працівників за реальне зниження витрат праці.

Щоб вирішувати ці завдання, не слід шукати якісь нові методи виміру продуктивності праці, а необхідно дещо по-іншому підійти до планування цього показника на підприємстві. Все питання в базі роз­рахунку. За базу розрахунку варто брати не середньорічний виробіток базисного року, а його рівень, виходячи з планової номенклатури й асортименту і нормативів витрат праці на початок планового періоду.