Жебрацькі пісні

Особливою верствою українського населення були діди-жебраки. Як свідчать історичні документи, ці люди виконували свої твори не просто з метою випросити милостиню. Вони утворювали своєрідні жебрацькі громади, які діяли за всіма законами напівтаємних братств (з певними умовами вступу та поведінки), подібно до кобзарських громад. їхній репертуар міг складатись із історичних пісень чи пісень-хронік, але вони також мали свої особливі пісні, які виконували, просячи милостиню. Ці пісні в народі та фольклористичній літературі 19 ст. називалися «просьбування» або «жебранки»:

Прошу тебе, отець-мати,

Низьким уклоном, покірним словом,

Даруй мені єдиную рубашечку, або убраннячко,

На грішнеє моє тіло прикриваннячко,

Прикрийте ж, отець-мати, моє грішне тіло,

Щоб од буйного вітру воно не марніло,

І од праведного сонечка не вгоряло,

Од морозу не вимерзало, од дощу не вимокало,

То так і вас прикриє Матір Божая чесним своїм омофором.

У них основний мотив — прохання допомоги: дати одяг, їжу чи хоч якісь гроші для існування, як правило, поєднувався з молитовними мотивами накликання добра і процвітання, прохання Божої милості на добродійних людей, що помагають жебракові:

Син єдиний, Ісус Христос правдивий!

Зошли, Господи, ангела-хранителя у сей дом благочестивий!

Особливості побудови таких пісень полягають в тому, що вони, подібно до плачів, не мають силаботонічної структури, виконуються речитативом у супроводі музичного інструмента, що наближає їх виконання до дум. Така форма сприяє високому рівню їх імпровізації.

Заробітчанські та робітничі пісні

Нові соціальні умови, пов´язані з обезземеленням селян, що спричинили їх зубожіння, примушували шукати нових способів заробітку. Не маючи жодних засобів для існування, селяни покидали домівки і йшли найматися на роботу в промислові райони, де будівництво фабрик і заводів створювало нові робочі місця. У II половині 19 ст. постійним місцем заробітчанства стали Таврія і Бессарабія. Крім поміщицьких латифундій, там була велика кількість винокурень, смолокурень, цукроварень, ґуралень, шахт, тому туди тисячами збирались розорені селяни у надії заробити на шматок хліба. Сподівання на великі заробітки часто виявлялися марними: тяжка виснажлива праця забирала здоров´я, несправедливий розрахунок заганяв людей у ще більші злидні.

Заробітчанські пісні, що генетично та тематично пов´язані з бурлацькими, наймитськими, строкарськими, мають і свої особливості. Попри змалювання важких умов життя (праця з раннього ранку до пізньої ночі, напівголодне існування, ночівля у холодних бараках та ін.) з´являється тема виробничого каліцтва, започаткована окремими елементами вже у строкарських піснях. Нерідко траплялись і смертні випадки:

Засвистала машиночка        — Молотила машиночка,

Треба рано встати,    Молотила жито,

Вже десята годиночка         — Не їдного строкарика

Нема що снідати.        Затягнула, вбито...

Незвичні до роботи коло промислової техніки селяни замість того, щоб заробити, ставали каліками, нікому непотрібними, до кінця життя приреченими на поневіряння.

У заробітчанських піснях звучать й інші, більш традиційні теми: ностальгії за домом, душевні страждання від розлуки з милою, тривога за майбутнє, нарікання на гірку долю. Подекуди з´являються мотиви соціального протесту, що виявляється у руйнуванні заводських машин. Переконливим прикладом поєднання цих тем і мотивів є пісня «Ой чи воля, чи неволя»:

...— Соловейку сизокрилий,          А хазяїн його лає:

Скажи правду, де мій милий?        — Зачим, парень, в тебе роботи немає?

—      А твій милий на роботі         Як поїхав хазяїн із дому, У сахарному заводі!         Наробили хлопці лому,

—      Що він робить? — Роботає, Розпустили пару по заводу, Аж піт очі заливає.         Пішла слава по народу...

Подібні пісні пізнішого походження стали основою для виникнення робітничого фольклору. Такою перехідною ланкою між традиційною селянською лірикою і робітничими піснями є твори на зразок «Як наймали, вговоряли»:

Ой як наймали, вговоряли: Будем чаєм наповать. Ей, раз, два, люлі, Будем чаєм наповать, Ще й булками годовать. Ей, раз, два, люлі, Ще й булками годовать.

Ой як найняли ж, найняли, Хліба солі не дали (Рефрен). ...Ой як наварили буряків Для сезонних дураків (Рефрен). Ой як наварили галушок, Стягнем пана з подушок. Возьмем пана за петельки: — Оддай деньги до копейки...

Маршовий ритм, не властивий для інших соціально-побутових пісень (окрім солдатських), приспів «Ей, раз, два, люлі», який повторюється майже через кожні 2—3 рядки, надають пісні іншого характеру звучання. Тут з´являється ще одна нова риса, що виявляється у лексичних зворотах, запозичених з російськомовного робітничого середовища. Пізніше вона спостерігається у робітничих піснях. Відірвані від національного ґрунту селяни, перебуваючи в іншомовному (а по суті й іншокультурному чи субкультурному) середовищі, творять тексти, що відходять від української народної традиції, позбавлені національної символіки та архетипної образності.

Робітничі пісні, що, як і весь робітничий фольклор, творились у пролетарському середовищі, лише умовно можна назвати продовженням національної традиції. Хоч у них є часткове засвоєння і трансформація суспільно-побутової лірики попередніх віків (від кріпацьких до заробітчанських пісень), але це за своєю суттю абсолютно нове явище в усній народній творчості. Поряд з традиційними мотивами (відображення важкого становища робітників на заводі, скарги на нелегку працю, погану їжу, знущання господаря, малі заробітки і т. ін.), з´являються мотиви протесту, заклики до зброї, кривавої розправи, погрози вбити всіх («і панів, і попів»); висловлюється недовіра цареві («сидить дурак на престолі, порядку немає»). Основний мотив — ненависті (названий в критичній літературі радянської доби мотивом народного гніву) до пануючої верхівки і всіх, причетних до неї. Пісні пройняті гострим сарказмом і зневагою, особливо гнівно звинувачувались прикажчики та економи, з якими робітники безпосередньо мали справу при розрахунках, стягненні штрафів, контролю та нагляду за робочою дисципліною: «Ой горе нам, молодим, з цим прикажчиком дурним...».

На заводах і шахтах Східної України була велика частина російських робітників, тому робітничий фольклор переважно російськомовний. Бунтарські, революційні настрої підтримувались пролетарськими піснями, привезеними з Росії. Власне українських текстів практично нема, бо вони створені суржиком з використанням ро сійських жаргонізмів. У середовищі постійно зростаючих промислових районів, де було скупчення тисяч людей, відірваних від національного коріння, творилась нова масова субкультура. У текстах робітничого фольклору, на думку багатьох українських дослідників початку 19 ст., проявились перші ознаки денаціоналізації та деморалізації людей пролетарського середовища.