робота в графматеріалі

ТЕХНІКИ АВТОРСЬКОГО ДРУКУ ОФОРТ ЛІТОГРАФІЯ ДЕРЕВОРИТ ЛІНОРИТ ШОВКОТРАФАРЕТНИЙ ДРУК	101

розробці ескізу слід зосередитися на компо­ зиційному вирішенню проблем відкритого та глибокого простору, його тональній та рітмічній розбудові. Для цього завдання вико­ ри­товують літографський олівець або туш у поєднанні з продряпуванням.

Композиція з уча­тю звірів або домашніх тварин.

Завдання виконується на основі зібраного натурного матеріалу у Харківському зо­пар­ ку або у Музеї природи Харківського універ­ ситету. При виконанні завдання слід зверну­ ти увагу на вирішення проблеми співвідно­ шення форм живих і неживих, викори­тання для цього різних прийомів та фактур, певної міри «основ психології», особливо­тей ком­ позиційної будови естампа.

Коль­оро­ва­ літо­гра­фія.

Натюрморт з предметів побуту у 2 – 3 кольо­ ра, або пейзаж.При виконанні цього завдан­ ня слід зосередити увагу студентів на виборі теми, предметів та певного композиційного рішення.

Ро­ль ко­льо­ру ве­ли­ка як у чу­ттєвму­, так і раціонн­альноо­му сс­прийн­н­ят­ ті зміс­ту графічноо­го тво­ру­. А тво­рчи мо­жли­восс­ті бе­зме­жн­і.

Слід пам'ятати про активне втручання коль­ру у рішення об'єму предметів та про­ стру композиції, про можливості накладу кольорів з утворенням нового коль­ру. Ескіз виконується за допомогою па­телі з виконан­ ням усіх вимог коль­рової літо­раіфї.

Найкраще працювати відразу на декількох каменях відповідно до задуму. Малюнок переводиться на усі камні, проставляються запобіжні позначки (необхідні у друку хрес­ тики, крапки та інше).

Виконання цього завдання дає змогу здобути уявлення про коль­ровий друк, роз­ ширити власні творчі можливості та засоби виразності. Якщо авторові вдалося отримати з друку задовільні відбитки, їх треба належ­ ним чином оформити для будь якої ек­по­ зиції.

По перше, слід пам'ятати, що голо­ вне – це охайність. Поле відбитку повинно бути якісним і чи­тим з обох боків, мати

Се­рія тво­рчи­х ро­біт ви­конн­ан­а в те­хн­іці ко­льо­ро­во­ї літо­графії у дві фарби «ду­атонн­».Вс­і ро­бо­ти рисо­о­ван­і ту­шю і о­лівце­м н­а о­дноо­му ве­ли­ко­му­каменн­і. Піс­ля дру­ку пе­ршо­ї фарби камін­ь бу­ло «відпу­ще­­ ноо­» для малюн­ку під дру­гу фарбу­.

ТЕХНІКИ АВТОРСЬКОГО ДРУКУ ОФОРТ ЛІТОГРАФІЯ ДЕРЕВОРИТ ЛІНОРИТ ШОВКОТРАФАРЕТНИЙ ДРУК	103

розміри не менше 5х5х5х7 см. Це відношен­ ня має нижній кордон, але воно залежить від пропорцій відбитку, його сприйняття. Якщо автор застосовує такі засоби виразності, як «білий» конгрев, то поле відраховується від нього.

Авторська сигнатура робиться по ниж­ нь­му краю за загальними правилами.

ЗБЕРІГАННЯ КАМЕНІВ

Щоб зберігти камні для повторних тиражів від впливу агресивного середовища та механічних ушко­жень слід форму закри­ ти розчином дик­срину, або крохмалю, який захи­тить малюнок від вопадкового зажирю­ вання та можливих подряпин. При повторно­ му тиражуванні клей слід до­ре вимити, щоб його залишки не псували папір.

ТЕХНІКИ АВТОРСЬКОГО ДРУКУ ОФОРТ ЛІТОГРАФІЯ ДЕРЕВОРИТ ЛІНОРИТ ШОВКОТРАФАРЕТНИЙ ДРУК	104

ОФОРТ ТА ІНШІ ВИДИ

ГЛИБОКОГО ДРУКУ

ТЕХНІКИ АВТОРСЬКОГО ДРУКУ

Альбре­хт Дюре­р, “Ве­ли­ка гармата”,1518 рік. Один ­ з пе­р­ ши­х відо­ми­х о­фо­ртів. Пройй­шло тільки вс­ьо­го де­кілька ро­ків з ча­ су ­ винн­ай­денн­н­я о­фо­рту­. Ще по­пе­ре­ду тво­рчі досс­ягненнн­н­я Се­ге­рс­а та Ре­мбран­дта, Жака Калло­, Т'єпо­ло та Піранее­зі, Гойй­ї та Манее­, Ан­дресс­а Цо­рн­а та Ке­те Ко­львіц, Тарас­а Ше­вченн­ко та Валенн­тинн­а Се­ро­ва і багатьо­х багатьо­х ін­ши­х.

106

ОФОРТ ТА ІНШІ ВИДИ ГЛИБОКОГО ДРУКУ

Усі техніки офорту започатковуються від різцевої гравюри на меді, або мідьориту, що розповсюдилася у містах по річці. Рейн що у Німетчині десь у 30 х роках п’ятналцятого століття. ( перший вітбиток датовано 1446 роком) Там же було винайдено і друкарсь­ кий верстат для цієї техніки.

Першими граверами стали золотих справ майстри та зброярі висока професійна майстерність яких доповнювалася художнім смаком. Одним з етапів їх роботи була перевірка награвірованого на виробі малюнку за допомогою відбитку з нього на папері. Ці перші вітбитки привернули до себе увагу художників, і головних замовників: можновладців і церков. «Май­ стер гральних карт» та майстер «E.S.» відомі за клеймими-монограмами, які вони проставляли на своїх вітбиткахтеж були, срібних діл майстрами, ювелірами. Мабуть тому перші альбоми гравюр слу­ гували популяризації та розповсю­женню ювелірного ми­тецтва. Також були надру­ ковані навчальні посібники та зразки для скульпторів та живописців, альбоми орна­ ментів, шрифтів, зразків прикрас – своєрідні пращури сучасних періодичних видань з пи­ тань ми­тецтва та товарних каталогів.

Десь з 1470 року гравюрою починають займатися живописці.. Мартін Шонга­ер

		107
	ОФОРТ ТА ІНШІ ВИДИ ГЛИБОКОГО ДРУКУ

За 500 ро­ків відто­ді,	ко­ли у ­ 1501	ро­ці Хо­пфе­р Аусс­бу­рг
у Ге­рман­ії н­адру­ку­вав зі с­тале­во­ї до­шки		пе­рший ­ відо­мий н		н­ам
о­фо­рт, оснон­о­вн­і те­хноо­ло­гічн­і	принн­ци­пи о о­фо­рту		май­же н е е­	змі­
нии­лисс­я. Вони и­ по­лягають у то­му­, що по ­пе­рше­,			ме­тале­ва до­шка
у ро­зігріто­му сс­тан­і по­кри­ваєтьс­я шаро­м кисс­ло­тосс­тіко­го лаку­,				який ­
для поси­и­ленн­н­я ви­три­валосс­ті до	хімічнии­х с­по­лу­к та зру­чнос­с­ті траці,
зако­пчу­єтьс­я с­аже­ю.

успадкував техніку гравірування від бать­ ка ювеліра і став займатися гравюрою вже ма­чи досвід живописця. Гравюра почала набувати рис нового виду мистецтва. Сюжетний ряд становиться більш широким. вітська тематика розширюється. Це вже не тільки лицарство з його культом зброї та турнірами, ай сади кохання з галантними сценами мирного романтичного життя. Гравюра опановує релігійну тематику і стає найтільш масовим популізатором сакральних сюжетів. Нове ми­тецтво охо­ че засво­вєта відо­ражає нові ідеї Відро­ дження, воно шукалє людину у драматизмі подій, підносило її особистість. Копіювання сюжетів живопису та скульптури поступово заміщується власно графічними сюжетними та композиційними пошуками. Основними виразними засобами стають лінія, тон, як сукупність ліній і площина.

У другій половині 15 століття у Німетчині розпочинаються суспільні зрушення, які поступово приводять до Реформації та Селянської війни. Релігійна тематика стає ще більш значущою і домінуючою у мистецтві. Нові суспільні ідеї засвоюються середньовічним містом, вони потребують нового комунікативного засобу, яким стає друкарство. Тому тиражна техніка була необхідна і потребувалась суспільством. «Несення великого хре­та» (1474р.) Мартіна Шонга­ура є вже твором нового ми­тецтва. У той же час італійці винай­ли техніку «ніело» (від «NIGELLUM» – суміш стертої на порох сірки та інших компонентів що єю затиралися гравюри для чорніння). Винайден­ ня техніки приписують, за ствер­женням Джор­жо Вазарі, Мозо Фінігвера з Фло­ ренції у 1460 р.. Видатні метці Відро­жен­ ня поважали та віддавали данину новому виду ми­тецтва. Ботічеллі віддавав свої малюнки граверам, Палайло та Мантенья іноді гравірували самі. Гравюра Палайло «Битва десяти оголених» є першою підпи­ саною гравюрою. Авторська сигнатура та гравіровані клейма-монограми пізніше стало традицією у графіці. особливе місце

ТЕХНІКИ АВТОРСЬКОГО ДРУКУ	108

По ­дру­ге­, по лаку гол­ками гравіру­єтьс­я малю­но­к, який ­ по­тім про­­ травлюєтьс­я вгли­б за до­по­мо­го­ю різнии­х травлячи­х роз­чинн­ів. Від ко­н­це­н­трації роз­чи­н­а та ча­су травле­н­я зале­жи­ть гли­би­н­а штри­ха та, взагалі, с­и­ла то­ну ­ вс­ієї гравюри­.

По ­тре­тє, про­травле­ний й­ малю­но­к н­а до­шці заби­ваєтьс­я с­пе­ціаль­но­ю о­фо­рт­но­ю фарбо­ю з до­дан­н­ям о­ліфи та зе­ле­н­о­го ми­ла і дру­ку­єтьс­я н­а во­ло­гийй­, с­лабко про­е­ле­єний й­ папір н­а с­пе­ціаль­ н­о­му оо­фо­рт­но­му вер­с­таті. Офо­рт­ний ­ вер­с­тат – це два вали­, між яки­ми під ти­с­ко­м за до­по­мо­го­ю ме­хан­ічноо­ї пе­ре­дачі, про­ко­чу­єтьс­я до­шка з по­кладе­нии­м н­а нее­ї папе­ро­м. При цьо­му фарба з загли­б­ ленн­ь у до­шці пе­ре­хо­де нн­а папір.

До­брий ­ інсс­тру­менн­т – ве­ли­ка час­тинн­а усс­піху в ро­бо­ті. Як є у­любленн­і те­хн­іки­, так є і у­любленн­і інсс­тру­менн­ти­, які с­лу­хаютьс­я ру­ки­, по­чу­ттів та ро­зу­му­. Вони с­ с­амі, їх фо­рма, їх вага по­винн­н­і по­до­батисс­я граве­­ ру­. Чу­ттєвє с­прийн­н­яття про­цесу у­ ро­бо­ти по­чинн­аєтьс­я зі с­прийн­н­яття інсс­тру­менн­ту як ре­чі у­тілітарноо­їі, як ре­чі есс­те­ти­чноо­ї. Якіс­ть мате­ріа­ лу з яко­го вони с­ с­тво­ренн­і по­винн­н­а н­адавати впе­внен­н­іс­ть у то­му­, що інсс­тру­менн­т не ­ зради­ть н­і в яко­му разі. Інсс­тру­менн­ти у ­ про­цесс­і тро­рчо­ї праці про­хо­дять пе­вну сес­е­гре­гацію, ви­жи­вають н­ай­якіснн­іші, н­ай­зру­чн­іші, н­айуу­любленн­іші.Є багато зразків, різнии­х за фо­рмо­ю, осо­о­бли­восс­тями зас­тосу­у­ваннн­я, е­ргоно­о­міко­ю, але досс­від та праця підкажу­ть прави­льний й­ ви­бір.Час­то до­во­ди­тьс­я ви­го­то­вляти інсс­тру­­ менн­ти власно­о­ру­ч і, що нн­ази­ваєтьс­я, до ру­ки­.

у розвитку гравюри належить Альбрехту дюреру. Живописець і гравер, він відкрив нову сторінку як в історії німецького мистецтва, так і в історії гравюти.

Про А. Дюрера Еразм Ротердамский ска­ зав у 1528 р. «… чого тільки не може він відо­разити в одному кольорі, тобто чорним штрихом. Тінь, світ, ви­тупи та заглиблення. Зважа­чи на це кожна річ стає перед зором не тільки одним своїм боком... Що тільки не зо­ражує він, навіть те, що й неможливо зо­разити – вогонь, проміння, грім, спалахи, бли­кавку, туман, всі відчуття та, наприкінці, саму душу людини, виявля­чи у її рухах мало не самий її голос. Все це з таким мис­ тецтвом передано чорним штрихом, що мож­ но образити творіння, як що внести до нього колір...» До речі батько Дюрера був золотих та срібних справ майстром. У 1504 – 1514 рр. з'являються його «Адам та Єва», «Мелан­ холія», «Святий Ієронім» неперевершені зраз­ ки гравюри різцем. У цей період з'являється і травлення як допоміжна техніка у гравіру­ ванні. Злугка протравлені штрихи потім поглиблювалися та урізноманитнювалися за допомогою різця. Практика допоміжного попереднього травлення прискоряла роботу над гравюрою. Та метці не оставили поза увагою і власні можливості травлення. Так власне і з’явився травлений штрих. тобто офорт

Та вже у 1501 1507 роках Хопер з Ау­бур­ га друкує перші офорти, а у 1515 1518рр. Дюрер друкує шість офортів, серед них «Велику гармату». У Італії франче­ко Парміджаніно у 1524р. Друкує «Святу Тріаду». Сталь погано піддавалася травленню і до тогож була важкою в обробці. мідь була більш пластичною і легкою в обробці, легко травилася кріпким оцтом.Відтоді мідь стає основним матеріалом офорту, поки аж у ХІХ столітті її не потіснив ще більше пластичний матеріал цінк .

Гравюра виносила ідеї Ренесансу з пала­ цо та віл у широкий світ, А. Караччі, Ф. Рай­ монді, Дж. Б. Тьєполо присвятили їй ча­тину своєї творчості. Цікаво, що кожен зліт у ми­

	109
ОФОРТ ТА ІНШІ ВИДИ ГЛИБОКОГО ДРУКУ

Офо­ртн­і гол­ки­. Важкі,з ме­тале­ви­м тіло­м для с­у­хо­ї гол­ки­, ле­гкіші для о­фор­ту­. Гол­ки з багатьма віс­трями даду­ть змо­гу швид­ше до­с­яг­ ти то­н­аль­но­ї на­с­и­че­нос­с­ті. Є гол­ки­, зібран­і в пу­чо­к для ро­бо­ти крапко­ю, зуб­час­ті ро­ли­ки для пунк­ктир­н­о­го штри­ха. Заго­ст­ре­н­н­я бу­ває н­ай­час­тіше трьо­х ви­дів: зви­чай­нее­, н­а три гран­і та н­а с­кіс­. Заго­ст­ре­н­н­я н­а три гран­і до­бре для с­у­хо­ї гол­ки­, а н­а с­кіс для штри­хо­во­го оо­фор­ту­. Ці гол­ки зроб­лять штри­х жи­ви­м, на­пру­же­нии­м, с­правді каліграфічнии­м.

Шабе­ри – інсс­тру­менн­ти­, що зас­тосо­о­ву­ютьс­я для ви­правленн­н­я та ви­даленн­н­я зай­ви­х штри­хів. Трьо­хграннн­і шабе­ри зас­тосо­о­ву­ютьс­я н­ай­час­тіше для ви­даленн­н­я або ос­с­лабленн­н­я штри­хів, плосс­кі шабе­­ ри – для о­бро­бки фасее­т та ве­ли­ки­х пло­щин ­ по­ве­рхн­і ме­талу­. Шабе­ри по­винн­н­і бу­ти до­бре нн­агосс­тренн­і, а їх ле­за ще і відпо­ліро­­ ван­і, що­б при оо­бро­бці до­шки нн­а н­ій не е­ зали­шалосс­ь зай­ви­х по­дря­ пинн­.Слід пам'ятати­, що шабе­ро­м с­лід працювати вздо­вж штри­ха, а не ­ впо­пе­ре­к.

стецтві графіки співпадає з періодом зламу у суспільнму житті, психології світо­прийнят­ тя, економічних відносин, а розквіт живо­ пису та скульптури відчутен напередодні буренних подій. Як приклад– XVII століття. У Європі поширюються ідеї Гуманізму, Просвітництва, нового соціального ус­рою, і графіка, як найбільш соціально мобільне ми­тецтво, першою засвоює нові ідеї.

УГолландії перші офорти з'являються у1520 р. у Луки Лейденського після подорожі його до А. Дюрера у Антверпен. Голандські митці застосовують офорт як репродукційну техніку, популяризу­чи твори живопису та скульптури.

Француз Абрам Бос гравірує у 1642 р. офорт «У майстерні графіка». У 1660 р. спеціальним едиктом до Французької Королівської Академії Ми­тецтв почали приймати і граверів. То було офіційне виз­ нання. Офорт підхопив майже розгублені гравюрою на металі творчій потенціал, демо­ кратизм, народність.

УЄвропи вирує Тридцятирічна війна.І Жак Калло гравірує свої «Великі лиха війни»

	110
ТЕХНІКИ АВТОРСЬКОГО ДРУКУ

Різці, адо шти­хе­лі для гравіру­ваннн­я ме­талу ро­блятьс­я з загарто­­ ваноо­ї с­талі н­ай­ви­що­го гатунн­ку­. Клино­о­к н­ас­аджу­єтьс­я н­а кру­глу де­ре­в'яну ­ ру­чку зі зрізании­м нии­жн­ім краєм, що­б дає мо­жли­віс­ть змін­юн­ати нн­ахи­л та по­ло­женн­н­я інсс­ту­менн­ту відносно н­о­ ме­талу під час різбленн­н­я. Різці ро­зпо­діляютьс­я за фо­рмо­ю клинн­ка та характе­ро­м гравіру­ємо­ї лін­ії н­а:

грабштихелі						месерштихелі
шпицьштихелі						фладенштихелі
больрштихелі						репштихелі

Качалка для ме­цо ­тинн­то має ви­гляд ло­патки с ­ зкру­глени­и­м та загосс­­

трени­и­м н­а с­кіс до	300 з ти­льноо­ї с­то­рони и­ ро­бо­чи­м краєм. Ро­би­тьс­я
з інсс­ру­менн­тальноо­ї	с­талі, н­а ли­це­ву с с­то­рону у­ яко­ї н­афре­зе­ро­ван­і
бо­ро­зди завши­ршки		0,3 мм. Качалку три­мають ли­це­во­ю с­то­роно­о­ю
впе­ре­д і, н­аклони­и­вши		її від сее­бе­. Качаючи її з бо­ку нн­а бік, рівноо­мір­

но ­ зе­рн­ять до­шку­. Для зе­рненнн­н­я нее­ве­ли­ки­х пло­щинн­, або поси­и­ленн­н­я

лін­ії у	ме­цо ­тинн­то мо­жн­а зас­тосо­о­ву­вати різн­і зу­бчас­ті ро­ли­ки­, які
ран­іш	зас­тосо­о­ву­валисс­я у нини­н­і зо­вс­ім архаїчн­ій о о­лівце­вій манее­рі.

Піс­ля зе­рненнн­н­я до­шки у ­ дію вс­ту­пають шабе­ри та глади­лки­. Вони и­ чо­рне ­ зноо­ву зро­блять біли­м.

(1663р.), серії «Капрічі», «Ниці» та «Дворян­ ство». Він же почав застосовувати твердий офортний лак, удосконаливши лак, який до того застосовували меблярі з Флоренції і це дало змогу працювати на дошках більш тривало, збагатити малюнок тонально, більш його деталізувати.

Усі досягнення попередників у техніці офорту бли­куче розвив у своїй творчості Рем­рандт Ван Рейн. Рем­рандт підніс мис­ тецтво офорту на такий високий шабель, що воно стало у своїх досягненнях на рівні з ми­тецтвом живопису. Ми­тецька спад­ щина Рем­рандта налічує близько двохсот офортів. Деякі з них ми можемо спо­теріга­ ти навіть у часовому вимірі, відслідкову­чи авторські правки та доробки дощок. Він зробив ми­тецтво офорту людяним у всіх вимірах, відтворивши по новому біблійні образи, створивши галерею пор­ретів своїх сучасників від можновладців до злидарів.

Офорти Рем­рандта є й досі неперевер­ шеними по своєму емоційному наванта­ женню та техніці гравірування. Він досяг неймовірних успіхів у техніці почасового травлення(від темного), починаючи роботу з тих частин малюнлу, що будуть травитися найдовше і станутьнайтемнішими, і закінчуючи, найсвітлішими. Сміливо

поєднуючи техніку офорту з «сухою голкою», (на той час теж допоміжною технікою, якою колись був офорт) Рембрандт досях особливого оксамитового тону, якийнадає

його естампам ще більшої виразності. Серед видатних офортистів слід відзна­

чити А. Караччі, Д. Б. Кастільоне, званого Ель Греко, Д. Б. Тьєполо. Джовані Батіста Піронезі відомий своїми архітектурними фантазіями та серією «Карчери» (Тюрми), 1745р, серією «Види Рима», 1748 – 1778рр.

У Франції у XVIII столітті до офорту звер­ талися А. Ватто, Ф. Буше, О. Фрагонар.

Активного розповсю­ження набули техніки репродукційного офорту – пунк­ тирна та олівцева манери. У ціх манерах дошкагравірувалася за допомогою спеціальних роликів та гранильників. Ці тежніки спри­ли популяризаціїї ми­тецтва