33. Стилістичне та хронологічне розшарування словникового складу української мови

Слова у мові розрізняються не тільки за граматичним і лексичним значенням, а і за сферою вживання. Словниковий склад української мови поділяється на 2 розряди слів: книжні; розумові. Це стилістичне розшарування. Книжна лексика-використовується у науковій, публіцистичній, документальній і у мові художніх творів. У книжній лексиці виділяється три семантико-стилістичні розряди: 1. Термінологічна лексика; 2. Історизми і екзотизми-слова, які використовуються при описуванні життя інших народів.(султан, Коран, мечеть). 3. Архаїчна і поетична лексика. Архаїчна-застаріла лексика. Поетична-лексика високої поезії. 4. Розмовна лексика. Використовується у невимушеній бесіді на побутові теми. Вона теж має 3 розряди: 1. Просторічна лексика-розмовні слова, синоніми нейтральних слів(дочь-донька-дочурка; картофель-картопля-картошка) 2. Вульгаризми і жаргонізми-в художній літературі для негативної характеристики. 3.діалектизми-слова певної місцевості.

Хронологічне розшарування. 1. Історизми і архаїзми-слова, які заміняють іншими словами(вия-шия; шуйця-ліва рука; глагол-слово) історизми зникли тому, що зникли релігії, які вони називають. 2. Неологізми-не стільки нові слова, а поява інших означень уже існуючих слів. Неологізми-історичне поняття(космодром, космонавт, нейлон) існують індивідуальні неологізми-створені вченими, письменниками(верблюдина, стрекозел, молодкастий) «Я влюблен и очарован, словом, я огончарован» (О.С. Пушкін) індивідуальні неологізми-оказіоналізми. Основний фонд, ядро словникового складу це загальновживана лексика. Вона стійка, слова ієї лексики є базою для утворення нових слів.

34.Шляхи збагачення словникового складу мови.

1. спосіб морфологічного словоутворення.(сталевар-словоскладання, чорноземний-суфіксальний, зелень-безафіксний, підвіконня-префіксально-суфіксальний) 2. Семантичний спосіб-він має ща 2 способи: -розширення значень слів( полон-бути полоненим, зачаровувати) –звуження(живот-животное, а тепер орган тіла) є 3 типи мотивування переносного значення слів: 1.метафоричний-перенос значення за схожістю, 2. Метонімічний- перенос значення за суміжністю, здійснюваної на основі постановки питань. 3. Функціональний. Основним видом метонімії є синекдоха-коли називають частину, а мають на увазі ціле (стадо-сто голів); (полк в сто щитів) функціональний перенос-це зміна значення слова на основі спільності або близькості функцій, виконуваною особою і предметом.(крило літака-крило птаха) (дворник- дворник у машині) 3. Лексико-семантичний спосіб-утворення омонімів, тобто розпад полісемії.( дача і дача, будинок) розподіл значень слів за різними періодами розвитку мови. Співвідношення між власними ізагальними значеннями (Надія і надія) (Новгород і новий город). Перехід однієї частини мови в іншу(конверсія) в іменники(субстантивація); в прикметники(ад’яктивація); в прислівники(адверб’ялізація); Запозичення.

35. Способи вираження граматичних значень

Граматичні значення виражаються за допомогою матері­альних (звукових) засобів. Наприклад, у словоформах тихіший і більш тихий граматичне значення вищого ступеня прикметників виражено в першому випадку суфіксом -іш-, у другому — словом більш. Іноді відсутність матеріального показника є теж способом позначення граматичного значення. Наприклад, те, що в словоформі канікул немає закінчення, вказує, що іменник стоїть у родовому відмінку множини. У такому разі ми говоримо про нульове закінчення.

Мова може послуговуватися синонімічними граматичними засобами (наприклад, на майбутній час однаково вказує і допоміжне слово будемо, і афікс -мемо: будемо знати, знатимемо). Є в мові й омонімічні засоби вираження граматичних значень (наприклад, закінчення -є в словах поле, земле, мале, коле передає різні граматичні значення).

Є синтетичні й аналітичні способи вираження граматичних значень.

Якщо лексичне й граматичне значення виражається в одному слові, то такий спосіб називається синтетичним (наприклад: знатиму, серйозніший).

До синтетичних способів належить вираження граматичних значень за допомогою афіксів (закінчень, суфіксів, префіксів), наголосу {руки — родовий відмінок однини, руки — називний відмінок множини), чергування звуків {руки і руці)у суплетивізму (утворення граматичних форм того самого слова від різних коренів: я — мене, ми — нас, добрий — кращий).

Якщо граматичне значення виражається окремо від лексичного, то такий спосіб називається аналітичним (наприклад: буду знати, більш серйозний).

До аналітичних способів належить вираження граматичний значень за допомогою прийменників (різні відмінки: стіл — на стіл, синові — при синові), допоміжного дієслова бути {буду писати), часток {сказав — сказав би, акуратний — більш акуратний), сполучників, порядку слів {Свідомість визначає буття і Буття визначає свідомість: Гарний день і День гарний).

Граматичне значення слова виражається у його граматичній формі. Між ними існує діалектичний взаємозумовлений зв'язок, як між змістом і формою. Більшість слів української мови є змінюваними, і тому вони граматично оформлюються за допомогою закінчень: Арфами, арфами — золотими, голосними обізвалися гаї (П. Тичина). Кожне нове закінчення свідчить про нову граматичну форму: український, українського, українському, українським. Але і відсутність закінчення у повнозначному слові (нульове закінчення) може утворювати граматичну форму: дівчат, п'ять, юнь, зелен (сад); Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі (М. Коцюбинський). І, як уже згадувалось, кілька граматичних форм можуть використовувати одне й те ж закінчення. Наприклад, граматичні форми іменника жіночого роду називного відмінка однини (істина), чоловічого роду родового відмінка однини (стола) творяться за допомогою закінчення -а. Таке ж значення має і граматична форма жіночого роду минулого часу дієслів (прийшла). Отже, з допомогою закінчення -а виражаються три граматичні значення. Граматичні значення слів виражаються у їхніх граматичних формах. Але граматичні форми утворюються не тільки за допомогою закінчень, хоч вони є основним способом вираження граматичних значень. Для цього залучаються й інші засоби мови: наголос, службові слова, зміна слова (суплетивізм), суфікси й префікси, порядок слів. Наприклад, граматичні значення родового відмінка однини іменників жіночого роду виражаються наголосом на останньому складі: верби, руки, весни, а граматичні значення називного відмінка множини іменників жіночого роду виражаються наголосом на першому складі: верби, руки, весни. При однаковому написанні цих форм єдиним виразником граматичних значень є наголос. Аналогічна роль наголосу і в парах граматичних форм дорога — дорога, замок — замок, викликати — викликати, виходити —виходити. Серед службових слів активну участь у вираженні граматичних значень беруть прийменники. Вживаючись з невідмінюваними іменниками, вони вказують на граматичні значення: до метро, до купе(Р. відмінок) — в метро, в купе (М. відмінок) або розрізняють значення однакових закінчень іменників: до межі (Р. відмінок) — на межі (М. відмінок). За допомогою часток хай, нехай утворюються граматичні форми дієслів для вираження граматичного значення наказового способу; за допомогою часток би, б утворюються граматичні форми дієслів для вираження граматичного значення умовного способу. Наприклад: Нехай серця не знають спокою, Хай обганяють мрії часу біг, І наша юність буде хай такою, Щоб їй ніхто не заздрити не міг (В. Симоненко);Коли б спитав мене хто-небудь, яку я музику любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав, що більш за все я любив слухати клепання коси (О. Довженко). Для вираження граматичного значення іноді словам доводиться міняти свій звуковий склад. Так трапляється при відмінюванні займенників: я — мене, ти — тебе, ви — вас, ми — нас; при утворенні граматичних форм ступенів порівняння прикметників та прислівників: гарний — кращий, поганий — гірший, гарно — краще, погано — гірше; при утворенні окремих граматичних форм недоконаного і доконаного видів дієслів: говорити — сказати, брати — взяти. Роль виразників граматичних значень можуть брати на себе і окремі суфікси та префікси. Наприклад, суфікс -ш(-іш) у прикметниках є показником граматичного значення вищого ступеня порівняння (білий — біліший, добрий —добріший), а префікси най-, якнай-, щонай-, — граматичного значення найвищого ступеня (кращий — найкращий, якнайкращий, щонайкращий, добріший — найдобріший). Для вираження граматичного значення доконаного виду дієслів використовуються префікси: казати — сказати, робити -— зробити. Порядок слів у реченні також може бути виразником граматичних значень називного або знахідного відмінків іменників. Наприклад, у реченнях: Радість перемагає горе, Гнів викликав біль слова радість, гнів сприймаються у першій позиції як підмети, іменники у називному відмінку, а слова горе, біль — як додатки, іменники у знахідному відмінку. Зміна порядку слів обов'язково змінить і їх граматичні значення, і граматичні форми. Кілька однотипних (однорідних) граматичних значень і граматичних форм їх вираження становлять разом граматичну категорію. Наприклад, граматичні значення чоловічого, жіночого, середнього роду сукупно становлять граматичну категорію роду. Граматичні значення називного, родового, давального, знахідного, орудного, місцевого, кличного відмінків формують граматичну категорію відмінка. Можна сказати, що граматичні категорії — це більш узагальнені поняття, ніж граматичні значення, що вони виявляються або реалізуються у мові через граматичні значення. Граматика складається з двох частин: морфології і синтаксису. Тому й серед граматичних категорій та граматичних значень прийнято розрізняти морфологічні (рід, число, відмінок, група, вид, спосіб, час, особа, дієвідміна) і синтаксичні (члени речення: підмет, присудок, додаток, означення, обставини; типи зв'язку; види словосполучень; типи речень тощо).