Тема 14. Підприємництво в аграрній сфері

14.1. Аграрне виробництво — особлива сфера вкладення капіталу

Сільське господарство — одна з найважливіших галузей матеріального виробництва, в якій створюються матеріальні блага рослинного і тваринного походження для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості — сировиною.

Сільському господарству притаманна ціла низка особливостей, пов'язаних з характером його виробництва, яке базується на здатності рослинних і тваринних організмів до природного відтворення, що залежить від клімату та ґрунту. Звідси випливає докорінна відмінність сільського господарства від інших галузей виробництва — у ньому економічний процес відтворення завжди тісно переплітається із природним.

До особливостей сільського господарства належить і надзвичайна роль землі як фактора виробництва. В інших галузях (у промисловості, на транспорті) земля не бере безпосередньої участі у створенні продукту. Вона є лише простором, на якому розміщується те чи інше виробництво. У сільському ж господарстві земля виступає як засіб виробництва, оскільки верхній шар ґрунту служить для розміщення рослин у процесі їх відтворення, містить воду та поживні мінеральні речовини, необхідні для їх розвитку. Ця властивість ґрунту називається родючістю. Отже, з одного боку, земля — це предмет праці, а з іншого — засіб праці, оскільки родючість ґрунту люди використовують для виробництва необхідної продукції. На відміну від інших засобів виробництва земля не зношується і не замінюється. Більше того, за правильного використання її родючість суттєво підвищується.

Аграрні відносини. Специфіка сільськогосподарського виробництва виражається в аграрних відносинах. Слово «аграрний» латинського походження і в перекладі на українську мову дослівно означає «земельний». Відносини в сільському господарстві як складова економічних відносин виникають між людьми перш за все з приводу володіння землею та використання землі як головного фактора виробництва, з одного боку, і як об'єкта власності — з іншого.

Але земельні відносини — це лише один бік аграрних відносин. Другий пов'язаний із процесами агропромислової інтеграції, коли вищий розвиток продуктивних сил закономірно веде до переплетіння зв'язків по горизонталі та вертикалі як у самому сільському господарстві, так і між сільським господарством і взаємопов'язаними з ним галузями. Це насамперед ті сфери господарювання і ті підприємства, які виробляють для нього засоби виробництва чи переробляють сільськогосподарську продукцію, займаються її збереженням і реалізацією. На цьому шляху поступово створюється агропромисловий комплекс, який дозволяє підвищити ефективність виробництва кінцевої продукції, стабільно забезпечує населення продуктами харчування, а промисловість— сировиною. Тому аграрні відносини слід розглядати як аграрно-промислові.

14.2. Земельна рента та її форми

Диференціальна земельна рента. Складовою аграрних відносин є рентні відносини, які виникають у зв'язку з виробництвом і привласненням додаткового продукту на основі використання землі. . Розрізняють природну та економічну родючість ґрунтів.

Природною родючістю є сукупність фізичних, хімічних і біологічних властивостей ґрунтів, а економічна — це результат поліпшення цих властивостей за рахунок проведення людьми заходів, спрямованих на покращання методів землеробства та проведення різних видів меліорації.

Економічна родючість залежить від рівня розвитку продуктивних сил, виробничих відносин, які характеризують ту чи іншу економічну систему. Критерієм економічної родючості ґрунтів є обсяг урожаю, отриманого з площ, що мали однакову природну родючість. Наявність власності на землю зумовлює отримання землевласником певної частки додаткового продукту у вигляді земельної ренти.

Таким чином, земельна рента є економічною формою реалізації земельної власності. Виділяють такі основні різновиди земельної ренти: диференціальна, абсолютна, монопольна. Конкретною формою земельної ренти є орендна плата, яка включає ренту, процент на капіталовкладення, інші платежі.

Незалежно від форм власності на землю утворюється диференціальна рента. Природною умовою існування диференціальної ренти є відмінності у природній родючості землі, а також місцезнаходженні земельних ділянок відносно ринку.

Господарства, що розташовані на кращих землях, створюють додатковий чистий дохід. Такого доходу позбавлені інші господарства. Якби вони його одержували, то монополія на землю як об'єкт господарювання зникла. Необхідною економічною умовою перетворення додаткового продукту в диференціальну ренту є наявність товарно-грошових відносин і особливість дії закону вартості в сільському господарстві.

Форми диференціальної ренти. Слід розрізняти дві форми диференціальної ренти: першу і другу. Диференціальна рентаІ в свою чергу поділяється на:

• диференціальну ренту за родючістю ;

• диференціальну ренту за місцезнаходженням .

Диференціальна рента І виникає із різної природної родючості окремих ділянок землі. Вона дорівнює різниці між суспільною вартістю сільськогосподарської продукції та її індивідуальною вартістю на більш родючих земельних ділянках.

Диференціальна рента ІІ виникає через те, що земельні ділянки розташовані на різній відстані від ринків збуту. Тому транспортні витрати, що входять у виробничі витрати, і вартість товару з різновіддалених земель неодинакові.

Диференціальна рента ІІ являє собою різницю між суспільною вартістю виробництва сільськогосподарської продукції та індивідуальною вартістю сільськогосподарських продуктів, одержаних із земельних ділянок, що ближче розташовані до ринку.

Диференціальна рента II є додатковим чистим доходом, який виникає в результаті додаткових вкладень у дану ділянку землі.

Абсолютна земельна рента. У реальній дійсності землевласник ніколи не надасть у користування орендарю безоплатно навіть ці землі, оскільки існує монополія на землю як об'єкт власності. Цей вид монополії породжує абсолютну ренту, що сплачується з усіх видів землі, незалежно від її якості.

Джерелом абсолютної ренти є додатковий продукт, який створюється не лише в сільському господарстві, а і в інших галузях виробництва — промисловості, торгівлі, будівництві тощо.

Монопольна земельна рента. У країнах з різноманітними природними і кліматичними умовами крім диференціальної та абсолютної ренти існує також монопольна рента. Умовами її утворення є обмеженість і невідтворюваність земель особливої якості чи певні кліматичні умови. Це виявляється в тому, що лише на даних землях, лише в даних природно-кліматичних умовах можливе виробництво сільськогосподарських продуктів з особливими якісними характеристиками (наприклад, винограду, чаю, тютюну).

Різниця між монопольно високою ціною продукту та економічними витратами і становитиме монопольну ренту, яка надходить у розпорядження землевласника.

Орендна плата. Земельна рента за умов ринкової економіки виступає у формі орендної плати і процента за іпотечною заборгованістю. Орендна плата включає ренту, процент на вкладений землевласником капітал та амортизаційні нарахування на цей капітал.

Частина земельної ренти у формі процента за іпотечною заборгованістю привласнюється банками, страховими компаніями, іншими фінансовими закладами. Їх право, як і право землевласника, на отримання ренти може продаватись, і земля в цьому разі набуває форми товару.

Ціна землі. Розглядаючи ціну землі, слід розрізняти ціну землі як продукту праці і як продукту природи. Ціна землі як продукту праці включає витрати на обробіток ґрунту та його покращання, тобто набуває нової якості, виступаючи вже, з одного боку, як продукт праці землероба, а з іншого — як результат функціонування таких факторів виробництва, як капітал та підприємницькі здібності. Ціна ж землі як продукту природи — поняття ірраціональне, оскільки, як зазначалося, земля не є продуктом людської праці. Водночас вона може використовуватись як засіб виробництва та предмет праці і приносити її власникові дохід у вигляді ренти. Економічними формами землі-капіталу виступає форма позичкового процента, а землі-матерії — земельна рента.

Теоретично ціна землі включає грошовий еквівалент витрат власника на її покращання і величину ренти. Фактично ціна землі коливатиметься залежно від вартості заходів щодо її поліпшення, маси ренти, норми позичкового процента, співвідношення попиту і пропонування, очікуваної політики з регулювання аграрного сектору економіки.