24.3. Соціально-економічні перетворення у постсоціалістичних країнах

Перехідна економіка постсоціалістичних країн належить до реформаторсько-еволюційного типу. Це передбачає необхідність свідомого регулювання перехідних процесів з боку суспільства. Суспільство вибирає кінцеву мету трансформації економіки. Такою метою є перехід до соціально орієнтованої змішаної економіки.

Одна зі сторін змішаної економіки характеризує її з позицій поєднання різних форм власності. З іншого боку, змішану економіку часто визначають і як таку, що поєднує в собі ринковий і державний механізми її регулювання. Ця характеристика визначає основні напрями формування інституційних і економічних умов переходу до соціально орієнтованої змішаної економіки

Інституційні умови — це умови для функціонування ринкової системи, які створюються шляхом заснування нових правових, економічних, соціальних інститутів, формування нових відносин між ними.

Економічні умови пов'язані, насамперед, зі становленням різних форм власності шляхом здійснення роздержавлення і приватизації, зі становленням і розвитком підприємництва шляхом надання економічної свободи господарюючим суб'єктам.

24.4. Формування сучасних ринкових відносин і ринкової інфраструктури

Об'єктивним змістом перехідної економіки України є формування дійсних (а не формальних) ринкових відносин. Перехід до ринкових відносин передбачає насамперед лібералізацію економіки, здійснення якої пов'язане з:

• переходом до вільного ціноутворення;

• організацією торгівлі на основі використання принципу свободи торгівлі для всіх суб'єктів господарської діяльності;

• підпорядкуванням діяльності виробників вимогам ринку;

• лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків;

• створення умов для припливу закордонних інвестицій;

• забезпечення конвертованості національної валюти.

Формування повноцінних ринкових відносин неможливе без створення ринкової інфраструктури — системи економічних та фінансових інститутів, які покликані обслуговувати ринковий механізм з метою безперебійного руху товарних і грошових потоків.

Тема 25. Світове господарство

25.1. Світове господарство: сутність та структура

Світове господарство — це сукупність національних господарств. які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов'язані між собою системою міжнародних економічних відносин. Світове господарство почало формуватись, досить давно, проте остаточно як цілісна система склалося на рубежі XIX—XX ст. Основою його поступового формування став міжнародний ринок, який поетапно почав розвиватися з XI—XVIII ст., а особливо інтенсивно — з середини XIX ст., коли в країнах Заходу домінуючим стає машинне виробництво.

Основними віхами у розвитку світового господарства є:

• територіальний поділ світу великими державами і утворення величезних колоніальних імперій. Сформувався колоніальний поділ праці, визначальною особливістю якого стало нав'язування залежним народам такої виробничої спеціалізації, яка відповідає потребам капіталу метрополій;

• виникнення міжнародних монополій, які поділили між собою світові ринки збуту, джерела сировини і сфери прикладання капіталу. Результатом став економічний розподіл світу;

• виникнення соціалістичної системи, що призвело до розколу єдиного світового господарства і поклало початок протистоянню двох соціально-економічних систем.

Після другої світової війни почався процес якісної зміни системи світового господарства, який завершився у 1960-х рр., розпадом колоніальної системи і на світовій арені з'явився численний ряд молодих незалежних держав.

Три останніх десятиріччя XX ст. вважаються початком нового періоду у розвитку сучасного світового господарства. Воно все більше набуває ознак цілісності, що обумовлено дією певних факторів. По-перше, прагненням народів світу вижити в умовах нарощування ядерної зброї і загрози можливої ядерної війни, що спонукає держави проводити політику мирного співіснування. По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Нині жодна країна світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об'єднувати свої зусилля в цій сфері. По-третє, поглибленням та поширенням інтернаціоналізації виробництва й обігу, всього економічного і духовного життя. По-четверте, необхідністю об'єднання зусиль країн для вирішення глобальних проблем (екологічних, сировинних, продовольчих, освоєння багатств світового океану і космосу та ін.), потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетруси, ядерні аварії тощо).

Класифікація груп країн світового господарства. Світове господарство як цілісна система складається з різних груп національних економік (групи країн), які мають певну спільність і відмінності. Їх визначають за такими ознаками, як рівень економічного розвитку, соціально-економічна структура економіки, тип економічного зростання, рівень і характер зовнішньоекономічних зв'язків. Проте найбільш поширеною є класифікація світового господарства, за якою в ньому виокремлюють три великі групи країн: розвинуті країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою. Для включення країн до тієї чи іншої групи застосовують насамперед такі критерії: характер економіки (ринкова або перехідна) і рівень її соціально-економічного розвитку (рівень виробництва ВВП/ВНП на душу населення, галузева структура ВВП, рівень і якість життя).

До групи розвинутих (промислово розвинутих, індустріальних) входять держави з ринковою економікою і високим рівнем соціально-економічного розвитку, в яких ВВП на душу населення нині складає не менше 12 тис. дол. на рік за паритетом купівельної спроможності. Нині це приблизно ЗО країн на які припадає 55 % світового ВВП і більша частина світової торгівлі та міжнародного руху капіталу.

До групи країн, що розвиваються (слаборозвинутих), входять держави з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку. Із 182 країн — членів МВФ до цієї групи належить 121. Проте, незважаючи на їх кількість, чисельність населення та величезну територію, на них припадає трохи більше 28 % світового ВВП. Найнижчий рівень у цій групі країн займають найменш розвинуті, головна проблема яких не стільки у відсталості та бідності, скільки у відсутності відчутних економічних ресурсів для їх подолання. Нині налічується 47 таких країн, переважна частина яких (32) розташована в Тропічній Африці, а решта в Азії, Океанії, Латинській Америці.

До групи країн з перехідною економікою належать держави, які з 1980—1990 рр. здійснюють перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової. Це 12 країн Центральної і Східної Європи, 15 країн колишніх республік СРСР, а також Монголія, В'єтнам. Країни з перехідною економікою виробляють близько 17—18 % світового ВВП.