Питання для самоконтролю

1. Моделювання інтелектуального бізнесу.

2. Сучасні моделі розвитку підприємств інтелектуального бізнесу.

3. Моделювання та формалізація бізнес-процесів створення інтелектуальної продукції.

4. Проектування та реінжинірінг бізнес-процесів на підприємствах.

Завдання до самостійної роботи

1. Розкрийте поняття моделювання інтелектуального бізнесу.

2. Наведіть приклади сучасних моделей розвитку підприємств інтелектуального бізнесу.

3. Проаналізуйте визначення реінжинірінгу бізнес-процесів на підприємствах.

Рекомендована література

[1,2,3,5,7,25,30]

ТЕМА 5. УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМ БІЗНЕСОМ

План вивчення теми

1. Управління високотехнологічними виробництвами.

2. Управління процесами інтелектуального бізнесу.

3. Управління витратами інтелектуального бізнесу.

4. Менеджмент інтелектуального бізнесу.

Навчальні цілі

Засвоєння, закріплення і систематизація знань про основні поняття управління інтелектуальним бізнесом.

Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми

Вивчення матеріалу зазначеної теми необхідно розпочинати з повторення основних категорій курсу «Менеджмент».

Слід звернути увагу, що в літературі з питань управління висвітлюються різні підходи до визначення сутності та змісту інтелектуального менеджменту. Проте більшість авторів розглядають інноваційний менеджмент із позицій функціонального менеджменту, безпосереднім об’єктом якого є інтелектуальні процеси у всіх сферах народного господарства.

Функціональний інноваційний менеджмент націлений, голов­ним чином, на ефективне управління процесом розроблення, упро­вадження, виробництва та комерціалізації інновацій, при цьому важливим моментом є синхронізація роботи функціональних підсистем, удосконалення координуючих дій операційної системи виробництва, управління персоналом і здійснення контролю за інноваційним процесом. Виходячи з цього, інноваційний менеджмент слід розглядати в трьох аспектах: як науку і мистецтво управління інноваційним процесом, як вид діяльності і як апарат управління.

З таких позицій інноваційний менеджмент — це система управління, що активно впливає на підприємницьку діяльність, на розвиток інноваційної, інвестиційної, соціально-економіч­ної, політичної діяльності як окремої організації, так і країни в цілому.

Як система управління інноваційний менеджмент складається з двох ланок, або підсистем: керуючої підсистеми (суб’єкта управління) і керованої підсистеми (об’єкта управління). Зв’язок суб’єкта управління з об’єктами відбувається за допомогою руху інформації. Цей рух являє собою сам процес управління, тобто процес розроблення і здійснення керуючої дії суб’єкта управління на об’єкт управління. Механізм керуючого впливу включає збирання, обробку і передавання необхідної інформації та прийняття відповідних рішень.

Суб’єктом управління в інноваційному менеджменті є менеджери і спеціалісти різного рівня залежно від об’єкта управління. Об’єктом управління в інноваційному менеджменті є інтелектуальні процеси, інноваційна діяльність, інновації, економічні відносини між учасниками ринку інновацій.

З позицій підприємства (корпорації), механізм управління інноваційною діяльністю завжди конкретний, оскільки спрямований на досягнення конкретних інноваційних цілей шляхом впливу на конкретні чинники, які забезпечують досягнення намічених цілей, і цей вплив здійснюється за допомогою використання конкретних ресурсів або потенціалів підприємства. Таким чином, інноваційний менеджмент — це сукупність економічних, мотиваційних, організаційних і правових засобів, методів і форм управління інноваційною діяльністю конкретного об’єкта управління з метою одержання оптимальних економічних результатів цієї діяльності.

Вивчення сутності інтелектуального менеджменту базується на усвідомленні особливості орієнтації управління інноваційною діяль­ністю організації (фірми, підприємства і т. ін.), що полягає у розробці інноваційних цілей організації та формуванні механізмів їх досягнення.

Інноваційний менеджмент має скоординувати й узгодити функціонування та взаємодію як внутрішніх, так і зовнішніх структурних елементів інтелектуального процесу, створити відповідну гармонію їх роботи. Саме гармонізація розвитку інтелектуального процесу становить основну цільову задачу інтелектуального менеджменту.

Студентам необхідно звернути увагу на специфіку управління нововведеннями, котра полягає в тому, що, з одного боку, необхідно стимулювати персонал на висування якомога більшої кількості нових ідей, пов’язаних з інноваціями, забезпечувати їхню достатню свободу, створюючи позитивні мотиви творчої праці, а з іншого — необхідно здійснювати контроль за інноваційним процесом у межах виконання поточного стратегічного плану.

Слід зазначити, що цілі інтелектуального менеджменту мають генетичну підпорядкованість щодо головної мети підприємства, а саме — задоволення суспільних потреб у нових товарах та послугах. Бо немає потреби — відсутнє виробництво.

Відповідно до цілей формуються завдання інтелектуального менеджменту. Студентам слід звернути увагу, що формування цілей і завдань в управлінні спирається на наукові засади, на виявлення тенденцій до змін у середовищі, реальність, можливість, результативність і ефективність реалізації інноваційних проектів. У практиці управління інноваційними процесами ши­роко використовуються методи системного аналізу проблем, що виникають: теорія ймовірності, моделювання процесів прийняття рішень, ситуаційний підхід, який дає можливість творчого використання адекватної ситуації, наукових прийомів управління.

Наступне питання теми — вивчення основних функцій інтелектуального менеджменту. Під функціями менеджменту розуміється вид діяльності, який необхідний для реалізації загальних задач управління інноваціями. До них належать:

• формування інноваційних цілей;

• прогнозування (передбачення);

• планування;

• координація;

• організація;

• стимулювання (активізація);

• контроль.

Названі функції окреслюють предметні сфери управлінської діяльності, кожна з яких спрямована на вирішення специфічних і різноманітних питань взаємодії між окремими підрозділами організації, що займаються розробленням інновацій. Студентам необхідно опанувати зміст і особливості застосування кожної із функ­цій управління, що уможливить формування навичок майбутнього спеціаліста менеджера-інноватора.

На окрему увагу під час вивчення інтелектуального менеджменту заслуговує питання діяльності особливої категорії спеціалістів, які називаються менеджерами. Це означає, що спеціаліст займає постійну посаду і має повноваження приймати управлінські рішення.

А в умовах прискорення науково-технічного прогресу різко зростає роль менеджерів-інноваторів, здібності яких, їхня кваліфікація і професійне вміння фактично визначають долю компанії. Це положення неодноразово підтверджувалося прикладами діяль­ності таких визначних менеджерів-новаторів, як А. Моріта, Лі Якокка, Б. Гейтс та ін.

Студентам треба усвідомити, що менеджери-інноватори виконують специфічну роль і вирішують важливі завдання в організації.

Характер завдань менеджера залежить як від виду сфери його інноваційної діяльності, так і від ієрархічного рівня управ­ління. Чим вищий ієрархічний рівень менеджера, тим вагоміше місце в його діяльності займають функції та задачі стратегічного напрямку і системної організації інновацій. Тому слід звернути особливу увагу на працю менеджерів-інноваторів, що має творчий характер, потребує різноманітних знань, схильності до аналітичної діяльності, уміння концентруватися у визначений час на окреслених проблемах. Оскільки основним предметом праці менеджера є науково-технічна й управлінська інформація, то обов’язковою умовою його ефективної роботи мусить бути знання сучасної наукової парадигми відносно інформаційних технологій, морально-етичних, екологічних і соціальних проблем.

Далі необхідно зосередитись на категоріях вимог, що висуваються до професіональної компетенції менеджера-інноватора.

Вимоги, пов’язані з компетентністю менеджера, передбачають знання технології інноваційних процесів, теоретичних і практичних аспектів здійснюваних інновацій, їхнього впливу на стан розвитку як фірми, так і суспільства в цілому, на екологію регіону. Крім того, специфіка інноваційної діяльності ставить особливі вимоги до основних навиків менеджера інноваційної сфери. Менеджеру необхідно вміти визначати галузі застосування науково-технічних ідей і розробок, оцінювати комерційний потенціал розробок і технологій інтелектуального проекту, визначати стратегію захисту інтелектуальної власності, тобто володіти низкою специфічних навиків управлінської діяльності, вмінням приймати управлінські рішення. Слід усвідомити, що рішення в інтелектуальній сфері — з’єднувальний компонент інтелектуального менеджменту, оскільки проявляється практично в усіх його предметних функціях. Тому студентам необхідно звернути увагу на основні вимоги, що висуваються до управлінських рішень в інноваційному менеджменті. Це, перш за все, їхня цілеспрямованість, ієрархічність (відповідність рішення делегованим менеджеру повноваженням), обґрунтованість, адресність (спрямованість на конкретного виконавця), забезпеченість ресурсами, директивність (обов’язко­вість для виконання).

В інноваційному менеджменті використовуються різноманітні методи прийняття управлінських рішень від загальних, які застосовуються у всіх сферах діяльності, до спеціальних, що відображають специфіку інноваційної сфери.

Важливим питанням є вивчення іноземного досвіду з інтелектуального менеджменту передусім у фірмах Японії і США. Слід зазначити, що ці країни є економічними супердержавами, виробляють майже 40 % усього світового ВНП. Японія поки що єдина країна у світі, яка кинула виклик США. Студентам необхідно зосередитись на порівняльному аналізі розвитку НТП та інноваційної діяльності у фірмах цих країн. Необхідно зазначити, що до найбільш конкурентоспроможних галузей японської промисловості належать, крім автомобілебудування, електроніка і напівпровідники, комп’ютери і офісне обладнання, телекомунікаційне обладнання, побутова аудіо-, відеоапаратура, мотоцикли, верстатобудування, суднобудування, де японські компанії мають значні переваги.

Лідируючі позиції японських промислових компаній визначаються чинниками інтелектуального управління, до яких відносяться:

1. розширене фінансування прикладних досліджень і дослідно-конструкторських розробок нових технологій, всебічне заохочення винахідництва та наукової діяльності;

2. оригінальна система виробничого менеджменту і сила керівництва;

3. «Кайдзен» — синтез — концепція тотальної якості.

Визначальною особливістю управління японських компаній на відміну від компаній США є те, що їхня мета полягає не в тому, щоб одержати прибуток у максимально короткий строк, а в тім, щоб забезпечити постійне довгострокове зростання. Особливо важлива для фірм є технологія виробництва, яка впливає на створення доданої вартості, тобто різниці між продажами компанії за певний період і витратами на матеріали, компоненти й послуги (крім витрат на робочу силу за той же період). Крім того, одним із вирішальних моментів є поліпшення технології у процесі щоденної виробничої активності і створення нових товарів на основі ефективних досліджень і наукових розробок. Витрати на НДДКР японських промислових підприємств наближаються до рівня США і безпосередньо впливають на інноваційний процес, як виток підвищення міжнародної конкурентоспроможності. Саме на організації інноваційної діяльності як на рівні держави, так і на рівні підприємств США та Японії і слід зосередити увагу.