- •Міністерство освіти і науки України
- •Дніпропетровська державна фінансова академія
- •Передмова
- •1. Програма навчальної дисципліни
- •1. Мета та завдання навчальної дисципліни
- •1.3. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні володіти компетенціями:
- •2. Інформаційний обсяг навчальної дисципліни
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самоконтролю
- •Питання для самоконтролю
- •Теми для підготовки доповідей
- •Теми для підготовки доповідей
- •Теми для підготовки доповідей
- •Рекомендована література
- •Теми для підготовки доповідей
- •Теми для підготовки доповідей
- •Методичні рекомендації до практичних занять
- •Контрольні завдання
- •Методичні рекомендації до практичних занять
- •Контрольні завдання
- •Контрольні завдання
- •Рекомендована література
- •5. Індивідуальні завдання та методичні рекомендації до їх виконання
- •Перелік індивідуальних завдань
- •7. Література
- •Інтелектуальний бізнес
Питання для самоконтролю
Інформаційне забезпечення інтелектуального бізнесу.
Формалізація бізнес-процесів інтелектуального бізнесу.
Інформаційні технології у створенні інтелектуального продукту.
Програмне забезпечення інтелектуального бізнесу.
Завдання до самостійної роботи
Наведіть приклади здійснення інформаційного забезпечення інтелектуального бізнесу.
Проаналізуйте діяльність з формалізації бізнес-процесів інтелектуального бізнесу.
Наведіть приклади програмного забезпечення інтелектуального бізнесу.
Рекомендована література
[1,2,20,21,25,30]
ТЕМА 7. МОТИВАЦІЯ ВИРОБНИКІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ПРОДУКТІВ
План вивчення теми
1. Сучасні методи управління персоналом у розвитку інформаційного бізнесу.
2. Управління мотивацією співробітників компаній інтелектуального бізнесу.
3. Кадровий потенціал інтелектуального бізнесу.
Навчальні цілі
Засвоєння, закріплення і систематизація знань про мотивацію виробників інтелектуальних продуктів.
Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми
Починати вивчення теми необхідно з повторення основних категорій та теоретичних основ дисциплін «Організаційна поведінка», «Управління персоналом», «Соціологія», окремих тем курсу «Менеджмент» («Мотивація», «Групова динаміка і керівництво»), оскільки в них сформовані загальні засади щодо ролі та мотивації особистості, яка здійснює інтелектуальну діяльність в будь-якій організації.
При роботі над темою слід звернути увагу на специфіку інноваційної діяльності, що визначає функціональну структуру персоналу, складовими якої є: 1) наукові і науково-технічні кадри; 2) науково-допоміжний і обслуговуючий персонал; 3) виробничий та адміністративно-господарський персонал.
Функціональна структура кадрів — це розподіл персоналу, зайнятого у фундаментальних і прикладних дослідженнях, розробках, проектуванні, експериментах. В сучасних умовах, як вже зазначалося, також підвищуються значення і роль менеджерів-інноваторів, спеціалістів-маркетологів з наукової продукції.
Наукові і науково-технічні кадри — це професійно підготовлені спеціалісти, які являють особливу соціально-професійну спільноту. Вони безпосередньо беруть участь у створені наукових знань і підготовці наукових результатів для практичного використання (створення продуктів, процесів, методів, систем), включаючи наукову інформацію та проектно-конструкторську діяльність.
Важливою характеристикою персоналу є їх кваліфікаційний рівень, обсяг специфічних знань, здібностей, навичок особистої майстерності, системного мислення, творчі новаторські спрямування.
Вивчаючи особливості поведінки і цілеспрямованості діяльності, слід мати на увазі, що важливу роль відіграє мотивація працівників інтелектуальної сфери до необхідної поведінки. Мотивація визначає, чому в одній організації люди досягають більших інтелектуальних результатів, ніж в інших. Для того щоб регулювати цей процес, менеджерові необхідно спиратися на новітні теоретичні розробки, які відображають природу мотивації взагалі і творчої діяльності зокрема.
Необхідно усвідомити, що існують різні погляди теорії мотивації.
Вивчаючи методи стимулювання творчої активності персоналу, слід виходити з того, що задача стимулювання науково-технічної праці, в силу її специфіки, досить складна. З одного боку виникає потреба максимально підвищувати активність персоналу у пошуку нових знань, нових ідей, стимулювати прийняття нестандартних рішень і підтримувати атмосферу творчості. З іншого — спрямовувати цю активність у русло досягнення конкретних економічних результатів. Слід звернути увагу на практику інтелектуального менеджменту з вирішення цієї проблеми та принципи, якими вона керується. Особливо важливими є:
розкріпачення творчої ініціативи особистості;
розширення неформального спілкування (наукової комунікації);
підтримка новаторства керівництвом організації і держави;
простота і ясність патентних процедур;
швидкість і гласність розгляду заявок винахідництва.
Реалізація зазначених та інших принципів знаходить втілення в застосуванні різноманітних економічних і морально-етичних стимулів, що підтримують рівновагу між якістю творчої роботи спеціаліста-новатора з одного боку і рівнем винагороди з іншого. До прямих методів стимулювання відносяться розмір заробітної плати, премії, надбавки, винагороди, пільги, пенсійне забезпечення, участь у прибутку.
У кожній країні існує своя система формування заробітної плати і грошових винагород у сфері інноваційної діяльності. Слід звернути увагу, що для країн з розвинутою економікою характерними рисами в оплаті праці є: врахування обсягу і характеру роботи, особливість посади, стажу, досвіду і кваліфікації працюючого, відношення робітника до праці, його особисті здібності.
З метою прискорення роботи над інноваційними проектами адміністрація багатьох фірм вважає за доцільне не обмежуватися стимулюванням лише наукових робітників і конструкторів, а поширювати стимулюючі заходи на всіх співробітників, що виступають з інноваційними пропозиціями.
Великий стимулюючий вплив на творчу діяльність у колективі здійснює оточуюче виробниче середовище, що створює для працівників необхідні умови праці. Студентам слід звернути увагу на вивчення чинників середовища, серед яких важливими є:
організація та обслуговування робочих місць (техніка, лабораторне устаткування, обладнання, засоби зв’язку, інші матері-альні ресурси);
умови праці (наприклад, освітлення, зручні офісні меблі і т. ін.);
організаційна культура фірми;
підтримка з боку керівництва;
неформальні комунікації в робочий час.
Слід усвідомити, що при неформальних контактах (обмін інформацією) вирішується цілий ряд питань технічного, наукового, організаційно-виробничого порядку, досягається розуміння кінцевих цілей і надійність «стиків» між етапами створення інновацій.
Важливо також усвідомити, що фірми практично використовують різнобічні методи визнання результатів творчості, ентузіазму, ініціативи, винахідництва.
У багатьох країнах світу стимулювання винахідницької діяльності здійснюється на всіх рівнях управління — від уряду до підприємства. На рівні держави центральне місце в правовому полі регулювання винахідництва посідають правові аспекти охорони інтелектуальної власності, конституційні і федеральні закони, укази, постанови міністерств і відомств, різні громадсько-правові договори.
Призначення правового регулювання інтелектуальної власності в широкому розумінні полягає в охороні і стимулюванні розвитку інтелектуального потенціалу країни.
Важливим напрямком організації винахідництва є державні програми з розвитку технічної творчості молоді. В реалізації таких програм беруть участь міністерства й відомства, корпорації і фірми.
Вивчаючи це питання, необхідно звернути увагу на проблеми винахідницької діяльності в Україні, створення стратегічної концепції і програми розвитку економіки на основі інноваційної моделі, подальшого удосконалення патентного законодавства та його виконання, створення сприятливих соціально-економічних умов для активізації творчості молоді.
Для якісного засвоєння матеріалу теми важливим є усвідомлення взаємозв’язку творчої активності з інноваційною культурою, стилем керівництва в організації. У цьому зв’язку доречно дати визначення і розкрити сутність понять «стиль керівництва», «влада», «лідер», «інноваційна культура» тощо.
Вивченню питання інноваційної культури має передувати ознайомлення з наявними в літературі концепціями, моделями розвитку культури постіндустріальної епохи. Слід звернути увагу, що діапазон інноваційної культури достатньо широкий: від створення умов ефективного використання інтелектуального потенціалу (особистості, підприємства, організації) до його реформування.
Інноваційна культура забезпечує сприйнятливість людей до нових ідей, їх готовність і здібність підтримувати і реалізувати інновації у всіх сферах життя. Формування інноваційної культури пов’язане з розвитком творчих здібностей і реалізації креативного потенціалу самої людини — її суб’єкта.
На окрему увагу під час вивчення цього питання заслуговують прогресивні форми керівництва в інноваційному менеджменті, які створюють простір в організації для ініціативи кожної особистості і впливають на формування нової культури.