Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Інтелектуальний бізнес Ден. Маг. 2015.rtf
Скачиваний:
118
Добавлен:
04.03.2016
Размер:
2.28 Mб
Скачать

Питання для самоконтролю

  1. Інформаційне забезпечення інтелектуального бізнесу.

  2. Формалізація бізнес-процесів інтелектуального бізнесу.

  3. Інформаційні технології у створенні інтелектуального продукту.

  4. Програмне забезпечення інтелектуального бізнесу.

Завдання до самостійної роботи

  1. Наведіть приклади здійснення інформаційного забезпечення інтелектуального бізнесу.

  2. Проаналізуйте діяльність з формалізації бізнес-процесів інтелектуального бізнесу.

  3. Наведіть приклади програмного забезпечення інтелектуального бізнесу.

Рекомендована література

[1,2,20,21,25,30]

ТЕМА 7. МОТИВАЦІЯ ВИРОБНИКІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ПРОДУКТІВ

План вивчення теми

1. Сучасні методи управління персоналом у розвитку інформаційного бізнесу.

2. Управління мотивацією співробітників компаній інтелектуального бізнесу.

3. Кадровий потенціал інтелектуального бізнесу.

Навчальні цілі

Засвоєння, закріплення і систематизація знань про мотивацію виробників інтелектуальних продуктів.

Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми

Починати вивчення теми необхідно з повторення основних категорій та теоретичних основ дисциплін «Організаційна поведінка», «Управління персоналом», «Соціологія», окремих тем кур­су «Менеджмент» («Мотивація», «Групова динаміка і керівництво»), оскільки в них сформовані загальні засади щодо ролі та мотивації особистості, яка здійснює інтелектуальну діяльність в будь-якій організації.

При роботі над темою слід звернути увагу на специфіку інноваційної діяльності, що визначає функціональну структуру персоналу, складовими якої є: 1) наукові і науково-технічні кадри; 2) науково-допоміжний і обслуговуючий персонал; 3) виробничий та адміністративно-господарський персонал.

Функціональна структура кадрів — це розподіл персоналу, зай­нятого у фундаментальних і прикладних дослідженнях, розробках, проектуванні, експериментах. В сучасних умовах, як вже зазначалося, також підвищуються значення і роль менеджерів-інноваторів, спеціалістів-маркетологів з наукової продукції.

Наукові і науково-технічні кадри — це професійно підготов­лені спеціалісти, які являють особливу соціально-професійну спільноту. Вони безпосередньо беруть участь у створені наукових знань і підготовці наукових результатів для практичного використання (створення продуктів, процесів, методів, систем), включаючи наукову інформацію та проектно-конструкторську діяльність.

Важливою характеристикою персоналу є їх кваліфікаційний рівень, обсяг специфічних знань, здібностей, навичок особистої майстерності, системного мислення, творчі новаторські спрямування.

Вивчаючи особливості поведінки і цілеспрямованості діяльності, слід мати на увазі, що важливу роль відіграє мотивація працівників інтелектуальної сфери до необхідної поведінки. Мотивація визначає, чому в одній організації люди досягають більших інтелектуальних результатів, ніж в інших. Для того щоб регулювати цей процес, менеджерові необхідно спиратися на новітні теоретичні розробки, які відображають природу мотивації взагалі і творчої діяльності зокрема.

Необхідно усвідомити, що існують різні погляди теорії мотивації.

Вивчаючи методи стимулювання творчої активності персоналу, слід виходити з того, що задача стимулювання науково-технічної праці, в силу її специфіки, досить складна. З одного боку виникає потреба максимально підвищувати активність персоналу у пошуку нових знань, нових ідей, стимулювати прийняття нестандартних рішень і підтримувати атмосферу творчості. З іншого — спрямовувати цю активність у русло досягнення конкретних економічних результатів. Слід звернути увагу на практику інтелектуального менеджменту з вирішення цієї проблеми та принципи, якими вона керується. Особливо важливими є:

  • розкріпачення творчої ініціативи особистості;

  • розширення неформального спілкування (наукової комунікації);

  • підтримка новаторства керівництвом організації і держави;

  • простота і ясність патентних процедур;

  • швидкість і гласність розгляду заявок винахідництва.

Реалізація зазначених та інших принципів знаходить втілення в застосуванні різноманітних економічних і морально-етичних стимулів, що підтримують рівновагу між якістю творчої роботи спеціаліста-новатора з одного боку і рівнем винагороди з іншого. До прямих методів стимулювання відносяться розмір заробітної плати, премії, надбавки, винагороди, пільги, пенсійне забезпечення, участь у прибутку.

У кожній країні існує своя система формування заробітної плати і грошових винагород у сфері інноваційної діяльності. Слід звернути увагу, що для країн з розвинутою економікою характерними рисами в оплаті праці є: врахування обсягу і характеру роботи, особливість посади, стажу, досвіду і кваліфікації працюючого, відношення робітника до праці, його особисті здібності.

З метою прискорення роботи над інноваційними проектами адміністрація багатьох фірм вважає за доцільне не обмежуватися стимулюванням лише наукових робітників і конструкторів, а поширювати стимулюючі заходи на всіх співробітників, що виступають з інноваційними пропозиціями.

Великий стимулюючий вплив на творчу діяльність у колективі здійснює оточуюче виробниче середовище, що створює для працівників необхідні умови праці. Студентам слід звернути увагу на вивчення чинників середовища, серед яких важливими є:

  • організація та обслуговування робочих місць (техніка, лабораторне устаткування, обладнання, засоби зв’язку, інші матері-альні ресурси);

  • умови праці (наприклад, освітлення, зручні офісні меблі і т. ін.);

  • організаційна культура фірми;

  • підтримка з боку керівництва;

  • неформальні комунікації в робочий час.

Слід усвідомити, що при неформальних контактах (обмін інформацією) вирішується цілий ряд питань технічного, наукового, організаційно-виробничого порядку, досягається розуміння кінцевих цілей і надійність «стиків» між етапами створення інновацій.

Важливо також усвідомити, що фірми практично використовують різнобічні методи визнання результатів творчості, ентузіаз­му, ініціативи, винахідництва.

У багатьох країнах світу стимулювання винахідницької діяльності здійснюється на всіх рівнях управління — від уряду до підприємства. На рівні держави центральне місце в правовому полі регулювання винахідництва посідають правові аспекти охорони інтелектуальної власності, конституційні і федеральні закони, укази, постанови міністерств і відомств, різні громадсько-правові договори.

Призначення правового регулювання інтелектуальної власності в широкому розумінні полягає в охороні і стимулюванні розвитку інтелектуального потенціалу країни.

Важливим напрямком організації винахідництва є державні програми з розвитку технічної творчості молоді. В реалізації таких програм беруть участь міністерства й відомства, корпорації і фірми.

Вивчаючи це питання, необхідно звернути увагу на проблеми винахідницької діяльності в Україні, створення стратегічної концепції і програми розвитку економіки на основі інноваційної моделі, подальшого удосконалення патентного законодавства та його виконання, створення сприятливих соціально-економічних умов для активізації творчості молоді.

Для якісного засвоєння матеріалу теми важливим є усвідомлення взаємозв’язку творчої активності з інноваційною культурою, стилем керівництва в організації. У цьому зв’язку доречно дати визначення і розкрити сутність понять «стиль керівництва», «влада», «лідер», «інноваційна культура» тощо.

Вивченню питання інноваційної культури має передувати ознайомлення з наявними в літературі концепціями, моделями розвитку культури постіндустріальної епохи. Слід звернути увагу, що діапазон інноваційної культури достатньо широкий: від створення умов ефективного використання інтелектуального потенціалу (особистості, підприємства, організації) до його реформування.

Інноваційна культура забезпечує сприйнятливість людей до нових ідей, їх готовність і здібність підтримувати і реалізувати інновації у всіх сферах життя. Формування інноваційної культури пов’язане з розвитком творчих здібностей і реалізації креативного потенціалу самої людини — її суб’єкта.

На окрему увагу під час вивчення цього питання заслуговують прогресивні форми керівництва в інноваційному менеджменті, які створюють простір в організації для ініціативи кожної особистості і впливають на формування нової культури.