3. Валютно-фінансові та платіжні умови міжнародних контрактів.

Основним документом, що регулює міжнародну операцію, є міжнародний комерційний контракт. Він охоплює узгоджені в процесі переговорів контрагентів міжнародної операції валютно-фінансові та платіжні умови: валюту ціни та спосіб визначення ціни; валюту платежу та курс перерахунку валюти ціни у валюту платежу, якщо вони різняться; умови та форми розрахунків; банки, що будуть здійснювати ці розрахунки; строки платежу.

Валюта ціни — валюта, в якій визначається ціна міжнародного контракту. У міжнародній контрактній практиці існує кілька способів визначення цін на товари, а саме: тверда фіксація ціни в контракті, плаваюча фіксація ціни, встановлення принципу визначення ціни, змінна ціна, змішана форма ціни.

Валюта платежу — це валюта, в якій сплачуються зобов’язання покупця. Якщо валюта ціни та валюта платежу не збігаються, у контракті встановлюються умови перерахунку: курс відповідного платіжного засобу, час перерахунку, курс перерахунку.

Умови платежу визначають порядок та строки оплати вартості товару. Розрізняють готівкові платежі, розрахунки в кредит, авансовий платіж, кредит з опціоном, тобто правом вибору готівкового платежу.

4. Поняття платіжного балансу та взаємозв’язок рахунків.

Платіжний баланс — це підсумковий документ, у якому відображаються всі операції резидентів країни з резидентами інших країн протягом визначеного часу, звичайно календарного року, у формі співвідношення надходжень та платежів.

За економічним змістом розрізняють баланс на певну дату й за певний період. Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів та надходжень, які кожен день постійно змінюються. Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійсненні за цей період зовнішньоекономічні дії й дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

Якщо загальна сума платежів з міжнародних операцій країни відповідає бюджету, то такий стан називається рівновагою платіжного балансу. Коли ж держава не може підтримувати рівень витрат відповідно до бюджету, то спостерігається нерівновага платіжного балансу.

Будь-яка операція, що призводить до платежу, проведеного громадянами даної країни (чи урядом), є витратною статтею балансу (–), а та, що веде до отримання громадянами країни (чи урядом) коштів, є прибутковою статтею балансу (+).

У платіжному балансі використовується принцип подвійного запису; кожна операція має дві сторони — дебет та кредит. Відповідно до цієї облікової системи загальна сума на дебеті завжди повинна дорівнювати загальній сумі на кредиті. Ця рівність дебету та кредиту не має спеціального значення, але ґрунтується на обліковій логіці, що дебетові суми (виплати) мають дорівнювати кредитним сумам (надходженням). Облікова системам платіжного балансу використовується економістами як механізм проведення оцінок та інструмент аналізу.

Способи використання інформації платіжного балансу:

• для проведення оцінок кредитоспроможності країни;

• для аналізу тенденцій економічного розвитку країни;

• для складання прогнозів впливу на валютні курси;

• для прогнозування подальшої політики уряду;

• для аналізу ризиків по країні;

• для оцінки стану економіки держави.

Торговельний баланс — співвідношення вартості експорту та імпорту за певний проміжок часу. Торговий баланс може мати активне та пасивне сальдо. Промислово розвинуті країни викорис­товують активне сальдо для створення другої економіки за кордоном. Пасивний торговельний баланс вважається небажаним і звичайно оцінюється для країни, що розвивається, як ознака слабкості її світових позицій але для промислово розвинутих країн цей показник може мати зовсім інше економічне значення.

Баланс послуг та некомерційних платежів охоплює платежі та надходження за транспортні перевезення, страхування, електронний, телекосмічний та інші види зв’язку, міжнародний туризм, обмін науково-технічним і виробничим досвідом, експортні послуги, утримання дипломатичних, торговельних та інших представництв за кордоном, передачу інформації, культурні та наукові обміни, різні комісійні збори, рекламу, організацію виставок, ярмарків, торгівлю ліцензіями, лізингові операції тощо.

За прийнятими у світовій статистиці правилами сюди входять, як не дивно, виплати прибутків від інвестицій за кордоном та процентів за міжнародними кредитами (хоча за економічним змістом вони звичайно ближчі до руху капіталу).

За методикою МВФ показують односторонні перекази: державні операції — субсидії іншим країнам по лінії економічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації; приватні перекази — перекази іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину; «невидимі» операції — надходження від інвестицій та односторонні перекази.

Поточний платіжний баланс охоплює всі операції, які завершилися протягом даного періоду, а саме: експорт та імпорт товарів, послуг (куди входять туризм, перевезення та страхування), а також прибуток від іноземних інвестицій, односторонні трансферти на приватні й офіційні рахунки – грошові перекази, пенсії, дари та урядові субсидії.

Баланс руху капіталів охоплює операції з довгостроковими та короткостроковими інвестиціями, що впливають на міжнародну позицію країни з інвестицій. У наступні періоди вони впливатимуть на платіжний баланс унаслідок надходжень потоків прибутків чи повернення інвестицій, зроблених у попередні роки.

Вивезення капіталу охоплює прямі інвестиції за кордон, проведені національними фірмами; придбання національними інвесторами зарубіжних акцій та облігацій; надання кредитів національними кредиторами позичальникам з інших країн; придбання національними резидентами банківських депозитів у зарубіжних банках.

Приплив капіталу охоплює прямі інвестиції в економіку країни, що здійснюються зарубіжними фірмами; придбання зарубіжними інвесторами акцій та облігацій іншої країни; надання кредитів зарубіжними кредиторами позичальникам іншої країни; придбання нерезидентами депозитів банків країни.

Базисний баланс — сума рахунків поточного балансу та довгострокових рахунків балансу руху капіталів.

Баланс офіційних розрахунків — це чиста сума всіх урядових операцій, кінцеві розрахунки за цими операціями, для яких використовуються офіційні резерви. В офіційні розрахунки можуть входити резерви урядових витрат (у тому разі, коли міжнародні витрати приватного сектору переважать надходження), акумульовані резерви уряду (у тому разі, коли надходження приватного сектору переважають його витрати).

Помилки та пропуски — спеціальна стаття, до якої долучаються дані статистичних похибок і неврахованих операцій. Показники різко зростають у кризових ситуаціях.

Операції з ліквідними валютними активами — кінцева стаття платіжного балансу відображає операції з ліквідними валютними активами, у яких беруть участь державні валютні органи і внаслідок чого відбуваються зміни як величини, так і складу центральних офіційних золотовалютних резервів.

Прийнята МВФ система класифікацій статей платіжного балансу використовується країнами—членами Фонду як основа національних методів класифікації. Однак платіжні баланси промислово розвинутих країн і країн, що розвиваються, суттєво відрізняються як за методикою складання, так і за змістом. Схеми платіжних балансів, прийнятих сьогодні МВФ і ОЕСР, ураховують спільні риси, притаманні всім розвинутим країнам, і водночас дають змогу кожній країна вносити свої корективи.

Оцінка позицій платіжного балансу країни потребує обов’язкового вивчення структури, характеристик і економічних факторів, що впливають на міжнародні потоки операцій.