2. Поняття та структура міжнародного фінансового ринку.

З погляду строків обігу фінансових активів світовий фінансовий ринок можна розділити на дві частини: грошовий ринок (короткостроковий) та ринок капіталу (довгостроковий).

Короткостроковий характер значної частини світового фінансового ринку робить його залежним від припливу та відпливу фінансових коштів. Більше того, існують фінансові активи, спрямовані на перебування на грошовому ринку для отримання максимальних прибутків, зокрема за рахунок цілеспрямованих спекулятивних операцій на грошовому ринку. Ці фінансові кошти часто називають «жаркі гроші».

Світові фінансові ринки виникли на базі відповідних національних ринків, тісно взаємодіють з ними та мають низку специфічних відмінностей.

Відмінності світових фінансових ринків від національних:

• величезні масштаби (щоденні операції на світових фінансових ринках у 50 разів перебільшують операції світової торгівлі товарами);

• відсутність географічних кордонів;

• цілодобове проведення операцій;

• використання валют провідних країн;

• учасниками є переважно першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом;

• доступ на ці ринки відкритий у першу чергу першокласним позичальникам чи під солідні гарантії;

• диверсифікація сегментів ринку та інструментів операцій за умов революції у сфері фінансових послуг;

• специфічні — міжнародні — процентні ставки;

• стандартизація та високий ступінь інформаційних технологій безпаперових операцій на базі використання комп’ютерів.

3. Основні елементи та умови міжнародного фінансового центру.

Для того, щоб набути статусу міжнародного, кожен фінансовий центр має пройти відповідний еволюційний процес.

Стадії розвитку міжнародного фінансового центру:

• розвиток місцевого ринку;

• перетворення в регіональний фінансовий центр;

• розвиток до стадії міжнародного фінансового ринку.

Основні умови міжнародного фінансового центру:

• економічна свобода;

• стабільна валюта та стійка фінансова система;

• ефективні фінансові інститути й інструменти;

• активні та мобільні ринки — комплексні ринки;

• сучасна технологія та засоби зв’язку;

• фінансові спеціальні знання та людський капітал;

• підтримка відповідного правового та соціального клімату, створення сприятливих умов для міжнародних потоків капіталу.

Найбільш активно переливання фінансових ресурсів здійснюється у світових фінансових центрах (фінансових центрах світу). До них належать: Нью-Йорк і Чикаго — в Америці, Лондон, Франкфурт, Париж, Цюрих, Женева, Люксембург — у Європі, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн — в Азії. У майбутньому світовими фінансовими центрами можуть стати і сьогоднішні регіональні центри — Кейптаун, Сан-Паулу, Шанхай та ін. У світові фінансові центри перетворились деякі офшорні центри, насамперед у басейні Карибського моря — Панама, Бермудські, Багамські, Кайманові, Антильські та інші острови.

Світові фінансові центри — це ті місця, де торгівля фінансовими активами між резидентами різних країн має особливо великі масштаби.

Серед нових фінансових центрів, якщо брати до уваги тільки ринкову капіталізацію акцій, у Європі — ринки Польщі, Чехії, Угорщини та Росії, в Азії — Індії, Індонезії, Південної Кореї, Малайзії, Таїланду, Тайваню, Філіппін і, особливо, Китаю з Гонконгом, в Африці — Південно-Африканської республіки, а в Латинській Америці — Аргентини, Бразилії, Венесуели, Мексики, Чилі.

Величина цих ринків невелика, але зміни кон’юнктури та інші ризики — значні. Однак високий рівень прибутковості та швидкі темпи зростання багатьох цих ринків приваблюють іноземних інвесторів.

Найважливішими та найбільшими фінансовими центрами є Нью-Йорк, Лондон, Токіо.

Функціональна структура Лондонського фінансового центру:

1.Ринок довгострокового позичкового капіталу:

1.1.Первинний ринок: цінні папери, випущені урядом та фірмами Об’єднаного Королівства; єврооблігації, випущені іноземними позичальниками.

1.2.Вторинний ринок: внутрішні акції; зареєстровані на Міжнародній фондовій біржі цінні папери компаній; незареєстровані цінні папери; першокласні цінні папери (державні облігації, що випускаються Банком Англії); цінні папери фірм з фіксованими процентними ставками; опціони; іноземні акції.

2.Ринок короткострокового капіталу:

2.1.Традиційний грошовий ринок.

2.2.Паралельний грошовий ринок: міжбанківський ринок; стерлінгові депозитні сертифікати; доларові депозитні сертифікати; цінні папери місцевої влади; цінні папери фінансових компаній; міжфірмові цінні папери; короткострокові комерційні євровекселі; стерлінгові короткострокові векселі.

3.Валютний ринок: операції спот; операції на строк; ф’ючерси; опціони; арбітражні операції.

Функціональна структура Нью-Йоркського світового фінансового центру.

1.Ринок довгострокового позичкового капіталу: акції, облігації.

2.Ринок короткострокового капіталу: казначейські векселі; цінні папери федеральних агенцій США; вкладні сертифікати, що передаються; федеральні резервні фонди й угоди про купівлю цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною; банківські акцепти (акцептовані банком векселі); комерційні короткострокові векселі; позики дилерам та брокерам.

3.Валютний ринок: валютна інтервенція на національний валютний ринок; валютні свопи з іншими центральними банками; операції з міжнародними організаціям.

Токіо як фінансовий центр. Токіо став міжнародним фінансовим центром тільки після 1970 р., коли іноземні позичальники почали випускати тут облігації в єнах, а пізніше в іноземній валюті. Зміцненню позицій Токіо як одного з найважливіших центрів у процесі глобалізації фінансових ринків сприяла лібералізація ринків єни й капіталу.

Функціональна структура:

1.Ринок довгострокового позичкового капіталу: акції; процентні державні облігації (довгострокові, середньострокові); дисконтні державні ноти й векселі; облігації муніципалітетів; енергетичні цінні папери, гарантовані державою; помислові облігації; іноземні облігації в єнах; конвертовані облігації; облігації з підписними сертифікатами.

2.Ринок короткострокового капіталу: ринок онкольних позик (позики коштів між банками); казначейські векселі; обліковий ринок векселів; депозитні сертифікати; короткострокові комерційні векселі; ринок Генсаки.

Офшорні банківські центри.

Фінансові центри «офшор» — це світові фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції, переважно з нерезидентами, в іноземній для даної країни валюті.

Офшорні банківські центри тісно пов’язані з євровалютним ринком. Однак їх можна розглядати як окрему категорію міжнародних фінансових центрів, що виконують посередницькі функції для позичальників та депонентів. Основною причиною привабливості офшорних банківських центрів є мінімальне офіційне регулювання, практична відсутність податків та контролю за управлінням портфелями цінних паперів банків.

Офшорні банківські центри почали з’являтися з 1960 р. Основні властивості:

• відплив та приплив коштів майже не регулюється;

• операції мають суто міжнародну основу та не зачіпають внутрішню економічну й фінансову політики;

• наявність високоефективних місцевих і міжнародних засобів зв’язку та транспортної інфраструктури;

• наявність надійних взаємовідносин з фінансовими органами влади промислово розвинених країн;

• існування за умов внутрішньої політичної стабільності й забезпечення таємниці операцій;

• наявність ефективно та стабільно функціонуючих центральних банків;

• основна (або альтернативна) мова — англійська;

• легка доступність та розміщення в часових поясах, що знаходяться між поясами, де розташовані найважливіші ринки;

• висококваліфікована робоча сила.

Види офшорних банківських центрів:

• «паперові» центри (зберігають документацію, а банківські операції проводять у незначних розмірах або не проводять зовсім);

• «функціональні» центри (займаються депозитними операціями й наданням позик).

Основні типи офшорних ринків:

1-й тип — Нью-Йоркський;

2-й тип — Лондонська модель;

3-й тип — «податкове сховище».

Ринки золота — це спеціальні центри купівлі-продажу золота. Золоті аукціони — продаж золота з публічних торгів. Об’єктами операцій на ринках золота є стандартні злитки, старовинні, сучасні ювілейні та сувенірні монети, листи, пластинки, дріт, золоті сертифікати (документи, що засвідчують право їхнього власника отримати визначену кількість золота). Щодо режиму свого функціонування ринки золота класифікуються на: світові ринки (Лондон, Цюрих, Дубай, Гонконг та ін.); внутрішні вільні ринки (Стамбул, Париж, Мілан, Ріо-де-Жанейро); місцеві контрольовані (Афіни, Каїр); чорні (Бомбей та ін.).

Організаційно ринок золота — це консорціум кількох банків, вповноважених проводити операції з золотом — готівкові угоди з золотом (строк виконання через 48 год після укладення); операції з акціями золотодобувних компаній; строкові (форвардні, ф’ючерсні свопи) операції з золотом. На ринку форвардних операцій з золотом проводять хеджування, спекулятивні строкові угоди, арбітражні операції.

Золоті аукціони — це продаж золота з публічних торгів. Розрізняють кілька методів установлення цін на золотих аукціонах. Класичний метод (метод ціни заявки) полягає в тому, що покупці, котрі вказали у своїх заявках ціну, вищу від установленої продавцем, платять ціну, указану в заявці. Згідно з Голландським методом, продавець установлює єдину ціну, за якою реалізуються всі заявки з вищими цінами.

У світі функціонують також ринки інших дорогоцінних металів — срібла та платини.